Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 листопада 2018 року

Література :: Біографії

Григорій Косинка

Переглядів: 28397
Додано:
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Тексти Автора

Григорій Михайлович Стрілець (прибране ім’я – Косинка; 29 листопада 1899, Щербанівка — 15 грудня 1934) — український письменник Розстріляного відродження.

 

Біографічні відомості

Народився у бідній селянській родині в селі Щербанівка Обухівського повіту на Київщині. Батько щоліта йшов на заробітки, а восени наймався до цукроварні. У пошуках кращого життя в 1908 році родина виїхала на Далекий Схід, оселившись на березі Амуру, почали будувати хату, проте невдовзі повернулася на Батьківщину, де почав працювати і Григорій. Полов буряки, тягав плуга, був чорноробом на цукроварні, а вільний час присвячував читанню книг, які йому купував неписемний батько. Це була переважно пригодницька література російською мовою. Першою українською книжкою стала «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ’яненка. За словами Косинки:

« Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицкому, а про те, що це книжка українського письменника, я й не подував, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав — «хто ми і чиї ми діти... »

Після закінчення початкової школи в селі Красному 1913 року працює писарчуком у волості. У 1914 році Григорій їде до Києва на заробітки, мріючи про навчання. Але спочатку чистить на вулицях черевики — нічого кращого не знайшлося. Невдовзі вдалося влаштуватися кур’єром-реєстратором до земської управи. Це дало можливість скінчити вечірні гімназійні курси та скласти іспити. Про життя Григорія Косинки протягом визвольних змагань майже нічого не відомо. Лише в одній із автобіографій є таке свідчення: «Брав активну участь у боях».

Писати почав із віршів. Невдовзі більш-менш стабільний заробіток дали йому короткі нариси, памфлети, статті, які друкались у київській газеті «Боротьба» (орган Української партії есерів-боротьбістів), «Більшовик». У них піднімає актуальні проблеми «молодої Країни Рад», проповідує соціалістичні ідеї. Скоріше за все це було наслідком щирих уласних переконань автора. 4 травня 1919 року у газеті «Боротьба» з’явився перший художній твір — невеликий автобіографічний етюд «На буряки», підписаний уже відомим із журналістських кореспонденцій псевдонімом Косинка. Його Григорій Стрілець взяв за назвою скромних польових квітів — червоних косинців.

У 1919-22 навчався в Київському інституті народної освіти, у цей же час, 1920 року, стає членом літературно-мистецької групи «Гроно», до якої входили М. Терещенко, Д. Загул, Г. Шкурупій, П. Филипович, художники А. Петрицький, М. Бурачек, Г. Нарбут та ін. В однойменному альманасі друкувалися невеликі оповідання Косинки: «Мент», «За земельку», «Під брамою собору». Гронівці виступали за оновлення мистецтва через долучення всіх найліпших здобутків, та серед мистецьких течій вирізняли імпресіонізм та футуризм. Уже після розпаду групи 1922 року з’явилася перша збірка Григорія Косинки «На золотих богів», яка відразу ж принесла визнання. У цей час друкувався і працював у редакції газети «Вісті Київського губревкому», журналах «Нова Громада» та «Всесвіт», директором Харківського і Київського радіокомітетів. Належав до літературних об'єднань АСПИС (1923-24), «Ланка» і «МАРС». Листувався з Василем Стефаником. У 1923 році в журналі «Нова Україна» (Берлін-Прага) поряд із творами Т. Осьмачки, В. Підмогильного з’являється оповідання Г. Косинки «Анархісти», у якому відтворюється складна пореволюційна ситуація на селі — протест проти насильницької більшовицької політики. Цій публікації сприяв В. Винниченко, який на той час перебував за кордоном. Ця подія в тогочасних мистецьких колах набула гучного розголосу. Авторів звинувачували в небезпечних зв’язках із ворожою до радянською владою еміграцією.

Через матеріальну скруту Косинка залишив навчання в інституті, але на той час уже став однією з найяскравіших постатей серед київських письменників, часто виступає на літературних вечорах, зібраннях Всеукраїнської академії наук (ВУАН) із читанням власних творів.

У 1924 році знайомиться зі своєю майбутньою дружною, студенткою Київського інституту кінематографії, Тамарою Мороз, яка залишалася вірною йому до глибокою старості, зберегла в складні роки пам’ять про нього, дбайливо впорядковувала посмертні видання його творів. Мешкало подружжя на Володимирській вулиці в одному з будинків на території Софіївського собору. Їхнє помешкання часто ставало місцем зборів найталановитіших київських літераторів, які об’єдналися під назвою «Ланка»: Валер’ян Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Марія Галич, Тодось Осьмачка. Особливо Косинка товаришував із останнім, таким самим сином бідного селянина. Жартома їх назививали Косьмачкою.

 

Творчість

Проза Косинки відзначається правдивістю і гостротою відтворюваних життєвих конфліктів. Косинка важається продовжувачем традицій імпресіоністичної новели в українській літературі (М. Коцюбинський, С. Васильченко, В. Стефаник). У творах Косинки змальовуються трагічні події української революції 1917-21. Ось як літературознавець Григорій Костюк згадує один із вечорів 1925 року, на якому Григорій Косинка читав своє оповідання «Політика»:

« На сцену вийшов молодий, середній на зріст чоловік років 26-27, трохи присадкуватий, з русявим чубом і відкритим простим обличчям. Став з боку кафедри, обпершися на не однією рукою, спокійно дивився на переповнену залю. Публіка поволі затихла. Він не мав у руці ні книжки, ні рукопису, ні будь-якої записки. Коли публіка втихла, він заговорив. Заговорив так, як говорять у себе в хаті селяни, в родинних чи святкових різдвяних обставинах. То не було звичне читання з книжки, рукопису. То була жива розповідь напам’ять. Я таке побачив уперше. Я нікого з письменників більше й пізніше не знав, щоб свою прозову річ міг читати напам’ять. Та ще й як читати! З таким природним перевтіленням у характери, в психологічні нюанси героїв. Ні, то була містерія художнього читання! Публіка сиділа, як загіпностизована. »

Офіційна радянська критика звинувачувала Косинку у сповідуванні "куркульської ідеології та «націоналізмі». На початку 1930-х рр. видання творів Косинки було заборонено. У листопаді 1934 він був заарештований. Проходив по судовій справі разом з письменниками Антоном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, О. Близьком, Дмитром Фальківським. Під час судового процесу в грудні 1934 був звинувачений у приналежності до контреволюційної терористичної організації і засуджений до розстрілу. Реабілітований 19.10.1957 посмертно.

З роману Івана Багряного "Сад Гетсиманський" про Григорія Косинку:

"От він (слідчий), наприклад, називає ім"я Стрільця й витріщається здивовано: - О! Стрілець! - А тоді ірже й задоволено та захоплено б"є кулаком по столу:

- Та ж він учора признався! У всьому признався!! Ось тут!.. І ти ще це підтвердиш... Тут от говорить про закопану зброю! Так ти це підтвердиш... Ну?!

Безподібний Гордий(слідчий)! Він не знає, що стрілець - це ж Григорій Косинка і що той Косинка розстріляний ще п"ять років тому, - але яке йому до того діло. Він і Косинки не знає і не хоче знати."

 

Твори

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова