Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 21 вересня 2019 року

Література :: Біографії

Ізмаїл Срезневський

Переглядів: 6860
Додано:
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Ізмаїл Іванович Срезневський (1 (13) червня 1812, Ярославлі, Російська імперія — 9 (21) лютого 1880) — філолог, славіст, історик, палеограф, український письменник. Видав фольклорні та історичні матеріали.

 

 

 

 

 

Біографія

Народився у Ярославлі (Росія). Протягом 1826—29 навчався на етико-політичному відділенні філософського ф-ту Харківського університету. Після закінчення університету (1829) працював у Харківському дворянському депутатському зібранні, займався приватною педагогічною практикою. У 1837, захистивши магістерську дисертацію «Опыт о сущности и содержании теории в науках политических», одержав посаду ад'юнкта на кафедрі політекономії та статистики філософського ф-ту Харківського університету. У 1839 опублікував докторську дисертацію «Опыт о предмете и елементах статистики и политической економики», захистити яку йому не вдалося.

Протягом 1839—42 з науковою метою і у зв'язку з підготовкою до професорського звання із славістики відвідав ряд слов'янських земель. У 1842 став першим професором-славістом у Харківському університеті, де читав курси з історії та слов'янських мов. У 1846, захистивши дисертацію «Святилища и обряды языческого богослужения древних славян по свидетельствам современным и преданиям», став першим у Росії доктором слов'янської філології. Протягом 1847—80 —професор кафедри слов'янознавства Петербурзького університету. З 1851 — екстраординарний, а з 1854 — ординарний Петербурзької АН.

Ініціатор і редактор «Известий» (т. 1-10, 1852-63) та «Ученых записок» (т. 1-7, 1854-63) Відділення російської мови АН. С. —засновник петербурзької школи славістів, автор численних праць з історії давньоруської та російської мов, історії південно-слов'янських літератур, міфології, палеографії. У 1849 опублікував працю «Думки про історію російської мови», в якій звертав увагу на необхідність опису пам'яток, укладання регіональних словників, вивчення тогочасної літературної мови і діалектів, підготовку історичного словника та історичної граматики із залученням історії ін. слов'янських мов, дав також опис основних особливостей української мови. Вчений уперше розробив теоретичні засади слов'янської палеографії, поставивши її вивчення на наукову основу. Опублікував багато пам'яток давньоруського та давньослов'янського письменства («Київські глаголичні уривки» та ін.). С. цікавився українською старовиною і фольклором.

Ще наприкінці 1820 років, навчаючись у Харківському університеті, С. разом з братами Ф. і О. Євецькими, І. Розковшенком, О. Шпигоцьким заснував літературний гурток поетів-романтиків. Його учасники винятково великого значення надавали фольклорним творам, що зберегли подих минулих епох. Зокрема, С. у фольклорі «вбачив багатюще джерело для майбутніх поетів». Зібрані на території Харківської, Полтавської та Катеринославської губернії. тексти українських народних пісень і дум С. опублікував у трьох збірниках «Запорожская старина» (1833-38). Разом з І. Розковшенком видавав «Украинский альманах» (1831) та «Украинский сборник» (1838-41), які відіграли важливу роль у подальшому розвитку літературного процесу в Україні. На початку своєї наукової діяльності С. вважав українську мову окремою слов'янською мовою, проте згодом розглядав її як діалект російської.

Йому належать прозові та поетичні твори на українську тематику, написані українською мовою (оповідання «Майоре, майоре!», балада «Корній Овара» та ін.). Помер у Петербурзі.

 

Праці

Серед головних праць:

  • «Запорозька старовина» (1838),
  • «Історичний огляд сербо-лужицької літератури» (1844),
  • «Давні пам'ятки руського письма й мови (10-12 ст.)» (1866),
  • «Давні глаголичні пам'ятки, в порівнянні з пам'ятками кирилиці» (1866),
  • «Слов'яноруська палеографія 11-14 ст.» (1885).
  • Сказания об Антихристе в славянских переводах. Санкт-Петербург, 1874.
  • Мысли об истории русского языка. 1849 г.

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова