Український Форум :: Українська Література

• 09:04 13.06.2007

  #109857
  Марко

  З нами від: 21:58 17.06.2006
  0 0
  Надіслали мені хлопці із львівського "Експресу" хвотку Данки-Даянки з новим текстом у малотиражній і вмираючій газеті, переписаним Ю. Винничуком. Що вам сказати. Данка так розхвалювала у свему хвелейтоні власну дупцю, що попервах навіть забула про свого ідола. Хоча, яка там дупця! Та то ж справжня скриня. Як вона її запихає в джинси - велика загадка. Має трохи вирячені очі, що як на мене, доктора медицини, свідчить про проблеми із щитовидкою. Та хоч очі у Данки-Даянки - як бердичівські ліхтарі, видко, слабко їй служать. Бо то тільки сліпий не помітив, що "Дурниця" вже давно надрукована на Укр. центрі. Тому раджу усім переглянути цю літпідробку в електронному варіанті, щоб зекономити гроші на іншу. справжню літературу.
  
  Буду радий прочитати цей текст у наступному числі "Подступу". По гонорар зайду у вересні. коли відвідаю нашу кохану Україну.
  
  До: Ластівка - #110353
  
  В Україні ніколи не шанували права особистості на приватну думку. Ви навіть не помічаєте, що з дитинства ходите в одностроях духовної обмеженості. Звідти ваша ненависть до інакодумства, лють до тих, хто має інші погляди на культуру, політику, Віру. Тому я не втомлюватимусь повторювати про те, що маю справу із зомбі.
  Моліться. може Бог позбавить вас цієї чаші.
  
  

  До: Даяна - #109842

  
  
  Я, начебто, до вас і не звертався.
   
• 16:41 13.06.2007

  #109963
  Марко

  З нами від: 21:58 17.06.2006
  0 0
  Тут дехто хотів бачити, погигикуючи, за моїми неповторно-геніальними репліками руку Євгена Барана. Для них я знайшов ниньки в укр. неті статтю цього автора. У багато чому наші погляди з ним і справді співпадають.
  
  http://www.inlit.com.ua/node/224
  
  Євген БАРАН. ОПУДАЛО
  
  
  Це не повість російського письменника Володимира Желєзнякова в чудовій кіношній інтерпретації Ролана Бикова з не менш чудовим виконанням головних ролей Юрієм Нікуліним і Крістіною Орбакайте, – це розмова про наш рідний літературний процес. У ролі ж Опудала доводиться виступати мені. Я колись брав участь у народному театрі при Львівському заводі “Електрон”, головним режисером якого був Марк Баціян (у середині 90-х він таки емігрував у Ізраїль). Там мені доводилося брати участь у масовці до спектаклю за повістю Бориса Лавреньова “Сорок первый”, роль Льва Ніколаєвича у водевілі І.Ільфа і В.Петрова “Свадьба”, а також роль Менелая у трагедії В.Шекспіра “Троїл і Крессіда”. Небагато, якщо зважити, що в народний театр я ходив неповних півтора року. Коли 1993 року я знову потрапив у Львів і пішов на прем’єру “Ромео і Джульєти” у театрі Заньковецької, то під час перерви у фойє зустрівся із Марком Баціяном, який мене впізнав і знову запросив до себе у театр, але тоді я вже займався літературою, себто, можна сказати, що визначився, і у театр не пішов. Звідки ж мені було знати, що доля призначила мені грати в сучасному літпроцесі, невдячну ролю Опудала (майже як роль Юродивого у “Борисі Годунові” О.Пушкіна).   
  
              Все почалося із мого знайомства у стінах Інституту Літератури з тоді ще молодим і талановитим поетом Юрієм Андруховичем, що стояв на порозі своєї літературної слави. Ми були молоді і наївні, у нього досвід поета, балагура, ініціатора створення літгурту “Бу-Ба-Бу”, у мене ж досвід аспіранта, який ще не знав, що його чекає. Про молодість і наївність говорять бодай автографи, які я отримав від Андруховича: “Дорогому Євгенові”, “Шановному землякові” і так далі і тому подібне (здається, у “Середмісті” є “шановному”, а у “Небо і площа” – “дорогому”).
  
              Я й досі не знаю, чому опублікував репліку “Вінок на могилу Бу-Ба-Бу”. Виною презентація у київському будинку кіноактора журналу “Четвер”. Вона була фактично провалена виступом Т.Прохаська. Ні, це не був поганий виступ, Просто Прохасько говорив ні про що, але, як завжди, вміло, півтори години. Спочатку зал був заворожений, потім зацікавлений, нарешті розгублений, і накінець втомлений. Коли Тарас закінчив свій виступ, половини залу вже не було. Вихід “бубабістів” (Андруховича, Неборака, Ірванця) нічого не змінив і не врятував. Це був перший їх програш перед авдиторією. Не з їхньої вини, але промаху сценарного вони вже не змогли виправити. Тоді я і написав цю репліку, яка спочатку заповідалася на вступ до розмови про книжку “Нової дегенерації”. Коли ж це закроїлося надто широко, а час мене обмежував, паралельно я дописував кандидатську дисертацію, я і подав це як репліку, надіславши у популярну тоді газету “Рost-Поступ”, підписавши псевдонімом Юліян Покирис. Адреса на конверті була київська “Ежена Потьє, 9”, я поїхав додому у Крим, потім, вже весною 93-го, до Львова, і ось одного разу, у липні, я випадково зустрів біля гуртожитку на Сихові, де тоді мешкав, Степана Процюка. Ми розговорилися, і він мені сказав, що моя репліка опублікована ще в грудні й наробила переполоху. Також сказав, що авторами тієї репліки називалися Роман Кухарук, Андрій Кокотюха, Андрій Коваленко. А ще через місяць, у дні міжнародного форуму україністів у стінах львівської Спілки письменників Ю.Андрухович зачитав свій есей “Крайслер Імперіал”, з якого я й дізнався, що той Юліан Покирис зачепив патріарха Бу-Ба-Бу за живе. Я посилав відповідь Юліана Покириса у “Сучасність”, яка не була опублікована, я розіграв їх на 100-літньому ювілеї Бу-Ба-Бу в львівському театрі ім.М.Заньковецької, привітавши у записці із ювілеєм, яка й була прочитана В.Морозовим на завершення вечора... Розказав я це вже Юрію Андруховичу у 1996-му на квартирі Процюка. Я ж не думав, що талановита людина, якою був і залишається Андрухович, є й мстивою, яка не терпить жодного слова критики у свій бік. Остаточно ми розійшлися після мого матеріалу “Пантелеймон Куліш проти Юрія Андруховича”. У тому сенсі розійшлися, що до того і в нього, і у мене ще були якісь гадки про порозуміння. Але все більше під час коротких зустрічей і фрагментарних бесід я розумів, що Андрухович – світоглядно й естетично мені чужий. Навіть не так естетично, як у суто людському спілкуванні. Пригадую, у Краєзнавчому музеї в Івано-Франківську відкрилася виставка картин художника Богдана Бринського (1997), і я між іншим сказав Андруховичеві: “Дивна річ, але якби зараз повторився 1937 рік, молоді українські літератори знову би вбивали одне одного”, “Ну і що, – відповів Андрухович, – це нормально”...
  
              Десь весною 1993-го, коли я вже працював у Львові, то під час якогось вечора у Молодіжному театрі я підійшов до Андруховича запитати про враження від мого відгуку на його “Московіаду” (здається, відгук передавав Іваном Ципердюком). Юрій Ігоревич трохи зам’явся, потім сказав, що, в принципі, це цікаво. Коли ж я його запитав, чи не надрукує він ці міркування у “Перевалі”, була коротка затримка, потім він якось перепитав, чи я точно хочу, аби репліка була опублікована. Отримавши схвальну відповідь, сухо відповів, що надрукує. З того часу і почалися наші непорозуміння. І я відчув першу реакцію невдоволення “вічно юного класика Галичини”. Спочатку він мене порівнював із поручиком Дубом, потім із сумлінним вчителем літератури, а вже пізніше й не церемонився. І не обов’язково це робив сам, волею долі опинившись у ролі “циганського барона”, Юрій Ігоревич вже навіть не звертав на мене уваги, йому достатньо було десь у приватній бесіді покепкувати із мене чи глузливо відізватися щодо мого прізвища. Здається, у “Малій інтимній урбаністиці” Андрухович дозволив собі востаннє публічно обіграти мої ініціали, з тим, аби надалі цю рутинну роботу по цькуванню незгідного виконували прислужники (безпосередні чи опосередковані). Мушу всіх розчарувати. Комплексу на рахунок свого прізвища позбувся давно, ще до того, як почув, що є такий Андрухович. Я не цураюся свого батька, діда і прадіда, бо знаю, що попри всі крайнощі побутової поведінки (батько) – вони були чесними і порядними людьми. Навпаки, я постійно підкреслюю, що в час відсутности будь-яких авторитетів, прізвище не грає жодної ролі. Можна бути Андруховичем, який дав свого часу згоду на співпрацю з КДБ, і можна залишатися Бараном, який вмів відмовлятися від будь-яких слизьких пропозицій.
  
              Сьогодні це цькування набрало широких масштабів – від звинувачень у професійній непридатности до кепкувань щодо різного роду ідей, які декларуються мною. Варшавський літературознавець Ольга Гнатюк зробила з мене опудало, яке лякає Україну Заходом; наша Тамара Гундорова звинувачує мене у схильности до тоталітарного мислення; Олександр Бойченко твердить, що наші естетичні погляди ніколи не збігалися (перелякався, бідний, що недостатньо лояльний до Грабовича й не матиме допуску до грантів). Про молодих підспівувачів (a’la Strongovskij) скромно промовчу. Забувають шановні опоненти, що хворобою тоталітарности вражені вони. Бо я завжди подаю контрастність оцінок, оскільки сама людина по своїй природі є контрастною. Вони ж вибирають тільки одну сторону.
  
  Така лавина може зламати і розчарувати будь-кого, але не мене. Можливо тому, що завжди я умудрявся йти проти течії. Це не завжди було свідомим вибором чи позицією, просто так розпорядилася доля. Я завжди був націоналістом (не плутати із шовінізмом чи антисемітизмом), антиглобалістом; я завжди залишався самотнім, не тому, що шукав самотности, просто самотність є моєю органічною сутністю, тут я вже нічого не зроблю (це при тому, що люблю друзів і ціную дружбу); я маю найголовніше, що допомагає мені долати всі труднощі “перекладу” (діалогу), – сім’ю (дружину і дітей), які мені дали зрозуміти, що справжніми цінностями є вони (при всіх перевитратах і крайнощах сімейного життя). Десь в одній із телевізійних передач “Хвіст комети”, яку проводив російський тележурналіст Сергій Костін, він запитав у свого співбесідника, а ним був видатний польский кіноактор Даніель Ольбрихський: “Що Ви вважаєте своїм найбільшим здобутком у житті?”, і актор, який зумів на кіноекрані втілити образ свого покоління, відповів дуже просто: “У мене є діти, внуки. Це справжнє”.
  
              Не роблю жодних аналогій і порівнянь, Боже збав, я знаю, що можу і чого ніколи не зроблю, – але це та основа, яка дає мені можливість спокійно грати роль Опудала у сучасному літературному процесі. “Все так не буде”, – казав якийсь мудрий чоловік, здається цар Соломон. Це перевитрати процесу. Але на що я ніколи не погоджуся і чию роль ніколи не зіграю, – роль Жертви і Ображеного. Хіба що тільки у постановці Марка Баціяна ...
  
  
  
   
• 17:05 13.06.2007

  #109967
  Адвокат

  З нами від: 12:12 11.05.2004
  0 0
  ммм... таке враження, що статтю написав сам Марко (він же Євген Баран? Він же Марк Баціян?) А стиль - "який же я гарний і пухнастий, а талановитий інформатор КДБ Андрухович не любить моєї геніальної критики". І чомусь геніального критика так багато людей переслідують - жах. Отака несправедливість
  
  Трагічно читати про такі страждання незаціненого генія. Ніхто його не любить, ніхто не поважає... хай піде у садочок і наїсться хробачків. І його обовязково визнають як суперкритика. Посмертно.
   
• 17:08 13.06.2007

  #109969
  Адвокат

  З нами від: 12:12 11.05.2004
  0 0
  Марко йшов, йшов, йшов - і статтю знайшов! Написану в червні 2007 року. Свіжачок, одначе... (ще фарба не висохла)
   
• 17:23 13.06.2007

  #109971
  Даяна

  З нами від: 15:23 28.01.2007
  0 0
  До: Марко - #109963

  
  Особисто у мене немає ніякого бажання копирсатись у ваших розборках, але одне не можу зрозуміти: кому це потрібно? Для чого ви все це оприлюднєєте? (правда то чи брехня,- це невідомо і неважливо). Людей цікавить просто книжка а не письменницькі тусовки і інтриги.Тому ви тут на форумі граєте ролі і "мстивого" і "ображеного". Я знаю одне: ніхто нікому не забороняє купувати і читати книжки письменників "іншої літератури". Про ваші розборки знає обмежене коло людей і на книжковий попит це не впливає.Воно звичайно може трішечки вплинути, коли ви почнете по всіх форумах так ганьбитися і інших ганьбити, але лише трішечки.... бо все одно для людей головне-просто книжка.Якось на днях мені порийшлось побувати у Ів-Франківську. Бачила рекламні біг-борди "іншої літератури" з рекламою книжок Процюка, Деркачової і ще когось (забула).Значить є у людей гроші (Андруховича біг-бордів не доводилось бачити), значить все нормально, видавництва не відмовляються від друку, магазини не відмовляються від продажу книжок. А от якшо не хочуть люди то читати, то звиняйте....Отож пишіть, дерзайте, боріться за читача літературним словом а не образами і інтригами. Боріться ЗА...., а не ПРОТИ....., і тоді може буде позитивний результат, подібний до "бу-ба-бістів".
   
• 19:59 13.06.2007

  #110022
  ЮЛЯ

  З нами від: 17:31 12.12.2005
  0 0
  У вуйка Марка явно криза жанру: по раз третій постити одне і те ж повідомлення, не змінивши ані коми. Просто якась маніакальна сверблячка підтримувати цю "дискусію" тут на форумі.
  
  Гаразд, вуйку Марку, будемо вдаватися до методів, якими користуються лікарі на Кульпаркові. Євген Баран - геній українського красного письма, Юрій Андрухович проти нього просто коники з лайна ліпить. Може, попустить вам нарешті.
   
• 21:43 13.06.2007

  #110034
  Araneo

  З нами від: 21:50 07.10.2005
  0 0
  Підтримую Даяну "Боріться ЗА...., а не ПРОТИ...", але не стосовно її слів до Марка, а загалом до всіх.
   
• 22:28 13.06.2007

  #110046
  Марко

  З нами від: 21:58 17.06.2006
  0 0
  По-перше. Я, звісно, не Баран і не Процюк. Я - цлком самодостатній Марко, тому прошу мене ні з ким не плутати.
  По-доуге. Я ніколи не закликав: не читайте такого собі Юрка зі Станіславова. Навпаки, звертав увагу відвідувачів форуму, що його "Таємниця" лежить в бібліотеці Укр. центру. Читайте - і думайте! Порівнюйте і оцінюйте! Але не тільки в порівнянні з Процюком чи Бараном, а Геиігвеєм, Маркесом, Борхесом, Лоуренсом, Земляком, Тютюнниками, Шевчуком, Чарльзом Буковскі.
  По-третє, уся ця дискусія - тільки протест проти підлабузницького возвеличення окремих осіб в літературі, творчі здобутки яких ще не дають для цього підстав.
  По-четверте. Бійтесф Бога. Патріарх - це високе звання духовної особи. В українців є один Патріарх - глава УГКЦ Любомир Гузар (Філарет ще може ним стати, якщо об"єднає Православну Церкву).
  Зичу усім щастя!           
   
• 22:55 13.06.2007

  #110057
  Даяна

  З нами від: 15:23 28.01.2007
  0 0
  До: Марко - #110046

  
  

  Цитата:
  Зичу усім щастя!   

  
  Надіюсь, що ця фраза означає ваше прощання принаймні на цій темі.    
   
• 00:37 14.06.2007

  #110090
  SS.

  З нами від: 16:08 20.06.2006
  0 0
  Марко #110793

  Цитата:
  Я ніколи не закликав: не читайте такого собі Юрка зі Станіславова. Навпаки, звертав увагу відвідувачів форуму, що його "Таємниця" лежить в бібліотеці Укр. центру.

  Називається: "Здрасьтє - я ваша Настя!" А коли це ви почали таке робити? Може після того, як прочитали мій допис #106487 на першій сторінці цієї гілки?
  
  Ну, дівчата, ви тому аргентинському вуйку і закрутили голову
   
• 14:22 16.06.2007

  #110439
  Ластівка

  З нами від: 11:53 03.12.2005
  0 0
  До: Марко - #109857

  До: Марко - #109963

  
  - невже ці довжелезні опуси, які Ви тут порозміщували хтось перечитував??? Навчіться давати посилання.
  
  

  До: Марко - #110046

     
  А щодо Патріарха, я з Вами згідна.
  І ще одне, Марко - читайте на здоровля! (і бажано різних письменників)
   
• 14:46 16.06.2007

  #110449
  Ластівка

  З нами від: 11:53 03.12.2005
  0 0
  Натрапила на непесічний жж: http://pokyrys.livejournal.com/
  
   
• 12:48 17.06.2007

  #110528
  Марко

  З нами від: 21:58 17.06.2006
  0 0
  До: Ластівка - #110439

  
  - невже ці довжелезні опуси, які Ви тут порозміщували хтось перечитував??? Навчіться давати посилання.
  
  Купіть собі вокуляри. Бо виджу же зі зором у вас проблеми. Посилання є.
  Все порєдне я в же давно прочитав. А сміттє - то залишив для вас.
   
• 21:47 17.06.2007

  #110579
  Марко

  З нами від: 21:58 17.06.2006
  0 0
  Неділя.
  Ти сам у хаті.
  Сусід влаштував дискотеку.
  Краще у ліжку здихати,
  Аніж брести крізь спеку.
  Чорні рибини асфальту
  Спливають ковтнути вітру.
  Тополі в зелених пальтах
  Готові упасти й зімліти.
  
  Читаєш з нудьги Андруховича
  І слухаєш Елтона Джона.
  Шкварчать на городі овочі.
  Неділя.
  Ти сам удома.
  
   
• 09:42 18.06.2007

  #110604
  Даяна

  З нами від: 15:23 28.01.2007
  0 0
  До: Марко - #110579

  
  Ви ще раз підтвердили,що боретесь не "За" літературу (будь-яку), а "ПРОТИ".... Це очевидно від безсилля і власної безпомічності.Це від заздрощів, що ви з колегами не можете дійти того рівня і заслуг.Якшо нема що запропонувати взамін, то приходиться боротись не ЗА "своє", а ПРОТИ інших. Самі придумали такий віршик чи ваші колеги по нєвідімому літературному фронту ? Якшо самі, то похвально.Бо якшо читаєте (хоч і з нудьги), то вже плюс. Може з часом зрозумієте, у чому полягає його (Ю.А.) успіх. Може тоді припинете плюватись і соплі пускати...
  
   

"Безплатні" адвокати Андруховича