Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 26 травня 2017 року

Україна і Польща - як ми будемо далі?

Переглядів: 20624
Додано: 20.03.2005 Додав: Windshield  тем: 49
Hi 0 Рекомендую 0 Коментарі: 181
  • 13:54 24.06.2005
    0 0
    Лише, пане МАНе, Ви забули уточнити, що амбіції в бік повинні відкласти обидві сторони...
     
  • 13:58 24.06.2005
    0 0
    Підкарпатська Русь, Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Берестейщина

    де гори мої, і де доли,
    де радості і де болі? -
    пам’ять відблискує на клинкові –
    мабуть... спраглий він
     
  • 14:37 24.06.2005
    0 0
    безперечно TAK дядечко Пінгвін,я дивлюсь на тих що закликають до прощення і згоди ,до добросусідства як з одної так і другої сторони ,решта що безперервно вигребує з минулого лиш лихе і кидає кість незгоди між поляками і українцями - то їм в мозку бракує однієї борозни
     
  • 08:24 25.06.2005
    0 0

    оті могили
    німцям пунктуальним -
    за Дойчлянд
    ляхам -
    за Польський
    нездійсненний рай
    москаль собі
    шука ямину
    де б «за Отчизну»
    написати

    все, - в Україні,
    се удостоїлись діди
    що за життя не мали долі
    такої нинішньої волі,
    німої правнуків ганьби


    Ні слова не викинеш. В декількох стрічках викладено все - і причини, і наслідки. Соромно за діда, який за 7 років життя до смерті у "вільній" Україні так і не отримав визнання від цієї держави(окрім мізерної добавки до пенсії від облради). Хоча від такої держави тільки така сволоч як Кучми, Табачники, Червоненки та інші "герої нашого часу" достойні на визнання. І від тих часів, коли ми вшановували жидо-москальське іго півстоліття наш час різниться тим, що маємо вшановувати ще до жидо-москалів - новітніх адвокатів, визволителів.

    З.І. Кому, доречі, вірш належить?

    Цитата:
    навчіться пробачати людям їх вини ,гріхи ,той Бог Вам вибачить Ваші /якщо Ви звичайно віруюча людина ,в чому я маю ВЕЛИКИЙ СУМНІВ
    Та хто ви такий, щоб відпускати гріхи перед цілими поколіннями українців? Ви уявляєте всю абсурдність вашої заяви.
    Ви пробачили злочин, жертви якого вже давно лежать в землі. Хто вас уповноважив на це?
    Ви, Кучма, Ющенко, Зінченко, продажні депутати місцеві пробачили полякам. Але тисячі замордованих польським терористами можливо й не пробачили. Тому і такого блюзнірства на державному рівні ви не побачити в цивілізованих країнах, бо це не є правомірним.

    Щодо віри - то якщо християнство у вас проявляється у любові до збоченців, або як інструмент пропоганди сумнівних ідей то вважайте мене злосним атеїстом.
     
  • 14:47 25.06.2005
    0 0
    Вчора я почував себе як ніколи приниженим у Львові - місті, яке встигло стати мені рідним...

    "Крові мені, крові, бо хочеться пить,
    Хочеться побачить, як вона чорніє..." (с)
     
  • 16:25 25.06.2005
    0 0
    Питання:
    Чи будуть поважати українцiв як нацiю, коли український президент лизодуп?

     
  • 17:04 25.06.2005
    0 0
    отаке просте питання, - за місяць-другий ті написи начисто позбивають...

    і що буде? хтось мені скаже?
     
  • 18:14 25.06.2005
    0 0
    Польща себе цiнить, подасть скаргу, i буде розголос по цiлому свiту. В свiтi будуть знати, що українцi дикуни знущаються над могилами, “хоробрими поляками, які полягли за ойчизну”.
    Вам цього потрiбно?
    Є така приказка, пiсля бою кулаками не розмахують. Треба було не допустити того ганебного для України відкриття. Чому Ющенко не поїде по Росії, Польщі, i iнших державах, де полягли українцi в минулому і не повідкриває українські цвинтарі, пам’ятки. Їздить тільки лизати чужі з.....і. Справжній народний президент!!!
    Надiється, що поляки його в Європу засунуть. Смішно.
     
  • 18:19 25.06.2005
    0 0
    мені цього не потрібно, - хотілося аби достойники думали що чинять
     
  • 20:55 25.06.2005
    0 0
    ось тут, живі, покинуті напризволяще

    http://krytyka.kiev.ua/comments/Kabachij02.html
     
  • 23:08 26.06.2005
    0 0
    to gaya--- Чому Ющенко не поїде по Росії, Польщі, i iнших державах, де полягли українцi в минулому і не повідкриває українські цвинтарі, пам’ятки. Їздить тільки лизати чужі з.....і. Справжній народний президент!!! ----
    не кажіть так бо малопоінформовані Ви є читайте тут:

    У рамках офіційного візиту в Польщу Президент України Віктор Ющенко, після перебування у Варшаві 11 квітня 2005 р., наступного дня прилетів до Ряшева, звідки приїхав у село Млини. Там відбулося відкриття і посвячення нової меморіальної споруди-купола над місцем спочинку творця мелодії українського національного гімну о. Михайла Вербицького. Друга частина президентського перебування в Надсянні зв’язана була з Перемишлем, куди він прибув на зустріч з українською громадою цього міста та представниками українських Церков, організацій і середовищ з усієї країни. Місцем зустрічі був будинок Народного дому. Привітали його довгі спонтанні вигуки «Ющенко! Ющенко!». Супроводжували В. Ющенка голова Перемиського відділу ОУП Марія Туцька та голова ОУП Мирон Кертичак. З польського боку присутні були представники воєводського управління, почесні консули, президент Перемишля Роберт Хома. Театральний зал Народного дому був повний, наче під час шевченківського концерту...

     
  • 23:09 26.06.2005
    0 0
    З привітальним словом звернулася до Високого Гостя М. Туцька, кажучи: «Середчно вітаю всіх від імені української громади міста Перемишля у місці святому для нашої громади – українському Народному домі. Це небувале і незвичайне пережиття для нас усіх, що в стінах цього дому гостимо найдостойнішого гостя – Президента незалежної України. Мені важко сказати, чи наші діди і прадіди, які на чолі з меценатом Кормошем будували цей дім майже сто років тому, сподівалися, що його відвідає Президент великої Української держави, яка здійснить найсвятіші прагнення всіх поколінь українського народу до волі, незалежності та справедливості». Приклавши праву руку до серця, вона вклонилася, а відтак надала слово Юліянові Баку, колишньому директору школи імені М. Шашкевича.
            Промовець схарактеризував історію та роль Перемишля як одного з чільних осередків української культури та показав його внесок у загальнонаціональну скарбницю. Зокрема наголошував на ролі греко-католицького духовенства в розвитку шкільництва. «Саме тут, у Перемишлі, у 1865 р. о. Михайло Вербицький виконав соло у формі балади під власний акомпанемент пісню “Ще не вмерла Україна’’. У цьому ж році врочисто вшановано перші роковини смерті Тараса Шевченка, що започаткувало традицію шевченківських святкувань, а та традиція зберігається тут до сьогодні».
            На кінець Ю. Бак звернувся до історії місця, де відбувалася президентська зустріч з українськими громадянами Польщі. Висновуючи з усього сказаного досі, він мовив таке: «Не дивно, що в такому місті виникла необхідність побудови українського дому, у якому зосереджувалося б культурне життя нашої громади.
            В і д т а к   у   1 9 0 4   р о ц і
            покладено вугольний камінь під будову – виключно за кошти української громади – дому, у якому ми сьогодні знаходимося. Тут протягом 100 років наша громада творила і зберігала духовні та національні цінності. З цієї сцени бринів голос Соломії Крушельницької, тут зустрічався з перемиською громадою Іван Франко, Уляна Кравченко та багато інших визначних українців. (...) Парадокс існування Народного дому в тому, що ми сьогодні тільки наймаємо цей дім, збудований руками наших предків за їх приватні гроші. У цій хвилині, Пане Президенте, у мене родиться мрія, яка поволі перетворюється в надію і глибоку віру, що при Вашій помочі, при добрій волі урядових структур держави Польщі і міста Перемишля, дочекаємося дня, коли з цієї сцени почуємо слова: від сьогодні цей Дім вертається у власність української громади Перемишля». Завершальні слова промовця зустрілися з оплесками всіх присутніх та самого В. Ющенка.
            Голова ОУП М. Кертичак виступив від імені найбільшої української організації в Польщі, яка несе на собі відповідальність за долю чи не всіх «старих» українців з родоводом, припечатаним 1947 р. Мотив кривди, заподіяної акцією «Вісла», був також одним з провідних у цілому його привітанні Президента України. «Сьогодні в нас у гостях Батько незалежної демократичної, згідно з усіма світовими стандартами України Віктор Ющенко. Це велика честь і радість для всієї нашої спільноти. Перед Вами, Пане Президенте, тут, у цьому залі є представники духовенства, перед Вами сини і дочки всіх тих, кого переселено в 1947 р. в рамках акції “Вісла’’ на північні і західні землі Польщі. Вони приїхали сьогодні сюди з Вармії і Мазур, з Примор’я, з Долішної Сілезії, з Кракова, з Варшави – тому що для них Президент України це надзвичайно важлива персона, це голова їхньої духовної батьківщини, батьківщини їхніх предків, батьківщини, 1000-літня спадщина якої знаходиться також тут: на землях Прикарпаття. Тут, на польсько-українському прикордонні, стоять храми, тут є могили наших предків, тут, урешті, були знамениті імена нашої новітньої культури. (...)
            Ми гордимося також тим, що могли в складний час як громада підтримати те, що проходило в Україні восени минулого року. Це був наш священний обов’язок сприяти українській демократії, стати на захист того, що називається правда, що називається чесність, що називається справедливість у політиці, стати проти брехні, проти маніпуляції, проти звичайного політичного гохштаплерства».
            М. Кертичак задекларував участь ОУП в проведенні «Року України в Польщі» і всіляке подальше сприяння польсько-українській співпраці.
            Великою несподіванкою став виступ президента міста Перемишля Роберта Хоми. Радість від неї можна порівняти навіть з самим фактом прибуття до Перемишля Глави Української держави. Р. Хома-бо, крім глибокозмістовних слів привітання та підкреслення відкритості Перемишля для всіх спільних починів у прикордонному районі, нарешті розтяв
            « г о р д і ї в   в у з о л »
            цього польсько-українського міста. Словесна формула «мечевого жесту» була така: «Mam swiadomosc, jak wielka wage spolecznosc ukrainska, mieszkajaca w naszym miescie, przywiazuje do tej wizyty. Wiem, ze budynek, w ktorym jestesmy, ma symboliczne znaczenie dla wielu pokolen Ukraincow mieszkajacych w Polsce. Znam wasze proœby kierowane do wladz roznego szczebla, maj¹ce na celu doprowadzenie do przekazania nieruchomoœci, w ktorej ma siedzibe Towarzystwo Narodnyj Dim, na wlasnosc Zwiazku Ukraincow w Polsce. Faktem jest, ze przedmiotowa nieruchomosc przed II wojna swiatowa byla wlasnoscia Towarzystwa. Jako gospodarz tego miasta chce podkreslic, iz w obecnym stanie prawnym wlasciwym organem uprawnionym do podjecia decyzji przekazania tego obiektu na wlasnosc Zwiazkowi Ukraincow w Polsce jest wylacznie Rada Miejska miasta Przemysla. Dlatego tez deklaruje wole doprowadzenia do spotkania radnych z koalicji rzadzacej miastem z przedstawicielami mniejszoœci ukrainskiej celem wypracowania najpierw harmonogramu, a nastepnie ostatecznej decyzji w tej materii, ktora bedzie satysfakcjonujaca dla obu stron. Nadzieja na wyzej wymienione rozstrzygniecie opieram na fakcie wczeœniejszego pozytywnego rozwiazywania wielu innych trudnych i nurtujacych spolecznosc ukrainska zagadnien. Tak bedzie i tym razem.
            Відтак слово мав
           П р е з и д е н т   В і к т о р   Ю щ е н к о
            «Я хотів би свій виступ, шановні друзі, розпочати з того, що Україна з вами, вона вас ніколи не залишить. Я надзвичайно ціную збережену вами пам’ять і збережений вами дух. (...) Шановні друзі, я хочу сказати, що вперше ми заклали зараз фінансування потреб української діаспори по всьому світу. Це є сторінка українського бюджету. Віднині українська влада буде проводити активну політику підтримки діаспори, українських кіл за кордоном. (...) Ми створили в структурі Кабінету міністрів новий кабінет, який буде займатися відновленням і збереженням української святині, української спадщини. Це таке свідчення того, як ми хочемо повернути свою націю, свій народ до вшанування минувшини, до вшанування традиції.
            Тут ішла мова про парадокс, що ми виступаємо в будинку, який збудований на кошти українців, але українці зараз його орендують. Знаєте, мені прийшов на думку інший парадокс: вісімсот років на своїй землі ми не мали своєї держави, ми жили під будь-ким, тільки не під власним прапором. (...)»
            Розповідаючи про напружений час Помаранчевої революції, Президент сказав: «Тут я би хотів відзначити особливу роль польської сторони. Це було дуже важливо. Коли ми були поінформовані про те, що режим Кучми і Януковича роздав патрони внутрішнім військам, 7 тисячам хлопців, які були в Києві, я потелефонував у той вечір президенту Кваснєвському і сказав: “Друже мій, якщо ти є другом України, то повинен терміново прилетіти в Україну, нам треба змусити цю владу від застосування сили, не говорячи вже про Кучму і Януковича, посадити за стіл переговорів, повернути в публічне коло нашу полеміку. Хай народ буде свідком того, що відбувається в дискусії між опозицією і владою, що говорить влада. Одне слово, нам потрібні міжнародні учасники для організації цього мирного процесу. Президент Кваснєвський просив тільки: “А можна, я привезу з собою пана Солану і президента Адамкуса?’’. Перед президентом Квасневським приїхав ще колишній президент Польщі Лех Валенса. Ми говорили про ті самі речі. Я попросив його вийти на Майдан, підтримати ті 200-400 тисяч людей, які стоять на тому Майдані. А вони в перші дні просто нікуди не розходилися. Ми чекали, що тоді буде вжита сила. Я хочу підкреслити, що в цих всіх зусиллях саме завдяки польській стороні ми вийшли на правильне мудре політичне врегулювання політичного конфлікту і кризи в Україні. Я сьогодні можу вам сказати одне: віднині Україна вільна, віднині Україна демократична, і все, що наші діди-прадіди виносили в своїх мріях, платили гірку і дуже дорогу ціну, щоб жити у вольностях, сьогодні на кінець ці вольності в нас є, і сьогодні я хочу Вас з цим привітати. (...)»
            Звертаючись до все ж присутніх моментів непорозумінь у трактуванні спільного минулого, В. Ющенко закликав до взаємопрощення та мудрого просування вперед. «Я не хотів би, щоб минуле втамовувало нашу ходу. Я розумію, що в декого в серці є біль, який ще не втамувався, є спомини, є історія, є просто жива бабуся, живий дідусь, який може розказати ті історії, які, можливо, ненаписані, але, друзі, я вас закликаю, своє покоління перш за все, починати жити своїм розумом. Ми повинні подати руку. Ми повинні порозумітись, і в цій злагоді знаходити радість і втіху в нашому українському житті. Іти дорогою вперед, відтворювати це життя, ми маємо дійсно унікальні великі можливості», – сказав він, а потім звернувся до висловленого раніше Ю. Баком та Р. Хомою: «Я зараз візьму на себе
            г р і х о в н у   ф р а з у
            але я мушу її брати. Мер міста Роберт Хома, зробіть уже все, щоб цей будинок передати в українські руки. (оплески) Я переконаний, пане президенте, якщо це ви зробите, на другий день святий Петро вам передасть ключі від раю на цьому світі.
            Насправді я тут пропоную разом з львівською обласною адміністрацією, мером міста обговорити це питання. Ми готові йти на дзеркальні стосунки у цьому питанні і по Львову зробити зустрічні кроки. Я би дуже хотів, щоб ця ложка попала до обіду, я маю на увазі «Рік України в Польщі».
            Тут присутній український дух. Я переконаний, що пан президент разом з місцевою владою, високо цінуючи роль і присутність українців у цьому місті і в цьому краю, зробить такий крок і знайде таку можливість, що ми вам будемо аплодувати, ми знімемо перед вами шапку. Спасибі вам за це».
            В. Ющенко прийняв також запрошення на ХХІІ Лемківську ватру до Ждині, спритно почеплене в залі на великому банері Об’єднанням лемків, а також наголосив значення започаткованого «Року України в Польщі».
            Відтак слово взяли глави Церков.
            М и т р о п о л и т    І в а н   М а р т и н я к
            сказав: «Читаємо в псальмі: якщо Господь Бог дому не збудує, намарне трудяться ті, що його будують. І пан Президент добре це знає, тому що почав від молитви. Мушу сказати, що наша громада під час Вашої хвороби безнастанно молилася, наші вірні молилися в катедрі і по парафіях. Це є те, що ми можемо Вам дати – не матеріальні речі, а важливіші – духовні. Так само наші священики і наша громада поїхала на Майдан. Стояли весь час і молилися за Україну, читали наклепи і простували їх. Наша громада невелика, але ревна серцем, підтримувала і помагала чим могла і надалі помагає. Україну треба збудувати спершу морально і справедливо. Треба починати від шкільної молоді, нам саме це потрібне. У нас є школи, факультети, церкви на Лемківщині – там треба помогти, тому що руйнуються, нас не стати, щоб ремонтувати ті скарби з Х, ХІ, ХІІ століть, дерев’яні шедеври, які нищаться. Пані міністр, поможіть, бо ми самі не можемо. Просимо також, щоб границя з Перемишля на Україну не ставала берлінським муром. Дякую, запевняючи про нашу молитву, аби Господь будував Україну».
            А р х и є п и с к о п    А д а м   Д у б е ц ь
            з древнього Сянока відзначав у своєму слові таке: (...) «Коли не стало самостійності, наш народ жив вірою і надією довгі роки, довгі століття. Церква в народі відігравала позитивну засадну роль, бо при Церкві зберігалася не тільки віра, але зберігалася і нація. Не дивно, що вороги почали руйнівну роботу від Церкви: на Заході латинізовано, на Сході русифіковано, але мудрість народу була така велика, що народ зберіг власне “я’’, і сьогодні, Пане Президенте, коли Ви стояли на Майдані, ми тут, у Польщі, молилися за Вас. Я говорив своїй громаді: “Боже, дай силу тому народові, щоб він відстояв свою незалежність. І дав Господь силу людям своїм. І сьогодні ми щасливі, Пане Президенте, що можемо Вас вітати в старому Перемишлі. Тут колись було 16 церков, а так склалося, що до тих, які збереглися, нема кому ходити. Це в нас судьба така, але ми вистояли в такій ситуації поза 600 років і зберегли віру і націю. Як мій собрат владика Йоан говорив, що нам треба помогти, то дійсно – нам поміч потрібна, бо ми до тої пори були забуті. Може не завжди йдеться про матеріальну поміч. Йдеться про поміч духовну, щоб ми чули: за нами сьогодні стоїть велика Українська держава, що вона буде пам’ятати за тих, які пережили 600 літ неволі.
            Пане Президенте, громада, що сьогодні Вас тут вітає, переживала той грізний момент, коли роздали патрони. Ми про це тут знали і боялися, щоб не дійшло до пролиття крові. І Господь врятував Вас. Ми вважаємо, що
            В и   є   М о й с е й   у к р а ї н с ь к о г о   н а р о д у
            І попровадите український народ до добробуту, справедливості».
            Голова Сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства і директор українського ліцею в Гурові Ілавецькому Мирон Сич вітав Президента від імені українців, що живуть в багатонаціональному і багатокультурному регіоні Вармії та Мазур, у якому «тепер живе майже 100 тисяч українців, де є кількадесят греко-католицьких і православних церков, де української мови вчиться майже 3 тисячі дітей і молоді, де є дві великі українські школи в Гурові Ілавецькому і Бартошицях. І саме від молоді, від дітей хочу передати Вам ці вітання, бо це вони в нас найважливіші, вони майбутнє і то вони показали під час Помаранчевої революції, як сильно залежить їм, щоб Україна була вільна. Вони також тут присутні».
            Голова Об’єднання лемків Стефан Гладик говорив від імені найдалі на захід висунутої частини українського народу – лемків. Радісний від прийнятого В. Юшенком запрошення на «Ватру» він говорив також: «Я хочу звернути увагу на те, щоб материк знав: ми є першими амбасадорами України в Польщі. Як амбасадора видят, так його пишут, тому нам в першій черзі треба духовної помочі. А як буде якась матеріальна поміч, то це буде кращий наш візерунок як амбасадорів України в Польщі. У мене є внесок, щоб одній вулиці у Львові надати ім’я Яцека Куроня, великого сина Польщі, прихильного українству, який за нами весь час обстоював. Хочу зголосити також внесок, щоб у Києві одній із станцій метро надати назву “Лемківщина’’».
            Завершуючи зустріч, М. Кертичак сказав про віру в те, що «при допомозі влади міста і регіону, також при Вашій допомозі, Пане Президенте, зможемо ідею центру, який служитиме нашій тотожності і польсько-українському єднанню здійснити тут, у Перемишлі».
            Від українців Президент отримав кілька подарунків. Знаючи його колекціонерську любов до української старовини, подаровано йому образ церкви з Улюча, зображення жінки в костюмі «з того боку кордону» (за словами М. Туцької), прекрасно вишивану жіночу сорочку з села Торки.
            В. Ющенко відповів також на 6 питань з залу, які стосувалися, м.ін., мовної політики в Україні, визнання Верховною Радою воїнів УПА за воюючу сторону в ІІ Світовій війні, проблем з українськими увічненнями в Польщі. Завершуючи зустріч, він подякував за таке щире привітання. Попросив також по-діловому вирішувати питання помочі України для українців у Польщі. «Що стосується питань по освіті, проблем культури і мистецтва, церковного відродження, які щойно звучали – я просив би Об’єднання українців у Польщі на одному аркуші паперу написати 5-8 дуже ясних пунктів, де ми можемо помогти вам і в чому. Ми повинні знати ці пункти і регіони, адреси місць. Хочу Вам сказати від імені міністра культури України Оксани Білозір, що все, що ви напишете, ми беремо до виконання», – сказав.
            Від імені всіх присутніх М. Кертичак побажав Президентові міцного здоров’я, успіху у важливій для українського народу місії, подякував за відвідини та попросив усіх заспівати Йому «Многая літа». Останніми словами В. Ющенка в Народному домі в Перемишлі було: «Слава Україні!».
     
  • 23:11 26.06.2005
    0 0
    Рік України в Польщі

    У Великому оперному театрі у Варшаві відбулося 11 квітня ц.р. за участю президентів Польщі Александра Кваснєвського й України Віктора Ющенка офіційне відкриття «Року України у Польщі».

    Зі словом до присутніх, серед яких були чільні польські політики, діячі культури, представники української громади з усієї Польщі, духовенства обох Церков, а також члени української делегації – Секретаріату Президента, з міністрами закордонних справ і культури, інших відомств звернулися президенти А. Кваснєвський та В. Ющенко. Відтак відбувся концерт, у програмі якого виступили Національний симфонічний оркестр України під диригентурою В. Сіренка і Національна академічна капела України «Думка» під управою Є. Савчука.
            Президент В. Ющенко поклав квіти до могили Невідомому воїну та до пам’ятника Т. Шевченку, де мав коротку зустріч з українською громадою.
            Під час перебування у столиці президент В. Ющенко мав розмову з президентом А. Кваснєвським, в якій, між іншим, обговорено справу кладовища львівських «орлят» і завершення будівництва нафтогону «Одеса-Броди» в польському напрямку. Президент мав окрему зустріч з прем’єром РП М. Белькою. Гість з України також виступив з лекцією в аудиторії максимум Варшавського університету.
            12 квітня президент В. Ющенко побував у Млинах на могилі о. М. Вербицького – творця музики до національного гімну України «Ще не вмерла України» та зустрівся в Народному домі у Перемишлі з представниками української громади у Польщі. Президенту В. Ющенку передано пакет документів як з’їзду ОУП, так й інших, що стосуються проблем української громади у Польщі.
     
  • 23:15 26.06.2005
    0 0
    6 квітня за дорученням секретаря Ради охорони пам’яті боротьби й мучеництва (РОПіМ) Анджея Пшевозьніка на Військовому цвинтарі у Пикуличах на могилах воїнів УПА, перепохоронених з Бірчі й Лішної замонтовано нові пропам’ятні таблиці. Історія пропам’ятних таблиць тягнеться ще з грудня 2003 року, коли-то на вимогу того ж секретаря РОПіМ А. Пшевозьніка їх демонтовано. Приводом для цього стала незгідність написів на таблицях з раніше досягнутими міжурядовими домовленостями.

    Написи, які зараз видніють на таблицях узгоджено під час спільної зустрічі з українською владою 3 серпня 2000 р. і які записано в Протоколі узгоджень польсько-українських розмов у справі закінчення відбудови Цвинтаря львівських орлят та загосподарювання нових квартир на українському військовому цвинтарі в Пикуличах.
            Тепер на таблицях видніє:

    БОРЦЯМ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ
    Тут спочивають українські повстанці,
    які полягли за волю України
    7. І. 1946 р. в Бірчі (друга таблиця - в Лішні).

            Далі йде список погиблих та рік народження.
            Таблиці споруджено з чорного граніту.
            Доля двох цвинтарів нерозривно поєднана історією... та сьогоденням... Бо факт вмурування таблиць неможливо не пов’язувати з можливим відкриттям ”Цвинтаря орлят” та візитом президента України Віктора Ющенка у Польщі, який пообіцяв, що військова некрополія буде відкрита до кінця червня. Також недавній візит А. Пшевозьніка у Львові та повна інформаційна блокада щодо теми переговорів може вказувати на те, що Пикуличі можуть бути кроком супроти Личакова.
            Не дивує, однак, монтаж самих таблиць, але факт не повідомлення Об’єднання українців у Польщі, яке про це довідалося неофіційно після зустрічі у Міській управі 25 квітня, а також Спілки політв’язнів і, як нам стало відомо, Посольства України у Варшаві.
     
  • 23:16 26.06.2005
    0 0
    Фестиваль української літератури

    У Польщі проходив «Фестиваль української літератури», у рамках якого українські письменники відвідали Вроцлав, Краків, Познань, Торунь, Гданськ та Лодзь. У Варшаві вони появилися 14 та 15 квітня 2005 р. у Центрі сучасного мистецтва. У «літературних гастролях» брали участь: Оксана Забужко, Наталка Сняданко, Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Сергій Жадан, Микола Рябчук, інші. Фестиваль презентував українську прозову творчість, поезію, а також музику.

    Варшавська зустріч – це перш за все презентація виданих польською мовою книжок запрошених авторів. І так, Ю. Андрухович розповів про свої «Дванадцять обручів», С. Жадан про «Біг Мак», О. Забужко та Н. Сняданко відповідно про «Польові дослідження з українського сексу» і «Колекцію пристрастей, або пригоди молодої українки». Молодий автор Любко Дереш представив свій «Культ», а галичанин Т. Прохасько – «Непростих». Усі названі видання в польському перекладі можна придбати у книгарнях.
            Зустріч у «ЦСМ», хоч проходила у дещо клаустрофобічному прямокутному приміщенні, мала свобідний характер та повністю підлягала демократичним стандартам. Присутні у явному голосуванні вибрали дискусію замість зачитування авторами уривків презентованих книжок. Така форма дала можливість публіці поставити декілька запитань, а авторам продемонструвати блискучість, інтелект та дотепність. Зібраних цікавило те, що означає бути нині україномовним письменником в Україні, де значна частина населення російськомовна? Були й запитання стосовно літературної карти України, тиражування книжок та «матюків» у сучасних творах. Молодих авторів питали про те, як подолали вони шлях від написання книжки до її друкованого видання. Хтось з присутніх громадян України насварив О. Забужко за колись написане нею: «Українці не вміють жити, бо не вміють кохати». Пояснення авторки, що це ширша проблема і стосується людства у цілому, здається, не заспокоїло збудженої української душі. Українці нарікали також на те, що у львівських книгарнях не можна купити книжок присутніх авторів. Важко це зрозуміти тому, хто з екскурсії в Україну повертається з повним наплечником літератури, цієї сучасної «заматюканої» також. Присутні гості відзначили, що на сході України посилюється зацікавлення українською літературою і там внедовзі появляться чергові цікаві письменники. Стосовно міфу Галичини у сучасній літературі, то Т. Прохасько сказав: «Коли б я жив у Парижі, певно міфологізував би Париж».
            Над Віслою з якогось часу активно просувається українська книжка, а нам українцям, які беремо у руки польський переклад варто пам’ятати про оригінали. Купуючи Андруховича у Львові, розкручуємо книговидання в Україні, авторів гаманець та головне – своє уміння розбиратися у кириличних буквах.
     

Україна і Польща - як ми будемо далі?

Наші Друзі: Новини Львова