Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 22 серпня 2019 року
Тексти > Тематики > Навчальна

Висвітлення формування моделі світу у вірші Якова Савченко Христос отару косив

Переглядів: 3089
Додано: 05.03.2012 Додав: Юля Крижевич  текстів: 121
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
<
1
>
Виконала студентка групи КМК-41
Крижевич Юля
Завдання №1: висвітлити формування моделі світу у вірші Якова Савченко «Христос отару косив».

І. Розчленування на значущі одиниці і рівні (коди).
Увесь вірш можна розчленувати на значущі одиниці: образи (символи) і коди.
Образи, котрі наявні у вірші, подані за ступенем важливості:
1. Мужик – батько, селянин (у І частині) → у ІІ трансформується у Бога Отця;
2. Син – ( у І частині – ознака людини – русявий, загинув у боях революції) → у ІІ ч. – образ Ісуса Христа – Сина Божого.
3. Великдень на грудях – пов’язує Сина (батьківського) і Хреста – конотація жертви і хрестика.
4. Христос – отару косить ( збирає душі умерлих), виступає з одного боку людиною, а з другого Богом.
Формула вірша Син = Христос = Жертва
5. Жнива – символ присутності Божої справедливості, відсилає читача до таких біблійних алегорій (поданих у вірші, як зоране поле, людське поле, загибель).
6. Марія – (?) – суміщення образності – може бути, як донькою батька, так і Богоматір’ю ( ІІІ ч.).
Символи смерті:

• 4 кущі;
• осінь;
• барвінок;
• Великдень;
• вітер.

Отже, у вірші існує два рівні образів: буквальний і наявний.
П'ять кодів, визначених Бартом, за яками можна проаналізувати вірш Я. Савченка:
1. Проієратичний код — вказує надію (— Тату! Осідлайте не коня, а вітра,
Пошукайте ще раз у степу.» Окрім цього проієратичний код являє собою відтворення подієвої послідовності: покоси, мужик падає, 100 зірок, поява Христа тощо.
2. Герменевтичний код — формулює запитання чи загадку, яка викликає непевність. Може, він спочиває в знемозі, Або на грудях Великдень несе, Чи в степах на небитій дорозі .. На споришах коня пасе» тощо.) Крім того, герменевтичний код часто несе у собі інтригу, наприклад появу Марії у ІІ ч.
3. Культурний код — встановлює зовнішні зв'язки між тек¬стом і тим, що вважається. Культурний код у вірші розпадається на такі підкоди:
• Історичний код – опис реальної історичної події (загинув син...)
• Апокаліптичний код – розкривається у І ч. зі слів: загальновідомим «Жалібно промовляє: Ой, туго, туго мужикова, Червона, як кров, Як трава шовкова! Та не пить тобі, туго, Води з криниці»., а закінчується зустріччю батька з Христом, котрий отаву косить, і внаслідок чого смерті мужика.
• Містерійний код – виражений саме у введенні у вірш релігійних осіб: Батько – Отець, Син – Христос, Марія.
4. Семічний код, який також називають конотативним, — пов'язаний із темою. Згідно твердження Баррі, він вибудуваний навколо яскравого ге¬роя, власне яскравим героєм у тексті може бути, аж три: мужик, мертвий син і Христос. Семічний код – це буквальне значення
5. Символічний код — також пов'язаний із темою, але, так би мовити, на вищому рівні. Увесь вірш є побудований на протистоянні смерті і життя, Божественного і земного, туги і надії тощо.
ІІ. Характезування значущих одиниць.
«Найкращий спосіб проілюструвати схему, - згідно висловлювання П. Баррі, - це наведення приклади із паралелей, відлунь та ін.», які можна виокремити у вірші Я. Савченка.
Отже, по-перше, сам вірш має бінарну структуру («структуру парних опозицій» - вислі Баррі), що складається з двох контрастних частин:
• перша є оповіддю - «обрамленням» і містить першого героя — батька-мужика, котрий втратив свого сина на війні, яка починається із опису трагічної події: «Згинув син у боях революцій —І ніхто і чутки не приніс», а закінчується падінням мужика в покосах;
• друга – це введення у реальність образу Ісуса Христа, котрий отаву косить, власне це ознаменовує розмиття реального світу, коли світ реальний перестає існувати, це відбувається тоді, коли вже свідомість персонажа перестає сприймати оточуюче, і його підсвідомість витворює захисний механізм, в даному випадку – це Христос, образ спасіння усіх страждущих.
Між ними існує дуже вели¬ка різниця в темпі оповіді: перша — лірична, страждальна, герой у якій ніби перебуває у самозаглибленні, він шукає сина і його внутрішня біль ніби виливається усією силою на читача, надії немає вже, одна безнадія, сина не врятувати: «... Тату! Осідлайте не коня, а вітра,
Пошукайте ще раз у степу...».
До речі першу частину можна умовно розділити на декілька частинок (лексем):

1. Танцювали за вікном чотири кущі,
Тоді, як не стало вже сліз.
Згинув син у боях революцій —
І ніхто і чутки не приніс.
2. Носила осінь сонце в золотих відрах,
А мужик перепланував журбу сліпу.
— Тату! Осідлайте не коня, а вітра,
Пошукайте ще раз у степу.

Може, він спочиває в знемозі,
Або на грудях Великдень несе,
Чи в степах на небитій дорозі
На споришах коня пасе.
3. І полетіли —
Долинами,
Ярами
Та лісами.
4. А вгорі
На високій брамі
Самотній місяць
Грає-виграває,
Жалібно промовляє:
Ой, туго, туго мужикова,
Червона, як кров,
Як трава шовкова!
Та не пить тобі, туго,
Води з криниці —
Бо вже ж тобі, туго,
Страшне сниться.
Та не милувать тобі, туго,
Русявого сина, —
Ой, у того сина
Парчева домовина...
Композиційна побудова вірша є відкритою , тобто композиція припускає уявне продовження в просторі за межами твору.
Структура вірша:
1. частина – казка
2. голосіння
3. містерія
Але в будь-якому випадку зовнішні межі і тип композиції визначаються внутрішніми зв'язками між її елементами. Ці композиційні вузли та нитки тримають її зсередини в просторово-часових рамках.
Таким чином, сегментація тексту дана в основному на сублексичному рівні - засобами рітмико-фонологічного паралелізму і на суперлексичному - засобами паралелізму ритмико-синтаксичного. Тут наявне домінування парадигматики: і назва, і загальна композиція переконують, що обидві частини вірша по-різному говорять про одне, даючи можливі інтерпретації деякого єдиного погляду на світ, що народжується, при їх співвіднесенні. Власне усі ці частинки мають самостійну завершеність і можуть вважати самостійними невеликими текстами, котрих між собою пов’язує єдина тематика втрата сина. Адже, ми не можемо категорично сприймати цей вірш як механічну суму його складових елементів, адже \"окремість\" цих елементів тоді втрачає абсолютний характер: кожен з них реалізовано лише у відношенні до інших елементів і до структурної цілісності всього тексту.
ІІІ. Зв’язування зв’язків.
Цей вірш композиційно побудований дуже прозоро, що дає нам можливість побачити чудесне перетворення реального світу у літературі, де митець і є творець свого власного світу, ось чому не випадково будова образів у вірші така, що в кожному випадку (чотири кущі – згинув син у революції – носила осінь сонце – туго мужикова, червона як кров ...) використані слова, які прямо або побічно співвіднесені з категорією смерті, яке здійснюється за допомогою таких дій:
1. У вірші є відчуття смерті, як нескінченної метаморфози безлічі різноманітних форм, як вічне, не знає спокою і кінця існування світу. Це власне і є авторська прив’язка смерті сина до образу чотирьох кущів - ніби складений з різних частин, котрі пов'язані одна з одною механіч-ним зв'язком.
2. перед нами проходить примарний парад місця, можливого поховання сина, який існує в раціональному,воєнному, хаотичному світі, власне тут категорія смерті творить вже свій смисловий спектр, що складається з будь-якого предмету або ж явища, що потрапили в поетичний кругозір автора. Саме тому цілий корпус міні частинок тек-сту містить як поетичний сюжет, так і протиборство двох протилежних почав – життя (віра батька у знайдення тіла сина) і смерті, і всякий раз результатом цього протиборства є перемога життєвого початку, що набирає сили після зустрічі мужика з Христом – уособленням Воскресіння, і як наслідок життєвого ресурсу.
Ось, чому наступний контраст усього вірша полягає в тому, що в різних частинах сам трактування вірша відіграє дуже різні функції. У першій половині — це місце туги батька. А в другій частині, навпаки, — це яскравої зустрічі з Богом, де віра стає яскравим свідченням апофеозу перемоги Життя: «Добривечір! Радій, Маріє! Та збирай барвінок, Стели лепехи».
Друга частина – цілковитий позитив трагічного 1918 року, коли смерть стала настільки звичною , що на неї вже не звертали уваги, і це водночас свідчення віри, адже тільки віра дарує спасіння:
Став тонути в Христових очах.
Я прийшов косить тобі за сина,
Твій син — на моїх жнивах.
Ой, полетів вітер
До мужикової хати,
Упав на призьбі:
Добривечір!
Радій, Маріє!
Та збирай барвінок,
Стели лепехи
На помості:
Іде в степу твій батько,
А з ним —
Христос
у гості...
IV. Аналіз тексту за допомогою кожного з названих кодів.
1. Проієратичний код з ним найлегше, адже увесь вірш просякнутий надією, якщо у першій частині – це віра батька у знайдення тіла сина, то в другій – це вже світла віра у захисті Божому.
2. Герменевтичний код. Баррі говорить, що на самому початку будь-якого твору необхідно залучити читача до процесу обдумування ймовірних результатів, розгадування головоломок та прогнозування можливих моделей розвитку подій і мотивів. Тобто, читач має задаватись питаннями у вірші: «Як відреагує мужик на зустріч з Христом?», «Чи знайде мужик сина», «Чи помер мужик після зустрічі з Христом».
3. Культур¬ний код ми спостерігаємо у змалюванні туги батька, ця туга перестає вже у манію, що руйнує свідомість мужика.
4. Семічний код впровадить весь текст, ще на початку з назви теми, адже Христос тут справді основний герой – він дарує благодать навіть після смерті
5. Символічний код яскраво проявляється у впровадженні образу Христа і в отриманні надії батьком, що його син поряд із Богом.
Вірш Я. Савченко, як і будь-який художній твір являє собою боротьбу протилежних сторін, — це виявляється і в сюжеті (в протиставленні характерів, ситуацій, і в формальному вирішенні) і в відносинах предметів та простору, в колірних відносинах, тональних, в русі, в рівновазі і так далі.

 
Наші Друзі: Новини Львова