Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 17 липня 2019 року

Література :: Біографії

Михайло Стельмах

Переглядів: 17323
Додано:
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Михайло Панасович Стельмах (11 (24) травня 1912, с. Дяківці (тепер Літинського р-ну Вінницької області) — 27 вересня 1983, Київ) — український письменник, драматург, фольклорист, творив у жанрі соцреалізму. Писав вірші, але починаючи 1940-их — у прозовому жанрі. Автор поетичних книжок для дітей. Член Спілки письменників України. Одним із перших у післявоєнній художній літературі порушив проблему Голоду 1932-33 та боротьби ОУН-УПА проти СРСР.

 

 

 

 

Біографія

Народився в с. Дяківці Літинського району Вінницької області у родині селянина, ветерана Російсько-Японської війни Панаса Стельмаха. Мати — білоруска. 1933 закінчив літературний факультет Вінницького Педагогічного Інституту (першим у селі отримав вищу освіту) і до 1939 вчителював у селах Київщини; 1939 мобілізований до сталінського війська, учасник Другої Світової війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, двічі поранений. З 1944 працював у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины». Під час війни у Воронежі (Російська Федерація) та Уфі (Республіка Башкортостан) вийшли під редакцією М. Рильського дві збірки фронтових віршів С. «Провесінь», «За ясні зорі» (1942), 1943 — надрукована в Уфі книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Ю. Яновського.

Після війни, на запрошення поета Максима Рильського, став співробітником Інститу фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945 — 53). Депутат Верховної Ради СРСР, заст. гол. Ради Національностей.

 

Творчість

Як поет друкується з 1936. У 1941 з'явилася перша поетична збірка «Добрий ранок». У роки війни вийшли збірки «За ясні зорі», «Провесінь». Поезію Стельмаха відзначає глибокий ліризм, пісенність, емоційність, вплив фольклору, багатогранність тематики.

Проза С. — типовий зразок літератури соцреалізму, з властивим йому кожночасним пристосуванням до партійної лінії (наприклад, роман «Велика рідня» , перейнятий духом ґлорифікації Сталіна і відзначений сталінською нагородою 1951, Стельмах переробив у відповідності до критики «культу особи» і 1957 перевидав під назвою «Кров людська — не водиця») і так званого «прикрашення» радянської дійсності, від якого не вільні твори Стельмаха посталінської доби.

Проте спроба написати твір про післявоєнну Галичину, війну ОУН-УПА на рідному Поділлі, наштовхується на опір цензури. Доктор істор. наук В. Сергійчук пише:

« Михайло Стельмах написав би правдиво про ОУН-УПА. Він навіть пробував зробити це свого часу, бодай і в жорстких рамках ідеологічного завдання партії. Але йому не дали можливости сказати хоч частинку правди про ОУН-УПА. В цьому може переконатися ... , коли ознайомиться з доповідною начальника Головліту УССР К. Полонника секретареві ЦК КП(б)У І. Назаренку від 2.10.1952 р.:

«Доповідаю, що Головліт УССР не дозволив до видання й повернув видавництву «Радянський письменник» на переробку повість Михайла Стельмаха „Над Черемошем".

Поставивши своєю метою показати процес колективізації в селах станиславської Верховини в 1948-1950 р.р., який відбувався в умовах куркульського спротиву, Мих. Стельмах не зумів надати цьому спротиву яскраво вираженого класового характеру. Замість приречених куркулів, у Стельмаха діють озброєні найновішою автоматичною зброєю буржуазні націоналісти, т. зв. бандерівці, які мають свою розгалужену організацію, свій керівний центр, свою „Українську головну військову раду", яка навіть чеканить і нагороджує своїх головорізів, що відзначилися, орденами і медалями — на зразок медалі „3а боротьбу в особливо важких умовах".

Сам цього, можливо, не бажаючи, автор надав націоналістичному підпіллю характер великої і грізної сили, здатної тримати в страху населення і представників радянської влади на значній території, що політично нам не тільки не бажано, але й дуже шкідливо» (Центральний державний архів громадських об'єднань України — ЦДАГОУ: Ф. 1. Оп, 24. Спр. 1566. Арк. 144). »

Роман «Правда і кривда» викликав першу політичну дискусію в українському середовищі після погромів 1930-их років. Зокрема, там є такі зухвалі слова: «Ми найстрашнішого ворога — фашизм — вже закопуємо у могилу, а цей ворог ще поміж нас ходить». Не дарма критик Іван Світличний відзначив, що С. уперше:

« прямо і відверто, без різного звичайного в таких випадках словесного туману, пише і про сирітські драми, і про занедбаність чи й зоовсім відсутність демократії в колгоспах, і про податкові утиски, і про найбльіше зло нашого часу - бюрократію, і про багато ніших прикрих, але, на жаль, реальних речей, про які інші говорять пошепки і з оглядками »

(ж-л «Вітчизна». — 1961. — № 12).

Ще одна заслуга С. — перша публічна розмова про факт «незрозумілого» голоду 1932-33 в Україні у глухі брежнєвські часи. У творі «Чотири броди» (1978) С. примушує українське суспільство згадати про жертв Голодомору, вказує на відвертих колаборантів (Магазник), які брали участь в організації штучного голоду на селі. Разом з романом «Правда і кривда», творчість С. у 1960-70-их рр. схарактеризована критиками як «політична»! (Леонід Новиченко, 1988). А ще С. був фронтовиком і особисто сміливою людиною. Мабуть тільки він міг написати 1973 некролог у київській пресі пам'яті українського поета, в'язня ГУЛАГ СРСР Олеся Журбу.

Винятково багата народною лексикою, специфічним гумором, проза Стельмаха стилево споріднена з ліризованою прозою Михайла Коцюбинського, Юрія Яновського, з особливо виразно помітними впливами Олександра Довженка. Одначе, згадані вже негативні прикмети, обумовлені жанровим терором, застосовуваним щодо підневільних українських літераторів. Проте виразний нахил до сентименталізму (теж властивого тій методі), щоправда, забезпечують С. одне з провідних місць в літературній ієрархії УРСР. На думку де-яких сучасних критиків, загалом творчість С. органічно фальшива і тим самим позбавлена справжньої мистецької вартості. Тим не менше, твори С. й надалі перебувають у шкільних програмах з літ-ри в загальноосвітніх школах України, а на Поділлі С. відносять до ключових літературних постатей краю ХХ ст.

Син М. Стельмаха — дитячий письменник, драматург Ярослав Стельмах (1949—2001, автор вистави «Синій автомобіль»).

Премії: Ленінська, Державна СРСР (обидві — 1961), Держ. пр. УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1980).

 У 1946—1952 і 1965—1983 роках мешкав у будинку письменників Роліт, де йому встановлено пам'ятну дошку. Помер у Києві, похований на Байковому цвинтарі. На честь С. названо вулицю.

 

Твори

Поетичні збірки

  • «Добрий ранок» (1941)
  • «За ясні зорі» (1942)
  • «Провесінь» (1942)
  • «Шляхи світання» (1948)
  • «Жито сили набирається» (1954)
  • «Поезії» (1958)
  • «Мак цвіте» (1968)

Прозові твори

  • «Березовий сік» (збірка новел, 1944)
  • «Велика рідня», роман (кн. 1 «На нашій землі», 1949, кн. 2 «Великі перелоги», 1951)
  • «Хліб і сіль» (роман, 1959)
  • «Правда і кривда» (роман, 1961)
  • «Дума про тебе» (роман, 1969)
  • «Над Черемошем. Гуцульські мотиви» (повість, 1952)
  • «Гуси-лебеді летять» (повість, 1964)
  • «Щедрий вечір» (повість, 1967)
  • «На Івана Купала» (п'єса, 1966)
  • «Зачарований вітряк» (п'єса, 1967)
  • «Кум королю» (п'єса, 1968)
  • «Живи, Україно!» (сценарій документального фільму, 1958).
  • «Твори», тт. 1 — 6 (1972—73)

Книжки для дітей

  • «Жнива» (1951)
  • «Колосок до колоска» (1951)
  • «Живі огні» (1954)
  • «Весна-весняночка» (1955)
  • «У сестрички дві косички» (1955)
  • «В їжаковім вітряку», «Як журавель збирав щавель» (1957)
  • «Бурундукова сім'я» (1963)
  • «Цапків урожай» (1967)
  • «Літо-ліло» (1969)

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова