Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 вересня 2019 року

Література :: Біографії

Віктор Бойко

Переглядів: 58837
Додано:
Hi 0 Рекомендую 3 Відгуки 0
Тексти Автора

Бойко Віктор Степанович (15 жовтня 1946, Козача Лопань) — український поет.

 

Біографія

Бойко Віктор Степанович народився 15 жовтня 1946 року в смт Козача Лопань на Харківщині в сім’ї шевця. Батько мав 2 класи освіти, мати – 4. Дід Охрім Дрібнохід (по матері) помер у 20-х роках минулого століття, упавши з паровоза на паровозоремонтному заводі, де працював промивальником, заробляючи паспорт. Діда Михайла Бойка (по батькові) за вміння хазяйнувати на власній землі (був не «куркуль», а «середняк») заслано в часи колективізації на Соловки, де він і загинув невідомо коли. Після закінчення Козачолопанської СШ № 1 В. Бойко вищу освіту здобував на механіко-математичному факультеті Харківського державного університету (тепер – національний університет ім. В. Н. Каразіна) та на фізико-математичному факультеті Харківського державного педагогічного інституту (тепер – національний педагогічний університет) ім. Г. С. Сковороди, який закінчив 1974 р. У перерві між навчанням (1966 – 1968) служив у Радянській Армії. Працював лаборантом, слюсарем-складальником, учителював (викладав фізику, математику, креслення) аж до 1979 року. Був заступником голови Комісії з роботи з творчою молоддю при Харківській письменницькій організації (1979 – 1982), старшим літпрацівником журналу «Прапор» (тепер – «Березіль») до жовтня 1987 року (до обрання заступником голови правління Харківського обласного відділення Українського фонду культури. Доклав чимало зусиль до створення Харківського літературного музею (від збирання матеріалів і оформлення перших стендів до виготовлення картотеки й роботи над експозицією «Українська Голгота»), офіційно відкритого 20.04.1988 р. Він – один із ініціаторів спорудження Меморіалу жертв фашизму в Дробицькому яру. Перший рахунок для збирання коштів на спорудження меморіалу «Дробицький Яр» було відкрито в обласному відділенні Українського фонду культури ще наприкінці 80-х рр. минулого століття. За його ініціативи та активної участі було встановлено меморіальні дошки В. Еллану (Блакитному), Г. Хоткевичу, Х. Алчевській, М. Кульчицькому; письменникам, які мешкали в будинку «Слово», та ін. Крім того, за дольової фінансової участі ХОВ УФК у Харкові було споруджено пам’ятники Г. С. Сковороді (скульптор – І. Кавалерідзе) та Г. Ф. Квітці-Основ’яненку (скульптор – С. Якубович), а в м. Мерефі на Харківщині – славетному кошовому запорозького козацтва І. Д. Сірку. Значної уваги В. С. Бойко надає фольклорно-етнографічній діяльності. У ХОВ УФК підготовлено до друку й видано за його редакцією «Пісні Слобідської України» (два випуски) та матеріали етнографічної експедиції «Муравський шлях». Брав участь у експедиціях «Стежками Слобожанщини» селами Чугуївського і Зміївського районів Харківщини та Шебекинського, Грайворонського і Борисівського районів Бєлгородської області (Російська Федерація). Він – лауреат муніципальної премії ім. П. В. Іванова в галузі етнології та фольклористики (2002). За час роботи В. С. Бойка в ХОВ УФК ним особисто підготовлено й проведено сотні творчих вечорів, концертів музики, співу, поезії. Він є постійним ведучим і літературним консультантом Харківського міського театру народної музики України «Обереги» (керівник – заслужений діяч мистецтв України, композитор Ю. Б. Алжнєв). Виступи цього колективу проводив на Харківщині, на Дніпропетровщині, на Полтавщині, в Галичині, а також за кордоном – у Польщі (Познань). Він є одним із ініціаторів та організаторів проведення фестивалю-конкурсу авторської пісні «Майдан» у Харкові (протягом 10 років), обласного дитячого фольклорного фестивалю «Кроковеє коло» та обласного поетичного фестивалю «Молода Слобожанщина». Нагороджений відзнакою УФК «За подвижництво в культурі». Як громадський діяч деякий час активно займався політичною діяльністю, наприкінці 80-х рр. будучи співголовою крайової організації Руху, обстоював проголошення незалежності України. Був делегатом і членом Секретаріату Першого з’їзду Руху. Був делегатом Першого, Третього та Четвертого Всесвітніх Форумів українців. Одійшовши від активної політичної діяльності, більше уваги надає творчості та роботі з творчою молоддю.

 

Творчість

Друкуватися почав 1971 р. у деркачівській райгазеті на Харківщині. Вірші широко публікувалися в українській і зарубіжній періодиці; в альманахах; колективних збірках; антологіях «Zwei Städte» («Два міста»), «Слобожанська муза» (2000), «Сьоме око» (2003), «Ветер с Украины» (2004), «Über Zeit und Raum» («Понад час і простір») (2006), «Слобожанська яса» (2006). Перекладає з білоруської (В. Биков, А. Жук), вірменської (А. Саркісян), молдовської [румунської] (С. Ванґелі, Ґ. Вієру, Н. Дабіжа, Є. Тарлапан), німецької (Р. М. Рільке), польської (Г. Сенкевич), російської (Б. Акунін, І. Євса, С. Шелковий та ін.) та французької (А. Рембо) мов. Займається літературознавством. Пише також прозу. Автор збірок поезій «Пролог» (1976), «Земні турботи» (1978), «Обличчям до багаття» (1984), «Битий шлях» (1989), «Зазимки» (1990), «Планида» (1994), «Яв» (2001), «Суголосся» (2006), «Петрові батоги» (2007) і творів для дітей, що побачили світ ув антології «Український садочок» (1997 – 1998), шкільних читанках та в періодиці. Уклав і відредагував антологію любовної лірики XVII – XX століть «Слобожанська муза» (2000) і антологію громадянської лірики кінця ХVІІ – початку ХХІ століть «Слобожанська яса» (2006). Редактор і перекладач багатьох книг, які виходили друком у харківських видавництвах «Гімназія», «Глас», «Крок», «Майдан», «Майстер-клас», «Око», «Прапор», «Ранок», «Факт», «Фоліо». Його вірші публікувалися в перекладах білоруською, молдовською, німецькою та російською мовами. Лауреат літературно-мистецької премії ім. І. С. Нечуя-Левицького (2008)та харківської муніципальної літературної премії ім. Олександра Олеся (2006). В. С. Бойко – член Національної спілки письменників України з 1979 року та член АУП із 1997 року. Нагороджений грамотою НСПУ та медаллю «Почесна відзнака» (2006). Не полишає роботи з творчою молоддю. Є керівником літстудії «Джерельце» (в обласній спеціальній гімназії-інтернаті для незрячих дітей ім. В. Г. Короленка). На обласних і регіональних нарадах молодих літераторів очолює секцію поезії. 13 його вихованців стали членами НСПУ, чимало є переможцями всеукраїнських і міжнародних літературних конкурсів «Нові імена України», «Гранослов», «Смолоскип», «Любіть Україну» та ін., лауреатами престижних літературних премій. Коштом ХОВ УФК підготовлено до друку й видано (за редагуванням В. С. Бойка) чимало книг молодих літераторів. У складі мистецьких та культурних делегацій В. С. Бойко був за кордоном: як керівник культурної делегації Харкова (США, Цинциннаті; 1990), як член мистецької делегації та ведучий концертів театру «Обереги» (Польща, Познань; 2000), як член АУП і редактор антології «Zwei Städte» («Два міста») (ФРН, Баварія; 2000), як член АУП і автор книг (Польща, Вроцлав; 2001), як один із упорядників антології «Über Zeit und Raum» («Понад час і простір») (ФРН, Нюрнберґ, 2006). Останнім часом посиленої уваги надає просвітницькій діяльності, проводить творчі зустрічі мистецьких колективів із школярами Харкова. Він є членом правління обласного відділення Товариства «Просвіта», а також обласного відділення Конгресу української інтелігенції. Провадить активну діяльність щодо підтримки функціонування національних об’єднань, зокрема Центру грузинської культури «Іберія», Центру польської культури, Центру вірменської культури та білоруського культурологічного Товариства. При обласному відділенні УФК В. С. Бойко створював фонотеки фольклору та авторської пісні на базі проведених експедицій і концертів для потреб музичних навчальних закладів. Указом Президента України № 1008 від 13.11.2002 р. В. С. Бойку присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова