Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 05 липня 2020 року
Тексти > Жанри > Повість

Ритм

Переглядів: 13966
Додано: 17.10.2007 Додав: Неля  текстів: 6
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Неля Джерело: Ю.Покальчук
РИТМ (Соло для ударних інструментів)

«Людина рідко коли задоволена чимось, що не є досконалим...»
«Кожен убиває те, що любить...»
Оскар Вайлд

Цей день заповідався стати звичайним весняним днем, який пашів прийдешніми літніми канікулами, післяурочним футболом на шкільному спортмайдан чику, швидкоготованими уроками, аби встигнути до вечірнього телефільму і ще трішки перед сном занури тись у чергову книжку з фантастики, і життя було до волі непогане в той час, і попереду була ціла вічність.
Щоправда, Тарас не надто любив свою зовніш ність. Чорнявий, воронкуватий, він мав надто пряме волосся, яке не слухалося жодної зачіски, був-таки захудий і, часами роздивляючися себе у дзеркалі, зі тхав, збираючись із завтрашнього дня зайнятися спор том усерйоз, накачувати м'язи, щоранку махати ган телями, які йому на день народження купив батько. Але назавтра все було як завжди. Єдине Тараса ті шило, що у дванадцять років він ще має час і коли виросте, то поздоровшає, набере сил і м'язів, і тоді -
І тоді...
І тоді сталося таке, що пішов дощ, про футбол годі було мріяти, надто близьких друзів Тарас не мав
аби з кимось йому хотілося сидіти і просто тереве нити. Цього вистачало і в школі. Майже всі учні з їхнього класу, та навіть школи, жили із самого на родження у найближчих до школи висотних будин ках, всі ходили у той самий дитячий садок перед школою, а Тарасів будинок містився так, що з вікон їхньої квартири на одинадцятому поверсі було ви но і дитсадок, і школу, і спортмайданчик перед нею.
Не випадково Русанівку називають «спальним ра йоном» Києва. Промисловосте тут ніякої нема, район невеликий, це фактично острів, довколо якого канал, що з обох боків вбігає у Дніпро.
З одного вікна Тарасової квартири відкривався краєвид просто на Дніпро, Труханів острів і далі — на дніпровські схили й бані Печерської Лаври. Вліт ку всі купалися в Дніпрі просто перед будинком на набережній, і кращого місця для життя Тарасові, зда валося, й бути не може.
Тут він і жив завжди.
В отой особливий день, коли йшов дощ, Тарас, пообідавши, сів перед телевізором й узявся перемика ти програми одна за одною, — аж утрапив на джазо вий концерт із закордонним виконавцем і затримався.
Він раптом почув музику. Завжди любив музику, Дослухався до пісень чи популярних мелодій.
Але тут Тарас почув.
Почув, як звучать різні інструменти і, попри ек зотичного соліста Дюка Еллінгтона, почув, як зву чить кожен інструмент окремо.
У нього був шок.
Найбільше, однак, йому сподобався барабанщик.
Тарас вдивлявся в рухи того, хто сидів за ударними інструментами, і раптом йому захотілося сидіти саме там і рухатися, як отой і...
Концерт закінчився. Тарас кинувся до телефону обдзвонювати знайомих — чи хтось має записи групи Дюка Еллінгтона.
Але вже, поки телефонував, пальці його руки починали вибивати ритм, ще не знаний йому якийсь новий ритм.

Малий альт
З Майєю його познайомив Льоня. Тарас скінчив школу, ще не маючи сімнадцяти, і вступив на механіко-математичний факультет університету майже без іспитів, бо вчився на відмінно. Одразу ж почав шукати музикантів і за кілька місяців уже створив свій маленький оркестр із першокурсників, серед яких знайшлися аматори. Інструменти в універі були — отож почалося.
Льоня грав на бас-ґітарі, вчився з Тарасом на одному курсі, і вони відразу ж заприятелювали — так, ніби зналися з дитинства.
Льоня був на два роки старший, розумівся на дівчатах, уже мав деякий досвід, отож у вузі швидко надбав собі приятельку з другого курсу. Його дівчина жила в гуртожитку, як і Льоня, і в них забуяв роман.
Тарас соромився своєї невинности, мріяв про інтимні справи і про кохання. Але окремо. У його свідомості секс і кохання якось не в'язалися в одне,
і йому часами хотілося просто викинути із себе природою витворювану в ньому чоловічу енергію не просто у повітря, а в живу плоть, яка мала б йому відповісти пристрастю і жагою. Тараса мучили важкі сни з мокрими результатами, відчуття власної недосконалосте, й забуття він знаходив на той час лиш у музиці, в ритмі.
Але Тарас мріяв і про кохання, про дівчину, яка би захопила його, але яка б захопилась і ним. Це було його мрією і страхом.
Він і досі був худий, хоч і виріс, усе ще сподівався поздоровшати, коли подорослішає, але щодалі, то цих сподівань було менше, і попри те, що на грудях в нього починали темніти цупкіші волосинки і голитися він почав справді, а не лише, як ще недавно, тільки для понту, відчуття того, що його може полюбити дівчина, яка йому сподобається, було зовсім непевним, бо ж і в школі, у старших класах, коли йому подобалась якась дівчина, він і підійти до неї не насмілювався, а коли підходив, то соромився, червонів і говорив дурниці, сам себе ненавидячи. І далі якихось випадкових зустрічей і незграбних розмов у нього справа не йшла, але й це тоді йому здавалося великим досягненням. А на все інше не було ні часу, ні умов.
Тараса ніхто ніколи не змушував вчитися. Він вчився добре сам, бо не любив відчуття непевности від невивчених уроків і сорому перед іншими, коли його викличе вчитель за те, що чогось не виконав. Простіше було вивчити і мати собі спокій.
Так само, коли він захопився музикою, то сам знайшов, де вчитися, і ходив старанно туди, і врешті
дістався й барабанів, а згодом досягнув того, що маленьку ударну установку таки купили йому по закінченні школи батьки, і він міг вправлятися вдома. І все це було його життям.
Та мрія про кохання лишалася мрією.
Аж коли одного разу після вечора, на якому вони грали, Льоня підвів до нього кругленьку маленьку блондиночку, яку звали Майя, і познайомив їх, попередньо сказавши Тарасові, що з ним хоче запізнатися симпатична дівчина.
Майя вчилася на одному курсі з приятелькою Льоні Ганею, і все було просто: жила в тому самому гуртожитку, де Льоня і Ганя, де Тарас зі своєю групою грав на танцях.
Потім грав магнітофон і вони танцювали. Тарас танцював цілий вечір з Майєю, а пізніше вони сиділи гуртом у Льоні в кімнаті, потім гуртом проводжали Тараса до таксівки.
Діставшись додому, Тарас уперше осягнув, що в нього з'явилася дівчина, і був з цього дуже радий. І заснув щасливо, і йому снилося кохання.
Тарас зустрічався з Майєю в університеті, ходив із нею в кіно і на каву, просто на прогулянки, проводжав її до гуртожитку. Й одного разу, прощаючися, поцілував її в обидві щоки, і вона подалася до нього, розм'якшена, але він, гейби перелякавшись сам себе і свого першого поцілунку з дівчиною, в яку був закоханий, побіг геть, щасливий як ніколи.
Відтоді він з нею почав цілуватися на прощання, при зустрічах також цілував її легенько і почував себе
при цьому мужчиною й кавалером; коли, засинаючи, думав про неї, у нього все виструнчувалося, й він думав, що може з нею одружитись, і, якщо так, то ще трохи погуляє, а тоді вирішить, і тоді можна почати з нею і ближчі взаємини, бо ж... Льоня трахався зі своєю Ганею постійно і легенько під'юджував Тараса, проте Льоня був людиною делікатною, і в їхній дружбі було мовчазно укладено угоду, що ніхто задалеко не залазить в інтимний світ іншого, кожен говорив сам, що хотів і скільки міг.
Тарас час від часу заторкував тему своїх взаємин з Майєю, але того, як він її любить і які має плани, не міг оповісти навіть Льоні, хоч це був єдиний його друг і доти нікого такого близького він не мав.
Надходило літо. Обов'язковою була так звана «практика» — себто відпрацювання на якомусь заводі, а восени, у вересні — в колгоспі.
Музичній групі «практику» дозволили замінити поїздкою на гейби комсомольські будівництва в Сибіру, де музиканти могли й заробити трохи, і виступати від імені комсомолу.
Це було круто. Вони щасливо поїхали. З Майєю розлучатися Тарас не хотів, але місяць — не так і багато, навіть два — теж не все життя. Врешті є листи, віра в кохання. Це назавжди.
Батьки відпочивали у серпні в Криму. Тарас після сибірських мандрів приїхав до них і ще два тижні купався, ніжився під південним сонцем. З квитками було непросто, і вони змогли повернутися лиш у перші дні вересня.
Тарасів курс був уже в селі: збирав там картоплю. Тарас довідався адресу і збирався їхати туди — аж зустрів на вулиці перед університетом знайомого хлопця з курсу, на якому вчилася Майя.
— Привіт, музиканте! Що робиш? Ходімо на пиво! Я запрошую. Оце приїхав спеціально з колгоспу, аби за практику бабки взяти. Зараз не візьмеш — завтра не дадуть. Знаю я їх. А ти чого не в колгоспі? їдеш завтра? І я завтра. А літо як? О, ну в тебе класно: Сибір, Крим, бабки... Кльово! А з тією, я розумію, ти зав'язав? Та правильно. Давно пора було! Тобі ніхто просто не говорив, бо ти молодий, шкода було. її Вовка Гнатенко з першого курсу трахає і в хвіст і в гриву, і вона за ним бігає, аж трясеться.
Та й зараз у колгоспі той бугай напився і мало не при всіх її за карк — ходімо, а то всі танці розгромлю. Ну, ти ж його знаєш, майстер спорту, штанга, боротьба і все решта. Бугай, одне слово, і не дуже й тупий, таки ж учиться і сесії якось складає. Але як нап'ється — мамо, ховайся!
Та вона йому смоктала мало не привселюдно, він на лавці розсівся, в затінку, а вона головою на його колінах лежить і сіпається.
Ми виходимо з того клубу, а вони там на лавці. Певна річ, ми ніби не бачимо, але всім усе видно. Дурнів немає!
Отож правильно, що ти з нею зав'язав. Я не знаю, чого вона тобі голову морочила. Певно, посварилася з Гнатенком, отож і захотіла чогось іншого.
Дурна баба. Якби вона була йому потрібна, він би тебе викинув геть на другий день твоїх залицянь.
1! так — потрахається, і все йому пофіг. Спорт, справи, друзі. А ти в кіно її водиш. А він сміється.
А в колгоспі, знаєш, усе прозоро, то вони вже й не дуже ховаються. Настав вечір — трахатися.
Та ще й хвалиться пацанам: я її потім раком на тій лавці поставив. Спершу відсмоктала, потім я трохи спочив, а вона крутиться, сракою колише, як кішка, коли в неї тічка. Ну, я її раком поставив на тій лавці і вгилив. Завивала так, що я думав — усе село почує; я сичу — тихо, — а вона кінчає раз по раз і вищить, як сучка. Класно трахається, але... все одно щось у ній не те...
Всього іншого Тарас не чув.
Йому здавалося, що він зараз зімліє. Він допив пиво. Весело попрощався з тим хлопцем і, зайшовши в парк навпроти університету, забився у віддалений куток, де сів під деревом і заплющив очі. Його нудило, серце билося шалено. Він відчував, як тремтять у нього руки. На очі наверталися сльози. Все ставало на свої місця. Усі непорозуміння. Вона не може якогось вечора, іншого — теж: у неї справи, вона має працю, вона втомилася, вона, вона, вона...
Той великий, сильний, старший, а ти сімнадця-тилітній, малий, худий, дурнуватий романтик, ідеаліст сраний, цілуватися щасливий, а далі...
Хто винний у тому що ми народжуємося такими а не іншими де Божа воля в нашому фізичному обличчі де гени поколінь наших предків де ми самі хто ми загублені у безмежному всесвіті тимчасові випадкові наслідки
пристрасти людей зведених випадком долі і все решта випадок ми піщинки в повітрі розвіяні вітром загублені у самих собі ми звірі тварини комахи всі так само і ми так само популяція продовження роду автоматично зомбі конвеєр хромосоми радіонуклідні кислоти сперматозоїди ваґіни яєчники все суміш нічогости ніякос ти дружними рядами в небуття дружними рядами (, буття і як метро ескалаторна стрічка де я хто я трохи вище і ти знищений трохи інакше і ти відкинутий любити бити бити бити
Тарас приїхав у колгосп із двома пляшками горілки, веселий і гейби врівноважений. Ставив на зустріч, на повернення. Льоня дивувався йому: приятель-бо раніше пив дуже мало або майже нічого. А тут... Увечері п'яний Тарас розповів приятелеві, що почув.
— Я не міг, — сказав Льоня, — я знав дещо, Ганя казала, але ти повинен був сам. Бо, може б, у вас щось склеїлось — а я тут...
— Плюнь, — потім казав Льоня, — вона тебе не варта, слово чести. Бабів скільки хочеш. Ось тут у колгоспі всі аж стрибають, тільки давай.
Наступного дня Льоня показав Тарасові молоду, дебелу, доволі симпатичну жінку, яка приїхала возом, на який хлопці вантажили ящики з картоплею.
Тарас поїхав з нею допомагати розвантажувати.
Домовилися на вечір.
Тарас випив для хоробрости й пішов до Тамари. її п'ятирічний син уже спав. Чоловіка вона вже не бачила три роки.
У сільській хаті пахло кисло і задушливо. Тамара поставила вечерю. Пляшку приніс Тарас.
Врешті він лежав біля неї все ще в підштанцях. Він почув її важке дихання і повернувся до неї, лягаючи на неї і водночас стягаючи підштанці.
Ніч минула бурхливо. З короткими перервами на сон.
...Все, що накопичилося за роки чекання пристрастей і непевностей, усі сумніви і тривоги, усі жадання тіла, страхи й агресії, бажання і гіркота обманутого кохання, пошук, забуття і втеча у потойбічний світ, який відкривається, як інший вимір, і осягнення потойбічности у власному тілі, і космос іншого тіла, і світ нового життя, і прощання з дитинством, і біль, і туга і біль, і радість, і прірва... де я...
— Ого, — сказала Тамара вранці. — А був такий ніби несміливий, сором'язливий. А такі чорти в тобі водяться! І стільки їх!!!

До мінор.
Голос ламається надходить час першої маїенької смерти тебе вже не буде ти будеш іншим тіло буде керувати тобою не лише розум ти будеш слухати поклик плоті ти вмираєш аби народитися мамо я вмираю мамо що робити я набуваю крил я їх боюся мамо мамо куди я лечу що це зі мною чому люди такі злі мамо хто я... розбивається звук об стіну чужої пристрасти струна зчужіла бракує нот нечутний звук зламаної душі шепіт стін втома скрипки і легенький відгук барабанів ти так вона так вони так він так ти так так так так всі люди так так так все воно так
так так а якби вийти на соло буде битий тік так тіц тік так тік так хіба можна вийти на соло на малому альті він сам не звучить хіба що на вступі хіба щ0 ноту його почуєш у снігах затовченої чистоти своєї хіба що звук його відгукнеться в дитячих забутих іграшках хіба що в крові вир пристрастей не переб 'є того першого і чистого звуку блакиті неба і моря невиннос-ти духу вічна нечутна нота незахмареної душі... не віддай...

Великий Альт
Олег жив у Тараса вже другий рік. З Олегом почалося з того, що коли він закінчував інститут, то грав у Тараса в оркестрі на саксофоні і мав виїжджати до свого Луцька, бо ж не був киянином. А тут саме підвернулися гастролі одні, потім інші, й Тарас запропонував йому поки що перебути в нього.
Навдивовижу, попри різницю у віці, вони зжилися легко.
Іншого слова, аніж розуміння, люди не вигадали для дружби, — коли воно є, то позасвідоме, а нема — то не стулиш і не поясниш.
У якійсь розмові на початках Олег зацитував Бай-ронового «Прометея», і Тараса це вразило, хоч потім з'ясувалося, що це єдиний вірш Байрона, який Олег знав, і взагалі на літературі він не дуже розумівся, але Тарас колись випадково з'ясував, що народився в один день із Байроном. Потім виявилося, що й Олег народився в той самий день. Олег про Байронів день
народження не знав і про Тарасів теж. Це звучало містично і лірично, хоч і наївно.
Але коли хочеш щось бачити саме так, то знаходиться численна кількість доказів на користь баченого. Інша справа, що можна було б знайти докази і протилежного характеру. Таке трапляється після жагучого кохання і сумного розчарування з наступним розлученням.
Так вони й жили якийсь час, і все було гаразд.
— От цікаво було б, — мовив якось Олег, — якби море було не паралельне до суші, а стояло вертикально. Тоді треба було б плавати обережно, аби не випасти на сушу. Як запливеш далеко й безоглядно, і не озирнешся, і випадеш, — то заб'єшся.
Вони сиділи в компанії і квасили, всі розреготались, а Тараса це пройняло: треба ж так дивитися на світ!
Іншого разу, вже живучи в Тараса, Олег видав свої дослідження над словами — у слові «любити» є слово «ти» і слово «бити», а от що таке «лю»? А в слові «дружити» є слово «жити» і слово «другий» — отже, «др;тий раз жити»? Але тоді «друг» означає «другий»! А хі о ж перший? Жінка? А якщо жінка — друг, то вона — друга? А чи перша вона, коли не друг?
Присутність Олега, якось Тарас це усвідомив, змушувала Тараса зізнаватися собі самому в таких речах, у яких він ніколи раніше собі не признавався. Тарас гейби ставав раз по раз перед собою цілком оголений. Закриваючись від стороннього світу, він закривався й від себе.
Але Олегова присутність ніколи не була повною він був поруч, але не раз Тараса проймало відчуття, щ0 він тут — і водночас, навіть при найінтимніших розмовах, часткою себе існує десь поза кімнатою, в якій вони сиділи.
Вирішилися врешті й інтимні справи, й доволі зручним способом. Тарас, завжди маючи якусь чергову коханку, звик, безумовно, до свого парубочого життя, і на початку потреба якось рахуватися з хлопцем, що живе в тебе в помешканні, була, та й неабияка.
Тарас випадково познайомив Олега з Оксаною. Та мала двох дітей від різних чоловіків, у тридцять п'ять виглядала, однак, чудово. Заможні батьки поїхали за кордон і лишили їй трикімнатну квартиру на Печерську. Оксана була чудовою журналісткою, компанійською бабою, до того ж на цей час вільна. На Олега вона поклала око відразу, і попри його двадцять два між ними зашпортала така любов, що Олег не з'являвся по першому разі два дні, а потім не раз ночував у Оксани.
Тарас навіть дещо несподівано для себе приревнував Олега, коли той щез надовго, пірнувши в жіночі обійми.
І хоч Тарасові не бракувало жіночих пестощів, мав багато праці й безліч знайомих, — він спіймав себе на відчутті егоїзму власника і навіть вжахнувся цьому. Олег мав би побути там якийсь час, а потім вертатися на Русанівку, бо... Отут Тарас не міг навіть домислити логічно, чому, власне, Олег повинен бігти на Русанівку. І лише згодом, усе те перемелю-
ючи, збагнув. Він, Тарас, почувався самотнім, попри всі свої численні любовні історії. А Олег став часткою його хати і гейби його родини.
Відколи батьки повернулись до Львова, розмінявши своє помешкання і лишивши Тарасові маленьку однокімнатну квартиру на шістнадцятому поверсі, він спершу почувався дико щасливим, бо ж урешті мав власний простір, міг замкнути двері і бути зовсім сам. Але з бігом часу, через кілька років, йому ставало не раз сумно. Слід було одружуватись, але ж всі якось не пасували, не складалося. Одна справа — ліжко, а інша — з кимось жити. Так летів час.
І коли з'явився Олег, то...
Так минуло ще два роки.
Всяка радість прагне вічности. Коли тобі хтось стає близький, ти хочеш його бачити. Зараз і завжди. І твій поганий настрій від зустрічі стане кращий, а хороший піднесеться до рівня щасливої миті, і не важить, про що говорити чи що робити. Просто бути поряд — і цього досить.
Оксана поїхала з дівчатками на море.
А Олег втрапив на молоду дівчину, що працювала секретаркою у торговельній фірмі.
Олег уже давно комплексував, що Оксана старша, а він і виглядав хлопчиськом, і взагалі йому хотілося чогось іншого, відколи він уже спізнав за два роки всіх наук старшої коханки.
Тарас глянув на Мілу — і обімлів. Секс із неї пер, це було очевидно. Але ж решта... На Тарасову думку, вона пройшла вже Крим і Рим, і тавра на ній не було
де ставити, але Олег закохався. У Міли була своя квар тира, і тут почалася друга серія.
Якщо про Оксану Тарас усе знав, то тепер Олег нічого не розповідав, хіба що в дуже загальних рисах
І ревнощі у Тараса забуяли гейби до жінки, щ0 його зрадила. Сказати ж щось тут просто ніяк не випадало, й Тарас лишався у своїх дурних гризотах сам із собою.
Аж повернулася Оксана, і внезабарі з'ясувалося, що відбувається.
Оксана телефонувала Тарасові щодня, інколи двічі чи тричі, й розпитувала, що з Олегом. Вона була пере конана, що це ненадовго і що Олег до неї повернеться
І Тарас, в глибині душі розуміючи, що він не мас так робити, розповідав їй про Олега все, що знав, обговорюючи його нове кохання, розмірковуючи з Ок саною — так, ніби чухав улюблену болячку.
Оксана клялася, що ніколи Олег про ці розмови не довідається.
Так минуло з півроку, і потім за якихось обставин Олег застав Мілу з іншим, і роман поламався. Олег страшенно мучився і на якийсь час у них з Тарасом вернулася колишня близькість.
Та якось до Олега озвалась Оксана, і він пішов до неї. Вернувся на Русанівку через три дні.
Холоднуватий і зосереджений, не схожий на себе — завжди веселого базіку.
Але врешті його натура взяла своє, і він признався, що Оксана розповіла йому все про її розмови з Тарасом за його спиною.
Це була катастрофа, повороту з якої гейби не було.
Тарас виправдовувався, але сам почував, що це звучало непереконливо.
Олег за кілька днів переїхав до Оксани і прожив з нею майже три роки.
Він із часом пішов із Тарасової групи і грав у інших оркестрах. Потім поїхав на стажування до Німеччини.
 
Наші Друзі: Новини Львова