Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 13 листопада 2019 року
Тексти > Тематики > Громадянська  ::  Тексти > Жанри > Лірика

Моя сповідь

Переглядів: 1070
Додано: 31.03.2015 Додав: Таїсія  текстів: 65
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
Моя сповідь
Чи справді Україна двоголова,
Чи, може, скаже хтось сьогодні – ні?!.
І що культура й мова в нас чудова,
І ми пливем в єдиному човні?
Хіба ж не двоголова Україна,
Як є тут бідні і багаті є?
Як мову роздирають солов’їну,
Бездушність просто жити не дає!
Розділена сьогодні наша мати,
Навіщо й ким розділена вона?
Щоб не могли, як сад той, розквітати?
Хіба тепер потрібна нам війна?..
Вкраїни дві, її – дві половини,
І брат на брата – точаться ножі…
Гіркі плоди терпкої горобини,
Вже ледь ковтаєм сльози на межі…
Немає сили вилізти із бруду,
Мов хміль, так заздріть руки обвива.
Навісив хтось на очі нам облуду,
Й не в силі губи вимовить слова.
І є вже незалежність, а від кого?
Свобода слова… Що то за слова?
Вже аж тоншить від полину гіркого,
Болить від присмаку гіркого голова.
Чого ж такі дурні ми й недолугі?
Усе в нас є! Чи, може, вже нема?
Вже обіцяли перші нам і другі,
А ми усе їм вірили дарма.
Нехай би й так, та часу не вернути,
Ми так багато згаяли часу.
Тепер питаєм: бути чи не бути,
Ковтаєм знову, давлячись, сльозу.
А винен хто? Самі ж і винуваті,
Що стільки лиха висіяно й бід,
Що казна хто у нашій таки хаті
Диктує нам, що їсти на обід.
Хіба ж не прикро бути знов незрячим,
Носить щодень намітку на лиці?
Але ж ми бачим, чуєте, ми бачим,
Хто кида бруд у наші криниці…
О дай нам, Боже, розуму і сили,
Щоб правда в серці кожного була,
Щоб ми ні в кого долі не просили,
Вона сама щоб рястом зацвіла.
Ми вірим в те, що крила вище й дужче
Нестимуть нас на крилах вітерця.
Й Шевченка слово – слово невмируще
Розтопить наші душі і серця.



 
Наші Друзі: Новини Львова