Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 13 листопада 2019 року

Література :: Біографії

Остап Вишня

Переглядів: 33756
Додано:
Hi 0 Рекомендую 4 Відгуки 0
Тексти Автора

Остап Вишня (при народженні – Павло Михайлович Губенко; 13 листопада 1889 — 28 вересня 1956, Київ) — український письменник, гуморист і сатирик.

 

Біографія

Народився на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і у 1917 вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці. В цьому ж році (1919) майбутній письменник потрапив у полон до більшовиків разом з декількома тисячами бійців української армії, важко хворих на тиф. У той час Павло Губенко був начальником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні знаходилися всі залізничні госпіталі, в яких лежали хворі офіцери і козаки Української Галицької армії і армії Української Народної Республіки. Зрозуміло, що такого високопоставленого петлюрівського урядовця більшовики не могли випустити просто так (спасибі хоч, що не розстріляли на місці). Саме тому Павло Губенко пробув у харківському НК до весни 1921 року - «до повного закінчення громадянської війни» (таким було формулювання ревтрибуналів для запеклих ворогів радвлади).

«Реанімував» Губенка мало не сам Скрипник, який читав його гуморески в офіційних уенерівських виданнях. Павло Губенко писав чесно і їдко: висміював всі недоліки Директорії і особисто головного отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія...» (відмітимо, що Симон Васильович Петлюра був Демократом з великої букви: цензури в УНР не існувало!). Втім, згодом Остапу Вишні «петлюрівство» не раз агукатиметься: в'язниця і концтабір 1933-1943 років тому найяскравіше підтвердження.

Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.

В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

1933 гуморист був звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша Постишева під час жовтневої демонстрації, і незаконно репресований. Зміг повернутись до літературноі праці лише 1943. Вишню перекидають просто із арештантського барака на Печорі в письменницький кабінет у Києві. Він мусив своїми гуморесками спростовувати наклепи «націоналістів», нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів» та насамперед УПА. Так у 1945—1946 з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали воскресіння Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали і собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА ще й досі живе і бореться.

Першим твором, що знаменував повернення письменника до літературноі праці, стала «Зенітка». Звичайно, цей, другий і останній період творчості, був далеко не простим для Павла Михайловича. Можливо саме для того, щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але сумного.

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організаціі та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний перець» (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли 1927 р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників. Після війни Остап Вишня став членом редколегіі журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором в підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця 1919 до весни 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 до весни 1934, і в концтаборі на Печорі 1934—1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.

Повернувшись із заслання, отримав квартиру в будинку письменників Роліт, де мешкав до 1952 р. У 1955 був реабілітований судовими органами. Помер 28 вересня 1956 року.

 

Творчість

У своїй творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, вважаючи, за Гоголем, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися». Особливо нещадно висміював Вишня слабість в українців інстинкту громадської і національної єдності, їхню інертність, всі ті анахронічні риси в психології та мисленні українця, що так дорого обійшлись і обходяться Україні.

Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: "Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» нашіше від «фейлетону». Автор «Вишневих усмішок» освоює і далі розвиває традиції вітчизняної та світової сатиричної літератури й народної творчості. Передусім традиції класиків (Гоголя і Шевченка, Щедріна і Франка, Мартовича і Чехова).

 

Твори

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова