Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 05 квітня 2020 року
Тексти > Жанри > Документ  ::  Тексти > Тематики > Історична

Сучасна українська еміґрація та її завдання

Переглядів: 26413
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
нашої державної справи відповідні можливості і ситуації.
А проте, слід признатись, що таких виступів зареєструвати зможемо небагато, що
цілий ряд принагідних для нас можливостей лежить ще облогами і чекає од нас
пильної уваги до себе та рухливої ініціятиви.

ПРАЦЯ СЕРЕД МІЖНАРОДНІХ НАУКОВИХ ОБ'ЄДНАНЬ
Зокрема: потреба і можливість використання для нашої справи наукових асоціяцій і
міжнародніх і поодиноких країв з боку наших наукових кваліфікованих сил стає
черговою проблемою і для нашого уряду, і для еміграції цілої. Коли б наші
учені-еміґранти зміцнили свою організацію професійну і увійшли в зносини з
своїми колегами в поодиноких країнах, то через них вони чимало могли б зробити і
для української науки, і для самих себе, і для цілої справи української. Правда,
лише частина наших наукових сил знайшла собі відповідну працю, решта живе в
злиднях страшних і марнує та поне-віряє свої знання. Організація наукових діячів
емігрантів буде першим етапом до полагодження їхнього тяжкого становища; за цим
етапом одкриваються можливості ширшого використання ними наукових огнищ і
асоціяцій міжнарод-нього характеру для нашої державної справи. І тим більше
такої активної ініціятиви од наших наукових діячів треба побажати, що серед них
є люди кваліфікованого високого знання, які своїми виступами перед міжнародніми
ареопагами молодої української науки не скомпромітують.

УЧАСТЬ В ЕВРОПЕЙСЬКІЙ ПРЕСІ І ЖУРНАЛІСТИЦІ
Таким самим незораним облогом, а навіть не розпочатим майже оранкою лежить перед
українською еміграцією поле європейської журналістики, преси і літератури, ще
дуже мало використане українськими літераторами. В європейській пресі чимало
інформаційних звісток надибати можна про українські справи, про заходи уряду
нашого, про становище України під окупантською владою, про голод і повстанчі
рухи на ній. Досить часто інформації ці мають правдивий характер, але досить
часто друкуються й неймовірні брехні, провокації. Зфальшовані навмисне всілякими
ворогами нашої державної справи, відомості, які безкритич-но приймаються
європейськими органами преси од ворожих нам телеграфних аґенцій і з легкою вірою
друкуються там для затуманювання європейського читача.
Та все ж коли біжучих хронікерських інформацій про українські справи не бракує
органам європейської преси, то поважних артикулів, совісно і ширше опрацьованих
розвідок з обсягу українського ми рідко коли можемо в поважніших європейських
журналах і газетах надибати. Правда, суть певні перепони для «завоювання» цих
органів в наших цілях, а проте й вони не є непереможними: при певній енергії і
зручності їх можна подолати і таким чином використати ці великі можливості і
джерела впливу на європейську громадську опінію. Та праця, що її Провадять з
успіхом для нашої справи в швайцарській пресі д. Ге, а в італійській пані
Липовецька та д. Шебедів, проказують дорогу і для інших наших літераторів-еміґ
рантів. І коли на цю дорогу щодо польської преси став д. О. Саліковський, а щодо
румунської преси проф. К. Мацієвич, то треба тільки побажати, щоб за їх зразком
пішли і інші діячі нашого друкованого слова з авторитетними артикулами в
визначніших органах окремих країн, правдивому з'ясуванню нашої проблеми
присвяченими. В загальному підсумкові праці нашої еміграції ця форма її свою
питому вагу матиме, а ті зв'язки, що їх окремі наші літератори на цьому ґрунті
сьогодні зав'язали б з європейською пресою та журналістикою, корисними були б і
надалі, після того як українська держава увійде чинним фактором до міжнародніх
відносин, а її розвиток, придбання, культурні та творчі шукання потребуватимуть
правдивої про себе інформації й серед чужих народів.
Не можна не зазначити такого прикрого факту, як той, що деякі з наших
публіцистів, що так успішно виступали раніш на сторінках європейської преси,
сьогодні не дають тут знати про себе. До таких належить Д. Донцов, один з
найталановитіших сміливих публіцистів та ідеологів української держав ности,
виступи якого тепер особливо б були на часі і безумовно дещо нового, яскравого
додали би до освітлення нашої проблеми перед європейським громадянством.
Так само не можна не пожалувати, що наші офіційні дипломати занедбують
можливості поширення своєї політичної праці серед чужинців і не виступають з
ширшими артикулами в поважніших європейських журналах чи газетах на теми
українського міжнарод нього характеру. Цього засобу і не цурались, і не
цураються фахівці дипломати, а в наші часи ним не раз користувався Пуанкаре,
Бенеш, небіжчик Таке-Іонеску. З українських дипломатів його використовували,
тільки рідко, на жаль, О. Шульгин і проф. К. Мацієвич. Таке «упередження», коли
воно є до згаданої форми політичної праці наших представників за кордоном, є
помилковим, і його слід направити, тим більше, що серед наших дипломатів маються
такі визначні теоретики національної проблеми взагалі, як М. Славинський та Б.
Боч-ковський, які дещо нового, солідного могли б і європейському громадянству та
науці в цій справі сказати.
Отже, вся наша еміґрація в міру своїх сил повинна знайти собі дорогу до
європейського слова друкованого і використати трибуни його для пропаганди,
обґрунтовання і всесторон-нього з'ясування ваги української проблеми, не яко
проблеми, що торкається одного тільки народу нашого, а як такого питання,
проволіканням з позитивним вирішенням якого гальмуватись буде справа усталення
політичної рівноваги Европи, а натомість підживлятись буде балканізація її, з
усіма, що випливають звідси, висновками.
ОРГАНІЗАЦІЯ ЛЕКЦІЙ НА УКРАЇНСЬКІ ТЕМИ
Користуючись друкованим словом, не слід забувати в нашій інформаційній праці і
того значення, що його має в Цій справі живе слово, мовою зрозумілою для
чужоземця промовлене. Організація публічних лекцій, рефератів, ширших
повідомлень повинна до програми нашої праці, 'як інте-ґральна частина її,
увіходити. Що ширше розвинемо нашу Діяльність в цій галузі, тим ширший розголос
дамо нашій справі серед активних кругів європейського громадянства.
Що активнішу працю в цьому напрямку розвинемо, тим швидше розвіємо упередження
до нашої проблеми і тим горливіших — чинних прихильників її серед чужоземців
придбаємо)

БОРОТЬБА ПРОТИ «ВЕЛИКОЇ ЄДИНОЇ РОСІЇ»
Не будемо ігнорувати ваги інформаційної та апологетичної праці в цій справі.
Інертність європейської політичної думки в деякому відношенні є так міцна, а
заскорузли-вість — нерухлива і нечутлива до життьових логічних аргументацій, що
в сьогоднішніх умовинах тільки систематичною, послідовно переведеною працею на
різних, зазначених вище, ділянках зможемо коли не остаточно цю перешкоду
подолати, то принаймні ширші виломи в ній пробити. Доказати європейцеві
необхідність визнання за українською нацією прав на її самостійне державне
життя, це значить найщільніше підійти до справи фактичного поділу колишньої
московської імперії, нині сонєтської «федеративної» республіки. Ні факт
існування прибалтицьких держав — Фінляндії, Латвії, Естонії, Литви,— ні
прилучення деяких земель бувшої Росії до Польщі не можуть поважним політиком
розглядатись за акти тривкі, що знаменують собою остаточну одірваність названих
земель од бувшої Росії. Всі держави, утворені після 1917 року на території
бувшої Росії, не мають шансів на тривке існування і будуть завжди загроженими,
поки на півдні бувшої імперії не організується і в силу не увійде незалежна
держава українського народу. Тільки вона одна, як найсильніша численністю свого
населення, матеріяльними ресурсами і мілітарною відпорні-стю, може бути базою,
підставою більш-менш незахитного життя державних новотворів, з бувшої Росії
організованих. Тільки повстання і зміцнення цієї держави може фактично вирішити
долю Росії і призвести до остаточного та безповоротного поділу її. Оцю вагу
Української Держави в долі новітніх прибалтицьких і кавказьких державних
формацій добре відчувають розумніші, реальні політики їх, не заколисані ілюзіями
сучасносте, яка, як показав брутальний досвід, пророблений комуністичною Москвою
над Грузією, що була визнана і де-факто і де-юре європейськими державами,
розвіює тимчасові самообмани політично-державного порядку і творить фікції
з'явищ ніби реального характеру. Не будемо і себе заколисувати ілюзіями в
дійсній та незломній реальності актів фактичного чи юридичного визнання згаданих
держав з боку Европи і Америки. Ці акти мають своє значення доти, доки
московська брутальна сила не розтопче творчої праці бувших «інородців» і наново
не підіб'є під своє копито земель з «інородчеським» населенням, що одірвались од
неї. Сподіватись допомоги і підтримки цим державам з боку тих держав, що визнали
їх,— було б даремно. Бо, в суті діла, реальний європейський політик не може не
дивитись на ці державні новотвори як на тимчасові, «сезоновими» державами їх
 
Наші Друзі: Новини Львова