Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 29 березня 2020 року

Нацизм, Фашизм чи Демократія

  • 13:43 29.05.2004
    0 0
    Ті німецькі наступи влітку 1918 року взагалі цікава штука: темпи просування досягали 20 км за день, що було небаченою для тих умов швидкістю--незважаючи на те, що у чисельно переважаючих французів, які оборонялися, було десь так понад 200 танків.

    Нахтігаль.
     
  • 04:15 31.05.2004
    0 0
    Тут цікава стаття про порівняння італійського фашизму,німецького соціалнаціоналізму і українського інтегрального націоналізму. Багато спільного,багато відмінного. Цікаво,що на це скажуть наші експерти по фашистських рухах Нахтігальі Кальтенбрунер?

    http://uncp.soskin.info/material.php?pokaz=581
     
  • 20:28 04.06.2004
    0 0
    Соскін--хороший дядечко, але власне ПОРІВНЯННЯ італійського фашизму та німецького націонал-соціалізму я, на превеликий жаль, у вказаній статті не віднайшов. Порівнювати треба, спираючись на набір типологічних критеріїв. Ось, наприклад, можна порівняти генезу, еволюцію та структуру Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії(NSDAP) та Національної фашистської партії(PNF). В результаті виявляємо, що фашистька партія виникла як вільна федерація націонал-патріотичних груп, що взяли контроль над невеликими націонал-синдикалістськими профспілками, і на 1922 рік стала першою італійською масовою загальнонаціональною партією--маючи 300,000 членів. В той же час націонал-соціалістична партія виникла внаслідок механічного дублювання структури мюнхенського осередку по всій території Німеччини, в умовах встановленої багатопартійності та сильної конкуренції з боку ультраправих сил--зокрема партій типу DNVP та DVP. Фашистька партія, відкинувши незабаром виборний принцип діяльності, зберегла демократичні механізми, у вигляді Великої Фашистської Ради, що мала право приймати кадрові рішення. От цей орган цілком законно й усунув Б.муссоліні від влади 25 липня 1943 року--що було неможливим у Німеччині, оскільки партія з самого початку носила жорстко авторитарний характер. Ну і так далі.Можна продовжувати порівняння за різними критеріями.

    Бандерштадтський, можливо, у Вас є конкретні питання з приводу?

    Слава нації.
    Нахтігаль.
     
  • 15:36 05.06.2004
    0 0
    Проблема коректності порівняння, наприклад, фашизму в Італії з націонал-соціалізмом в Німеччині, має ще один важливий аспект, а саме: Італія та Німеччина на момент закінчення Першої Світової війни знаходилися на абсолютно різних етапах розвитку. Формально об'єднання цих держав із менших ентотериторіальних одиниць відбулося приблизно одночасно--це середина 1870-х років, однак різні темпи протікання соціальних процесів в обох країнах зумовили відставання Італії. На початку 1920-х років майже 80% італійців було зайнято в сільському господарстві, тоді як в Німеччині--відсотків 50-60. Після листопадової революції 1918 року Німеччина перетворилася з конституційної монархії в президентсько-парламентську республіку, яка вже мала традицію багатопартійності. В Італії ж, у 1919 році не лише збереглася монархія, але й почалося виникнення масових політичних партій, тому фашистам, що поєднували націоналізм з привабливими соціальними гаслами, виявилося значно легше завоювати прихильність населення, тож у 1922 році під час "маршу на Рим" фашистам ніхто не міг протиставити альтернативи. З іншого боку, коли НСДАП спробувала здійснити СЕПАРАТИСТСЬКИЙ переворот в Баварії восени 1923 року, їй протистояв не лише федеральний уряд, а й ультраконсервативні еліти(військові, підприємці)плюс лівоцентристи(соціал-демократи) та ліворадикали(комуністи), що спробували здійснити альтернативний путч у Гамбурзі. Так що стартові умови для фашизму та націонал-соціалізму надто різні, якщо зважити ще й на той факт, що Італія, на відміну від Німеччини, опинилася серед переможців Першої світової війни, однак їй не вдалося здійснити стабілізації, що мала місце в Німеччині в 1924-1929 роках, і фашизм переміг спершу не в ослабленій поразкою країні, а на фоні небувалого спалаху італійського націоналізму після 1915 року.
    Такі от рогалики.

    Кальтенбруннер.
     
  • 16:23 05.06.2004
    0 0
    А як на рахунок порівняння ідеологій? Порівняння не самих історичних процесів,а політичних напрямків,ідеологій,соціальних програм,планів на майбутнє...?
     
  • 22:51 14.06.2004
    0 0
    Нахтігалю і Кальтенбреннере де ви поділись?
     
  • 20:54 15.06.2004
    0 0
    Спокійно, все під контролем.
    Щодо порівняння програм...Будь-ласка. Програма НСДАП, лютий 1920 року.

    1. Ми вимагаємо об’єднання всіх німців на основі права народів на самовизначення у Велику Німеччину.
    2. Ми вимагаємо рівноправності для німецького народу нарівні з іншими націями та відміни положень Версальського та Сен-Жерменського мирних договорів.
    3. Ми вимагаємо територій та земель (колоній) для утримання німецького народу та розселення надлишкового населеня.
    4. Громадянином держави може бути лише той, хто належить до німецького народу. Належність до народу визначається кровною спорідненністю з німецькою нацією, незвавжаючи на конфесійну приналежність. Таким чином жоден єврей не може належати до німецького народу.
    5. Особи, що не є громадянами держави, можуть проживати на території Німеччини як гості, на правах іноземців.
    6. Право брати участь у вирішенні питань управління державою та прийняття законів належить лише громадянам Німеччини. Тому ми вимагаємо, щоби всі громадські посади будь-якого рівня—державні, обласні та муніципальні—займали лише громадяни Німеччини. Ми боремося проти корумпованої парламентської практики зайняття посад з точки зору партійності, без огляду на характер чи здібності.
    7. Ми вимагаємо, щоби держава в першу чергу зайнялася питаннями працевлаштування та життя громадян Німеччини. Якщо неможливо забезпечити все населення Німеччини, то особи, що належать до чужинських націй (не-громадяни держави), підлягають виселенню.
    8. Будь-яка подальша іміграція не-німецького населення повинна бути призупинена. Ми вимагаємо, щоби всі особи не німецького походження, що емігрували до Німеччини після 2 серпня 1914 року, негайно були змушенні покинути територію держави.
    9. Всі громадяни держави повинні володіти однаковими правами та обов’язками.
    10. Першим обов’язком громадян Німеччини є розумова або фізична праця. Діяльність окремого громадянина не повинна суперечити інтересам суспільства в цілому, протікаючи в його межах та йдучи на загальну користь.
    Тому ми вимагаємо:
    11. Скасування нетрудових доходів та знищення процентного рабства.
    12. З огляду на жахливі людські та матеріальні жертви, що їх вимагає війна від нації, особисте збагачення під час війни мусить розглядатися як злочин проти народу. Тому ми вимагаємо безжального вилучення прибутків, зароблених від війни.
    13. Ми вимагаємо націоналізації всіх усуспільнених дотепер промислових трестів.
    14. Ми вимагаємо участі робітників в розподілі прибутків великих підприємств.
    15. Ми вимагаємо значного збільшення пенсійного забезпечення.
    16. Ми вимагаємо створення здорового середнього класу та його збереження, негайної передачі великих магазинів в комунальну власність, здачі їх в оренду за низькими цінами дрібним виробникам, суворого контролю за тим, щоби дрібним виробникам надавалася підтримка на всіх рівнях: на державному, обласному та муніципальному.
    17. Ми вимагаємо проведення земельної реформи, що відповідає національним інтересам, прийняття закону про некомпенсоване вилучення землі для суспільних потреб, аннуляції процентів по закладних зобов’язаннях не землю, заборону спекуляції землею.
    18. Ми вимагаємо оголосити безжальну боротьбу проти кожного, хто своєю діяльністю шкодить інтересам суспільства. Ми вимагаємо запровадити смерту кару для тих, хто вчинив злочин проти німецького народу, лихварів та спекулянтів та ін., незалежно від положення в суспільстві, релігійної чи расової приналежності.
    19. Ми вимагаємо заміни римського права, що служить матеріалістичному світового порядку, німецьким народним правом.
    20. Щоби забезпечити кожному здібному та старанному німцеві можливість одержати вищу освіту та зайняти керівну посаду, держава повинна турбуватися про грунтовну розбудову нашої системи народної освіти. Програми всіх навчальних закладів повинні бути приведенні у відповідність до вимог практичного життя. З самого початку розвитку свідомості дитини школа повинна цілеспрямовано виховувати в учнів розуміння ідеї держави. Ми вимагаємо, щоби особливо обдаровані діти бідних батьків, незважаючи на їхнє положення в суспільстві чи професію, отримували освіту за рахунок держави.
    21. Держава повинна дбати про оздоровлення народу: забезпечити піклування матерям та дітям, заборонити дитячу працю, покращити фізичну форму населення шляхом запровадження обов’язкових спортивних та ігрових заходів та підтримки клубів, що займаються спортивним розвитком молоді.
    22. Ми вимагаємо ліквідації контрактної армії та створення народного війська.
    23. Ми вимагаємо законної політичної боротьби проти політичної брехні та її розповсюдження в пресі. З метою створення німецької преси ми вимагаємо, щоб: а) всі редактори та співробітники газет, які виходять німецькою мовою, були німцями б) ненімецькі газети повинні отримувати особливий дозвіл від уряду та не можуть друкуватися німецькою мовою в) особам ненімецького походження було заборонено в законодавчому порядку мати фінансову частку в діяльності німецьких газет, або впливати на них. В разі порушення цієї норми така газета повинна бути закрита, а іноземці, що беруть участь в її діяльності, депортовані г) газети, які виступають проти суспільного блага, мусять бути заборонені. Ми вимагаємо боротьби в законодавчому порядку проти мистецьких та літературних течій, які справляють руйівний вплив на життя суспільства, а також заборони заходів, спрямованих проти вказаних вимог.
    24. Ми вимагаємо свободи всіх релігійних віросповідань в межах держави, поки вони не загрожують її існуванню та не виступають проти моральності та моральних почуттів германської раси. Партія як така стоїть на позиції політичного християнства, не зв’язуючи себе з жодним віросповіданням в конфесійному плані. Вона поборює єврейсько-матеріалістичний дух всередині нас та поза нами і переконана, що тривале одужання нашого народу може бути досягнуте всередині на основі принципу верховенства суспільного блага над особистим.
    25. Для реалізації всього вищенаведеного ми вимагаємо створення сильної централізованої державної влади. Авторитет політичного центрального парламенту на всій території держави та в її організаціях мусить бути безперечним. Слід створити палати представників станів та професій для впровадження прийнятих державою загальних законів в окремих федеральних землях.

    6 червня 1919 року на сторінках часопису Б.Муссоліні “Popolo d’Italia” було надруковано текст стислого “Маніфесту бойових загонів”, який фактично представляв широкому загалу передвиборчу програму фашистів до парламентських виборів, що мали відбутися у листопаді того ж року. Серед політичних вимог маніфесту згадувались наступні положення : 1) загальне рівне пряме виборче право для громадян віком від 18 років 2) пропорційна виборча система на основі регіональних списків 3) виборче право для осіб жіночої статі 4) визнання та представництво на урядовому рівні Національних Рад, створених за секторами економіки 5) ліквідацію верхньої палати парламенту—сенату. До національних Рад планувалося залучати робітників, технічних спеціалістів та роботодавців. У числі вимог в сфері трудової та соціальної політики уряду фашисти закликали встановити 8-годинний робочий день, залучити представників трудящих прошарків до управління промисловістю, реорганізувати транспортну систему країни, переглянути проект закону про страхування від інвалідності, зменшити пенсійний вік від 65 до 55 років. Щодо проблем військового будівництва, які гостро стояли на порядку денному через демобілізацію та перехід країни до мирного життя, фашистський маніфест пропонував запровадити національну міліцію із короткою строковою службою та виключно оборонними завданнями, націоналізацію підприємств військово-промислового комплексу, та активну змагальницьку зовнішню політику, іманентно мирну за спрямованістю. Торкаючись фінансово-економічної сфери, фашисти виступали за впровадження прогресивного оподаткування капіталу, передбачаючи майбутню “часткову експропріацію” недобросовісно накопичених капіталів, за експропріацію власності релігійних згромаджень, перегляд всіх контрактів на державні військові замовлення та секвестрацію 85% військових прибутків приватних підприємств на користь держави. Таким чином, в цілому фашистський маніфест відповідав радикальним соціалістичним тенденціям італійського політикуму, використовуючи традиційну популістичну риторику та проблематику лівих політичних сил країни.

    Думаю, із вищенаведених тез можна зробити чимало цікавих висновків.

    Credere, obedire, combattere!
    Нахтігаль.
     
  • 23:15 20.06.2004
    0 0
    Ага, згадав ще один пункт Маніфесту фашистів--вимога скоротити пенсійний вік із 65 до 55 років.

    Нахтігаль.
     
  • 23:34 20.06.2004
    0 0
    Цікаво те,що фашисти отримували гроші від "капіталу",а потім самі його і "несправедливо" оподаткували.
     
  • 23:34 20.06.2004
    0 0
    Вірніше ,націонал-соціалісти.
     
  • 06:31 11.07.2004
    0 0
    Знайшов статейку про фашизм і переклав її(за допомогою перекладача ). Цікаво буде тим,хто не має зеленого поняття про цю ідеологію. Раджу прочитати для лікбезу усім,хто має хибне або взагалі немає ніякого уявлення про цей ідеологічний напрямок. Трохи великувата але цікава. І розставляє все на свої місця.

    """Фашизм. Ми живемо в світі безпросвітної плутанини ідей і понять, у світі ярликів. Називаючи свої партії демократичними, ліберальними, комуністичними тощо, і, звинувачуючи своїх противників у "фашизмі", ніхто навіть не навіть не хоче замислитися які конкретні ідеї лежать в основі того чи іншого поняття. Коли на патріотичних мітингах чуємо як обзивають Медведчука фашистом,то стає прикро за фашистів; коли бачимо плакати де видно сучасних політиків,котрих порівнюють із Гітлером, стає до сліз шкода Гітлера. При слові фашизм більшість чомусь починає істерично волати про "скривджених євреїв", концтаборах, гестапо тощо.. Та при чому тут фашизм? Фашизм - це найперше - італійський рух. А всі гріхи, які намагаються на нього повісити -гріхи (якщо, взагалі вважати їх такими) німецького націонал-соціалізму. Саме поняття фашизм походить від італійського слова "fascio". У давнім Римі цим терміном позначалася зв'язка прутів з топірцем посередині - так звана фасція - котру носили ліктори (тобто. представниками виконавчої влади) як символ Державної влади. Цей римський символ (як і багато) став символом і емблемою фашизму, а словом "Fascio" Муссоліні назвав Італійські бойові дружини. "Я назвав цю організацію: Італійські бойові дружини ("fascio"). У цьому жорсткому, металевому слові міститься вся програма фашизму, як я його представляв, як я його хотів, як я його створив". (Муссоліні, із промови в 23 березня 1926 р.) А відповідно до символізму давніх традиції фасція висловлює вищість, могутність, чистий принцип імперії. Взагалі, говорячи про якийсь рух (зокрема, фашизмі), насамперед згадують конкретні події, тобто, практичну діяльність. Проте, практика - це втілення в життя певних ідей, концепцій, філософії. Тому, щоб зрозуміти, що таке фашизм і кого можна називати фашистом, необхідно звернутися основним ідеям, до доктрини цього руху. (Як зазначив у своїй книжці "Критика фашизму з погляду правих" відомий письменник і філософ Юліус Эвола - "Реальна цінність доктрини залежить від ідей, які лежать в її основі, а не від їхніхньої конкретної практичної реалізації"). Хоча, у принципі, за словами самого Муссоліні: "Фашизм не існував у владі,як заздалегідь обрана за столом доктрина; він народився з потреби дії і був дією" (Муссоліні, "Доктрина фашизму"), тим не менш він ж заявив: " Тепер Італійський фашизм під страхом страти чи, гірше того, під страхом самогубства, має створити основу доктринальних положень... вказати напрями для повсякденної політичної особистої діяльності.( 8 серпня 1924 р.). Дуже важливо зрозуміти й це є одним із основних моментів, що фашизм був насамперед духовним, а не просто політичним чи економічним, рухом. Тому, сьогодні, коли ми так багато говоримо про "духовне відродження України", досвід фашизму може бути нам корисний саме в цьому сенсі, оскільки ні комуністи, ні демократи тут допомогти не здатні. Перші, оскільки взагалі заперечують поняття "духу"; другі - тому, що, попри всі гарні слова, вищою цінністю вважають "матеріальне добробут". Муссоліні говорив: "Зрозуміти фашистський рух можна лише розглядаючи його у всій повноті і глибині духовного явища... Італійський фашизм був не тільки політичним бунтом проти слабкого і недієздатного уряду... Він був духовним бунтом проти старих ідеологій, котрі розкладали основи релігії, батьківщини сім'ї" ("Послання англійської народу", 5 січня 1924 р.). Звідси випливає нове поняття життя людини, аналізованих насамперед із точки зору духу. "Для фашизму чоловік - це індивід, що підпорядковується моральному закону, щоб створити вище життя, вільне від кордонів часу і простору...В цьому житті індивід шляхом самозречення, зневагою до приватних інтересів, навіть подвигом смерті реалізує суто духовне буття і свою людську цінність" (Муссоліні, "Доктрина фашизму"). На аналогічних принципах засноване розуміння життя як боротьби, вищого обов"язку; заперечення посереднього, зручного існування; войовничість (і навіть анти-пацифізм) фашизму. Відповідаючи фінляндському філософу на запитання про сенс фашизму, Муссоліні написав "ми проти зручного життя". У цьому найяскравіше проявився антибуржуазний аспект фашизму. Тому фашизм пропонує новий (для сучасного світу) вищий тип людини - воїна. Ми свідомо вживаємо саме це слово - воїн, а не солдат. Солдат - породження сучасного світу, його служба і підпорядкування засновані не на вільному волевиявленні, а на насильстві і на примусі або на матеріальному інтересі (професійні війська США й інших західних країн). Тоді як воїн робить свій вибір свідомо. Зберігати вірність вождю його примушує не присяга, а почуття честі. Крім того, воїн це не просто людина, котра на війні але особливий стан духу. Можна бути воїном і в мирний час . Його поведінка диктується насамперед відчуттям реальності смерті, постійною готовністю померти в потрібний момент (стан абсолютно далекий більшості сучасних людей). Завдяки цьому виникає і особливе сприйняття світу. Такий тип людини безумовно не є гуманістом; людина не може залишатися вищою цінністю, коли стоїш віч-на-віч зі смертю. Понад усе для нього честь, дисципліна, вміння наказувати і підпорядковуватися. Він здатний визнати авторитет, розпізнати в іншому вищу суть і вільно (розуміючи свободу як внутрішнє, а не зовнішнє поняття) і добровільно підкоритися йому. Відомо, що в древньому світі каста воїнів посідала друге становище в ієрархії після касти мудреців. Навіть сучасному світі, де всі поняття спотворені, війна ще здатна забезпечити особливому типу людини зі здоровими і чистими інстинктами, ще не остаточно зіпсованими "цивілізацією" (замість культури) і "прогресом" (натомість духовного розвитку), можливість відчути той смак, ту атмосферу, у якій діє вищий тип людини - воїн. Нарешті, не випадково, що ряди фашистської партії в Італії (як і аналогічні руху в інших країнах) поповнювали саме фронтовики, ветерани Першої Світовий Війни. Потім слід відзначити, що фашизм протиставляв себе як демо-либеральним, так і комуністичним рухам, був рухом принципово нового типу. "Ми у світі представляємо нове починання; чисту, категоричну,остаточну антитезу :демократії, плутократії, масонству" (Муссоліні, "Доктрина фашизму"). По суті своїй як західна демократія, так і східний комунізм є різними проявами одного й того зла, тієї хвороби,що вразила існуючі раніше традиційні суспільства. Зародження цих ідеологій сталося на основі ідей Революції Третього Рівня (точніше визначення "Великої" Французької Революції), на горезвісних принципах "свободи, рівності та братерства".Можна навести висловлювань Муссоліні:"Поняття свободи не абсолютне, бо в житті немає нічого абсолютного. Свобода не право, а обов"язок; не подарунок, а завоювання; не урівняння але привілей" (Муссоліні, 5 річниця утворення дружин) Відомомі відмінності між свободою від і свободою для (Ніцше); Ще один принцип,котрий відкидається фашизмом на відміну від демократії і комунізму це - рівність. Основу фашистської доктрини становить концепція Держави. "Усе державі, нічого поза державою, нічого проти держави" Б. Муссоліні. До речі, зауважимо, що саме цим воно принципово відрізнявся від німецького націонал-соціалізму, в основі якого, лежало поняття "нації". Фашистська Держава заснована на ієрархічному принципі. Тобто вона відкрито визнає і принцип нерівності. Муссоліні говорив про Державу як про "систему ієрархій", вищим втіленням, вершиною яких є еліта. Він же писав: "Фашизм стверджує, що нерівність неминуча, благотворна і працює для людей." В ідеалі у фашистській Державі кожен повинний займати своє власне місце, причому добровільно, завдяки схильності до виконання тієї або іншої роботи, а не з міркувань престижу або в дурному марнославстві стрибнути вище власної голови. При цьому не можна забувати, для фашизму Держава - не мертва, затверділа структура або певна соціально-політичне пристрій, але жива, одухотворена особистість, причому особистість вищому сенсі. Держава має пріоритет перед "нацією" чи "народом". Лише за умови існування Держави народ здатний знайти справжню свідомість, єдину форму та волю. "Без Держави немає нації...Не нація створює Державу, навпаки нація твориться Державою". (Б. Муссоліні). Тут безумовно мається на увазі справжнє Держава, а не ті псевдоутворення, які заведено так називати. Фашистська Держава в ідейному плані протистоїть "суспільству", тобто. цінностям, інтересам і прагненням, що належать фізичній, суто рослинній стороні життя суспільства й складових його індивідів. Вона намагається створити в особиву атмосферу високої духовної напруги. Лише у такій атмосфері може існувати вже описаний нами вищий тип людини - воїн. Що ж стосується конкретного політичного пристрою, то в фашизмі існувало два періоди: монархічний і республіканський. Безумовно, з погляду принципів перший є більш природним для фашизму. Сам Муссоліні говорив про монархію, як про "вищу синтезу національних цінностей" і "засадничий елемент національної єдності". У реальнй практиці фашистського режиму існувала так звана диархія, тобто, співіснування монархії свого роду диктатури. Така система мала аналоги у Давньому Римі, який як відомо був для фашистів ідеалом Держави. Муссоліні називали "дуче", із латини dux. Це звання давалося людині, котра володіла особливими якостями, котрій в неспокійні для Держави часи для спеціальних завдань довірялися надзвичайні повноваження, оскільки самому монарха -rex, що символізує чистий сакральний принцип авторитету і панування така роль була не властива по самому характеру вищої інстанції. Фашизм ставить завдання створення нових ієрархій і формування нової еліти, що є неодмінною умовою для існування монархії.
    Фашизм заперечує гуманізм, пацифізм, індивідуалізм, "свободу, рівність і братерство" і утверджує трансцендентність, войовничість, авторитет, "порядок, влада , справедливість", а також пріоритет політичних і, надлюдських цінностей над економічними і загальнолюдськими. Тому, добродії демократи і товариші комуністи і інші, перестаньте обзивати одне коммуно-фашистами і демо-фашистами відповідно. Людина демо-коммунистических поглядів ніяк може бути фашистом. Адже фашисти зазіхають на "священні" принципи демократії відкидають багатопартійність, загальне рівне виборче право (тобто. панування чистої "кількості"), а також самі основи комуністичної ідеології - класову боротьбу і історичний матеріалізм. Фашист не прагне до "щастя", як його розуміють демократи і комуністи, тобто. до матеріального добробуту і ситого спокою. Таким чином, фашизм справді є "людиноненависницькою" ідеологією.
     
  • 16:19 11.07.2004
    0 0
     
  • 22:01 11.07.2004
    0 0
    "Що ж стосується конкретного політичного пристрою, то в фашизмі існувало два періоди: монархічний і республіканський."

    Це не так. Існували, точніше співіснували, не періоди, а НАПРЯМИ. Причому ці напрями корелювали із регіональними особливостями розвитку Італії--республіканський фашизм, наприклад, характерний для Романьї. Остаточно монархічний напрям переміг 25 липня 1943 року.

    В цілому як для лікнепу--може бути, набір концептуальних тез. Ще цікаво б дізнатися про автора наведеного уривку.

    Нахтігаль.

    Нахтігаль.
     
  • 22:24 11.07.2004
    0 0
    Та вже не пам"ятаю автора. В мене його немає. Тобто , ще пару його статей є,а назви автора немає . Коли перекладу наступну статтю,то викладу її сюди.
     
  • 20:51 17.07.2004
    0 0
    Дети-чудовища Гитлера ("El Mundo", Испания)


    Диктатору требовался новый человек тевтонских кровей. По распоряжению фюрера были созданы школы, учащиеся которых должны были в результате долгих изнурительных тренировок научиться защищать превосходство арийской нации. Тысячи детей стали жертвами стремлений Гитлера.

    'Мы поднимем новое поколение, которое заставит содрогнуться весь мир. Мне нужна молодежь выдающаяся, бесстрашная, безжалостная и дикая. А, кроме того, сильная и красивая. Они научаться думать только о Германии и действовать во имя Германии. Именно так я дам жизнь новому человеку'.

    Жертвами Адольфа Гитлера, сказавшего эти слова, стали не только евреи, гомосексуалисты, цыгане, но и германские подростки. 10-летние дети легендарного арийского происхождения отдавались на обучение в 'Наполас' или NPEA - Национально-политические воспитательные учреждения - где они должны были стать избранной расой, которая будет управлять Германией и всем остальным миром. Этот усатый доктор Франкенштейн навсегда изуродовал судьбы несчастных германских детей, когда все его планы по установлению мирового господства разлетелись в пух и прах.

    В нынешней Германии постепенно стирается печать вины; общество этой страны должно рассказывать о своем прошлом, чтобы забыть его. И сегодня старики из того, воспитанного Гитлером, поколения постепенно начинают восстанавливать в памяти пережитое, а молодой германский кинематографист Деннис Ганзель (Dennis Gansel) снял на основе этих воспоминаний фильм 'Напола', который станет настоящим шоком для тех, кто совершенно иначе представлял себе тевтонское мировоззрение.

    'Мой дед Фриц Ганзель (Fritz Gansel) в 1940 году в возрасте 24 лет бы инструктором одной из таких школ, находившихся в Ганновере', - признался режиссер фильма во время телефонного интервью этому изданию. 'Он стал настоящим вдохновителем моего фильма. Мы постоянно, до самой его смерти, разговаривали с ним на эту тему. Мне были непонятны его аргументы, ведь в этих школах подростки подвергались крайне жестокому обращению и насилию'. Один из снявшихся в фильме актеров Харди Крюгер (Hardy Kruger) обучался в одной из NPEA, и, по его признанию, 'душевные раны' по-прежнему не затянулись.

    Подобно Крюгеру, многие из воспитывавшихся в 'Наполас' детей оставили письменные свидетельства о пережитом кошмаре. Франц Коттира (Franz Kottira) попал в одну из таких школ в возрасте 11 лет. Шел 1939 год, школа, в которой он оказался, находилась в Брайтензее: Франц пишет в своих воспоминаниях о том, что сначала страшно 'гордился', оказавшись в числе избранных. В Национально-политические воспитательные учреждения попадало лишь 20% кандидатов; чаще всего школы располагались в исторических постройках, вселявших при взгляде на них, настоящий страх: например, 'Напола' в Плене, обустроенная в Пленском замке (федеральная земля Шлезвиг-Гольштейн) и рассчитанная на обучение 264 детей.

    В 'Наполе' Коттира и его одноклассники посещали уроки немецкого языка, биологии и истории; литературу детям преподавали мало, а все знания давались в ключе суровейшей нацистской идеологии, которая навязывалась им самым беспощадным образом. Коттира вспоминает, что их преподаватель истории говорил: 'Мы не имеем права спокойно умереть в своем доме, мы должны отдать свою жизнь в борьбе. При этом он кричал: 'Лучше смерть, чем рабство''.

    Программу подготовки будущих хозяев мира дополняли музыка, гимнастика и политика. Представления о политике у попавших в 'Наполас' детей ограничивались обучению манипулировать людьми, то есть умению влиять на них, опровергая повсеместно распространенную антинационалсоциалистическую идеологию, приравнивавшую евреев к другим народам. Кроме того, дети должны были усвоить сами, а затем и убедить других, что хотя либералы и большевики отличаются от евреев, все равно не заслуживают никакого соблюдения своих прав, а должны уничтожаться самым беспощадным образом. Во всех этих рассуждениях центральное место занимал вопрос еврейства, кроме этой категории людей ненависти оказывались достойны гомосексуалисты - лишь за то, что они 'анормальны'.

    Программа физической подготовки детей в 'Наполас' была крайне разносторонней: ученики могли обучаться гребле, верховой езде, вождению мотоцикла и даже пилотированию самолетов. Еще одним распространенным занятием было фехтование, но больше всего энтузиазма и интереса у детей вызывали бокс и вольная борьба.

    Обучение в школах длилось пять часов с утра; затем, после обеда, дети посещали еще несколько занятий. 120 минут утренних уроков выделялось на изучение таких предметов как история или политика, а три оставшиеся часа ученики занимались, к примеру, греблей. После обеда в обязательном порядке шел урок музыки, нередко комбинировавшийся с уроками труда.

    В период с 1933 года по 1945 год, когда окончилась вторая мировая война, по всей территории Германии и Австрии были открыты 43 Национально-политические воспитательные учреждения. Франц Коттира, например, проходил испытания для поступление в NPEA в Вене. 'Нас воспитывали в спартанских условиях. Моя первоначальная гордость в скором времени сменилась разочарованием; в школах все дети скучали по своему родному дому. Каждую ночь все мы плакали, уткнувшись в подушку', - рассказывает он.

    Последствия тех лет, проведенных в 'Наполас', дети испытывали на протяжении всей жизни. Об этом в 'Наследии 'Наполас'' пишет Кристиан Шнайдер (Christian Schneider): 'Вся индивидуальность детей была уничтожена, это привело к отдалению от общества, потому как понятия о мире, которые им давали в школах, были абсурдны и ирреальны'.

    В своей книге Шнайдер собрал воспоминания многих бывших учеников 'Наполас', например, рассказ Ханса Мюнхебергса (Hans Muenchebergs) о том, каким наказаниям подвергались дети за неверно написанное предложение: 'Именно так мы учились преодолевать голод и холод'. 'Я никогда не смогу забыть своего учителя, - говорит он, - всем нам было настолько страшно, а условия, в которых нас содержали, были настолько суровыми, что дети старались собраться вместе, быть ближе друг к другу и говорили: 'Один за всех, и все за одного''.

    Слова Мюнхебергса подтверждает и Франк Оссендорфс (Frank Ossendorfs), рассказавший о том, что даже при простом посещении какой-нибудь из 'Наполас' можно было понять, в насколько суровых условиях содержались здесь дети. 'У меня была ужасная мачеха. Однажды она решила посмотреть одну из 'Наполас', которая находилась в Потсдаме. Разумеется, через некоторое время я сам стал учеником одной из NPEA'.

    Некоторые бывшие воспитанники 'Наполас' впоследствии действительно заняли важные посты и стали в Германии влиятельными людьми, как, например, политик Рюдигер фон Вехмар (Ruediger von Wechmar) или банкир Альфред Геррхаузен (Alfred Herrhausen).

    'Именно на этих положительных сторонах обучения в 'Наполас' и настаивал мой дед', - рассказывает 30-летний режиссер Деннис Ганзель. 'И еще он постоянно рассказывал мне историю о том, как во время занятий у одного мальчика из рук выпала граната, а учитель накрыл ее своим телом, чтобы защитить учеников от взрыва'.

    Крайняя жестокость

    'Но не стоит забывать, что, несмотря на такие вот, вызывающие наше восхищение истории, обстановка в школах была очень суровой, особенно это касалось физической подготовки', - говорит Ганзель, рассказывая как детей по несколько часов изнуряли тяжелейшими физическими упражнениями.

    Так, в Плене была сделана тренировочная площадка с полосой препятствий, которую дети должны были изо дня в день учиться преодолевать. В самом конце этой полосы находилась почти отвесная стена, через которую тоже надо было перебраться. 'Хорошо, что тогда мы были маленькими и совсем легкими', - говорит Коттира. Преодоление полосы препятствий было изнуряющим занятием, по окончанию которого дети получали своего рода компенсацию: собирались у костра и слушали всевозможные рассказы. Кстати, это была прекрасная обстановка для прививания ученикам доктрины национал-социализма.

    Немецкие дети становились легкой добычей в руках Третьего Рейха. Их превращали в инструмент нацистской идеологии, готовили для занятия самых высоких постов в германском обществе и управления другими немцами. Но это вовсе не означало, что они получали в свои руки власть и абсолютную свободу. Напротив: обучение тех детей в 'Наполас' гарантировало сторонникам фюрера, что 'поколение Гитлера' никогда не восстанет против них, потому как с самых ранних лет ум, душа и сердце этих подростков были поражены раковым заболеванием нацизма.

    Но этим надеждам не суждено было сбыться: Третий Рейх пал, а вместе с ним и вся его структура страха. Дети покинули стены 'Наполас', и попытались обрести свой уголок в этом странном, совсем незнакомом и непохожем ни на что мире, в котором для 'поколения Гитлера' не нашлось места.

    Ключ к пониманию феномена 'Наполас'

    Отец-основатель. Гитлер полагал, что лишь через два поколения в Германии появится раса 'новых людей', о которой он мечтал. Национально-политические воспитательные учреждения были созданы 20 апреля 1933 года - в день рождения фюрера.

    Избранные: дети. Всего за всю историю существования этих учреждений было открыто 43 школы - 40 для мальчиков и 3 для девочек. Обучение в них прошло более 15000 подростков в возрасте от 10 до 18 лет. Их называли 'детьми Гитлера', а подготовка учеников 'Наполас' контролировалась офицерами СС.

    Требования. Лишь каждый пятый из поступавших в 'Наполас' подростков становился ее учеником. Они должны были быть чистокровными арийцами, обладать хорошими физическими данными (например, запрещалось носить очки) и состоять в рядах Гитлерюгенд. Счастливчики должны были стать остовом новой Германии.

    Пропаганда. После окончания обучения в 'Наполас' подростки могли получать такое образование, которое им больше нравилось. Правители тогдашней Германии надеялись, что вышедшие из их школ будущие адвокаты, медики или инженеры распространят идеи нацизма среди остального населения страны.

    Жертвы дисциплины. Их обучали не только верховой езде, боксу и музыке, но и тому, что евреи, гомосексуалисты и большевики - враги, которых требуется уничтожать. В 'Наполас' поддерживалась крайне жесткая дисциплина, и многие из учеников оказались навсегда психологически травмированы.

    Фильм Денниса Ганзеля. Табу: в картине воссоздается история детей, превращенных в механизмы на службе у нацистского режима. Дед режиссера фильма был инструктором в одной из таких школ. До последнего времени в Германии тема Национально-политических воспитательных учреждений находилась под запретом.

     

Нацизм, Фашизм чи Демократія

Наші Друзі: Новини Львова