Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 10 грудня 2019 року

Література :: Біографії

Василь Галаса

Переглядів: 8522
Додано:
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Василь Галаса (підпільні псевдоніми – «Орлан», «В'юн», «Зенон», «Назар», «Біс», «Дніпровський», літературний псевдонім – «Зенон Савченко»; 12 листопада 1920, с.Білокриниця, нині Підгаєцького району Тернопільської області — 5 жовтня 2002, Київ) — діяч українського національно-визвольного руху, провідний член ОУН, полковник УПА.

 

Василь Галаса народився 12 листопада 1920 року в селі Білокриниця, нині Підгаєцького району Тернопільської області. Батько Михайло Галаса був робітником-муляром, помер, коли Василеві було півтора року. Мати Розалія працювала кухаркою у підгаєцького адвоката. Після смерті батька мама змушена була віддати старшу сімнадцятирічну сестру Софію у найми до Трускавця, де вона одружилася і проживала до самої смерті. У травні 1926 року мама з Василем і середущою сестрою Поліною поселилася в селі Олесин Бережанського повіту. Василь наймитував і відвідував одночасно чотирирічну школу. Визначальний вплив на формування світогляду Василя мало його знайомство в школі та дружба з Осипом Дяківим, майбутнім провідним діячем ОУН (псевдо «Горновий»). Осип готувався до вступу в гімназію і мав глибші знання, ніж ті, які давала школа. Він був першим порадником Василя, допомагав йому в навчанні, вчив правдивої історії України, яка висвітлювалася в школі з антиукраїнських позицій. Після закінчення школи Василь самотужки продовжував вивчати основи всесвітньої історії, географії, фізики, хімії, українознавства. Перечитав багато художніх творів: «Кобзар» Тараса Шевченка, історичні повісті Андрія Чайковського, Михайла Старицького, спогади учасників визвольних змагань 1917—1921 років. Це поглиблювало й зміцнювало національну свідомість, формування якої довершила польська пацифікація українських сіл і міст у 1930 році.

1934 року сім'я Василя збудувала власну хату. Василь працював у бригаді мулярів. Навчився грати на скрипці й організував оркестр, з яким грав на забавах, весіллях. У ярмаркові дні працював у крамниці. Ці додаткові заробітки йшли на поповнення сімейного бюджету.

 

Військово-політична діяльність

У селі Олесин діяв підпільний осередок ОУН, який очолював Осип Сірий. Улітку 1937 р. за рекомендацією Сірого Василь Галаса став членом ОУН. Через декілька місяців його призначили районним провідником юнацької мережі ОУН. У травні 1939 року він був заарештований польською поліцією за приналежність до ОУН. Коли німецькі літаки почали бомбардувати Бережани, 16 вересня 1939 року тюремна сторожа випустила усіх в'язнів на волю. З приходом Червоної армії на західно-українські землі органи НКВД взяли під пильний контроль усіх, кого за політичну діяльність переслідувала польська влада. І вже 11 листопада В.Галаса знову потрапив у ту ж Бережанську тюрму, але тим разом вже як заарештований енкаведистами.

У травні 1940 року його маму вивезли до Сибіру, де вона померла перед початком другої світової війни. У тюрмі Василь пробув аж до червня 1940 року. Після звільнення з тюрми більшовики безуспішно намагалися залучити його до співпраці. Восени цього ж року В.Галаса, щоб уникнути повторного арешту, був змушений перейти на нелегальне становище. В умовах глибокого підпілля він продовжував вишкіл патріотичного юнацтва та розбудовував осередки ОУН на території Бережанського району.

У цей період німецька окупація України, що почалася 22 червня 1941, створила інші умови для визвольного руху, які вимагали перебудови діяльності ОУН. Після проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акту відновлення Української держави ОУН почала організовувати місцеві органи влади. Це рішення було неприйнятним для німецьких окупантів і з вересня 1941 року німецька влада вимагала відмінити його. Оскільки С.Бандера і Я.Стецько не погодилися виконати цю вимогу, 15 вересня 1941 року вони були посаджені в гестапівську тюрму. Одночасно німці розпочали масові арешти членів та прихильників ОУН на всій території окупованої України. З близько 300 заарештованих членів ОУН 15 було розстріляно.

З липня 1941 року Тернопільський повітовий провід ОУН призначив Галасу повітовим референтом пропаганди; після кількох місяців підпільної роботи він став повітовим провідником ОУН Тернопільщини. На початку 1942 року В. Галаса перебував на курсі-вишколі для керівників середньої ланки, який проводили Василь Кук («Леміш»), Василь Охримович («Пилип»), Ярослав Старух («Синій»). Після навчання вже сам Галаса за період 1942—1943 років як окружний провідник спочатку Тернопільської, пізніше Чорківської та Бережанської округ провів на своїх теренах десятки таких вишколів.

Улітку наказом Проводу ОУН Галаса був призначений обласним провідником Перемишльської області.

У першій половині 1944-го згідно з рішенням Проводу ОУН і наказом головного командира УПА Романа Шухевича («Тарас Чупринка») Василь Галаса разом з військовим референтом Яковом Чорнієм («Ударник») брав участь у творенні перших відділів УПА на Перемишльщині.

1945 року був призначений заступником крайового провідника Закерзонського краю Ярослава Старуха («Стяг») і керував діяльністю ОУН і УПА на території Перемишльщини і Лемківщини. На цьому посту він працював до вересня 1947 р. Написав брошуру «Українсько-польські взаємини» і десятки листівок та звернень із закликом до поляків припинити протиукраїнські виступи і зосередити свої сили проти спільного ворога. Відповідав за зв'язок УПА із Західною Європою, який здійснювався через Чехословаччину.

У травні 1945 р. В. Галаса одружився з Марією Савчин («Марічка») — надрайоновою УЧХ (Українського Червоного Хреста) Перемишльщини. 15 грудня 1946 року у Ґнєзні (Польща) Марія народила сина, якого охрестила і назвала Зеноном.

Галаса у цей час брав активну участь у підготовці відділів УПА до рейду в Словаччину, який був здійснений 1946 р. перед виборами до чехословацького парламенту. Повстанці протягом 2 тижнів пройшли через більше півсотні словацьких сіл, інформуючи населення про цілі визвольної боротьби українців та загрозу встановлення на території Словаччини тоталітарного більшовицького режиму.

Щоб побороти український рух опору на Закерзонні поляки за активної підтримки Кремля розпочали операцію «Вісла» — виселення майже півмільйона українців з їх прадавніх земель в Радянський Союз. У цій ситуації загони УПА потрапили у безвихідь, залишившись без підтримки українського населення: без харчів, одягу, медикаментів, поповнення.

Влітку 1947 р. у розпалі акції «Вісла», згідно з рішенням керівництва Української Головної Визвольної Ради (УГВР), Проводу ОУН і головнокомандувача УПА Романа Шухевича Галаса організовував рейд відділів УПА через територію Чехословаччини в Західну Європу, щоб продемонструвати світові, що український народ продовжує визвольну боротьбу за свою державність.

12 травня 1947 року дружина Галаси Марія з сином була затримана у Кракові співробітниками МДБ. Усвідомлюючи, що сина від неї й так відберуть, шантажуватимуть ним під час тортур, щоб вона видала місце перебування чоловіка, Марія вирішила спробувати втекти, вистрибнувши через вікно. Втеча вдалася, але сина батькам уже ніколи не вдалося віднайти. За слухами, його усиновив начальник місцевої служби безпеки Польщі.

У вересні 1947 р. за наказом керівництва у зв'язку з цілковитим виселенням українського населення із Закерзоння Галаса з частиною підпільних кадрів перейшов в Україну, залишивши невеликі групи підпільників для підтримки зв'язків між Україною і закордоном.

У липні 1948 р. Галасу призначили крайовим провідником Північно-Західних українських земель (Волинська, Рівненська, Житомирська області, а також заселені українцями райони Білорусії — Берестейщина, Кобринщина, Пінщина). Дружина Марія залишилася в Галичині. На цьому терені він працював до липня 1953-го і керував усією підпільною роботою. Окрім організації збройного підпілля в окрузі, Василь Галаса налагодив роботу підпільної друкарні, яка друкувала редаговані ним журнали — «За волю нації» та «Молодий революціонер», статті та брошури «Платформа УГВР», «Універсал УГВР», «Хто такі бандерівці і за що вони воюють».

18 жовтня 1948 року у Василя і Марії народився син. Марія переховувалася з ним у рідному селі Василя Олесин у його сестри Поліни, пізніше у селі Геленка Козівського району. 19 січня 1949 року вона приїхала на зустріч з сестрою до Львова, де її підступно схопили співробітники МДБ. Серед її речей був лист від Василя, в якому він повідомляв, крім іншого, і про приблизне місце перебування. Погрожуючи повним знищенням рідні, Марію відправили до чоловіка з вимогою переконати його до співпраці з органами МДБ. У важкому душевному стані Марія найперше кинулася рятувати тримісячного сина, якого таємно погодилася прийняти двоюрідна сестра Василя Анастасія Мартиновська, яка з чоловіком та сином мешкала в Олесині. Після цього Марія розшукала свого чоловіка в криївці на Волині й розповіла про арешт та умову звільнення. МДБ направило війська та оперативні групи в район перебування Галаси для пошуку його та інших підпільників у криївках. Облави у селах і лісах повторювалися по декілька разів. У березні в селі Матіївці була викрита криївка, у якій перебувала група «Птаха» (Мирослав Сорока). Усі четверо підпільників застрелилися. Це була велика втрата для Василя — загинув друг і помічник, з яким він пройшов важкий шестирічний шлях боротьби від Закерзоння до Волині.

1950 р. В.Галасу призначають членом Проводу ОУН та кооптують у члени Української Головної Визвольної Ради. 5 березня у селі Білогорща біля Львова загинув Головний командир УПА Роман Шухевич («Тарас Чупринка»). Його функції перебрав полковник УПА Василь Кук («Василь Коваль», «Леміш»).

У зв'язку з 10-річчям УПА УГВР нагородила Галасу Золотим Хрестом Заслуги і медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». 1952 року «Леміш» передав під керівництво Галаси ще Вінницьку та Кам'янець-Подільську області. Кільце МГБ продовжувало невпинно звужуватися навколо Галаси та його побратимів. Разом з ним постійно перебувала й дружина. У квітні 1953 року створилася критична ситуація: зв'язки обірвалися, у найближчому оточенні залишилося кілька підпільників. Це спонукало Галасу до переходу на східні терени України, де населення не було настільки стероризоване МДБ, як на заході; та й на його думку, його смерть там мала б більший розголос і відгомін. Під час переходу, який організовував окружний провідник Кам'янець-Подільської області «Скоб», як виявилося агент МДБ К 62(справжнє прізвище не роголошується СБ України до цих пір), 11 липня Галасу з дружиною та охоронця Чумака схопила оперативна група МДБ легендована під повстанців. Їх перевезли у Київську в'язницю на вулиці Володимирській. Постійні допити та намовляння до співпраці тривали до 1958 року. Керівництво МДБ у Києві запропонувало вислати кур'єра від його імені у США для встановлення контакту з Проводом УГВР. Галаса не погоджувався на невідомого йому зв'язкового, погодившись врешті лише на кандидатуру дружини Марії Савчин, якій незаперечно довіряв. Заручниками в Україні залишалися їх родичі, син, якого виховувала родичка Василя Галаси, та й він сам. За таємною домовленістю Василя Галаси з дружиною, Марія повинна була розкрити плани МДБ і не повертатися в Радянський Союз. Перед від'їздом у 1954 році Марії до США їм дали змогу з вікна автомобіля побачити свого шестирічного сина Петруся, якого виховувала кузинка Василя Анастасія Сута (після смерті чоловіка вона вдруге одружилася і переїхала до чоловіка в с. Великі Гаї біля Тернополя). Марія Савчин виконала свою місію і розкрила провокаційні плани МДБ, скеровані на знищення українських визвольних осередків за кордоном. З того часу мешкає у США, має іншу родину.

1958 року Галасу засуджують до 10 років ув'язнення. Покарання відбував у таборі для кримінальних злочинців у Житомирі.

 

Після звільнення з ув'язнення

1960 року під час «хрущовської відлиги» для пропаганди «нового демократичного» курсу комуністичної партії та уряду СРСР Василя Галасу, як і багатьох політичних в'язнів, «звільнили» під нагляд КДБ.

1962 року Галаса одружився вдруге. Дружина Людмила вже мала шестирічного сина. Галаса забрав до себе Петруся. Жили вони у Києві під постійним наглядом КДБ. Спочатку Галаса працював слюсарем-складальником на заводі медичного устаткування. 1967 року закінчив вечірнє відділення Київського інституту народного господарства, після чого аж до виходу на пенсію у 1993 році працював економістом-плановиком на заводі напівпровідникових приладів.

Після проголошення незалежності України Василь Галаса працював позаштатним співробітником інституту історіографії НАНУ, збирав та опрацьовував архівні матеріали з історії ОУН, УПА і УГВР. Брав участь у написанні 1-го тому Літопису УПА нової серії. Був членом Київського братства ОУН і УПА, брав активну участь в його заходах. Часто виступав перед студентами, військовими на теми національно-визвольної боротьби та необхідності розбудови Української держави. Опублікував низку статей на ці теми в українській і польській пресі.

Помер Василь Галаса 5 жовтня 2002 року. Похований в Києві на цвинтарі «Берківці».

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова