Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 21 вересня 2020 року

Література :: Біографії

Леонід Залата

Переглядів: 5226
Додано: Додав: 小説  1652
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Тексти Автора

Залата Леонід Дмитрович (7 січня 1928 — 4 жовтня 2009) — український письменник і поет, журналіст і перекладач, член Спілки письменників України (1964). Писав українською і російською мовами.

 

Народився в Херсонській області в с. Різдвяне Новотроїцького району (нині – с. Сиваське Генічеського району) в селянській родині. У 1933-му помирає батько і п'ятирічний хлопчик залишається сиротою. У рідному селі почав вчитися в школі, часом працював в колгоспі. Після закінчення Великої вітчизняної війни приїхав до Дніпропетровська, де не тільки завершив, перервану війною, середню освіту і три роки служив у лавах Радянської армії ВПС, але і в 1956 році закінчив історико-філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Працював редактором в обласному видавництві «Промінь», в молодіжній газеті «Молодий ленінець», і знову на «Проміні», але вже в якості головного редактора. Через якийсь час він стає головним редактором Дніпропетровського обласного радіокомітету і протягом семи років не залишав цю посаду, яка забирала у Леоніда Залати всі сили і час, які були так необхідні для творчості. Наступні одинадцять років він – директор письменницького клубу і уповноважений Укрлітфонду. Цікаво, що покинув він цю посаду після того, як керівником обласної письменницької організації обрали його старшого брата – Федора Залата. Нагороджений медалями та Грамотою Верховної Ради УРСР. Жив у Дніпропетровську.

Писати Леонід Залата почав ще в шкільні роки, а під час служби в армії складав нариси про солдатські будні і навіть отримав премію окружної газети. З часом почав публікувати в періодиці оповідання і вірші, складав численні художньо-публіцистичні збірники. Перші окремі книжки виходили в дніпропетровському обласному видавництві у співавторстві з братом Федором Залата російською мовою – збірка оповідань “Мальчишки” (1955) і повість “Обыкновенное дело” (1957). Через два роки – сольна повість про антифашистське підпілля рідного села “Пламя в степи” (Полум'я в степу, 1959), потім – поетична збірка “Иду в небо” (Іду в небо, 1966). А після цього раптом у пресі з'являється невелика збірка його фантастичних оповідань “Ущелье синих туманов” (Ущелина синіх туманів, 1969), виданий у співавторстві з Віктором Бурлайом. І це був його єдиний «стрибок» у бік фантастичного жанру, якщо не вважати перекладу з російської мови творів Валентини Журавльової – збірник “Звездная соната” (Зоряна соната), випущений дніпропетровським книжковим видавництвом у 1960 році українською мовою.

У подальшому письменник сконцентрувався на реалістичній і гостросюжетній прозі. Це збірники оповідань “Жили на свете две подружки” (Жили на світі дві подружки, 1960), “В один след” (В один слід, 1971), “Седые кони на препоне” (Сиві коні на припоні, 1979) та ін. Його детективні твори про будні кримінального розшуку складають роман “Волчьи ягоды” (Вовчі ягоди, 1981) і повісті “Обыкновенное дело” і “Без особых примет” (Без особливих прикмет, 1986).

Найвідоміший твір Л. Залати – перевидавався п'ять разів роман «Далеко в Арденнах» (1975), що розповідає про бойовий шлях радянського офіцера Антона Щербака, який втік з фашистського полону, у складі бельгійських партизанів. Прототипом для головного героя цієї книги став Григорій Якович Велогоненко (Слонимский), колишній доцент металургійного інституту, полковник бельгійської армії і національний герой Бельгії, який у повоєнні роки, пройшовши горнило сталінських таборів, скривджений і ображений, жив у підвалі, заробляючи на життя в якості лектора-міжнародника в той час, коли книжка про його подвиги видавалася багатотисячними накладами.

 

Переклад: archivsf.narod.ru

Наші Друзі: Новини Львова