Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 17 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Казка  ::  Автори > Українські > Народна Творчість

Як заєць ведмедя обдурив

Переглядів: 6399
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
'48ЯК ЗАЄЦЬ ОШУКАВ ВЕДМЕДЯ

Був собі в одному лісі ведмідь. Та такий дуж'ий та лютий!.. Піде було по лісі і
душить та роздирає все, що здибає.
Ліс був великий, і звірини в ньому багато, та проте страх пішов на всіх. Адже
так і року не мине, а в цілому лісі душі живої не лишиться, коли бурмило буде
так господарювати.
Рада в раду, присудили звірі вислати до ведмедя посланців і сказати йому:
«Вельможний пане ведмедю! Що ти так знущаєшся? Одного з'їси, а десятьох із
злості роздереш і покинеш!.. Адже так до року, то й душі живої в лісі не стане.
Ліпше ти ось що зроби: сиди собі спокійно в своїй гаврі, а ми тобі будемо щодня
присилати одного з-поміж нас, щоб ти його з'їв».
Вислухав ведмідь тієї мови та й каже:
— Добре! Але пам'ятайте собі: як мене хоч одного дня одурите, то я вас усіх
пороздираю!
Від того дня почали звірі день поза день ведмедеві одного з-поміж себе посилати.
Почали кидати день у день жеребки: на кого впав, той і мусив іти до ведмедя...
Одного дня випав жеребок на зайця.
Перелякався бідний заєць так, що й не сказати!.. Та що було робити? Ходили
другі, мусить і він. І не змагався. Тільки випросив собі годинку часу, щоб із
жінкою, діточками попрощатися. Та поки жінку знайшов, поки всю свою сім'ю
скликав, поки попрощались та наплакалися, та наобнімалися, то вже сонце геть з
полудня звернуло.
Врешті прийшлося зайцеві рушати в дорогу.
Іде бідолаха до ведмежої гаври. Та не думайте, що йде заячим кроком-скоком, що
біжить вітрові наздогін! Гай, гай! Тепер бідному зайцеві не до скоків. Іде нога
поза ногу, іде та й постоює, та все рясні сльози витирає, та зітхає так, що аж
лісом луна йде. Аж ось бачить: серед лісу криниця кам'яна, оцямрована, а внизу
вода глибока.
Стає заєць над цямриною, заглядає вниз, а його сльози тільки кап-кап у воду. Та
й зразу повеселішав і аж підскочив з радості. В його голові з'явилася щаслива
думка: якби це йому й самому від смерті врятуватися і всіх звірів вибавити від
цього лютого та безрозумного ведмедя.
І вже не плачучи і не зітхаючи, а щодуху біжучи, він поспішав до ведмежої гаври.

Було вже надвечір. Ведмідь весь день сидів у своїй гаврі та ждав, коли-то звірі
пришлють йому когось на обід.
Ждав і не міг нікого діждатися. Голод почав йому докучати, і разом з голодом
почала злість підступати під серце.
— Що ж це? — ревів ведмідь, — Що вони собі думають? Чи забули про мене, чи,
може, їм здається, що одною вороною я маю бути два дні ситий? О, прокляті звірі!
Коли мені зараз не прийде від них страва, то клянуся буком і берестом, що завтра
скоро світ рушу до лісу і повидушую все, що в ньому є живого! І одного хвоста не
лишу!..
Та минала хвиля за хвилею, година за годиною, а страва не йшла.
Надвечір вже ведмідь не знав, що з собою зробити з голоду й лютості.
В такому настрою застав його заєць.
— Га, ти, помано, ти, хлистику, ти, гусяче повітря, — кричав на нього ведмідь.—
Що ти собі думаєш, що так пізно приходиш? Та я тебе, такого комара, маю цілий
день голодний ждати?..
Затремтів заєць, почувши ведмежий крик і люті ведмежі слова, та скоро отямився
і, ставши на задніх лапках перед ведмедем, промовив, як міг, найчемніше:
— Вельможний пане! Не моя в тому вина, що так пізно приходжу. І звірів не можеш
винуватити. Сьогодні, в день твоїх іменин, вони, ще вдосвіта зібравшися, послали
для тебе нас чотирьох, і ми всі вітром пустилися до тебе, щоби ти, вельможний
паночку, мав сьогодні добрий бал.
— Ну, і що ж? Чому ж так пізно приходиш і де там тих троє? — запитав ведмідь.
— Трапилася нам дуже погана пригода, — мовив заєць. — Міркуючи, що в тому лісі
нема іншого пана, крім тебе, йдемо собі спокійнесенько стежкою; коли із
кам'яного замку вискочив величезний ведмідь та й до нас: «Стійте!» — кричить. Ми
стали. «Куди йдете?» Ми розповіли по правді. «Го, го,— крикнув він. — Нічого з
того не буде! Це мій ліс, і я не дозволю, щоб ви своїм м'ясом годували якогось
приблуду, що тут не має ніякого права! Ви мої, і я беру вас собі на обід!»
Почали ми проситися, благати, почали говорити, що нині твої іменини, і дуже
негарно буде, коли ти в такий день лишишся без обіду. Та де тобі! Ані слухати не
хоче. «Я тут пан, — кричить, — і я один маю на вас право! І ніхто мені тут не
сміє втручатися!» І взяв нас усіх чотирьох до свого замку. Ледве-ледве я упросив
його, щоб хоч мене одного пустив до тебе. Тепер, вельможний пане, сам поміркуй,
чи ми винні в тому, що ти сьогодні з голоду намлівся і що тобі далі робити.
Почувши це, ведмідь аж увесь наїжачився. Вся його злість обернулась на того
нового суперника, що так несподівано став йому на дорозі.
— Це ще який непотріб непотрібний посмів сюди вдертися! — ревів він, дряпаючи
землю пазурами. — Гей, зайче, зараз веди мене до нього, нехай його розірву на
дрібні шматочки!
— Вельможний пане, — мовив заєць. — Це дуже могучий пан, страшний такий.
— Що? Ти думаєш, що я буду його боятися? Зараз веди мене до нього, побачимо, хто
буде дужчий!
— Вельможний пане, але він живе у кам'яному замку.
— Е, що там мені його замок! Веди мене до нього, вже я його дістану, хоч би він
сховався на самий вершок найвищого дерева.
Попровадив заєць розлюченого ведмедя до криниці та й каже:
— Велика твоя сила! Бач, твій ворог як тільки побачив, що ти наближаєшся, зараз
драпнув і сховався до свого замку.
— Де він? Де він? — кричав ведмідь, оглядаючись навкруги і не бачачи нікого.
— Ходи сюди і заглянь ось тут! — мовив заєць і підвів ведмедя до криниці.
Став ведмідь над цямриною, глянув униз — аж там справді ведмідь.
— Бачиш свого ворога, — мовив заєць, — як заглядає із свого укріплення?
— Я не я буду, коли його звідти не дістану! — мовив ведмідь і як не рикне з
цілого ведмежого горла у криницю!
А з криниці як не відіб'ється його голос вдвоє сильніше, мов з величезної труби!

— Та так? — скрикнув ведмідь. — Ти мені ще грозиш? Чекай ясе, я тобі покажу!
Та за цим словом ведмідь бабах до криниці та й там потонув.
А заєць скочив щодуху до звірів і розповів їм, яким-то способом він змудрував
ведмедя і вибавив їх усіх від тяжкого нещастя.
Не треба вам казати, яка радість запанувала в цілому лісі.


 
Наші Друзі: Новини Львова