Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 26 січня 2020 року

Ясновидець Гері

Переглядів: 8494
Додано: 09.01.2015 Додав: фіва фіва  текстів: 7
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Зосим Дончук

ЯСНОВИДЕЦЬ ГЕРІ
сатирична повість


Великий мистець — то самотня фігура; він, як казав Р. Фрост, має «Любовну суперечку зі світом.» Ідучи за своїм сприйманням, він часто мусить плисти проти течії. Це — невдячна роля. Але озирнувшись назад, побачимо, як правдивість мистця зміцнила фібри нашого національного організму.

Якщо мистецтво має живитися корінням нашої культури, суспільство мусить дозволити мистцеві йти вільно за своєю візією, куди б вона його не завела.

З промови Дж. Ф. Кеннеді.

Філядельфія. 1965
Всі права застережені
Обкладинка роботи мистця Василя Дорошенка


Потрапивши так зненацька на той світ, у світ безнадійної мандрівки, Гнат Кіндратович своїм бистрим і спостережливим оком оглянув сумні навколишні простори й без довгих міркувань збагнув, що опинився в самісінькому пеклі. Усе тут було сумне, чорне й непривітне. Повітря густе, насичене отруйним чадом, кругом у певному порядку стояли більші й менші казани, в яких кипіла смола, клекотала смердюча чорна піна, а зверху здіймався клубками чорний дим. І куди не глянь, в який бік не повернись, усі стежки, доріжки й дороги вели простісінько до казанів.

Т-т-т-так-так, дорогенький Гнате Кіндратовичу, — подумав він сумно про себе, — оце тобі за всі викрутаси, що ти їх творив на грішній землі обманюючи людей, і маєш гарячої смоли по самі вуха. Він мацнув у свою кишеню, щоб із горя закурити, але замість тютюну витягнув кізяки. Бодай тебе лиха година гикавкою нагородила, — почав він лаяти Фріду, яка дбала за його куриво. І насипала ото в кишеню такої погані, чортяка, — продовжував він виливати свій гнів. А далі, залишивши тютюн, почав лаяти з пасією осла, що втопив його по дурному в річці, лаяв Фріду, що задумала цей несамовитий фільм, який спричинив передчасну його смерть і позбавив у найкращий час його фізичного розквіту такого чудового земного життя. Ще коли б той довговухий осляка втопив його в Йордан-річці, то все ж таки була б надія попасти в рай, тоді сяк-так можна було б примиритися з цим становищем, а то й річку Фріда обрала таку погану, смердючу та грішну, яка довела його до пекла.

Під нотами хрустіла суха жужелиця, здіймався курявою гарячий попіл та скреготала жовта печина. Скільки оком кинеш — нігде ні деревця, ні травички, ні навіть чортополоха, чи будяка. В горлянці пересохло, уста порепались, язик задубів, а в очах туман.

— Будь ти проклятий чортів притулок! — вилаявся знову Гнат Кіндратович й сплюнув тягучою жовтою слиною на землю та люто розтер ногою.

Щойно він удруге згадав чорта, як той господар чорного пекла вискочив з-під землі перед самим носом цьвохнув у повітрі довгим хвостиком, як чумак із задоволення батогом, зробив реверанс, як молоденька гімназистка, і, присівши, ласкаво запитав:

— Ви зволили, Гнате Кіндратовичу мене кликати? — доброзичливо посміхнувся, виставивши довгого червоного язика. Це була така несподіванка, що аж дух забило. Язик отерп, а зуби цокотіли. У Гната Кіндратовича затримтіли коліна і вилізли з орбіт злякані очі. Чуб, звичайно, підвів капелюха, а мову цілком відібрало. Він ковтнув слину, втягнув носом сірчаного повітря й бистрими думками шукав відповіді. Він ніяк не сподівався так скоро здибатися з господарем пекла. Гадав собі трохи між казанами покрутитися, приглянутися і вибрати вже в цьому світі щось легеньке, коли вже доведеться тут вікувати. Приглянувшись до цього маленького чорного створіння, він переконався, що люди правильно його на землі змалювали. Самі ріжки тільки були червоного кольору, як і ратички, а все інше сіро-чорне.

— Я, пане, хочу пити, — ласкаво він промовив до чортика.

— Вам, Гнате Кіндратовичу, чого подати, дьогтю чи ріденької смоли? — чемно поцікавився чортик.

І звідки воно та погань знає моє ім’я, — здивувався він і сказав:

— Мені б трохи холодненького квасу, бо зовсім погано почуваюся.

— Ха-ха-ха! — розреготався представник пекла. — Вам кваску хлібного чи овочевого?

— Будь-якого, — погодився Гнат Кіндратович, не збагнувши іронії чортеняти.

— А смоли з розтопленим оливом не хочете? — перепитало чортеня, і ще довшого висолопило язика.

Гнат Кіндратович зрозумів, що з нього глузує чортеня, і сказав:

— Та давайте ліпше дьогтю, тільки холодненького. Вирішив він попробувати тієї погані, ніж пити гарячу смолу та ще й з розтопленим оловом.

— До ваших послуг! — гукнуло чортеня, і в ту ж мить під ним земля тріснула, вибухнув клубок чорного диму і нічого не стало. А за хвилю це саме чортеня вискочило з під землі разом із клубком диму й келехом смердючого дьогтю.

— Прошу, пане! — чемно промовило, протягнувши келех, зроблений з бичачого рогу. Гнат Кіндратович з острахом узяв посуд, ковтнув один раз і з огидою виплюнув.

— Не смакує! — засміялось чортеня.

— Гидота! — не стримався з оцінкою знавець добрих напоїв на землі.

— То ти, волоцюго, ще будеш ганьбити наш найліпший напій? — суворо вигукнуло чортеня і як кресане келехом з дьохтем Гната Кіндратовича по пиці, то йому аж пекло в голові закрутилося. Світ загойдався і він упав. Ніколи не думав, що таке мале чортеня має таку силу. Якусь мить лежав непритомним, потім очуняв, але очей не розплющував, прислухався до оточення, боявся ще одного келепа дістати по голові. Думав про своє земне життя й уперше каявся, що не йшов праведною дорогою, на яку навчала мати й добрі люди. Треба було хоч трохи вірити в Бога, то не покутував би тепер кари в пеклі. Та раптом згадав, що Бог милостивий і бодай за одне добре діло на землі може перевести в рай. Тоді Гнат Кіндратович почав перебирати в пам’яті свої діла, вишукуючи хоч одне добре. І почав він тихенько проситися до раю. Для цього рішив використати свого янгола хоронителя Ігнатія.

— Янголе мій хоронителю, дорогенький однойменнику, ти ж невідступно подорожував зо мною земним життям і знаєш мене добре. Дуже благаю тебе, скажи про мене хоч одно добре словечко перед Господом. Може Він змилується та визволить мене з цього проклятого пекла. Тут же й води порядної нема. Вони ж мене, ті чортяки, замучать тут, як найбільшого грішника.

— А що ти доброго на землі зробив? — раптом обізвався від правого рамена янгол.

— Понад дві тисячі свічок за своє життя перед святими в церкві поставив, — хутко нагадав Гнат Кіндратович.

— І всі за крадені гроші куплені, — з обуренням і докором додав янгол. — Таких дарів Бог не приймає, — підкреслив суворо.

— Священиком був, святий одяг носив, з кропильницею благословляв людей, — почав він перераховувати свої діла.

— Кропильницею благословляв, а сам думав про злочинне, гріховне. Ні, Ігнатію, це твій найбільший гріх за земного життя, що ти опоганив чисті ризи своєю брудною душею, — знову кинув з осудом суворо янгол.

— То виходить для мене ворота раю зачинені? — з розпукою запитав.

— На віки вічні, — почув він цим разом чистий, хоч тихий, голос із неба.

— Амінь, — закінчив янгол за плечима.

— Боже ж мій, змилуйся! — застогнав Гнат Кіндратович. — Клянусь Тобі, що коли б Ти мене воскресив і повернув до земного життя, то з кожного нажитого мільйона долярів сто тисяч на церкву. І молитися буду щиро, а не так, як раніш про людське око тільки христився. Допоможи! — гукнув іще раз і відчув як його чортеня знову хватило келепом по голові, і він, утративши притомність, полетів у прірву...

**

Конференція добігала до кінця. Науковці, дослідники, доктори медицини з’їхались з цілого світу, щоб поділитися досвідом, винаходами, останніми новинами цілого десятиріччя. За цей короткий час наука зробила колосальний стрибок у кожній галузі людського життя. Подорож на інші планети — то залишився тільки промір часу на будову апаратури, що досконало розроблена й розрахована. В Англії будують телескоп, з допомогою якого можна буде фотографувати спіральні туманності на віддалі шістьох мільярдів світлових років від землі. Коли додати, що світло пролітає за рік десять тисяч мільярдів кілометрів, то від цієї аритметики голова обертом закрутиться.

Не відстає від цього шаленого гону винаходів в астрономії і фізика та хемія, а особливо медицина. Винаходи та удосконалення з медицини пішли так далеко, що людину можна порізати на куски, а потім зшити докупи й вона знову житиме. Тому то конференція науковців медицини була така цікава. Вона ще набирала особливого значення тому, що на ній вперше брали участь науковці сходу, що тисячоліттями тримали в таємниці важливі винаходи від цілого світу. Особливо пильно оберігала свої таємниці Індія. Жовта раса, — японці, китайці та червона — індіяни, завжди були замкнені в своїх кордонах. А тепер на конференцію прибув з Індії науковець доктор — Орберт Чандрасемор, що творив з людиною просто чудеса, переробляючи її на свій лад. Коли німецькі науковці привезли з собою клітини людського організму в ліофілізованому, себто сухому стані, а японці привезли в рідині, то індійський дослідник д-р Орберт Чандрасемор Чандрасемор все це привіз у законсервованому вигляді готовому кожночасно до застосування. Тут він мав і людське серце й печінку й легені, очі, носи, щелепи тощо. Особливо великий подив викликав законсервований мозок померлої дитини. Доктор Орберт Чандрасемор свою доповідь робив із наявними експонатами, а до того ж демонстрував фільм і це ще більше зосереджувало увагу науковців цілого світу. Доктор твердив, що може повернути життя людині, яка померла 20 хвилин тому, себто за час поки жива клітина не відмерла. Але його вакцина, яку він назвав початковими літерами свого імени «ОР», має таку чудодійну силу, що повертає до життя навіть уже завмерлі клітини, себто після біологічної їх смерти. Усі ці досягнення в медицині роблять нечувану революцію в житті людини. Раніш термін смерти не перевищував 5 хвилин. Тепер можна оживити людину після біологічної смерти через 20 хвилин.

Демонструючи свої винаходи, д-р Орберт Чандрасемор витягнув із скриньки спеціяльний пульмотор до переливання, потім узяв слоїк з рідиною, — кров змішану з адреналіном і ґлюкозою, і показав присутнім, а далі потряс в руці, високо над головою, свою вакцину «ОР» і вигукнув:

— Тут зберігається життя вже мертвої людини! По великій залі пронісся тихий шелест здивування. Дехто підвівся з крісла, щоб ліпше оглянути вакцину та прилади, інші розглядали на столі формулу вакцини, ще інші цікавились фотографіями дослідів.

— Я свій дослід міг би й зараз перед вами продемонструвати, коли б під руками виявився відповідний об’єкт для експерименту, — раптом промовив гордо д-р Орберт Чандрасемор і обвів сміливим поглядом усіх науковців.

— Пане докторе! — нагло вигукнув американський науковець. — Такий об’єкт маємо!

— Ви маєте труп померлої людини? — весело перепитав Орберт Чандрасемор і його обличчя просвітлішало від задоволення, а очі загорілися гордими вогниками.

— Щойно привезли утопленика. Людина перестала жити десь 25–30 хвилин тому. Чи можете застосувати на цьому об’єкті свій експеримент?

— Спробую. Із таким довгим терміном смерти я ще не пробував, однак. — і він поспішно почав складати в скриньку свої препарати. Всі підвелись з крісел.

— Куди приставити труп? — запитав американець.

— В операційну! І то негайно! — по-діловому наказав. За хвилину всі були в операційній. На столі вже лежав голий труп людини. Біля столу тихо шумів стерилізатор, а поруч до послуг два помічники. Ще за пів хвилини на всіх приявних були білі халати, а на устах марлеві пов’язки. Утопленик, охолоджений у воді, був, як під наркозою, у стані гіпотермії, при якій температура тіла
понизилась нижче від норми, і діяльність тканин не була зрушена.

Доктор Орберт Чандрасемор хутко увімкнув пульмотори й застосував над трупом штучне дихання. Потім підвісив колбу, і протягнувши гумову рурку, на кінці якої була голка, розпочав переливати кров. Зробивши два впорскування своєї вакцини «ОР» у праве й ліве стегно, приклав стетоскоп до грудей покійника й насторожено слухав.

В операційній кімнаті була така тиша, що можна було чути стукіт людського серця на віддалі. Так минала довга хвилина. Очі д-ра Чандрасемора звузились, обличчя витягнулось, брови насуплені, а уста затиснені аж побіліли. Він напружено прислухався, пильно дивився на годинник. І раптом його обличчя блиснуло промінням.

— Б’ється! — гукнув він, і знову перетворився ввесь у слух.

Пульмотор працював виразно й досконало, крізь скляну секцію видно було, як пливе рідина з колби в тіло людини. Минуло ще тяжких десять хвилин і утопленик рухнувся, легенько мов би зідхнув.

— Почали оживати нервові центри, — тихо ствердив д-р Чандрасемор і поспішно зробив ще два впорскування вакцини «ОР». Цим разом в площині серця. Потім звелів одному із своїх помічників подати невеликий рентген. Просвітливши голову покійника, що ожив він насуплено стягнув брови. Частина мозку вже так розклалась, що навіть вакцина не в силі його привернути до життя! Доктор Чандрасемор нагло наказав приготувати хірургічне приладдя і зразу ж зробив трепанацію черепа. Оголений мозок утопленика увесь був рожевого кольору, і тільки в одному місці легенько потемнів, немов би сірим туманом пройнявся. Доктор Чандрасемор був надзвичайно здивований, що мозок мав рожевий кольор. Такого випадку в житті він ще не мав. Що це за людина була в житті? — думав він. А тим часом сміливо й пильно вирізав посинілу частину мозку, а на те місце вставив такий самий кусочок мозку привезеного з собою в законсервованому вигляді з Індії. Потім дбайливо поставив на місце череп, прикріпив його срібними клямрами, зашив тканину голови й наклав марлеву пов’язку.

— Тепер житиме, — зітхнув заспокоєно д-р Чандрасемор і скинув з рук гумові рукавиці. Вийшов з операційної. Усі науковці пішли за ним до залі продовжувати конференцію. Це була подія, що приголомшила відомих світові науковців.

Врятованого утопленика Гната Кіндратовича перевезено в теплу кімнату під постійний лікарський догляд. Д-р Орберт Чандрасемор дав докладні вказівки, що робити кожних п’ять хвилин. Повернена до життя людина рівномірно дихала, і пульс, хоч і слабкий, бився виразно й нормально. Кожний день приносив людині поліпшення, і під дбайливим доглядом тіло набирало природнього, рум’яного кольору, м’язи міцнішали, і незабаром, замість штучного харчування, почали чайною ложечкою, запускати рідину через рот, Гнат Кіндратович ковтав і поправлявся.

**

Шпитальна тиша в кімнаті була така непорушна. що здавалось у світі не існує руху й життя. Гнат Кіндратович напружив усі зусилля і розімкнув очі. Неквапливо, помалесеньку роздіймав повіки й приглядався до оточення. Невже пекло побіліло й прояснилось? Невже в чортовому царстві існує ясне сонце, що так видно й чисто навколо? — міркував він, приглядаючись до білої стелі, залитої соняшним світлом. А може Бог змилувався і забрав мене до раю? — шибнула радісна думка й він повернув очима праворуч. Біля нього світлий янгол. Біленький одяг, русяві кучері й ніжне дівоче обличчя, тільки крил бракує. Гнат Кіндратович мало не вереснув з радощів. Значиться його перевели з пекла до раю. Слава ж Тобі Господи! — подумав, і знову заплющив очі. Треба добре обміркувати, як себе поводити в раю, щоб не допустити якогось промаху, бо тоді знову виженуть до пекла на поталу чортам. Примкнувши очі, почав дякувати Богові за змилування, за ласку, за місце в раю. Тепер він у цьому Божому царстві буде зразковим Божим слугою, вірним, чесним і слухняним. А коли його душа, як казали на землі, переселиться в іншу людину, то та людина вже ніколи не буде пройдисвітом, брехуном, шахраєм і обманцем, а буде провадити земне життя по християнському. Однак нема чого прикидатися непритомним, треба пробувати підвестися та оглянути місцевість свого нового поселення. При цій думці Гнат Кіндратович знову помаленьку відкрив очі. Він побачив над собою біле небо й це радувало його. Та коли він пильніше приглянувся, то в небі помітив електричну лямпочку. А коли ще пильніше придивився, то розпізнав, що то була стеля з електричним освітленням, а далі звисало додолу широке вікно, і щойно за вікном він розпізнав справжнє чисте небо. Янгола не було; на його місці стояло крісло, а на кріслі журнал з чарівними фотографіями красунь. Виходить, що я не в раю, а в якійсь кімнаті? І як же я сюди потрапив? Він добре пригадує свою смерть, осла, що втопив його в річці, пекло, де бачив чортів, і не так давно янгола, а тепер кімната. Чи не сон це? — і він ущипнув себе. Відчув біль і переконався, що не сон. Неквапливо почав підводитися. У ту ж мить перед очима з’явився янгол. Русяві кучері війнулись перед самим чолом, а блакитні очі й усміхнене дівоче обличчя було так близько, що аж відчувалось тепло.

— Хочете підвестися? Я вам поможу, — і обвила його рученятками за шию та почала випростовувати.
 
Наші Друзі: Новини Львова