Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 20 січня 2021 року
Автори > Українські > Народна Творчість  ::  Тексти > Жанри > Легенда

Дитячі роки Довбуша

Переглядів: 6292
Додано: 10.12.2005 Додав: ЛЕВ  текстів: 1281
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
<
1
>
Ох, як народився — і знайшовся славний Довбуш, цар
полонинський, так сто зірок йому над головою хрестом
стали, ясна зоря над тою застайкою і зійшла, затихло
звір'я у лісі, птиці в ізворі, риби в потоках, змія під коло-
дою. А всі череди в полонинах стали-постали,.а всі козарі-
вівчарі поздивувались, а всі пани іздригнулися, і сам цар
Максимілян розсердився на престолі. Саме бенкетував цар,
балював, напивався із царицею, із царенятами та іншою
бідою, і пив із тілиха золоточерленого вино. То лиш підніс
ту чару до губ, а та чара йому з рук випорснула, впала
та й розбилася на дрібне насіння.
Скрічав цар тоді грімким голосом: «А що то має бути?
давайте мені сюди слугу переднього, найстаршого — ве-
лю йому голову стяти тут, опередь гостей моїх дорогих;».
І стали тому слузі голову пусто-дурно, бо ніхто того
не знав, ніхто того не відав, чому чаша випала з рук із
царських. А тому випала чаша із рук із царських, бо із-
найшовся на божім світі славний-преславний отаман Дов-
буш, цар полонинський.
Не в ясних світлицях, не в високих палатах, а в поганій
застайці латаній, десь у якогось пана на задвір'ї, на свин-
ських коритах. Тай не народився Довбуш, як інші люди.
Мати його перед породом померла, а що дитина воруши-
лася ще в череві, то випороли її звідти барткою людям
на добро, ворогам на страх. Та як не родився Довбуш,
так і не вмер.
Перші сім років ріс Довбуш у деді у свого, у бідного
ґазди із братом із своїм Іваном.
От минають Олексі сім років. А був у старого у Дов-
буша города кавелок при хаті — от оби лиш ся город на-
зивав. І залізла якось у городчик той панська корова.
А дедя й каже Олексі: «Піди лиш, синку, вижени корову
з городаІ»
Пішов хлопець тую корову вигонити. Жене, жене, а ко-
рова не хоче йти. Одне слово — панська скотина.
Мордується хлопчик. Піджене уже до вориння, аби
стрибала, а вона ся вперед, дідча худоба, та ні з місця.
Муцувався, що муцувався хлопець, а відтак узяв ту ко-
рову та й пересадив через вориння. Ади семиліток!
А батько видів, як те хлопча семи років через вориння
корову пересадило. Та й ся напудив старий Довбущук,
узяв його страх. Кличе до себе сина та й заговорив до ньо-
го бесіду таку: «Сину мій найдорожчий! Пускаю тя світа-
ми й царами усякими, що є на світі, бо ти вже й сам собі
свій хліб можеш ізнати». Дав хлопцеві, що міг, на дорогу
й вирядив з хати.
Так ся скінчили перші сім літ життя Довбуша Олекси.


 
Наші Друзі: Новини Львова