Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 26 травня 2020 року
Тексти > Тематики > Дитяча  ::  Тексти > Жанри > Новела

Втілення природи на полотні І. Трушем.

Переглядів: 5277
Додано: 25.01.2012 Додав: Юля Крижевич  текстів: 121
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
Багатство і різноманітність рослинних форм захоплює Труша. Невідривно вивчаючи натуру, в якій все йому здавалося цікавим, чи то старий пень, корч, сухе дерево - сосна. Художник постійно малював у лісі Галичини - в Сокільниках, вивчаючи форму рослин, проникаючи в анатомію природи і роблячи це з величезним захопленням. Наблизитися до природи було його головною метою вже в ту пору. Поряд з рослинністю, він старанно зображував вози, сараї, човна або, наприклад, що йде селянку з торбинкою за спиною. Малюнок від початку став для нього найважливішим засобом вивчення натури.
Він любив зображати ліс, ясний полудень, яскраве сонячне світло, лі-то, повноту життя. Його картини, широкі за розмахом та епічні по строю, оспівували простори рідної землі, стверджували велич і неповторну красу природи Галичини. Дивовижне знання «анатомії» галицького лісу позначилося і в графіці Труша. Його численні малюнки пером і олівцем, офорти, що зображують окремі рослини або цілі композиції, залишаються неперевершеними зразками графічного пейзажу. Завдяки Трушу галицький пейзаж піднявся до рівня глибоко змістовного і демократичного мистецтва.
Тема лісу як головної приналежності галицької природи, нерозривно пов'язаної з образом Галичини, її народом, стала провідною у творчості І. Труша. Ось, чому тут наявний мотив природного колообігу в природі, зміни поколінь, котрий отримує у пейзажах Труша надзвичайну поетичність. Тут, вже відчутний відгомін вже національної персоніфікації, тобто антропоморфнеого уособлення нації, яке може бути представлене як у вигляді карикатури, так і як пропаганда. Звичайно, що зазвичай національна персоніфікація має характерні риси народу, який вона зображує. Труш І. персоніфікує ліс, як життєздатну силу природи, котрий віддає усе, не беручи нічого в замін. З-під його пензля вийшли образи, які стали символами Галичини, «галицька природа із її колоритом».
На межі вісімдесятих - дев'яностих років Труш звернувся до порівняно рідкісної для нього теми зимового заціпеніння природи, і написав невеликий етюд \" Сосна в снігу \" (1890), поставивши у ній важке завдання передачі трохи помітних рефлексів і майже монохромного живопису. Всі сковано морозом і заглиблені в тінь. Тільки в глибині промінь сонця освітив галявину, злегка пофарбувавши її в рожевий тон. Від цього сніг, товстим шаром лежить на землі, на гілках сосен здається ще блакитніше. Лише темніє на його тлі потужний стовбур величезного дерева, та й птах на гілці привносять відчуття життя.
Не раз молодий митець намагався передати види Львова, що роз-кинувся перед ним ген, вдалині, оповитий сіро-синьою імлою пе-редвечірніх сутінків. На його картинах у яскравому сонячному освітленні ніжаться білі запашні лілеї, червоні маки, жовті півни¬ки, стрункі барвисті гвоздики. Художник часто виїздив у той час до Брюхович. Туди манила його своєрідна краса рідних околиць, така близька його серцю і глибо¬ко відчута ним ще в юності. У роботі Я. Нановського ми знаходимо таке: «..В ній шукав він натхнення і мотивів для своїх поетичних пейзажів. Ці ранні пейзажі — види львів¬ських парків, околиць та рідних сторін, сповнені глибокопоетичного ліризму,— свідчать про те, що художник надавав великої уваги вирішенню малярських проблем». Уже в той час Труш за допомогою колориту та характеру пейзажу виявляв свій на¬стрій, шукав гармонійності тонів та цікавився проблемами світла. Пейзажні твори того часу відзначаються колористичною майстер¬ністю.
У 80-90-ті роки художника все частіше залучають мінливі стани при-роди, швидко проходять моменти. надавав першоплановим мотивам природи. Проте вже у цих невеликих за розміром творах виявилась виняткова обдарованість художника, тонке володіння колоритом, вміння майстерно вико¬ристати ефекти світла і повітря. Окремі пейзажі витримані в холодних тонах, мальовані дрібним мазком (характерна ознака ранніх творів митця). У той час Труш трактує пейзаж досить плас¬тично. Згодом пластичні моменти відходять на дальший план, а особлива увага звер-тається на колоритну побудову картини. У подальшій роботі над пейзажем Труш надає уваги головним елементам. Митець, як справжній реаліст, глибоко підходив до проблеми пейзажу. Він не репродукував бездушно природи, не ко¬піював її, а творив свої пейзажі, компонуючи їх, надпхаючн влас¬ним відчуттям.
Ось, чому перші пейзажні твори Труша — це етюди або невеликі картини з видами рідних околиць: Бродів, Підкаменя та Висоцька, в яких помітні ще несміливі пейзажні проби. Одним з таких ранніх пей¬зажів є етюд лісу в Бродах. Картина зображує зелену леваду, освітлену жовтим промінням призахідного сонця, з густим затіне¬ним лісом на дальшому плані. Картина витримана в гармонійній теплій тонації. Незважаючи на деяку технічну недоробленість, картина цікава тим, що художник намагається тут синтезувати образ природи і передає її колорит в сонячному освітленні. Пізні¬ші пейзажі виконані вже більш майстерно як колористично, так і технічно.
У десятих роках йде стрімкий процес розвитку пейзажного живопису, збагачення її новими талантами. Трушу властиво романтичне сприйняття натури, його захоплювали в основному ефекти освітлення і викликані ними колірні контрасти. Колористична насиченість і сміливі узагальнення форм дозволили йому досягти особливої переконливості у вирішенні складного завдання максимального наближення до реально існуючої силі кольору в природі і зумовили властиві його творів елементи декоративності.
Всі ці твори представляли різні напрямки в єдиних рамках галицькогореалістичного пейзажу. Кожне з них викликало інтерес глядачів. І все ж найбільший успіх випав на долю Труша, який зайняв в кінці сімдесятих років одне з чільних місць, якщо не головне, серед галицьких пейзажистів.
У 10-ті роки Труш створює багато картин, в сюжетах яких він як і раніше звертається переважно до життя галицького лісу, галицьких лук і полів. Це, наприлад полотно «Дорога в лісі», основні риси його мистецтва зберігаються і тепер, але художник зовсім не залишається нерухомо на творчих позиціях, вироблених до кінця десятих років. Ось, чому тут головним буде саме мотив дороги, котрий символізує для художника викривальний напрям складного і скорботного шляху митця, що приречений на незавидну самотність, проте тут він отримує в Труша зовсім інше, радісне звучання. Це, вже світла, \"гостинна\" дорога, що кличе у принадну далечінь. Це, для митця вже крок у єднання з його народом.
Життєствердний твір Труша співзвучний із світовідчуттям власного народу, який зв'язує з могутністю і багатством природи уявлення про \"щастя, достатку людського життя\". Недарма одному з ескізів художника ми знаходимо такий запис: \"У цьому пізнішій авторської ремарці розкривається суть створеного образу.
Такі полотна, як «Сосни» та інші за характером близькі роботам попереднього десятиліття. Проте трактовані вони з більшою мальовничою свободою. У кращих пейзажах Труша цього часу висвітлюються загальні українського образотворчого мистецтва тенденції, яких він переломлює по-своєму. Художник із захопленням працює над широкими за розмахом, епічними зі свого строю картинами, оспівують простори рідної землі. Тепер все відчутніше його прагнення передачі стану природи, експресії образів, чистоті палітри. У багатьох творах, простежуючи колірні і світлові градації, він використовує принципи тонального живопису.
У самій натурі, Труш шукає такі мотиви, які дозволили б розкрити її в об'єктивній значущості, і намагається відтворити їх на рівні картинної завершеності, що з усією наочністю можна судити по іншому етюду тієї ж серії - \"Сосни\". Умовність і деяка декоративність кольору сусідять тут з ретельним опрацюванням деталей, про те пильною всматриванием в натуру, яке стане відмінною рисою всього подальшого творчості майстра. Художник захоплений як красою відкритого проти нього виду, але й різноманітністю природних форм. Їх він прагнув передати як можна конкретніше. Цей сухуватий по живопису, але свідчить про хороше володінні малюнком етюд ліг в основу конкурсної картини Труша «Сосна під горою».
Епопея галицького лісу, неминучою та суттєвої приналежності української природи, почалася творчості Труша, по суті, з картини \" Сосна під горою\".
Представляючи типовий середньо рівнинний пейзаж, картина разом з тим являє своїм змістом і образно виражену через пейзаж тему народного життя. Завершуючи собою шістдесяті роки і шлях перебудови, вона одночасно стає і заявкою на майбутнє творчість художника, правда, в більшій частині присвячене мотивами лісового пейзажу, але в суті своїй образності близького тієї ж здорової народній основі.
Для визначення \"особи\" пейзажу Труш віддав перевагу хвойному лісу, котрий найбільш характерний для західних областей України. Митець прагнув до зображення лісу \"вченим чином\", щоб вгадувалася порода дерев. Але в цій, здавалося б, протокольної фіксації містилася своя поезія нескінченного своєрідності життя дерева. В \"Самотня сосна\" це видно по пружною округлості спиляної їли, яка здається стрункої античної колоною, сокрушенной варварами. Стрункі сосни у частині картини тактовно забарвлені світлом згасаючого дня. Улюблений художником предметний план з папороттю, соковитою травою, сиру, розірваною кореневищами, звірятком на передньому плані і мухомором, що контрастує з урочистим і гучним лісом, - все це вселяє почуття захоплення красою матеріального життя природи, енергією проростання лісу. Композиційна побудова картини позбавлене статичності - вертикалі лісу перетинаються, розрізають по діагоналі струмком, поваленими ялинами і зростаючими \"вроздрай\" нахиленими осиками і березами.
Ось, як висловився знамений сучасни І. Труша, І. Франко: «Труш - верстовий стовп у розвитку галицького пейзажу, це людина - школа, але жива школа. Справді, пейзажист з Труша справді незвичайний”.
Але у Трушевих пейзажах, дорікає письменник, немає майже нічого типово галицького: ”Труш виставив кілька видів Львова, бачених з кількох досить високих пунктів. І що ж? Майже на всіх тих видах корчі ліщини, смереки на самім переді сцени мальовані дуже гарно і ефектовно. Але, Львова або не видно зовсім, або видно стільки, що неупереджений глядач ніяк не пізнає, що це має бути Львів”.
Назріле мистецтво критичного реалізму, що становило проблему затвердження позитивних ідеалів знайшла в цьому жанрі найповніше рішення в картині \" Самотня сосна \".
У труша існує власне сама карти «Самотня сосна» і ескіз з натури на цю тему.
Ескіз \" Самотня сосна \" - дає уявлення про захоплення, з якою художник підходить до зображення натури, і про що почало проявлятися вже у той час характерному властивості обдарування Труша- змістовному сприйнятті природи. Ретельно виписуючи високу, струнку, красиву зі свого контуру сосну, Труш у ряді характерних деталей передає суворість навколишньої місцевості. Основною деталью є самевиживання у полі цієї одинокої сосни - створює певний елегійний настрій.
Адже, навіть програмна назва твору \" Самотня сосна \" певною мірою виражає сутність зображеного, зупиняє нашу увагу на самотності митця у світі, де все так мудро просто, і в той же час усе важливо. На створення цього твору Труша мимоволі надихнув миттєво побачений, інтимний вірш у прозі Лесі Українки «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…», адресований правда Сергієві Мержинському — це історія взаємної приязні, товариської підтримки, вірної дружби, душевного єднання і кохання без відповіді, нездійсненних мрій, вічної розлуки, гіркої самотності. Це було щось сильніше й вище за щасливу земну любов. Тому й пахли листи від любого друга зів’ялими трояндами. Лірична героїня просить:
«Візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…»
Проте, серед усіх творів художника найбільш широкою популярністю користується вже більш «зріла» картина \"Самітна сосна\". Розлога піщана рівнина під хмарним небом простирається аж ген до обрію. На передньому плані цього простору височіє самітна сосна, осяяна лагідним промінням сонця. Стара, але міцна, витри¬мала вона в житті чимало негод і хуртовин, а тепер простирає вгору старече своє гілля колись пишної крони до пухких ясних хмар, до безкрайого неба. Віддалік неї сіріє одинокий змиршаві¬лий сосновий пень — все, що залишилось від подруги молодості. А на другому боці вже зеленіє свіжий кущик молодої сосонки, що виривається з піскових обіймів на волю до сонця, що дає життя. В картині передано глибокі роздуми митця над життям у природі. Ця картина не повністю закінчена.
«Чутливу, поетичну душу митця, - як написав Я. Нановський, - постійно хвилювала улюблена «самітна сосна»». Так, справді протягом ба-гатьох років вона полонила його творчу уяву, а як мотив пейзажу — весь час назрівала, набуваю¬чи рис істоти, що живе, відчуває і переживає. В цьому мотиві Труш найбільш поетично передавав захоплення красою рідної природи, свій пастрій та почуття. Художник створює оригінальну композицію «Самітна сосна», чудову картину задуману, немов триптих, на створення якої його надихнув вір Лесі Українки «Сосна», опублікований у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 21 – 22. Леся Українка свідомо оживляє у цьому вірші свою Сосну, яка вже виступає тепер не звичайним деревом, а вже адекватною особистістю, яку може почути людина:
…З вітром весняним сосна розмовляла,
Вічно зелена сосна.
Там я ходила і все вислухала,
Що говорила вона.
Тут, уперше вона використовує метод персоніфікації (Personification; Personifikation) - надання предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини, олюднення їх; уособлення.
Саме про такий зв'язок писав у роботах більш пізнього періоду сам майстер психоаналізу Карл Юнг, котрий повязував персоніфікацію зі зв’язком із психологією первісних форм,котрі акумулюються із несвідомою ідентифікацією або проекцією несвідомого змісту на об'єкт до тих пір, поки воно не буде інтегровано до тями.
Ой, не «зеленого шума» співала
Вічно смутная сосна…
Ні, не «зеленого шума»!
Чулася в гомоні тяжка зимовая дума.
Ранком зимовим діброва мовчала,
Наче замерла сумна,
Тільки рясним верховіттям шептала
Вічно зелена сосна;
Его поетеси може також досить вільно персоніфікувати несвідомі змісту або афекти, від них виходять, використовуючи метод активного уяви, з тим щоб полегшити зв'язок між свідомістю і несвідомим.
Там я ходила і все вислухала,
Що говорила вона, –
Та не веселая дума
Чулася в гомоні того «зеленого шума»!
Сам Юнг персоніфікував ті поняття, які спостерігав емпірично (тінь, самість, Велика Мати, мудрий старець, аніма, анімус та ін.): «Той факт, що несвідоме мимовільно персоніфікує, <...> послужив причиною того, чому я включив ці персоніфікації в мою термінологію і дав їм імена». Саме тому ця, на перший погляд дивна комунікація з Сосною письменниці, є лише розмовою її підсвідомості зі свідомістю. Одинока розмова людини із самою собою.
Художник малює самітну сосну в різні пори року і дня, при різ¬ному освітленні. Ось вона стоїть, одинока, серед піщаної рівнини чи серед широ-кого, порослого зіллям і будяками, степу, далекий обрій якого окутаний сірою імлою; а ось — пишається своєю буй¬ною зеленою короною в рожевому світлі ранку; інколи вона — карликувата, покривлена вихрами — звисає з прибережного піщаного обриву над синім морем або простирає своє обламане гілля до на¬вислого тяжкими хмарами неба… Іноді ця самітна сосна гнеться під тяжким покривалом пухкого снігу, на якому грають ніжні рожевуваті відблиски призахідного сонця. Часом видніється вона, самітна, на далекому плані чи на обрії серед піщаного про¬стору або височіє на зеленому узгір’ї— міцна, пишна і буйна на тлі безхмарного синього неба.
У пейзажах з самітною сосною, так по-різному вирішених у коло-риті, художник шукає такого освітлення і такого настрою у при¬роді, які найповніше передали б його особисті відчуття та настрої.
Картиною \" Самотня сосна \" завершуються в 1910-х роках завоювання Труша - пейзажиста епічного складу. У контексті західно-українського пейзажного живопису другої половини XIX століття ця картина має значення етапного твору, найкраще виразила у період шлях реалістичного пейзажу, в якому конкретний національний образ галицької природи придбав особливу соціальну значущість.
Найлегше, мабуть, це можнце помітити у так званих спіритичних яви-щах автоматичного письма і тому подібному. Наприклад, своєрідну красу сосен мальовничих околиць Брюховичів худож¬ник розкриває у великому полотні «Сосни». їхнє верхів’я зобра¬жене на тлі голубого погідного неба і вузенької смуги піскового горизонту на другому плані. Ясний колорит підкріплює оптимі¬стичний настрій картини. Художник і тут застосовує вільний, ніби декоративний мазок, характерний для того періоду його твор¬чості.
Отримані пропозиції завжди є особистісними висловлюваннями і ви-кладаються від першої особи, як якщо б за кожною записаної частиною пропозиції теж стояла особистість. Тому наївний розум негайно неодмінно подумає про духів. Подібне, як відомо, можна спостерігати і в галюцинаціях душевнохворих, хоча ці галюцинації часто ще більш явно, ніж записи спіритів, суть просто думки або фрагменти думок, зв'язок яких зі свідомою особистістю часто відразу очевидна ».
Не все в природі він уважає гідним свойого пензля; не всюди він ба-чить красу. Він шукає мальовничих куточків, силкується підхопити певні колористичні моменти, і хоч не прикрашує природу, але шукає такої природи, яка б подобалася йому. А що його око милується в красках і сильнім освітленні, то й тягнуть його до себе предмети сильно і ярко забарвлені. Звідси походить його предилекція до ситої зелені, до лілій, півоній та гвоздиків». Далі Яновський висловлює думку, що не всі малюнки Труша, які експонуються, мають типове, галицьке трактування, бо такі квіти, клумби, доріжки, будяки чи ромени, які зображує митець, можна знайти в кожному куточку середньої Європи.
Пейзажист-лірик, Труш тонко передає в своїх творах настрій, характер і мальовничість краєвидів рідної землі. Його пейзажі хвилюють щирістю, вражають безпосередністю. Труш — тонкий колорист. У своїх картинах він віртуозно оперує колоритом, багатством легких, гармонійних, немов прозорих, теп¬лих чи холодних тонів. Колір — важлива емоціональна сторона його пейзажів. Характеризуючи творчість Труша, Франко зазначає: «Він шукає колористичного, а не характери-стичного».
У статті «Нові напрямки в малярстві» Труш, ка¬жучи про композицію пейзажу, писав: «Зібрати відповідні моти¬ви, нарисувати їх вірно і угрупувати за зразком природи — це людина, правильно оформлена, але без життя. Життя у краєви¬ді — це колір, який говорить, чи образ має представляти ранок чи вечір, день, погідний чи хмарний, пору посухи чи хвилю після дощу, а навіть показує, чи предмет віддалений на десять кроків ближче чи дальше від глядача». За допомогою кольору Труш «бу-дував» свої пейзажі, за допомогою освітлення і колориту — пере¬давав їх ліричний настрій.
Митця вабила жага художнього дослідження природи. Він зосередив увагу на фрагментах природи, у зв'язку з чим ретельно оглядав, промацував, вивчав кожен стебло, стовбур дерева, що тріпоче листя на гілках, кожен їхній м'який мох. Цікавий жанровий мотив, введений в його полотна, багато в чому сприяв їх популярності, але справжньою цінністю його творів стало чудово виражений стан природи. Це не просто глухий сосновий ліс, саме ранок в лісі з його ще не розвіяним туманом, з рожевими вершинами величезних сосен, холодними тінями в хащах. Відчувається глибина яру, глухомань. Присутність старих пнів, розміщеного край цього яру, викликає у глядача відчуття віддаленості і глухість дикого лісу.
Таким чином був відкритий цілий світ раніше невідомих предметів, поетичних натхнення і захоплення. Художник відкривав великий світ непримітних складових природи, раніше не внесених в оборот мистецтва. Вже через три з невеликим місяця після надходження він привернув увагу професорів своїми натурними пейзажними малюнками.
Цікава картина «Захід сонця в лісі» (1904 р.). Мотив її був на¬віяний художнику під час його перебування на Київщині.
З тонким поетичним відчуттям художник передав передвечірній настрій лісу, оповитого наступаючим присмерком. Погляд мимо¬волі спрямовується в глибину гаю, де видніється сонце,— найкра¬сивіше місце в картині. Вологе, передвечірнє повітря ніби при¬глушує гостроту форм дерев, листя і трав, пригашує барвистість кольорів. Якимось величним спокоєм віє від цього тихого лісового закутка. Майстерно відтворив митець сонячне світло, що миготить десь там, в глушині, просіваючись крізь зелене гілля, мов золоти¬стий туман, освітлює лісові сутінки. В цьому світлі — все життя краєвиду, всі його чари, поезія і настрій. У цій картині глибокий реалізм поєднується з поетичним ліризмом, а розмах і простота композиції — з витонченістю колориту, витриманого в гармоній¬них, гли-боких, темно-зелених тонах.
Труш на самоті любив малювати рожеві ранки, гарячі в своїй інтонації за¬ходи сонця чи настроєві сутінки і ночі. Дехто з любителів мистецтва і художників називав Труша поетом сонця. І в цьому є, так би мовити, свій сенс. Митця захоплювали куточки природи, осяяні сонячним світлом. Однак це світло в по¬лотнах художника не яскраве, а ніжне й лагідне. Митець промов¬ляє до глядача врівноважено і м’яко. Пейзажі його сповнені ти¬хого, ліричного настрою. В них відсутні різкі контрасти світла й тіні, надмірна яскравість кольорів.
Чіткі форми дерев, скелі, кущі, широкі простори рівнин і лугів немов розпливаються в ледве помітній синявій імлі, що оповиває його пейзажі і надає їм характерної для пензля художника м’якості. Малюючи сонячний пейзаж, Труш уникає глибоких тіней; вони у нього завжди лагідні, прозорі, багаті на відтінки.
З приводу цієї виставки Труш написав широку рецензію в «Арти-стичному вістнику» під назвою «Виставка українських артистів», в якій охарактеризував творчість окремих митців, проаналізував деякі найбільш цікаві твори, дав оцінку експонованих зразків на¬родного мистецтва тощо. Виставка утвердила славу Труша як видатного українського митця-реаліста. Особливу увагу глядачів привернули такі пейзажні твори художника, як «Захід сонця в лісі», «Кипариси», «Самітна сосна», «Гора Кастель у хмарі», «Вечір в Георгіївському монасти¬рі» та багато інших.
Художник шукає таких пейзажів і мотивів у природі, які найкра¬ще передавали б його настрої, переживання. Просторі поля, роз¬логі луги, рівнини з самітними деревами, широко, розлиті води рік у його картинах сповнені сумної ліричної задумливості. У циклах картин галицького пейзажу— «Про самоту», «Луги і поля», «Життя пнів», мабуть, найбільш чітко помітна зміна жи¬вописної мови художника. Пейзаж він трактує більш узагальнено, гостро характеризуючи окремі мотиви чи моменти в природі; коло¬рит полотен теплішає, стає більш інтенсивним, а разом з цим — яснішим і гармонійнішим. У палітрі художника переважають тепер теплі тони — жовто-вохристі, оранжеві і жовто-зелені. У цей період у творчості Труша переважає пейзажний жанр. Та, найбільш улюбленим мотивом у нього на той час був мотив «са¬мітної сосни», що належить до великого циклу — «Про самоту». Одну з кращих картин з цього циклу художник створює в 1919 році.
Вже минає гаряче літо. Пожовкли трави на широкому лузі від палючих променів сонця, відцвіли рослини, а засихаючі будяки вкрилися білим пухом. Серед цього безкрайого лугу сумно височіє самітна сосна, одна-одинока серед цього простору під похмурим небом. Лиш ген, вдалині, видніються зелені верхів’я дерев. Скіль¬ки неповторної краси передано в сіро-синявому небі, в просторому лузі, в темно-зеленій сосні, яка сумно простягає своє темне гілля до пожовклої трави!
Своєрідним і цікавим є також цикл пейзажів та етюдів під наз¬вою «Луги і поля». Основним мотивом цього циклу є зображення полукіпок і копиць сіна, дуже характерних для краєвиду Гали¬чини. Картини на ці теми прості за композицією, багаті за колори¬том. Полукіпки митець зображає поодинокими, серед просторих полів і стерні, на окраїні лісу чи віддалік села. В сонячному освіт¬ленні вони наче палають теплими жовтими і оранжевими тонами на тлі блакитного повітряного неба. Цікаво передано їх харак¬терну форму, вміло підкреслено декоративність та живописність. До циклу «Про самоту» належать також пейзажі з розлогими рів¬нинами і самітними деревами, кущами серед левад, а також піща¬ні краєвиди Єгипту в нічну пору при місячному освітленні.
Пейзажний цикл в «Обіймах снігу» — тема, розпочата художни¬ком майже одночасно з вищезгаданою («Життя пнів»). Початок цим невеликим картинам дав сосновий кущик на городі художни¬ка, присипаний важким снігом. Освітлений промінням сонця, оди¬ноко зеленіє він серед снігової пу-стелі. Цей сюжет опрацьований у кількох варіантах і нібито перегукується з самітною сосною, що взимку гнеться під сніжним покривом. У цих пейзажах цікаво передано ефекти світла й тіні на снігу.
Є ще одна тема пейзажу, в якій звучить мотив самотності — це тема про старий млин-вітряк. Стоїть він один-одинокий серед про¬сторої рівнини, зеленіючої свіжою травою, і простирає свої ста¬речі дерев’яні крила до передвечірнього неба. Смуга хмар на обрії закриває останні відблиски сонця. Лише вузенька доріжка ожив¬ляє пусту рівнину.
Крім згаданих пейзажних циклів, митець малює краєвиди у місяч-ному освітленні, в яких з поетичним відчуттям передає чарівну красу української ночі. До найбільш характерних належать по¬лотна: «Село у місячну ніч», «Ставок уночі», «Хата під яблунею», «Млин уночі», вирішені в холодній колористичній гамі синьо-і жовто-зелених тонів.
Сповнена поетичного настрою і краси велика картина «Млин уночі». Із сутінків ночі виринає старий самітний водяний млин, що немов дрімає від старості над спокійним плесом води. Мотив простий, буденний, а скільки поезії і краси відчув у ньому митець, скільки майстерності показав у цьому таємничому, жовто-зеленому місячному світлі, що м’яко осяяло старий солом’яний дах і миршаві дерев’яні стіни млина
1927 рік — завершувальннй період у творчості художника: його талант досягає небувалого розквіту. Пейзажі митця сповнені ліри¬ки, наділені глибоким почуттям, у них відчутний нахил до глибо¬кого роздумування над природою; художник узагальнено відобра¬жає її, підкреслюючи типове і характерне, однак у деяких пейза¬жах він більше уваги звертає на колоритну побудову картини, внаслідок чого пластика її дещо губиться; змінюється і спосіб малювання: мазок пензля стає більш широким і вільним; іноді в ньому відчувається деяка нервозність, а деколи він набирає на¬віть декоративного характеру.
Труш, шукаючи нових мотивів, часто виїжджає тепер до Брюховичів, Янова і Добростанів, де малює соснові ліси і зруби, узлісся і затишні гаї, зелені поляни і пні дерев, мальовничі закутки при¬роди з групами дерев чи сосен в час заходу сонця, коли сонячне проміння, проникаючи крізь густі крони дерев, надає краєвидові якоїсь особливої чарівності. Ці картини, різноманітно вирішені в колористичному відношенні, сповнені глибокого поетичного від¬чуття природи. Деякі пейзажі художник вирішує в нейтральній тонації вохристо-коричнюватих тонів, дуже характерних для де¬яких пейзажних творів того часу.
Труш опрацьовує і новий цикл пейзажів під назвою «Єврейське кладовище». Сюжети картин — старі кам’яні єврейські надгроб¬ки, дуже своєрідні й оригінальні своїми архаїчними формами, старовинною орнаментикою та декоративними паписами. Митець трактує їх як першопланові мотиви в пейзажі, змальовуючи старі, змиршавілі, іноді порослі мохом камені на тлі пригаслої або сві¬жої зелені чи дерев, вкритих осіннім пожовклим листям. Ці пей¬зажі, сповнені ліричного настрою, художник вирішує в такій ко¬лористичній гамі, яка б найкраще передавала його почуття і настрій. їхній колорит — лагідний, гармонійний, витриманий зви¬чайно в жовто-брунатній або сіро-зеленій тонації.
Почуття самотності митець тонко передав у картині «Самота удвох», ніжна колоритна гама у вохристо-коричневих тонах під¬силює її емоційність. На передньому плані зліва — краєвид з пі¬щаним урвищем, на якому два деревця: одне — високе, тонке, май¬же безлисте, друге — мале, карликувате; вони наче туляться одне до одного у своїй безнадійній самот-ності. Праворуч — рівнина, окутапа піжним передвечірнім туманом, яка вдалині майже зли¬вається з хмарним небом. Картина виконана в легкій ескізній манері. Цю картину художник дуже любив, і вона постійно знаходилася в його кімнаті..
Напередодні XX століття, коли виникають різні течії і напрямки, йдуть пошуки нових художніх стилів, форм і прийомів, Труш продовжує впевнено йти своєму раз обраному шляху, створюючи життєво правдиві, змістовними типові образи галицької природи. Гідним завершенням його цілісного і самобутньої творчості стала картина \" Лісок під Брюховичами\" - полотно, класичне по повноті та багатогранності художнього образу, досконалості композиції.
В основу цього пейзажу лягли натурні етюди, виконані Трушем у рідних галицьких лісах, де він знайшов свій ідеал - синтез гармонії і величі. Але в творі втілено і те найглибше знання галицької природи, яке було накопичено майстром за майже піввікове творче життя. Те, що художник, створюючи картину, грунтувався на живих, конкретних враження, повідомляє їй особливу переконливість. У центрі виділено освітлені сонцем потужні стовбури вікових сосен. Густі крони кидають на них тінь. Вдалині - пронизане теплим світлом, як манливе себе простір бору.
Твори І. Труша показують, як розширювалися його творчі завдання, і як справжній художник-демократ хотів виразити в образах галицької природи кращі народні ідеали і сподівання, за здійснення яких боролися в той час представники всієї передової демократичної культури.
Успіхи в колориті досягнуто Трушем насамперед і найбільшою мірою в етюдах, в процесі прямого спілкування з природою. Не випадково друзі митця, знаходили його етюди не менш цікавими, ніж картини, а часом навіть більш свіжими і колоритними. Численні етюди Труша, над якими він особливо захоплено працював у пору творчого розквіту, свідчать про його чуйності до тенденцій розвитку західно-українського мистецтва останніх десятиліть XIX століття, коли посилюється інтерес до робіт етюдного характеру як особливої живописної форми.
Список літератури
1. Горняткевич Д. Іван Труш. Краківські Вісті, ч. 59, 60. Кр. 1943;
2. Гординський С. Труш Іван // Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
3. Мочульський М. Іван Труш. Артистичний Вісник, ч. 3. Л. 1905
4. Каталог посмертної виставки (з ст. В. Ласовськог о). Л. 1941;
5. Костюк С. Іван Іванович Труш. Бібліографічний показчик. Л. 1969.
6. Українка Л. Зібрання творів у 12 т. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 65.
7. Нановський Я. Іван Труш. К. 1967;
8. Островський Г. І. І. Труш. Нарис про життя і творчість. К. 1955;
9. Франко І. Малюнки І. Труша. ЛНВ. т. 9. Л. 1900;
10. Хмурий В. Іван Труш. X. 1931;



 
Наші Друзі: Новини Львова