Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 29 травня 2020 року

У новий рік - зі старими проблемами

Переглядів: 11648
Додано: 01.01.2007 Додав: pryvyd  
Hi 0 Рекомендую 0 Коментарі: 114
  • 10:41 01.01.2007
    0 0
    Дякую Igor_Lviv і Bohun за відгуки і з Новим роком вас обох теж!

    На разі я таки живу для дітей - про особисте щастя просто не йдеться. І мене це, як це не сумно, влаштовує, тому що за роботою у мене нема часу задумуватись про те, чи я щаслива, а вихідні пробігають швидко у догляді за дітьми та хатніх турботах. Це переважно свята, коли діти сплять, а чоловік або спить, або дивиться телевізор, або працює (для мене у його щоденному житті місця немає, хіба що вечерю приготувати). Робота рятує, бо це - як альтернативний світ. Але час від часу це "подвійне" життя починає впливати на нервову систему (це коли усі оточуючі, включно з більшістю друзів, вважають, що у мене сімейна ідилія - бо збоку воно так виглядає - мій чоловік на людях поводиться просто чарівно).

    Депресії клінічної у мене немає (я так думаю). Все таки я - українка, і ми зроблені трохи з морально стійкішого матеріалу, ніж місцеві. І з часом людина до всього звикає...
     
  • 12:16 01.01.2007
    0 0
    Доброго ранку всім! Прокинулися мої свинтуси, розбудили мене, 2007-й рік почався. При денному світлі багато речей виглядають дещо інше. по-перше, подивилася на сусідній будинок, де вчора була пожежа. виявляється, горіли не якісь пролетарі, що могли по п"янці курити в постелі і заснути, там навіть супутникова тарілка на балконі, а люди кажуть - квартира була розкішна, дорогі меблі, на балконі обшивка дорогим деревом - і отак усе за одну ніч пішло з димом.
    pryvyd, ви маєте рацію, зараз я щаслива жінка. Але якби ви знали, чого мені вартувало те щастя! Як уже пішла про те розмова, то розповім: мій перший чоловік, з яким було досить романтичне знайомство, начебто кохання і повне взаєморозуміння, насправді виявився жлобом з провінції, для якого одруження на столичній баришні було лише засобом прописатися в Києві. Потім він так і зізнався. А вся ця закоханість, готовність виконувати мої забаганки, відверте захоплення мною як особистістю - то була лише гра. Такий собі театр одного актора. Коли гра йому набридла і він повернувся у власну шкуру, вже було двоє дітей - славних хлопчиків, мати таких синів був би щасливий будь-який нормальний батько. Але для цього головним являлося - мати квартиру в Києві. От він і почав сотати з мене жили: твій батько повинен зробити нам квартиру. А мій батько був не з тих, хто поворушить пальцем не для себе, коханого.
    Відтак, коли він знайшов іншу дурепу, з якою почав ту ж гру, що й колись зі мною, для мене почалися чорні дні... та навіть роки, бо тяглося це досить довго. Він навмисне знущався з мене, щоб провокувати конфлікти, а коли ТА баришня дозріла, заявив мені: ми різні люди, ми не можемо жити разом, сім"я обтяжує і не дає можливості вчитися в аспірантурі. Тому треба розлучитися, більше того, записати, що дітей поділили - щоб не зіпсувати йому характеристику. Ну і все таке інше. Існування іншої жінки він категорично заперечував. І лише коли я знайшла її лист до нього, типовий лист закоханої дурепи, я зрозуміла істинну ситуацію і змогла поставити на своєму. Він пішов, забравши з собою все, що було в хаті цінного, навіть деякі батькові речі загріб. Потім не раз робив мені капості - мстив за те, що я не піддалася на його провокації. Скажімо, з"являлася міліція, щоб перевірити мій "моральний облик" - за його доносом. Я кидала їм на стіл своє посвідчення дружинника і записувалася на прийом до начальника райвіділу міліції і до голови парткому на роботі колишнього, одне слово. теж переходила в наступ. Вимагала, щоб його вкоськали, бо я можу й згадати, що він не платить аліменти (теж - обіцяв платити добровільно, щоб не було запису в особовій справі, платив, але копійки, хоча мені було начхати на його гроші).
    Потім поговорила з синами, пояснила їм, що й до чого, вирішили - проживемо самі. Було важко, тим більше, що додавав ще й батечко, який постійно триндів, що порядну жінку чоловік би не кинув. Себто, коли потрібна була підтримка, він навпаки - стромляв палки в колеса. Але у мене були мої хлопці - і ми витримували все.
    А потім я зустріла ЙОГО. Він теж був добряче побитий життям, тож цінував добре ставлення. Знайшли з дітьми спільну мову, подолали всі труднощі - і нарешті прийшли до того, що по суті й є щастям: дорослі діти, котрі знайшли своє місце в житті, онуки, цікава справа, яку ми робимо разом - пишемо книжки.
    Чоловік щойно перечитав наші пости і сказав: все правильно, отака інертність чоловіка, його пасивність і ставлення до вас - це і є наслідок того, що він багато працює, загнав себе в роботу. Так, він заробляє більше, але якби заробляли більше ви, для нього це було б особистою образою як мужчини. Себто, він сам себе загнав до лабіринту, з якого немає виходу. Найгірше те, що якщо показати вихід, він не захоче ним скористатися.
    А тут ще й алергія. Є чому поспівчувати.
    Не вважаю, що вам варто йти до психіатрів. Для українки це - розписатися у власному безсиллі, значить - признати себе переможеною. Це не для нас.
    Стосовно уявного Коханого - кардинальна помилка приміряти його до когось реального. В тому ж то й фокус, що Він абсолютно не залишає слідів у реальному світі. До того ж - Його можна ліпити на свій копил, а не з того, що є. Ще одна помилка, якої припускалися жінки, котрі вдавалися до цього прийому - вони починали писати Йому листи. Ні в якому разі! Можете собі уявити, як би зреагував чоловік, якби їх знайшов? Так ото ж. А так - у думки ваші ніхто не залізе.
    Таки зізнаюсь - я колись цим теж рятувалася. Розуміла, що це все лише фантазії, але та крихітка позитиву, хай фантомного, все ж не давала завити на місяць, коли припече.
    І ще, останнє: були випадки, коли чоловіки переглядали своє ставлення до дружин. І з вами це може статися. Тому - поцілуйте своїх малят. подивіться на себе в дзеркало, скажіть собі: ха! я молода жінка, до біса гарна (так!), а якщо він цього не бачить, то робить гірше лише собі. Може я повторююсь, але моя двоюрідна бабця востаннє вийшла заміж десь у 70 з хвостиком - і була щаслива!
     
  • 12:41 01.01.2007
    0 0
    До: Чорнобилянка - #86391


    Ваш оптимізм невичерпний, і це прекрасно. Я взагалі-то по життю теж оптиміст (незважаючи на таке життя), але от деколи батареї "сідають". І тоді спілкування з дуже позитивними людьми - такими, як Ви, - допомагає.
     
  • 12:43 01.01.2007
    0 0
    стосовно попереднього посту - малося на увазі - я теж оптиміст (друкую одною рукою, бо у другій - життєрадісне немовля)
     
  • 13:08 01.01.2007
    0 0
    Завжди рада буду підтримати.
     
  • 13:48 01.01.2007
    0 0
    До: pryvyd
    У кожної людини своя ситуація. Кожна людина - інша. Ось наприклад, стосовно прикладу п. Чорнобилянки ("Відтак, коли він знайшов іншу дурепу, з якою почав ту ж гру, що й колись зі мною, для мене почалися чорні дні... та навіть роки, бо тяглося це досить довго. Він навмисне знущався з мене, щоб провокувати конфлікти,"), то я б такого (таку) попер відразу!
    Так і у Вас - свій характер, своя чаша терпимості. Так що чиїсь "готові шаблони" чи поради, швидше за все - не підійдуть, або будуть не ефективними. Жити чужим життям - не реально.
    Стосовно кваліфікованого психолога, на мій погляд, питання не таке і неприйнятне. Так, український (інколи навіть совковий) менталітет - інший. Але знаю точно, що це може допомогти. От тільки, на скільки мені відомо, у Зах. Європі, Штатах "сеанси терапії" зводяться до прийому енної кількості антидепресантів чи транквілізаторів. Не думаю, що це вихід. На Україні психологи та психотерапевти працюють більш на емоційному (психологічному) рівні. І працювати слід обов"язково з обома: чоловіком та жінкою.
    Ще хочу Вас перепитати. За Вашими словами: "для мене у його щоденному житті місця немає, хіба що вечерю приготувати". Тобто, все ж інколи якийсь мінімум турботи є?
     
  • 13:48 01.01.2007
    0 0
    Деколи мене відвідують радикальні думки: а може, то все таки моя вина? (у чому він намагається мене переконати) Може, то мені треба помінятися, прийняти його стандарти за належні, відмовитися від спілкування з друзями, присвятити себе ось такому колу сім"ї і намагатися отримувати від такого розкладу задоволення?... Бо він собі такий ось сім"янин, якому спілкування з навколишнім світом абсолютно не потрібне - правда, спілкування з сім"єю теж не найвищому рівні - але головне, щоб сім"я у повному складі постійно перебувала вдома. А для мене такий сценарій - це все одно що сидіти в тюрмі...
     
  • 13:54 01.01.2007
    0 0
    До: Igor_Lviv - #86402

    Цитата:
    для мене у його щоденному житті місця немає, хіба що вечерю приготувати


    О ні, ви мене не так зрозуміли - це Я готую вечерю, а він її їсть (і похідно критикує - то бараболя не така, то чому соусу нема, то навіщо соус, якщо бараболі нема, то чому соус зарідкий, то чому знову курка...)

    А він за весь довгий час нашого спільного життя варив може раз чи два...
     
  • 14:28 01.01.2007
    0 0
    До: pryvyd
    Не знаю чи це потрібно. Але може варто спробувати докопатись до причин сьогоднішньої ситуації. Адже вони закладені суттєво раніше. Тобто, чи справді було ЩОСЬ СУТТЄВЕ (кохання, взаєморозуміння і т.п.), що поєднувало вас на самому початку? Якщо так, то чому воно пропало?
    Ще одне питання. Ваші слова: "Може, то мені треба помінятися, прийняти його стандарти за належні". Аксіома: мінятись треба ОБОМ! Іти назустріч ОДНЕ ОДНОМУ! Рух однієї людини, скажімо Жінки, рано чи пізно надоїдає їй самій. Та й в очах Чоловіка, навіть якщо він ніби і прагне такого одностороннього поступу, така Жінка втрачає і багато, і достатньо швидко. Перетворюється на слухняну безхарактерну домашню робітницю, яка зобов"язана його обслужити, у якої немає власної думки, власних бажаннь тощо. Таке собі "Все в одному". Домогосподарка, няня, даруйте, проститутка, курєр, кухар, прачка, служниця тощо.
    Власне у такій ситуації любі спроби жінки розірвати це коло будуть жорстоко придушуватись. Це буде і щоденний пресинг, щоденне "ставлення на місце", і епізодичні масовані "наїзди" на "неправильний спосіб життя, який ти ведеш", хоча насправді, ти лише плануєш його вести. Якраз у такій ситуації обом, якщо залишилась хоч крихітка бажання, мав би допомогти психолог. Адже Ваш (не особисто) авторитет для цього чоловіка є вже близьким до нуля. Отже прислухатись до "нісенітниць", які ви несете він не буде. Інша справа, якщо потроху це скаже йому інша авторитетна людина. Та ще й за ці слова він вивалить купу грошей. Отже слова "дорогі", автоматично - цінні та важливі. І т.д. Це вже механізми психолога.
    Зізнаюсь, насторожує: "А він за весь довгий час нашого спільного життя варив може раз чи два". Я так розумію, що це можна спроектувати на його загальне відношення до Вас? Тобто, чогось особливого, чогось іншого не було з самого початку?
    -----
    Прошу пробачення, якщо я десь переходжу межі. Просто по іншому, м"ягше, мабуть не вийде.
     
  • 15:03 01.01.2007
    0 0
    До: pryvyd - #86403


    Шановна, пані pryvyd!

    Виходячи із аксіоми, доречно згаданої Ігорем (пост вище), що мінятись і йти назустріч потрібно саме ОБИДВОМ, додам лишень кілька своїх думок.
    Спробуйте відверто поговорити із чоловіком. Очі в очі. Не опускаючи їх, не принижуючись, і йдучи в наступ(як порадила Чорнобилянка).
    Ви - прекрасна жінка, і маєте право сказати своєму чоловікові - що саме Ви від нього хочете. Поясніть йому одну єдину річ. Що любов, ласку, ніжність, опіку, цінування, лагідність, готовність до спілкування, дбайливе ставлення, щирість та всю решту чеснот, ви хотіли би отримувати не (тільки) від своїх друзів, а власне ВІД НЬОГО.
    Скажіть це йому в очі. І не бійтесь. Вискажіть все, що вам потрібно. Якщо чогось недоговорите - це буде як недоспівана пісня...
    Є в мене одне питання до Вас, нескромне, але пряме. Якщо не хочете, можете не відповідати.
    Чи серед Ваших знайомих є чоловік, котрий до Вас дуже добре ставиться, і всесторонньо Вас цінує?
     
  • 16:14 01.01.2007
    0 0
    І ще питання. Більш скромніше.
    А ваш чоловік, при таких безглуздих ревнощах, не буде дивитись чому раптом Ви стали проводити стільки часу в неті? Напр., перевірити чи не з"явилось у Вас "віртуального коханця"? По історії оглядача легко потрапить сюди, перечитає всі Ваші повідомлення. Чи так навіть краще?
    Якщо щось не зрозуміло, чи такий ризик є - напишіть мені приватне повідомлення (ПП). Навчу "замести сліди".
     
  • 17:02 01.01.2007
    0 0
    ДЯкую всім за відповіді.

    До: Хлопець із села - #86412


    Відверто говорилося, і не раз. Поговорили - ніби порозумілися. А потім через деякий час знову "падає планка"...

    Цитата:
    Чи серед Ваших знайомих є чоловік, котрий до Вас дуже добре ставиться, і всесторонньо Вас цінує?

    Такий чоловік є, і мій чоловік з ним знайомий. Але це просто дружба, без жодних натяків на щось більше.

    До: Igor_Lviv - #86423

    З нетом нема проблем - по перше, при бажанні я завжди можу виходити в нет з роботи. Але не маю ні потреби, ні бажання "замітати сліди" з дому, тому що (а) мій чоловік по-українськи читати невеликий спеціаліст; (б) у мене вдома окремий компютер в окремій кімнаті, на який він ніколи не заходить, і (в) я нічого такого не пишу, чого я йому вже не говорила у вічі. Тобто, якби він це прочитав, то нічого нового для себе би не знайшов - я від нього нічого не ховаю. Але іронія у тому, що його моє життя не цікавить, тому навіть якби я це роздрукувала та поклала йому на стіл, він навряд чи б прочитав.
     
  • 18:00 01.01.2007
    0 0
    До: Igor_Lviv - #86402

    Цитата:
    то я б такого (таку) попер відразу!

    Ну це ми в теорії такі хоробрі. Але якщо діти люблять татка, якщо поряд (через 2 будинки) свекруха, котра щодня, щогодини торочить, який хороший її син, якщо, повторюю, моральної підтримки не маєш навіть від власного батька, якщо самій іти нема куди, а ВІН заявляє: я тут прописаний, тому нікуди йти не бажаю - цікаво, хто б кого куди попер?
    Я нічого не могла зробити, поки не мала на руках доказу його зради. Зате потім не зволікала нітрохи.
    І знаєте, що найцікавіше? Як розповідали спільні знайомі, зараз він із нинішньою своєю мадам поводиться ще більш по-хамськи, ніж зі мною. Але - що ж вона хоче? Сподівалася на чужому горі власне щастя збудувати? Одержала те, що заслуговувала.

    pryvyd, отже, все ж на контакт він йде? Значить треба думати, як зробити, щоб у нього не було відступу назад.
    Ось приклад з життя: у одного товариша закрутився "роман" в І-неті. Зіткнувся в чаті з баришнею, яка його так же розуміла, була така цікава співрозмовниця... зачепила його так, що він від компа не відходив. Але зустрітися в реалі вона відмовлялась категорично. Ви вже здогадалися? Десь через пару років з"ясувалося, що це його дружина. Тоді вона сказала: дорогенький, що це за збочення, що тобі, щоб бути людиною, обов"язково комп потрібен? Давай-но без нього. Не скажу, що там все змінилося кардинально, але ставлення його до неї змінилося набагато на краще.
    Ось написала і думаю: а чого я досі про це повість не написала? Хоча ні, надто мелодраматично. А я пишу жорсткі детективи.
     
  • 18:25 01.01.2007
    0 0
    До: pryvyd - #86424

    Цитата:
    іронія у тому, що його моє життя не цікавить

    Хоч, я особисто проти руйнування вже створеної сім"ї, та Вам потрібен чоловік, котрий цікавитиметься Вами та Вашим життям.
    Це і сім"єю важко назвати, коли мужику до лампочки його дружина.
    Які б кроки Ви не робили, Ваші діти завжди будуть в Божих руках!
    А от з ким бути щасливою, вирішувати Вам особисто. Вдвох це вирішити, як видно із Ваших слів, важко...
     
  • 18:37 01.01.2007
    0 0
    До: Хлопець із села - #86433

    Я з Вами погоджуюся, проте свої шанси знайти чоловіка, який буде моїм однодумцем, та цікавитиметься мною та моїм життям, оцінюю вкрай скептично - мені вже давно не 20 років, двоє дітей на додаток, живу за кордоном, весь час займає як не робота, то діти, до того ж погано орієнтуюся у визначенні нещирості/неправди (просто кажучи, вірю людям на слово, тому обманути мене досить нескладно)... Одним словом, якщо розійдуся, то доведеться мені волочити це все самій. Не певна, що то дуже сильно покращить моє життя. Напевно, просто не судилося.
     

У новий рік - зі старими проблемами

Наші Друзі: Новини Львова