Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 05 квітня 2020 року
Тексти > Жанри > Документ  ::  Тексти > Тематики > Історична

Сучасна українська еміґрація та її завдання

Переглядів: 26414
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
дивитись на ці державні новотвори як на тимчасові, «сезоновими» державами їх
називаючи. Тим-то й можна пояснити ту зарезервованість, що її виявляють в справі
стосунків до них «поважні» діячі і представники європейської політичної думки.
Авсігіції і гороскопи останньої в справах російської проблеми ще й досі
живляться давніми джерелами, старими критеріями і засвоєними раніш оцінками
величности Росії. Одіюм чи маєстат імени її ще й досі високо кваліфікується на
міжнародній політичній біржі, принаймні тією школою дипломатів і політичних
діячів, що цинічно переходять до порядку дня над надокучливими претенсіями не
досить сильних прохачів або що не вміють розпізнати в цих «пре-тенсіях»
неоправданих і «проханнях» елементів наростаючої сили нових факторів
міжнароднього життя.
Власне, в таких, об'єктивно кажучи, умовинах перебуває сьогодні наша справа в
опінії одповідальних, від яких залежить рішення, кругів європейської та
американської політичної думки. Оптимізм в оцінці цих умовин був би зайвим і зле
свідчив би про нашу здатність орієнтуватись в складній ситуації міжнародніх
відносин. А проте їх змінливість, що лежить в самій природі їх, їх
сейсмографічна чуйність до змін, що наближаються в політичних перегрупіровках і
комбінаціях, не дає нам права бути і непоправними песимістами щодо реальних
наслідків од наших змагань, на з'ясування ваги нашої справи перед європейцями
направлених. Не забуваючи ані на одну мить, що ми знаходимось у стані боротьби,
ми повинні реально зважити вагу тих чинників, що нам не сприяють і за всяку
ціну, всякими гідними нас засобами значення їх обезсилити.
Отже, наперед мусимо рахуватися з тим, що, знаходячи навіть теоретичне
признання, обґрунтованість і справедливість наших змагань, не так легко знайдемо
практичне, реальне підтвердження теоретичної чи академічної солідар-ности з
нами. Можна з пошаною ставитись до заяви президента Чехословацької Республіки
Масарика про те, що, мовляв, він і його уряд будуть розглядати однині українську
проблему нарівні з російською, можна бачити в такій заяві показник зміни, що
розпочалася, настроїв серед рафінованих «москвофілів», якими до недавнього часу
були чехи, але ця заява не може нами розглядатись, як реальна величина, що
переважує на міжнародніх терезах в певний бік становище нашої справи. Подібні
заяви — це «музика майбутнього», що наближається, яку відчував і раніш других
ніби побачив розумний професор,— голова молодої слов'янської держави, прихильник
реалізму не тільки в філософії, але й в політиці. Але вона має більш моральну
вагу для нас, а не політичну. Вона, як та «ластівка», що весни не робить,— по
відомому прислів'ю, а проте все ж весну віщує! З огляду на сьогоднішню
групіровку держав і значення в міжнародній політиці Англії і Франції нам багато
залежало б на тому, щоб почути аналогічні чи похожі заяви із уст Лойд-Джорджа
або Пуанкаре. На жаль, їх не маємо і, певно, не почуємо доти, доки не проробимо
праці, що ебов'язала б їх таку заяву скласти. Ясна річ, що найголовнішою працею
буде та, яку на Україні своєю кров'ю, жертвами і упертістю в напрямку здобуття
власної держави проробить наш народ. Але й ця праця буде неповною, а може, й не
вистачаючою, коли одночасно ми, українська еміґрація, не переконаємо політичну
опінію великих держав, їх пресу, їх громадянські круги в тому далтонізмові, що
вони його допускаються, сподіваючись воскресіння колишньої могутности великої
Росії. Ми повинні доказати, що це помилка, самообман, що до цього ми — українці
— разом з іншими колишніми «інородцями» не допустимо і що резервова позиція
великих держав в стосункові до наших державних домагань дорого коштуватиме в
першу чергу цим же державам.
Проводячи певну працю в цьому напрямку, ми повинні скомпромітувати ідею
реставрації великої Росії, як ідею нереальну, штучну і невигідну для Европи,
натомість виставляючи плян поділу її, як найбільш доцільне розв'язання
остогидлої, неспокійної справи, що все таїла в собі погрозу і небезпеку для
Европи, що й тепер таїть в собі ті ж самі тенденції.
Справа з оцією компромітацією не є така легка, як дехто думає,— отож з тим
більшою енергією за неї українська еміґрація взятись повинна, використовуючи для
цього той багатий матеріял, який ми, зазнавши на собі і таємничі ін-тенції, і
всі вияви московського «я», посідаємо.

БОРОТЬБА ПРОТИ ІДЕЇ ФЕДЕРАЦІЇ
Не можемо при цій нагоді не пригадати і певного нахилу європейської політичної
думки приклонити нас, як і інші народи бувшої Росії, до федеративного співжиття
з нею. Дехто з європейських політиків гадав, що федеративна реконструкція Росії
була би найкращим вирішенням російської проблеми взагалі, а одночасно це
вирішення розв'язало б національні домагання інших народів, що заселяють бувшу
Росію, в тому числі українського. Наскільки ілюзорним і поверховим є такий
погляд,— про це нема чого довго розводити. Практика переведення ідеї федерації
Росії сучасною московською владою найкраще доказує нежиттєвість цього методу,
штучність цієї форми вирішення складної справи. А тому українська еміґрація в
своїй праці, щодо критики проектів полагодження національного питання на Сході
Европи, не повинна забувати і проекту федеративного, викриваючи його
необґрунтованість і політичну та економічну наївність. Звичайно, що перш усього
вона повинна дати собі раду з власними «москвофілами», модерний тип якого бачимо
хоч би в особі В. Панейка, цього яскравого ідеолога «непротивлення» московському
лихові і теорії «не тратьте, куме, сили, спускайтесь на дно!»
.
БОРОТЬБА ПРОТИ ОКУПАНТСЬКОГО УРЯДУ
Поруч з цими завданнями інформаційно-агітаційної праці української еміґрації
стоїть також справа чинного проти-ділання заходам совєтської Москви і її
експозитури — совєтської України. Це протиділання повинні поставити ми як одну з
найголовніших точок програми діяльности нашої серед закордонного громадянства і
роз'язати остаточно ілюзію можливосте співробітництва Европи з ними, коли така
ілюзія ще живиться у людей непоінформованих та легковірних. Правда, той туман,
ті спекулятивні комбінації, що на них хорували до недавнього часу деякі
пролетарські і торговельно-промислові круги Европи, почав розвіюватись, і
сьогодні ні реальний політик, ні купець, ні фінансист чужоземець не заколисують
себе надіями поважних успіхів чи реальних якихось результатів од установлення
зв'язків з представниками «комуністичного царства». Феноменальне крутійство,
нахабність, безсоромна брехня большевицьких дипломатів і політиків, а, головна
річ, з'ясована безрадність
господарки в совєтській Україні і Росії, доти, доки там панують большевики,
стали остільки відомими й ясними поважним кругам Европи, надто після
красномовних дипломатичних маніфестацій большевицької політики в Генуї та Гаазі,
що ледве чи має реальні вигляди справа про юридичне визнання совєтських
республік і про уділення їм кредитів на економічне відновлення «зфедерованої»
московської потвори. Европа, зайнята своїми власними справами або більш для неї
пекучими питаннями міжнародньої політики, скоріше за все буде деякий час
вичікувати закінчення процесу розкладу, який відбувається на землях, що їх
ґвалтом утримують ще під собою большевики. Та мусимо передбачити наближення
певного перелому в такій, що чогось ще вичікує, пасивності і з свого боку всіх
сил та рук прикласти, щоб він скоріше наступив. В умовинах нашого перебування за
кордоном свій обов'язок в цій справі тоді виконаємо, коли допоможемо остаточній
компромітації большевицьких експериментів в очах світу. Занадто добре «на своїй
шкурі» знаємо ціну і якість їх, а тому з більшим запасом знання і завзяття
можемо це завдання виконати. Большевики не раз ще будуть свої сили напружувати,
щоб задурити голову легковірним, і або шантажем, або обманом певні вигоди у них
вирвати. Мусимо їхні пляни в цій справі на чисту воду виводити і за всяку ціну
розбивати!

ВІДНОШЕННЯ ДО ПЕРЕКИНЧИКІВ
Нас од цієї праці не може утримувати факт переходу на бік ворога декого з членів
нашої еміґрації. Коли ми пригадаємо моральну вартість, політичну нікчемність, а
подекуди і мотиви своєрідного «неофітства» перекинчиків, то переконаємось, що те
«большевицьке обрізування», на яке вони зважились піддатись, недавнього свого
святого святих цураючись та «дуючи й плюючи» на нього, пояснюється або
політичною несталістю перекинчиків, або їхньою здемора-лізованістю, до якої
вони, і серед наших рядів перебуваючи, зрештою нахил мали. Це все здебільшого
люди, що «легким хлібом» або з «казенного пирога» привичку засвоїли харчуватись.
Доки вони мали добрі платні посади в установах урядових, доти вони й «характер
витримували». Коли ж їх «скоротили» або за бездарність чи невідповідність
звільнили, вони деякий час ще «вольними художниками» перебували, проживаючи
 
Наші Друзі: Новини Львова