Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 23 квітня 2021 року

Література :: Біографії

Володимир Самійленко

Переглядів: 19403
Додано:
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Тексти Автора

Володимир Іванович Самійленко (3 лютого (22 січня) 1864, с. Великі Сорочинці Миргородського повіту на Полтавщині — 12 серпня 1925, Боярка) — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач.

 

 

 

 

 

Біографія

Батьком його був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковій школі. В 1875 році Володимир вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884 році.

Навчання

З 1884 року до 1890 року вчився на історико-філологічному факультеті Київського університету, де й прослухав повний курс, але державних іспитів не здавав і вийшов з свідоцтвом про «зачет 8 семестров». Причиною неохоти держати іспити на диплом було потроху розчарування і нехіть до деяких предметів і стан здоров'я. В університеті потоваришував із В. Ігнатовичем. Належав разом з І. Липою, М. Міхновським та ін. до «Братства Tарасівців».

У Києві, навчаючись в університеті, зблизився з літературним гуртком «Плеяда», де активно працювали Леся Українка, її брат Михайло Обачний, Євген Тимченко та інші; гуртком опікувалися Микола Лисенко, Олена Пчілка й Михайло Старицький. З розгорнутого списку надбань світової літератури, які на думку учасників «Плеяди», треба було поширити українською мовою, він узяв на себе переклади з французької, іспанської та італійської. Перекладав Дантове «Пекло», п'єси Мольєра й Бомарше, поезії Байрона, Беранже, Ади Негрі.

Перші поезії

Спробувавши ще за студентських років видати свої поезії окремою книжкою, Самійленко зіткнувся з царською цензурою, яка з двадцяти восьми віршів заборонила одинадцять, і відтоді вже сам не компонува збірок. Почав друкувати вірші у львівській «Зорі», з 1886 і пізніше друкував свої твори в альманахах «Складка», «Ватра», у журналах «Правда» і «Літературно-науковий вістник» («ЛНВ»).

Після закінчення навчання Самійленко працював у Києві, Катеринославі й Миргороді. Терпів постійні матеріальні нестатки. Перша збірка «З поезій Володимира Самійленка» вийшла в Києві в 1890 році. Потрапив на телеграф, де й прослужив «чиновником V разряда» коло 2 років. З березня 1893 року переїхав до Чернігова на посаду секретаря редакції «Земского сборника».

З 1905 року в Києві в редакціях газет «Громадська Думка», «Рада», «Шершень» і Ідо. Врешті склав іспит на нотаріуса і відкрив нотаріальну контору в містечку Добрянка на Чернігівщині, де й працював до 1917 року.

В 1906 року Іван Франко з Михайлом Мочульським самі зібрали друковані й недруковані вірші поета з 1884—1906 рр, й видали їх в Львові за його власним прізвищем під заголовком «Україні» з передмовою Франка. Своєю назвою збірка наголошувала на основній творчій темі Самійленка. Все, що він писав, присвячувалося рідній країні, яку поет любив святою й нездоланною любов'ю.

Українська Народна Республіка

За української державності служив у міністерствах освіти і фінансів, а в 1919 емігрував з урядом УНР до Галичини. Незакінчена поема «Гея» друкована частково в «ЛНВ» в 1922 році. В еміграції Самійленко прагне повернутися на Україну, і дістає на це дозвіл в 1924 році.

Повернувшись до Києва, Самійленко працював редактором у видавництві художньої літератури. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925 року його не стало. Похований Володимир Іванович Самійленко в Боярці під Києвом.

 

Творчість

Володимир Самійлович був більше знаний серед друзів і в літературі під псевдонімом Сивенький. Поетична спадщина Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з російської та зарубіжної класики.

Почуття любові до України звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».

В ряді віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті: «Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія», «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого». Роль Шевченка у розвитку української мови поет розкрив у поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.

Самійленко визначився як поет сатирик з засудженням ура-патріотизму, самодержавства, продажності, графоманії: «На печі» (1898), «Собаки», «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906), «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад».

Автор драматичних творів «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «Маруся Чураївна» (1896), «У Гайхан-Бея» (1917).

Самійленко перекладав «Іліаду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, п'єси Мольєра, Б. Трістана, Бомарше, А. Франса, вірші Беранже, Байрона, твори О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя.

Пейзажна та інтимна лірика Самійленка це цикли віршів «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали». «Вечірня пісня» поета, покладена на музику Кирила Стеценком, стала народною піснею.

Іван Франко сказав про Самійленка:

«Він українець, свідомий українець, усею душею відданий своїй країні та своєму народові, — і се в Росії тип поки що свіжий, тип, можна сказати, будущини. От тим то він такий дорогий і любий кожному українському серцю, такий саморідний та національний — не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного ґрунту. Він живо відчуває всі зневаги і всі — на жаль, такі нечисленні — радощі рідного народу».

«Вибрані твори» Самійленка з його автобіографією були видані в Києві в 1926 році і «Твори у двох томах» (1958).

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова