Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 23 січня 2020 року
Тексти > Тематики > Українська Мова  ::  Тексти > Жанри > Стаття

Кляті галичани знову беруться паскудити солов'їну

Переглядів: 2861
Додано: 02.09.2013 Додав: ЛЕВ  текстів: 1281
Hi 2 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: Gazeta.ua
<
1
>
Галицизмами помилково вважають слова, які витравили з мови за радянських часів, вважає письменник Юрій Винничук. У немилість потрапили й поширені раніше слова - \"либонь\", \"сливе\", \"далебі\", \"даймо на те\". А треба, навпаки, створювати нові слова. \"Коли я чую в колі львівських комп'ютерників слово \"шпиндик\" у значенні \"флешка\", а \"бандурка\" в значенні \"зовнішній вінчестер\", я теж тішуся\", - зазначає письменник.


----------------
\"Розум завжди має свої межі, а от дурість меж не має. Вона універсальна. І коли я прочитав в \"Українській літературній газеті\" маячню якогось Володимира Козлікіна з Маріуполя під назвою \"Нескінченна історія\" Міхаеля Енде галицькою говіркою\", то ще раз у цьому переконався.
Добре, що редакція друкує і таке, бо проблема ця вигулькує досить часто. Полягає вона в тому, що внаслідок успішної боротьби комуністичної партії та усіляких русифікаторів на чолі з білодідами, які люто переслідували слова, котрих не знала \"радная рєчь\", ці слова забулися. Тобто забулися не всіма – письменники, перекладачі, освічені люди ці слова знали і вживали. А от пересічні громадяни, натрапляючи на такі слова, душевно страждали. Їм здавалося, що то кляті галичани знову беруться паскудити солов'їну й калинову.
Невтомний Калєснічєнка так і висловився, що українська мова – це галицько-польський суржик. То що ж дивуватися, коли читач із Маріуполя має таку саму думку?
Одне видавництво мені вислало цілий список слів у моєму романі, які на їхню думку були галицизмами і їх треба було пояснити. У відповідь я надіслав посилання на тлумачний \"Словник української мови\", де більшість із цих слів були. І вживали їх не галичани.
Є безліч слів, які фігурували в писемних пам'ятках Центральної України, а потім опинилися лише в галичан. Але ці слова не можна вважати галицькими. Врешті решт мовну реформу 1920-х років в совєтській Україні робили не галичани, а східняки. Зокрема й білоруська єврейка Олена Курило, розстріляна за український буржуазний націоналізм.
Мовну реформу 1920-х років в совєтській Україні робили східняки
У 1970-х роках білодідівсько-маланюківська наволоч кинулася в бій проти \"застарілої лексики\". Під роздачу попали навіть такі невинні слова, які вживали наші класики – \"либонь\", \"сливе\", \"далебі\", \"даймо на те\". А все тому, що партія вимагала все більшого зближення з вєлікім і могучім.
У 1990-х роках взялися у нас за мовну реформу і хотіли повернути скрипниківський правопис, але що почалося! Ледь не доярки стали писати листи в газети, протестуючи проти цього. Протестували вони проти якогось міфічного діаспорного правопису, хоча насправді то був правопис, який витворили мовознавці Центральної і Східної України.
Репліка Козлікіна – це якраз і є прикладом мислення дилетанта, який українську знає хіба з газет і телебачення. Можна тільки уявити, який жах викликало б у Козлікіна читання творів Гі де Мопассана (8 томів) та Джека Лондона (12 томів) в українському перекладі. Більшість цих перекладів виконані у 1920-х роках, а перекладачі були розстріляні. А що б він сказав, читаючи переклади Володимира Самійленка, Миколи Лукаша, Ірини Стешенко, Ростислава Доценка?
Сторінка зі \"Словника львівської ґвари\"На думку дописувача, усе, що йому видається недоречним – має галицьке походження: \"Узагалі, подив викликає багато що, починаючи від перекручування імені головного героя (Бастіян замість Бастіан), підміни оригінального фута галицькою (львівською) стопою\".
Насправді Юрко Прохасько тут дотримувався скрипниківського правопису, де усі іншомовні слова з \"іа\" подавалися через \"ія\". А щодо \"стопи\", як міри довжини, то це слово вживане не тільки галицькими (Вагилевич, Федькович, Франко), але й українськими письменниками і фігурує у фольклорних записах. Вживає його Улас Самчук (\"На твердій землі\": \"простір моєї кімнати 6х12 стіп, розмір моєї хати 20х30 стіп і величина моєї ділянки 32х108\"), Микола Лукаш у перекладі \"Дона Кіхота\" (\"Відмір, брате джуро, сім стіп землі\"), Ярослав Кравець у перекладі \"Опису України\" Боплана, перекладачі Джека Лондона, Жуль Верна і т. д.
Далі наш пурист набирає ще більшої хоробрості і таврує наступні слова: \"еркер\", \"блават\", \"куртина\". Щодо \"еркера\", то замінити його нема чим – це архітектурний термін. Але \"блават\" вживали не тільки Іван Франко, Ольга Кобилянська, Осип Маковей, а й Пантелеймон Куліш, Кость Гордієнко, Борис Харчук, Михайло Стельмах, Максим Рильський (\"Над нами синь небес, як росяний блават\").
\"Куртину\" зустрічаємо теж не тільки у галичан (Мирослав Маринович), але й у Максима Рильського, Миколи Зерова, Валер'яна Ревуцького, Леоніда Первомайського, Ігоря Римарука та в перекладачів Мопассана, Бальзака, Вайльда (\"Портрет Доріана Ґрея\" в перекладі не галичанина Ростислава Доценка), Набокова.
\"Значно гірше, – потрясає повітря адепт Калєснічєнка, – натрапляти на слова, що не відразу пояснить і дорослий читач Центральної чи Східної України: \"мосяжний\", \"грубас\" (товстун. - Gazeta.ua), \"тузінь\", \"мацьопик\" (маленький. - Gazeta.ua), \"кунштовий\".
Пояснюю для особливо обдарованих.
\"Мосяжний\" вживали не тільки галичани, але й Ліна Костенко, Василь Стус, Зінаїда Тулуб, Наталена Королева, Олесь Досвітній, Гнат Хоткевич, Микола Шеремет, фактичний донеччанин Василь Стус. Ба навіть є воно у народній творчості.
\"Тузінь\" вживали Вадим Собко (\"Десять, одинадцять, — рахував Горбенко. — От коли б цілий тузінь запалили\"), Олекса Ізарський, донеччанка Емма Андієвська (\"У мисці — абрикосів тузінь\"), Улас Самчук, Докія Гуменна, Олесь Бережний.
\"Кунштовий\" (галичани швидше скажуть \"кунштовний\") – Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Борис Грінченко, Микола Зеров, Микола Лукаш, Юрій Андрухович і аз, грішний. А \"кунштик\" зустрічаємо у Тараса Шевченка.
А що незрозумілого в словах \"мацьопик\" чи \"грубас\"? У словниках є слово \"мацюпусінький\", а київський підручник \"Сучасна українська літературна мова\" (1962) подає серед іншого і \"мацьопий\". Слово \"мацьопкий\" зустрічаємо у Світлани Поваляєвої.
\"Грубас\" зустрічаємо у Юрія Горліс-Горського і в Емми Андієвської.
Українська мова – це не тільки мова нових данєцкіх
Одне слово, українська мова – це не тільки мова нових данєцкіх. Це багатюща скарбниця з неймовірною кількістю синонімів, яка дозволяє при цьому кувати нові і нові слова на основі уже існуючих. І коли я зустрічаю в перекладі Гюнтера Ґраса слово \"порохняр\" у значенні \"виробник пороху\", то кажу собі: от як добре. А відтак без вагань вживаю слово \"готеляр\" у значенні \"директор готелю\", бо є ж у нас і молочар, і килимар, і друкар і т. д. І начхати мені на те, що досі ніхто такого слова у нас не вживав, бо мова – живий організм і повинна постійно збагачуватися.
І коли я чую в колі львівських компютерників слово \"шпиндик\" у значенні \"флешка\", а \"бандурка\" в значенні \"зовнішній вінчестер\", я теж тішуся. Бо і наш український сленг повинен так само розвиватися\".

 
Наші Друзі: Новини Львова