Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 23 березня 2017 року

Український поет Микола Стасюк

Переглядів: 169
Додано: 10 лютого
Hi 0 Рекомендую 0 Коментарі: 28
  • 02:16 10 лютого
    0 0
    15
    Ми так чекали перемін:
    Немов в багні ковтки озону,
    Були потрібні в перегонах
    Подій ознаки добрих змін.

    Спочатку тріснув наш союз…
    То ж ми , роззявивши роти,
    Кричали всі до хрипоти :
    -Звільніть чим швидш від братських уз.

    Вмить кровна гордість ожила :
    -Давай нам гідність й незалежність!
    Хоч йшли фактично у залежність -
    Чекала власна кабала.

    А скільки радості було –
    Від демонстрацій аж кипіло…
    Та вир тих пристрастей хтось вміло
    У власне вправив ремесло.

    Допоки сторони в злобі
    Свої сценарії творили,
    То результатом третя сила
    Покористалась в боротьбі.

    Протистояння нових форм
    Лише зароджувалось в надрах :
    Нові вожді й колишні кадри
    Почали старт із фарс – платформ.
     
  • 02:16 10 лютого
    0 0
    16
    Дрімала солодко громада
    В зеніті перших перемог,
    А вже вилазив із барлог
    Глитай, приборкуючи владу.

    Ми ще патякали бравади
    Про нашу зверхність та прогрес…

    В цей час інфляції процес
    З*їдав мистецьки наші вклади.

    Бурлила кров у нас хмільна…
    Ділки ж свободу прославляли
    Й далекоглядно приступали
    До роздержавлення майна.

    Сміялись : - Хай буде для втіх!
    Та свій шахрай без заборони
    У межах чинного закону
    Нас грабував спокійно всіх.

    Баланс псував спрокволу газ…
    Без думки нашої і згоди
    Потужні фабрики й заводи
    До товариств скотились враз.

    Приватні власність , дім , думки…
    А справедливістю й не пахло!
    Магнат під вибори лиш чахло
    Давав подачки залюбки.

    17
    То шахтарі забастували,
    То лікарі, то вчителі…
    Лише в розоренім селі,
    Чогось чекаючи , мовчали.

    Непрогнозованим ставало
    І так важке життя селян :
    Терпляче зносили свій стан
    Геть не примхливі люди змалу.

    На осінь праці результати
    Непропорційний крав обмін :
    Чи трейдер з ножицями цін,
    Чи то не вміли торгувати?

    Колгоспи тонули в податках :
    І ні прибутків, ні зарплат…
    Немов тайфун промчавсь стократ,
    Щоб й сліду не лишить нащадкам.

    Досаду й страх той хаос сіяв,
    Торкнеш – і вирветься вулкан…
    То ж не один на краще план
    Процес руйнації розвіяв.

    Від зубожіння анемія…
    А все ж, неначе у зерні,
    У романтичній глибині
    Душі теплилася надія.

    Плекали думку : тимчасові
    В країні труднощі оці…
    Пройдуть ось вибори й тоді
    В достатку житимем й любові.

    Зима на радість забарилась,
    Зійшла в полях озимина
    І ,слава Богу, не війна –
    Хвороба тільки б не звалилась.

    Все обійдеться – лиш би згода…
    В коморі є, щоб їсти суп,
    Сальце та жменька грубих круп,
    В льоху картопелька з города.

    А час сірів, вкривався біллю :
    Зникали жарти, спів в дворі,
    В хатах сушили сухарі
    Та запасались милом й сіллю.
     
  • 02:17 10 лютого
    0 0
    18
    Стратеги все прорахували :
    Щось відбувалось дико – дивне –
    Перш в підприємство колективне
    Колгосп чомусь реформували.

    Від змін в оселях аж гуло…
    Не двір тепер – аграрний сектор
    І за призначенням директор
    Новий очолює село.

    Селян політики навчає :
    -Хто є інвестор , що акциз…
    Мов з вишки дивиться униз.
    Чий взагалі щось помічає?

    До неможливості активний
    Чужий з*явився раптом люд,
    Майно скупляючи з споруд
    За папірці якійсь та гривні.

    Закрили клуб, лікарню , школа
    В обіймах холоду зими,
    Вдовж покриття доріг ями,
    У бур*янах поля довкола.

    Продали техніку та збіжжя,
    На бойню вивезли корів –
    Чи за борги ,чи хтось схотів
    В турне у дальне зарубіжжя.

    А трударі це знали й злились…
    То мовчазні були протести –
    Кінці із кінцями щоб звести,
    Розкрали те , що й залишилось.

    19
    А як живе моя Олена
    У цій шаленій крутії?
    Прихильна доля чи її
    Стихія скручує скажена?

    Затягся сутінками обрій
    У барвах осені село…

    Лишивши затишне житло,
    Шука вона надії добрі.

    Бо ж вийшов наче б то указ :
    І землю й засоби віддати
    Селянам , щоб хазяйнувати
    Вони змогли самі в цей час.

    Народ зійшовсь в поцвілий клуб,
    У залі й голці ніде впасти…
    Сваряться гамірно контрасти,
    Злітають лайка й слина з губ.

    -Хтось має право , а хтось ні? –
    Майно не тим , хто жив в палаці!
    Все за відношенням до праці
    Хай буде іншим та мені.

    -Права у того , хто сильніш…
    Той трактор матиме і плуга,
    Служив хто вірно й був за друга
    Та підприємливіший більш.

    Своїх прибічників пропхав
    Директор, вдавшись в оборудку –
    Шматок дістався тим, хто в дудку
    Адміністрації зіграв.

    Весела вдача й завзяття
    Куди й поділись в ланкової?
    В немилість падали герої –
    Плодило покручів життя.
     
  • 02:18 10 лютого
    0 0
    20
    Біда, відомо , не одна
    Щораз в сільські приходить хати :
    Минуло лихо , а на чатах
    Стоїть подія більш сумна.

    В оренду брать земельний пай
    Було відмовлено Олені.
    Просилась : - Гримала невчена
    На зборах я – мене й карай.

    -Мій чоловік не винен, знай!
    Над дітьми змилуйся в цій скруті ,
    Бо згинуть ,юрмиськом забуті…
    Роботу хоч якусь надай.

    Характер в глав крутий завжди :
    -У ланкових нема потреби,
    Механізаторів не треба…
    То ж з Богом швендяй у світи.

    Скипілось серце в річці сліз –
    Так гірко плюнули в обличчя…
    Родилась вдача бунтівнича
    У тиші приспаних беріз.

    З контори вийшла плачучи,
    Кому ж поскаржишся на черствість?
    Якщо й стрибнеш із мосту в безвість,
    Ніхто й не скривиться, йдучи.

    Обвислі скули аж стирчать,
    В обдертих валянках й куфайці –
    До перехожих й дня окрайця
    Зіниці болями ячать.

    21
    Пішла Олена у сільраду:
    -То може виділите пай?
    Нам для проекту гроші дай, -
    Дають у відповідь пораду.

    «Є господарство, сад , город,
    Є годувальниця – корівка :
    Пройде в труді , дасть Бог, денцівка,
    Зате без жахів та пригод.»

    Біжить з рядюжкою на лан,
    Бо ж чим корівку годувати?
    А там розкинув свої шати
    Не хліб насущний, а бур*ян.

    Пригнулась ледь, а тут вже й пан :
    -Крадеш громадське знов, злодійко?
    -Це ж лобода, осет , мишійка…
    Непотріб всякий та дурман .

    Здоровий телепень , мов лось,
    А шкірить зуби :-Думай, дура!
    У тебе ладненька статура,
    То може й змовимось якось.

    -Й тебе покара не мине…
    Хіба ж не соромно? Отямся!
    -О-о-о…це надовго – я не здамся,
    Запам*ятаєш ти мене…
     
  • 02:20 10 лютого
    0 0
    22
    Були й відради у сім*ї :
    У спорті успіхи синочка,
    Навчалась в школі добре дочка -
    Надій майбутніх носії.

    Хоч підтопталося взуття
    І одяг той , що не у моді…
    «Якщо між нас взаємозгода,
    То, мабуть, зладиться життя.»

    Олена тішиться стократ :
    «Он на змагання їде Коля…
    А може то його і доля,
    Щоб з жорстких вирватись лещат?»

    Та якось вчитель завітав :
    -Не дали форми Ви й готівки…

    Здається, імпортні кросівки
    В спортзалі школи син Ваш вкрав?

    -Не крав кросівок тих – не звір я!
    Це наговір…Впродовж доби
    Стрибну з найвищої труби
    Вниз головою на подвір*я.

    Так і вчинив, коли у клас
    Шкільний зайшов нараз дільничий :
    У тебе надпис на обличчі,
    Що ти злодюга серед нас.

    А через день ( а може й два!)
    Знайшлись кросівки нещасливі…
    Ніхто й не вибачився - сива
    Лиш стала в жінки голова.
     
  • 02:21 10 лютого
    0 0
    23
    Спішить пригнічена ганьбою
    Знов героїня на поклін…
    З годину витримавши, він
    Велів впустити до покою.

    -Короткий вік у мого сина!
    Вже вибачайте за цей рот.
    Нас розум від істот…
    Небозі треба домовину.

    Аж пан стріпнувся, мов скажений :
    -Псуєш в селі ти всім життя…
    Ні каяття, ні співчуття –
    Тваринні мав, напевне, гени.

    -За трудолюбство , за терпець
    Уваги варта і скотина!
    А я ж таки жива людина,
    Я – жінка, мати , накінець!

    -Знайшла манкурта…Геть чума! –
    Налились очі з злості кров*ю, -
    Ти бач, виховує любов*ю…
    У мене совісті нема?

    -Туман пускаєш – я в полях…
    Поважні люди підказали,
    Як ви героїв заробляли
    Разом з партійцями в лісках.
     
  • 02:22 10 лютого
    0 0
    24
    Старенький продано "Москвич" -
    І тризну справили , й згадали,
    За що й на проводи ще мали
    За душу пити могорич.

    Свої емоції в руках
    Сяк – так тримала ще Олена.
    Степан скотився до люмпена
    І з горя чахнув на очах.

    В зіницях сумніви та страх.
    Пожитки з хати ніс щоденно
    Та пив, хоч інколи Олена
    І попрікала : - Ти « синяк»…

    А він й насправді аж побляк :
    Брудний, неголений і сивий,
    Весь в саднах, зморшках – юродивий,
    Мов бід грядущих віщий знак.

    Ледь світло зблисне, вже він біг
    Чим швидш до ближньої шинкарки,
    На самогон міняв й цигарки
    Майно, котре вцупити зміг.

    Дружина бачила сумну
    Цю перспективу, то ж вчиняла
    Не раз з шинкарками скандали –
    Все , мов горохом об стіну.

    25
    Пройшов вже рік…чи два.Стихати
    Почав в душі поволі стрес…
    Купив директор «Мерседес»,
    Обрали в область депутатом.

    Прибігли діти. На порозі
    Кричать : - Неначе супермен,
    На іномарці бізнесмен
    Підбив Степана на дорозі.

    До центра линула щосили :
    Життя теплилось ледь – харчить,
    В крові потрощений лежить
    В кюветі навзнак – там , де й збили.

    Швидка спізнилась – брак бензину,
    Хоч і тривалий час пройшов.
    Він так повільно й захолов
    В обіймах вірної дружини.

    Юрба зібралась . Співчувають :
    _Наш депутат, без всяких слів,
    Селом не їхав, а летів, -
    Пригоду їй оповідають.

    -Босота взялась ця лиш звідки?
    Перетворив життя на блуд.
    В райвідділ явимось та суд :
    Він був під чаркою – ми свідки.
     
  • 02:23 10 лютого
    0 0
    26
    Глибока ніч. Журби пасат
    Гуде мелодію прощання…
    Без стуку в двері, без вітання
    Зайшов в оселю депутат.

    Оглянув всіх без співчуття,

    Мов завітав сюди у гості.
    Було у зорі стільки злості,
    Що заскрипіло аж взуття.

    -Нема моєї тут вини, -
    Швиргнув на стіл зелені гроші , -
    Це на труну і на галоші –
    Навіки пельку лиш заткни.

    -Віддай зароблене в трудах!
    Подачка ця не ради дяки…
    -Хоч часом й гавкають собаки,
    Йде караван вперед в пісках.

    -Тебе я й в пеклі віднайду!...
    -Не хочеш «бабок»? Хай так буде…
    Знайдуться більш мудріші люди
    І доведуть все до ладу.

    27
    Десь через місяць на прийом
    Олена в відділ зголосилась
    Та й перед слідчим побожилась,
    Що прийдуть свідчити селом.

    -Підтвердять версію мою
    І поняті, і очевидці…
    Він відмахнувся : - Без провидців
    Здобудем докази в бою.

    -І так було , і там була…
    Вона у правді й не вагалась.
    не так то сталось , як гадалось,
    Бо не явивсь ніхто з села.

    Свої ж є всюди королі,
    Де мають владу, мають силу -
    Вже он скількох людей в могилу
    Загнав він справами в селі.

    Аж лист прийшов :»По цій пригоді
    Закрита Ваша справа знов,
    Бо потерпілий перейшов
    Дорогу не на переході.»

    Ще освідомив трохи брат:
    -Дай сіна бурному бажанню!
    Чи в ресторан , чи то у баню
    Водив начальство депутат.
     
  • 02:23 10 лютого
    0 0
    28
    У хаті холодно і пусто :
    Ні вдосталь хліба, мало дров,
    Олена носить їх з дібров –
    Печуть картоплю до капусти.

    Не жінка – тінь, худа і чорна,
    Як слід гидкої боротьби…
    У дні космічної доби

    Важкі руками крутить жорна.

    Не борошно текло , а мука;
    Перекроїлось все сукно…
    «Дитя щось кашляє давно
    І в школі «з*їхала « наука.

    Їдким в кімнаті пахне димом,
    Живуть при світлі каганця…
    «Рум*янчик в донечки з лиця
    Обставин збіг злизав незримо.»

    На доню глипа винувато :
    «В дітей прийдешнього нема!
    Можливо , винна я сама,
    Вчинивши похибок багато?»

    «Живемо з нею , як у псарні –
    І їй не затишно ,й мені…»
    Швидка в найближчі вихідні
    Завезла Надю до лікарні.
     
  • 02:25 10 лютого
    0 0
    29
    До міста боса пішки йшла :
    Лиш світ – зоря – вона в палаті.
    Зайшов молодик у халаті :
    -Ви, мабуть, родичка з села?

    -Ви мати? Добре! – витер піт, -
    Сягла хвороба піку – точки…
    Ми вже обстежували дочку.
    Який діагноз? Менінгіт.

    -Ренген й аналізи пройдіть,
    Медичні ліки й препарати
    Вам необхідно теж придбати…
    Якусь подяку принесіть.

    -Подяку треба ? Може Вам…?
    Для цього ж треба мати гроші!
    -Як кажуть нам батьки хороші,
    Я для дитини все віддам.

    -А як зарадити біді?
    Лишилась в мене тільки хата…
    -І хату варто теж продати…
    -Куди ж подітися тоді?

    -Копійка буде – ніц проблем…
    По голові його огріла,
    За тим в якійсь частини тіла
    Ще била зламаним стільцем.

    30
    Явивсь на ранок посильний :
    -Приніс новини я не гарні –
    Померла донечка в лікарні…
    І сам завмер , мов кам*яний.

    Димів згорілий в лампі гніт.
    -Бач, забарилась допомога…
    Пішла Надієчка до Бога,
    Щоб за гріхи тримати звіт.

    Дивилась мовчки в образи,
    Мов відреклась – чий день той чула?
    А далі вибігла й пірнула
    У вир розбурханий грози.

    В очах зацькованих – вовки,
    В одній білизні, зовсім боса,
    Брудна , в крові , простоволоса
    Помчала в напрямку ріки.

    Стрибнув сусід через плоти :
    -Ти з глузду з*їхала, Олено?
    Ти божевільна ? Прокажена?
    Що хочеш цим ти довести?

    Притихли блискавки та грім…
    Не говорила – звело скули.
    Бліду й тремтячу повернули
    Чоловіки її у дім.
     
  • 02:25 10 лютого
    0 0
    31
    Десь під обід вловила час,
    Коли самотня залишилась,
    Вдяглась у краще, помолилась,
    Знайшла в хліві в каністрі гас.

    В кишеню впхнула сірники.
    В пустій світлиці на хвилинку
    Присіла, встала й без зупинки
    Пішла на вигін навпрошки.

    Не знаю, грішна чи свята
    Була в житті Олена часом?
    Себе та хрест облила гасом
    І прив*язалась до хреста.

    Сірник черкнула – грянув грім!
    Навколо буря заходилась…
    А люди бігли – і дивились,
    І дивувались вчинку втім.

    Файнув вогонь…і все село
    Осяяв враз яскравим світлом…
    І йшло тепло холодним світом,
    Живим оголюючи зло.

    Мов відбувався страшний суд –
    Вже пізня осінь, а гриміло…
    Аж раптом сонце заясніло,
    З – за хмар поглянувши на люд.

    33

    Душа пече , душа болить!
    Не до краси тут лісу й моря,
    Коли навколо стільки горя –
    Замало й цифр його злічить.

    Коли прислужники змії
    П*ють кров ненаситно народу,
    Не стану я співцем природи
    З байдужим холодом її.

    Бо ж таки чую звідусіль,
    В ярмі як стогнуть людські долі…
    Дай Боже, силу лише волі,
    Щоб знести цей нестерпний біль.

    Бездушшя вірус на цім тлі
    Проник у мозок, в тільця крові –
    Не залишає для любові
    Ненависть місця на землі.

    В нас всім дають і хліб, і сіль…
    В полоні рабської покори
    В полях духовності угору
    Росте й цвіте навкруг кукіль.

    Прибиті курявою зла,
    Покірно йдем до вичахання…
    А може інші є жадання,
    Де крихти світла та тепла?

    Можливо , вічний плугатар
    Готовий сіяти і жати,
    Готовий спину розрівняти,
    Щоб геть прогнати яничар?

    Я за надію всі свої
    Віддам здобутки й нагороди…
    Не стану я співцем природи
    З байдужим холод її
     
  • 02:26 10 лютого
    0 0
    34
    Хтось дорікне: - Роки гайнули,
    Стер вихор часу слід подій…
    Живем в державі молодій,
    А він звеличує минуле.

    Паразитує на невдачах :
    (Який пасквіль, бач, накатав!).
    За краще б іншим нагадав
    Про наші успіхи й задачі.

    Пиши за вільну Україну
    У квітах яблунь та калин;
    Про те, що має слов*янин
    Пісні та мову солов*їнну.

    Шановне панство, ностальгія
    Геть не пече єство моє!
    Тут з козака раба кує
    Лиха невтомна веремія.

    Її недобрими роками
    Я бачив зранену й сумну –
    На хрест приковано саму
    Країну панськими руками.

    Нестиму хрест до омертвіння,
    До спазму в горлі та очах :
    В мені урвався терпець і страх,
    Хоч мій народ – зразок терпіння.

    Не тільки сіль та хліба крайку
    Мав на зарплату мій русин,
    Бо міг придбати селянин
    На трудодні собі куфайку.

    Не раз будила смерть тут тишу,
    Були страждання, певна річ…
    Обличчя дійсне для сторіч,
    А не спотворене залишу.

    Хтось звироднів в лабетах бід :
    Де ж тут вже ближнього любити,
    Прекрасне де вже тут творити,
    Якщо страждає цілий рід?

    Не стану я рабом веління :
    Якщо Вітчизною живу,
    В її енергію й красу
    Вмить перевтілюсь в час прозріння!
    35
    Не обминаючи кути
    Щонайгостріші в час руїни,
    Я роль та місце України
    Стараюсь в світі віднайти.

    Хіба ж повинен, що писав
    Я об’єктивну цю картину?
    Стагматик матінку – країну
    В моєму серці розіп’яв!

    Не проминути , не забути
    Цих потрясінь і помилок…
    Та більш бажав би хоч разок
    В грядуще краю заглянути!

    Микола Стасюк (альманах «Скіфія -2016 зима»)
     
  • 18:03 11 лютого
    0 0
    http://www.ukrcenter.com/Література/Микола-Стасюк/107078/Молитва-учителя
    Цитата:= МОЛИТВА УЧИТЕЛЯ =

    «За гріх дітей навчав Ти пробачати!
    Твоє , наш перший Вчителю, звання
    Несу із честю в долі , щоб знання
    Змогли в серцях незрілих проростати.

    Ти так вважав… Омріяна мета:
    Щоб в суєті Пророцтва не згасали
    Та щоб схололі класи зігрівала
    Твоя Перлина Правди золота.

    О, Боже наш! Освіжую уста
    Глаголом чистим на полях любові,
    У кожнім власнім подиху і слові
    Нестиму вічну Істину Христа.

    Твоє Євангеліє для нас -
    Промінчик сонця в просторі зневіри,
    За радість дня омріяної Віри
    Боротись не відмовлюся в цей час.

    Я так прошу, щоб в опіках роси
    Моя прихильність вчити не схолола,
    Щоб незбагненний мій порив до школи
    Не згас бува у прагненні краси.

    Мою старанність , Вчителю, твори
    Постійною і твердою в Грядущім,
    Розчарування й відчаї – минущим,
    А намір помсти з пам*яті зітри.

    Мене в душі бентежило не раз
    Жадання дріб*язкове до протесту….
    Нерозуміння й біль не зможуть звести
    Моє єство до кривди чи образ!

    Хай буде завжди легкою рука,
    Коли когось карає за провину –
    Та буду ніжно пестити дитину
    Й страждатиму за муки босяка.

    Дай простоту мені і глибину,
    Врятуй урок надій від порожнечі!
    Не дай мені вдаватися до втечі,
    Не дай здрібніть від клопотів та сну.

    Хай учням стану в пустощах доби
    Колоною – опорою у долі;
    На виклики зневаги та неволі,
    Терпіння й дух сильнішими зроби.

    Від самозречень – ясна голова,
    Нема нікого поруч , окрім Тебе….
    Від хороводу сяючого неба
    В процесах праці творяться дива.

    Дай щедрість гони сіяти добром
    В ріллі насильства , в полі протиріччя –
    В синах та дочках протягом сторіччя
    Воно цілющим зрине джерелом.

    Якщо до грані віщої дійшов
    І на землі продовжував навчати,
    Тоді у грудях зранених палати
    Твоя палка продовжує любов.

    Прости за гріх ! Наш Господи, прости!
    Дай щастя в інших світлом прорости!
     
Сьогодні:

Щоб лишити відгук авторизуйтесь: Ввійти Зареєструватися
 
 

Український поет Микола Стасюк

Наші Друзі: Новини Львова