Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 листопада 2018 року

Автобіографія

Переглядів: 24256
Додано: 30.11.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Я народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час
належала до австро-угорської монархії, разом з двома іншими західноукраїнськими країнами:
Буковиною і Закарпаттям.
Мій батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик був у той час парохом в Угринові
Старому (до парафії належало ще сусіднє село Бережниця Шляхетська). Батько походив із
Стрия. Він був сином міщан-рільників Михайла Бандери і Розалії, дівоче прізвище якої було -
Білецька. Моя мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини. Вона була
донькою греко-католицького священика з Угринова Старого - Володимира Ґлодзінського і
Катерини з дому Кушлик. Я був другою дитиною моїх батьків. Старшою від мене була сестра
Марта. Молодші: Олександер, сестра Володимира, брат Василь, сестра Оксана, брат Богдан і
наймолодша сестра Мирослава, що померла немовлям.
Дитячі роки я прожив в Угринові Старому, в домі моїх батьків і дідів, виростаючи в
атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і
суспільних зацікавлень. Вдома була велика бібліотека, часто з'їжджалися активні учасники
українського національного життя Галичини, кревні і їхні знайомі, наприклад, мої вуйки:
Павло Ґлодзінський - один з основників “Маслосоюзу” і “Сільського Господаря” (українські
господарські установи), Ярослав Весоловський - посол до Віденського парляменту, скульптор
М. Гаврилко й інші. Під час першої світової війни я пережив дитиною-юнаком чотирикратне
пересування воєнних фронтів через рідне село в 1914-15 і 1917 рр., а в 1917 р. важкі
двотижневі бої. Через Угринів переходив австрійсько-російський фронт, і наш дім був
частинно знищений гарматними стрільнами. Тоді ж, літом 1917 р., ми спостерігали прояви
революції в армії царської Росії, прояви національно-революційних зрушень і велику ріжницю
між українськими та московськими військовими частинами.
У жовтні-листопаді 1918 р., як несповна десятирічний хлопець, я пережив хвилюючі події
відродження і будови української держави. Мій батько належав до організаторів державного
перевороту в Калуському повіті (з лікарем д-ром Курівцем) і я був свідком формування ним з
селян довколишніх сіл військових відділів, озброєних захованою в 1917 р. зброєю. Від
листопада 1918 р. наше родинне життя стояло під знаком подій у будуванні українського
державного життя та війни в обороні самостійности. Батько був послом до парляменту
Західньо-Української Народньої Республіки - Української Національної Ради в Станиславові і
брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині. Особливий вплив на
кристалізацію моєї національно-політичної свідомости мали величні святкування і загальне
одушевлення злуки ЗУНР з Українською Народньою Республікою в одну державу, в січні 1919
р.
У травні 1919 р. Польща вжила у війні проти української держави армію ген. Галлера, яка була
зформована й озброєна державами Антанти з призначенням до боротьби з большевицькою
Москвою. Під її перевагою фронт почав пересуватися на схід. Разом з відступом Української
Галицької Армії подалася на схід ціла наша родина, переїхавши до Ягольниці біля Чорткова, де
ми зупинилися. Тут замешкали у дядька (брата матері) о. Антоновича, який був там парохом. У
Ягольниці ми пережили тривожні й радісні моменти великої битви т. зв. Чортківської
офензиви, що відкинула польські війська на захід. Але через брак військового постачання
припинилася офензива української армії. Знову мусів початися відступ, цим разом за річку
Збруч. Усі чоловіки з моєї родини, в тому числі й батько, як військовий капелян у рядах УГА,
перейшли за Збруч в половині липня 1919р. Жінки й діти залишилися в Ягольниці, де
пережили прихід польської окупації. У вересні того ж року моя мати, разом із дітьми,
повернулася до родинного села - Угринова Старого.
Мій батько перебув усю історію УГА на “Великій Україні” (тобто на Наддніпрянщині) в
роках 1919-1920, боротьбу з большевиками й біломосковськими військами, тиф. До Галичини
він повернувся літом 1920 р. Спершу укривався перед польськими офіційними органами з
уваги на переслідування українських політичних діячів. Восени того ж року батько повернувся
на попереднє становище пароха в Угринові Старому.
Весною 1922 р. померла моя мати на туберкульозу горла. Батько був на парафії в Угринові
Старому до 1933 р. Того року перенесли його на парафію до Волі Задеревецької, повіт Долина,
а опісля до села Тростянець, теж у Долинщині (вже після мого арештування).
У вересні, або жовтні 1919 року я поїхав до Стрия і тут, після складення вступного іспиту,
вступив до української гімназії. До народньої школи я не ходив взагалі, бо в моєму селі, як і в
багатьох інших селах Галичини, школа була нечинна від 1914 р. з уваги на покликання учителя
до війська та інші події воєнного часу. Навчання в обсягу народньої школи я дістав у домі
батьків, разом з сестрами й братами, користаючи з несистематичної допомоги домашніх
учительок.
Українська гімназія в Стрию була організована й втримувана спершу заходами українського
громадянства, а згодом дістала право публічної, державної гімназії. Около 1925 р. польська
державна влада відібрала їй окремішність, перетворивши її на українські відділи при місцевій
польській державній гімназії. Українська гімназія в Стрию була клясичного типу. У ній я
пройшов усі вісім кляс у роках 1919-1927, виявляючи добрі успіхи в науці. В 1927 р. я склав
там матуральний іспит.
Матеріяльну спромогу вчитися в гімназії я мав завдяки тому, що мешкання й утримання
забезпечили батьки мого батька, які мали своє господарство в тому ж місті. Там ще жили мої
сестри і брати під час шкільної науки. Літні й святкові ферії ми проводили в родинному домі, в
Угринові Старому, який був віддалений від Стрия около 80 кілометрів. Як у батька під час
ферій, так і в діда під час шкільного року я працював у господарстві у вільному від науки часі.
Крім того, почавши від четвертої гімназійної кляси, я давав лекції іншим учням і тим способом
заробляв на власні видатки.
Виховання і навчання в українській гімназії в Стрию відбувалося за пляном і під контролем
польських шкільних властей. Проте ж деякі вчителі зуміли вкласти в обов'язуючу систему
український патріотичний зміст. Але основне національно-патріотичне виховання молодь
набула в шкільних молодечих організаціях.
Такими явними - леґальними організаціями в Стрию були:
Пласт - організація українського скавтінґу, і “Сокіл” - спортово-руханкове товариство. Крім
того, існували таємні гуртки підпільної організації середньошкільників, яка стояла в ідейному
зв'язку з Українською Військовою Організацією - УВО - і мала своїм завданням виховувати
дібррані кадри в національно-революційному дусі, впливати в тому напрямі на загал молоді та
залучувати старші річники до допоміжних дій революційного підпілля (наприклад, збірки на
втримання українського таємного університету, поширювання підпільних і заборонених
польським урядом українських закордонних видань, протидія спробам виломів з фронту
національної солідарности - бойкоту польських товариств, конскрипції, перших виборів тощо).
До Пласту я належав від 3-ої гімназійної кляси (від 1922 р.); у Стрию був у 5-му пластовому
курені ім. кн. Ярослава Осьмомисла, а після матури - в 2-му курені старших пластунів “Загінн
Червона Калина”, аж до заборони Пласту польською державною владою в 1930 р. (Мої
попередні старання вступити до Пласту в 1-ій, згл. 2-ій клясі були безуспішні через ревматизм
суглобів, на який я хворів від раннього дитинства, не раз не міг ходити, і в 1922 р. був ок. два
місяці в лічниці на водну пухлину в коліні). До підпільної Організації середньошкільників я
належав від 4-ої кляси і був членом провідного звена (ланки) Стрийської гімназії.
Після закінчення гімназії й іспиту зрілости в половині 1927 р., я старався виїхати до
Подєбрад у ЧСР на студії в Українській Господарській Академії, але цей плян відпав, бо я не
міг одержати пашпорту на виїзд закордон. Того ж року я залишився в батьківському домі,
займаючись господарством і культурно-освітньою працею в рідному селі (працював у читальні
“Просвіти”, провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство
“Луг” і належав до основників кооперативи). При цьому я провадив організаційно-вишкільну
роботу по лінії підпільної УВО в довколішніх селах.
У вересні 1928 року я переїхав до Львова і тут записався на аґрономічний відділ Високої
Політехнічної Школи. Студії на цьому відділі тривали вісім семестрів; два перші роки у
Львові, двох останніх роках більшість викладів, семінарійних і лябораторійних праць
відбувалися в Дублянах коло Львова, де містилися агрономічні заведення Львівської
Політехніки. Абсольвенти складали, крім поточних іспитів під час студій, дипломний іспит й
отримували диплом інженера-аґронома. Згідно з пляном студій, я пройшов 8 семестрів у роках
1928-29 - 1931-32, доповнивши два останні семестри в 1932-33 році. Мої студії закінчилися
абсолюторією приписаних 8 семестрів, а дипломного іспиту я вже не вспів зробити через
політичну діяльність і ув'язнення. Від осени 1928 р. до половини 1930 р. я мешкав у Львові,
потім два роки в Дублянах і знову у Львові 1932-34. Під час ферій перебував на селі у батька.
У своїх студентських роках я брав активну участь в організованому українському
національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки “Основа” та
членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюрі товариства Сільський
Господар, що займався піднесенням аґри-культури на Західніх Українських Землях. В ділянці
культурно-освітньої праці з рамени товариства “Просвіта” я відбував у неділі і свята поїздки в
довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організуванні інших імпрез. У
ділянці молодечих і спортово-руханкових організацій я був активним передусім у Пласті, як
член 2-го куреня старших пластунів “Загін Червона Калина”, в Українському Студентському
Спортовому Клюбі (УССК), а деякий час теж у товариствах “Сокіл-Батько” і “Луг” у Львові.
До моїх спортових зайнять належали біги, плавання, лещетарство, кошиківка і передусім
мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і
 
Наші Друзі: Новини Львова