Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 16 січня 2021 року
Тексти > Жанри > Документ

До драми Шевченкового Життя

Переглядів: 8652
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
СИМОН ПЕТЛЮРА
СТАТТІ і ДОКУМЕНТИ



ДО ДРАМИ ШЕВЧЕНКОВОГО ЖИТТЯ
(З нагоди 51-ої річниці смерти)
Історію життя Шевченка — вона така відома, від народження аж до могили,— можна
назвати тяжкою, болючою драмою; історію його думки й творчости — драмою не менш
трагічною. Особиста драма Шевченка тісно сплітається з його драмою, як
геніяльного виразника сподівань і таємних ідеалів рідного йому народу. Проте, чи
не найдраматичнішою сторінкою в житті і творчості українського поета є його
самотність не як людини, а як мистця. Адже Шевченко, крім звичної для геніїв
долі — передбачувати силою інтуїції те, до чого значно пізніше дійде сила думки,
знання та суспільного розвитку, був позбавлений можлмвости скористатися хоч би
тими несміливими вказівками, з якими інколи приходять до поета сучасники,
помагаючи критикою та оцінкою його творчости з'ясувати собі самому створювані
ним художні образи і збагатити їх новими та досконалішими, деколи поширити обрії
творчости, скерувати творче «я» на нові шляхи та до нових художніх досягнень.
Шевченко був позбавлений можливосте користуватися такими вказівками. Його муза,
його творчість, уся його поетична діяльність стояла над колискою української
громадської думки, коли вона, квола, не обґрунтована наукою, тільки пробувала
формулювати свій зміст, базуючись, головним чином, на національних емоціях і на
романтичному інтересі до етнографічних особливостей рідного народу та роблячи
щойно перші несміливі кроки в напрямку до вияснення національно-політичних
ідеалів України.
Згадуючи ці ідеали, бо вони були втілені в програмі Кирило-Методіївського
Братства і в «Книзі битія українського народу», та порівнюючи їх зі світоглядом
Шевченка, виявленим у «Кобзарі», не можна не бачити величезної, разючої різниці:
поет значно випереджує прагнення Кирило-Мето-діївського Братства, залишаючи
позаду ідейних виразників сучасного йому українського суспільства і стоїть
самотньо, значно перевищуючи крайні, найновіші досягнення
національно-громадської думки. Від неї часто йому нема чого узяти. Навпаки,
більш рішуче формулювання деяких питань У програмі «братчиків» залежить, як про
це, не без підстав, говорить сучасний дослідник, від Шевченкового впливу . Він у
поетичних творах і художніх образах ніби втілює ідеї Кирило-Методіївського
Братства, служить тим самим цілям, ставить ті самі завдання, але одночасно по
відношенні до «Братства» виявляється «єретиком», бо охоплює його ідеї ширше,
проводить їх послідовніше. Він створює галерею художніх образів, внутрішня
логіка яких становить зиі еепегіз програму, що значно перевищує програму
«братчиків» і не вкладається в організаційні рамки Кирило-Мето-діївського
Братства. Це програма художніх образів з палким закликом до боротьби за
потоптані права людини, нації, людства,— образів, що втілюють боротьбу проти
хаосу життя, його дисгармонії, його зла, що проявляється чи то в соціяльних,
політичних, національних, чи в родинних стосунках. Оце ж та програма, художні
носії якої не знають роздвоєння, непослідовности ідеалів Кирило- Методіївського
Братства і є суцільними, закінченими образами демократичної послідовности та
активного протестантства.
Шпигун Андрузький у своєму наклепі на братчиків характеризує Шевченка як
«непоміркованого представника малоросійської партії у Слов'янському Товаристві»
.
У цій оцінці шпигуна є правда, є влучно схоплена риса, підтвердження якої дає
Костомаров у своїй автобіографії, коли каже, що Шевченко, виявляючи готовість
вступити до Кирило-Методіївського Братства, «поставився до його ідей з великим
запалом і з крайньою нетерпимістю».
І дійсно, порівнюючи зміст творчости Шевченка з ідеалами братчиків, бачимо, що
Шевченка характеризує глибший і ширший погляд на життєсприймання, більший
радикалізм і послідовність у формулюванні назріваючих вимог життя.
Особливо це треба сказати про соціяльний момент у творчості українського поета,
який посідає значно більше місце, ніж звикли думати, і більше, ніж йому
приділено уваги в програмі братчиків.
Правдиво звучить заувага В. Семевського, що у ставленні Шевченка до Костомарова,
як до одного з головних провідників та засновників Кирило-Методіївського
Братства, «не історик поривав поета до радикальніших поглядів, а поет —
історика». Ще з більшим правом це зауваження компетентного дослідника можна
поширити на характер ідейних взаємин між Шевченком і тодішнім українським
суспільством.
Що дав українському суспільству його геніяльний поет і що взяв він від
суспільства?
Відповіддю на це перше питання є національне відродження українського народу,
вісником, співцем, поетичним виразником і покутною жертвою якого був Шевченко. З
ним українське суспільство пов'язане, його він зміцнив, виправдав і вивів на
широкі, відкриті та правильні шляхи. Він — український поет, неперевершений
донині, але який перевершив усіх своїх попередників. Його постать така близька,
така дорога кожному, хто знає ціну «покутних жертв», хто у відродженні народу
бачить перемогу живих прагнень, які пориваються до розвитку, бувши здавлені
мертвими формулами і тенденціями, що-суперечать життю, та що їх силою
нав'язують; його постать дорога кожному, хто радіє радістю людства, в сім'ю
якого повертається багатомільйонна частка його із багатством ще невиявлених сил,
насичених ферментом розвитку.
Із Шевченком пов'язана уся новіша українська література, і якщо говорити про її
демократичну тенденцію, як про головну ознаку, що вирізняє її з ряду інших, про
її перейнятість дійовою любов'ю до народніх мас, то джерелом цього буде той
самий Шевченко, і шевченківський первень у цій літературі позначить початок
руху, протесту в ім'я свободи й відродження людини,— відродження можливого і
здійсненного у великому колективі людей, об'єднаному солідарністю, але соціяльно
пригніченому.
Що взяв Шевченко від українського суспільства? Ледве чи багато, коли брати до
уваги ті запозичення в галузі політичних і національно-суспільних цінностей, що
помагають поетові розширювати межі своєї творчости, розвивати свій світогляд і
питому вагу яких завжди можна усталити при аналізі творчости поета і
суспільно-літературній оцінці створених ним образів. Прекрасні слова одного з
перекладачів «Кобзаря» на російську мову, М. Славінського, який дає відповідь на
це питання: «Усе, що свідомо чи несвідомо жило й ховалося в народньому почутті,
все, що плакало, раділо й стогнало в серці народньому,— усе злилося в поезії
Шевченка в один акорд, палкий, сумний, приголомшливий. Шевченко все одержав від
народу і все віддав народові, повернув проясненим, перетвореним у вогнищі думки,
почувань та страждання» . Та ці слова, власне кажучи, свідчать про м а т е р і я
л творчости поета, про джерело, з якого він черпав своє надхнення, свої
найглибші ідеали, своє ставлення до речей і явищ. За всім цим залишається таки
невирі-шеним питання про питоме значення тих елементів у творчості поета, які
треба зарахувати до впливу українського суспільства і які не можуть не цікавити
історика української громадськосте. Це питання тим цікаве, що у сучасників
Шевченка, принаймні у декого з них, здавалось, були дані для такого впливу. Адже
в тій групі українських діячів, які увійшли до складу Кирило-Методіївського
Братства, були люди, що своїм знанням та освітою перевищували Шевченка. І,
незважаючи на це, наслідків їх впливу ми не бачимо. Ставлення до Шевченка його
сучасників, навіть найви-датніших, які залишили свої сліди в російській та
українській науці і які мали європейську освіту, було таке, що виключає
можливість навіть найменшого такого впливу. Ось кілька свідчень-ілюстрацій до
вищесказаного.
Твори Шевченка видалися Кулішеві «одкровенням з неба»; сам поет представ перед
ним не як кобзар, а як «національний пророк», а «сяйво духа Шевченкових творів
було чимось надприродним». Костомарова «огорнув страх», коли він вперше почув ще
не надруковані твори поета. «Я побачив,— каже історик,— що Шевченкова муза
роздирала завісу народнього життя. І страшно, і солодко, і боляче, і захоплююче
було туди заглянути!.. Тарасова муза прорвала якесь підземне склепіння, що вже
протягом кількох віків було замкнене за багатьма замками, запечатане численними
печатями».
Максимович, за словами поета, «просто благоговіє перед моїм віршем; Бодянський —
також».
 
Наші Друзі: Новини Львова