Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 14 серпня 2018 року

Сучасна громадянська лірика

Переглядів: 427
Додано: 31 січня
Hi 0 Рекомендую 0 Коментарі: 14
  • 18:48 31 січня
    0 0
    Іван Іванович Давиденко

    ТЕРПІННЯ ГНІВОМ НАЛИЛОСЯ

    Горланять півні на світанку,
    Баран кудлатий репетує.
    Коза кричить безперестанку.
    Свиня тарифами торгує.

    Гусак пургу туманом гонить,
    Корови в ложах розселились .
    Пацюк бика за носа водить,
    Орли літати розлінились.

    Глуха тетеря спалахнула.
    Пустила чистою сльозину.
    Надію й віру сколихнула,
    За рідну матінку Вкраїну.

    Керує так вівця при владі,
    Сидить на троні душу гріє.
    У ритмах диких в тихій зраді.
    Народ плюндрує мором миє.

    Життя іде кипить в заклятті.
    Вітри збираються в колосся.
    Порив росте в холодній хаті,
    Терпіння гнівом налилося.
     
  • 17:36 04 лютого
    0 0
    Чому ми не можем жити, як люди,
    живуть у Європі по світі кругом?
    Чому на багатій й родючій землі
    влада нас хоче зробити рабом ?

    За що там стоять патріоти
    і гинуть в донбаських степах?
    Чи за вілли шикарні й тойоти,
    чиновників наших захований вклад...

    А може пора схаменутись-
    " І годі!"- сказати собі,
    до Бога в молитві звернутись-
    прогнати це зло із душі.

    Тож встаньмо браття всі разом
    за гідність свою і свободу,
    щоб горіла земля під ногами
    у всього злодійського зброду!

    Ігор Іванко
     
  • 17:39 04 лютого
    0 0
    Є в світі земля, є в світі країна,
    де калина цвіте у гаю
    і мова звучить солов’їна.
    Одна вона тільки така-
    на цілому світі єдина.
    Ця Богом нам дана земля-
    квітуча моя Україна.
    Хрущі там гудуть над садами
    і золотом сяють поля,
    липи цвітуть так духмяно
    та пісня лунає дзвінка.
    Живе там Шевченкове слово
    і пахне так хліб на столі,
    не має миліше нічого,
    як жити на рідній землі

    Ігор Іванко
     
  • 12:28 16 лютого
    0 0
     
  • 10:11 24 лютого
    0 0
    Іван Іванович Давиденко

    ТИ ВСТАВАЛА І СПІВАЛА

    Можливо ти була блідою,
    У годину грізну, в злу добу,
    В чужих руках була німою,
    Бо тебе тримали за рабу.

    Ішла вперед, ти смерті в вічі -
    Дивилась, остраху не мала,
    Тримала сяйво на обличчі,
    Коли вставала і співала.

    Несхитна з голосом послання,
    Душевну музу сповивала ,
    Шукала ліру для співання ,
    Навколо світу обертала.

    Тепер та пісня сонце в’яже,
    Красу співучого розвою.
    Малює барвами пейзажі ,
    Здіймає радугу собою.

    Скоряє хвилі океану ,
    Милує квіти всі віднині.
    Бо має мову Богом дану,
    Що лине співом з України!
     
  • 19:15 03 березня
    0 0
    Федір Шишман

    30 січня ·

    Гібридні думки до чого приводять

    Гібридні стали в нас думки.
    Ми вивели нову породу,
    Де ненажери – пацюки
    П’ють кров, вбиваючи свободу.

    І дивлячись на весь цей жах,
    Народ пригнічений, забитий,
    В очах перед майбутнім страх,
    А я не скорений, не вбитий.

    Кричу: «Вставайте, хто живий!
    Не за контрактом, проти волі,
    Є вихід, як завжди, простий,
    Ми не нащадки злої долі!».

    Ми люди, нація, народ,
    Бог дарував нам все на світі.
    Відсоток правлячих сволот,
    Для них достатньо навіть миті.

    Свідомість – це кінець війни,
    Це зрозуміли наші діти.
    Слова мої такі прості,
    Так скільки можна вас просити?

    Позакладало, мовчите,
    Від сорому сховали очі.
    Себе, як завжди, жерете,
    З самого ранку і до ночі.

    А потім «Звідки пацюки?»
    Гібридні людоненажери.
    Це ж ваші кажете думки,
    Що тягнуть знову у печери.

    Хто може встати, хто живий?
    Заради неньки України.
    Хто чує, бодай вже не глухий,
    О Боже, дай нам, дай нам сили.

    30 січня 2017р.
     
  • 00:33 05 березня
    0 0
    Слова лягають плавно на папір
    а я складаю їх в куплети.
    Душа бурлить емоцій вир
    віршів ще недописаних буклети.
    Там кожне слово, мов струна,
    торкнешся- музика озветься:
    там Україна серцю дорога,
    там мати ніжно так всміхнеться.
    Кохання там весни розмай,
    очей моїх безсонні ночі.
    І знов слова лягають на папір
    і знов віршами щось сказати хочуть.

    Ігор Іванко
     
  • 00:36 05 березня
    0 0
    Ну скільки можна це терпіти?
    Невже нема терпінню меж?
    Плюндрують, граблять Україну,
    а ти, народе, чогось ждеш...
    Чого скажи мені й від кого?
    Від тих ,хто зрадив і продав?
    І де воно, те їхнє слово,
    що на майдані кожен обіцяв.
    Зреклись тебе, свого народу,
    втопили совість у багні,
    грошима повняться офшори,
    а патріоти гинуть на війні.

    Ігор Іванко
     
  • 03:09 12 березня
    0 0
    Іван Іванович Давиденко
    10 березень о 7:49

    МОЛІНЬ ОДНА НЕ ЗМІНИТЬ ЇМ ЖИТТЯ

    З’явись до люду шана на поклон ,
    Відчуй у тиші думи стоголосі.
    Зніми в них божевілля щем і стон,
    Які що сил впираються і досі .

    Жура неначе дикий буревій,
    Шумлива вся закутана у лихо.
    Біда із нею котиться мерщій,
    В ночі ходу сліпу карає тихо.

    Людей гойдає вітер як жита.
    Судьбу підкошує до злого водить .
    Молінь одна не змінить їм життя.
    Поки ярмо чуже в кайданах носить .

    Бажань на нервах зморщина сама ,
    Не може вирвати кільце наруги.
    Звідкіль прийде засмучена сурма,
    Коли заграє сяєво потуги.

    Коли душа розмову розпочне ,
    Слова знайде для щирого єднання.
    На схід закриє марево нічне,
    Шляхам відкриє лагідне братання.
     
  • 18:21 13 березня
    0 0
    Анатолий Стад

    ПАНЕ ПОРОШЕНКО!
    Хоч як на нас - який ти "пан"?
    Лише - базікало при владі!
    Брехун, що одурив "майдан" ...
    Крадій, що Україну грабить!
    Ні! Ти не пан, і не монарх!
    Скоріш - "барига знахабнілий"!
    Надмірний! Підлий олігарх,
    Що рушить всі людські надії!
    Ні! Ти не лідер! Ти - шахрай,
    Що землю продає чужинцям!
    Гієна, серед вовчих зграй!
    Ганебний вибір українців...
    І ти ніякий не ХОХОЛ...
    Ти - ЖИД по крові й по породі!
    А там, де ЖИД - там льється кров!..
    Там в нищінстві живуть народи.
    Ти брешеш навіть сам собі
    Свою ховаючі провину.
    Там, де ти є - лише торги...
    Ти продаєш і Україну!
    Ти - жмод з простягнутой рукой
    По світу просиш: "дайте грошей"...
    Дають... А ти все кажеш: "ой...
    Цей транш малий... Його не досить..."
    Тому "ГАНЬБА!" - Ми кричімо.
    Ганьба тобі, жидівська морда!
    Ти не "гарант"! Ти просто "ЧМО"!
    Страшна зміюка підколодна...


                 /Джерело: www.facebook.com
     
  • 02:05 14 березня
    0 1
    До: Orysya - #298801

    Це не вірш. Якась кричалка для мітингу.
    Подумайте, от якби отой Порошенко жив 100 чи 200 років тому, а його сучасник отаке написав. Що б ми сьогодні з цього зрозуміли? Нічого. Тільки злобу автора й годі. Де причини такого ставлення автора до "жертви"? Де факти? Докази? Де розвивається сюжет? Може, у космосі?
     
  • 00:31 24 березня
    0 0
    До: Меркурій - #298825
    Помиляєтеся, шановний, якщо думаєте, що все розумієте у творах минулих років! Чим більше минуло часу, тим більше Вам треба коментарів, щоб усвідомити не лише талант поета, а й все, що ним написано у відповідності до його реалій життя!
    Так щодо всіх поетів!
     
  • 00:32 24 березня
    0 0
    Я не буду мовчати коли гноблять
    мене , коли брешуть так підло у вічі,
    а в цей час хтось життя віддає
    і згорає як воскові свічі.
    Я не буду мовчати
    коли граблять народ
    ті що мають його захищати,
    скільки тих розвелося сволот
    що на крові людській
    хочуть гроші легкі заробляти.
    Я не буду мовчати ,
    бо мовчання й покора
    лиш присутня рабам,
    не діждетись ви правди
    від того хто спочатку
    вам підло у очі брехав.

    Ігор Іванко
     
  • 03:43 31 березня
    0 0
    Дитино Божа, Українко,
    Від сліз твоіх вологая земля.
    Земля священна України,
    тризубом затавровані серця.

    Ти мусиш плакати у відчаї та болі,
    Від мук таких зневірилася геть.
    Та годі, втішся - мати, сестро, жінко
    Бог вже готує для катів жорстоку смерть.

    Дитино Божа, Українцю!
    Як смієш ти в цей час борні,
    Коли і зрадник, і чужинець
    ґвалтують всіх, а ми німі...

    Шукаєш, досі виправдавдання..
    В рядок складаєш лжєслова.
    Відводиш вбік, ховаєш очі
    На запізніле каяття.

    Боїшся смерті, страти, чи страждання?
    Боїшся втратити комфорт?
    Чи може своє срібло-злато,
    Чи звичний для спини батіг?
    Чи є ще в твоїй крові крапля
    Славновідомоі УПА?
    Чи зберігаєш ти ту мужність
    Що не зламала Колима?

    Встань, обери безсмертя!
    Візьми до рук Арея Меч!
    Скинь псів смердючих зі своєй спини!
    Бо то є правєдная річ!

    Скажу вам, Діти України,
    Стояти будем до кінця!
    Тарас чекає тих, хто йде в безсмертя.
    Сира земля на тих, хто є вівця. "


    Рустам Ташбаєв. 29 березня 2018 року.
     
Сьогодні:

Щоб лишити відгук авторизуйтесь: Ввійти Зареєструватися
 
 

Сучасна громадянська лірика

Наші Друзі: Новини Львова