Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 05 квітня 2020 року
Тексти > Жанри > Документ  ::  Тексти > Тематики > Історична

Сучасна українська еміґрація та її завдання

Переглядів: 26408
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
ця довго не продержиться, а чи буде силою скинена з свого панування, чи сама
завалиться. Передбачаючи цей радісний в житті України день, наш народ по змозі
готується до нього, щоб використати його для національно-державної мети. Метою
цією є здобуття, затвердження і зміцнення нашим народом своєї власної, не
залежної від чужинців і сусідів, Суверенної Української Держави. Більшість
нашого народу уявляє собі Українську Державу, як Українську Народню Республіку.

НАДІЇ НА ЕМІГРАЦІЙНЕ ГРОМАДЯНСТВО
Працюючи над цією справою, всіх сил вживаючи для того, щоб здобути собі
незалежну державу, український народ велику надію покладає на українську
еміґрацію: він вірить, що еміґрація ця, на чолі з урядом українським, так само
для добра України працює, своїх одповідальних обов'язків перед Батьківщиною і
історією не забуваючи. Можна сказати більше: дехто з наших братів і земляків,
під московською ворожою владою перебуваючи, сподівається, що власне уряд
український, працюючи вкупі з рештою еміґрації, здобуде спасенну волю Україні і
признання їй, як незалежній державі, од інших держав і народів. Може, отакі
сподіванки й перебільшеними можна назвати, а проте, вони самі за себе
промовляють, та ще більше почуття обов'язку в стосункові до Батьківщини перед
цілою українською еміґрацією ставлять..
Українська еміґрація є органічною інтеґральною частиною цілого українського
народу, що під чужою владою перебуває. Політичні думи, культурно-освітні
стремління і організаційні змагання до утворення власної держави української
нації повинні наскрізь пройняти і українську еміґрацію, яка в спеціяльних
умовинах свого перебування на чужині, здебільшого в європейських державах,
мусить тут виконати одповідальну частину загальнонаціональної і
загальнодержавної програми української нації, а власне, ту частину, що її народ
наш під окупаційною владою доконати не може, а яка, проте, має величезне
значення в справі будівництва Української Держави. Не марнотратним, не яловим
повинно бути життя і перебування нашої еміґрації поза межами Батьківщини, а
повним глибокого змісту та пожиточних наслідків для рідного краю! Глибоке
розуміння потреб нашого національно-державного руху і контактна согласована
праця з тією роботою, що провадиться на Україні, ось що головним чином буде
ціхувати працю еміґрації за кордоном, коли вона захоче як слід виконати свій
обов'язок перед рідним народом. В свідомості нашого народу відбувається великий
процес перегляду і ревізії тих шляхів, що ними нації до здійснення своїх
державних ідеалів доходять;
цей процес іде в парі з муравлиною працею: 1) консолідації національної волі; 2)
усунення всього того» що зміцненню її перешкоджає, до роз'єднаности її
приводить; 3) витворення реальних, дійсних, а не показних чинників державного
будівництва України. Той, хто знає розмах-маштаб стихій-но-народнього руху за
українізацію нашої церкви і її незалежність, як церкви національної, як церкви
«Бога живого», той, хто спостерігає зріст і поглиблення свідомости національної
нашого села, кристалізацію почуття відруб-ности національної від сусідніх націй
— польської та московської,— той, хто здає собі звіт з таких фактів, як
поширення ворожости до московських наїзників за насильства, грабіжництво і
ґвалти їхні над українською людністю, як нехіть до московської книжки, а
натомість любов і горливість до рідного слова друкованого, що дедалі, то все
більше і більше зростає, той не може не побачити в цих і подібних їм явищах
ознак національної свідомости народу нашого і великої підготовчої праці його до
здобуття власної держави.

ЗАГАЛЬНІ ЗАВДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІҐРАЦІЇ
Согласно з цею працею повинна провадити свою працю і наша еміграція.
В першу чергу треба їй проревізувати-переглянути ті шляхи, якими йшла вона досі,
щоб здійснити політично-соціяльні і державні ідеали українського народу,
перевірити своє дотеперішнє поступування в справах, що тичаться будівництва
української держави, і чесно поставитись до тих висновків, які логічно випливати
будуть з цієї критичної роботи над собою: коли знайдеться помилка, то слід
направити її, коли відчується фальш чи неправда, то знайти в собі мужність
визнати їх і на майбутнє уникати.
В тій великій роботі, якої доконала українська інтелігенція в справі збудження
національної свідомости українського народу та покликання його до чинної
боротьби за власну державність, як таку державність, що дає найбільше
забезпечення його політичним, і соціяльним, і культурно-освітнім змаганням,
очевидячки, не могло не бути помилок, часом великих, часом і трагічних по своїх
наслідках. Коли підходити до оцінки цих помилок, що їх допустились і вожді
нашого народу, і окремі партії політичні, з погляду історичного,— то їх почасти
можна визнати за неминучі і непобо-римі. Не завжди вина в історичних помилках
цілковито падає на окремих осіб, хоч якою б сильною, значною була їх участь в
тих чи інших історичних подіях.
Окремі особи примушені діяти, пляни свої чи свого громадянства переводити серед
певних несприятливих обставин і з такими даними фінансовими, моральними,
мілітарними засобами, з такими співробітниками, що при всіх зусиллях їх не в
стані вони бувають подолати сил супротивних.
Отже, і українській еміграції, до перегляду своєї дотеперішньої праці на ґрунті
будівництва української державности приступаючи, слід обачно поставитись до так
званих «помилок» проводарів українського державного руху і ролі в ньому окремих
осіб та поодиноких політичних діячів. Ми звичку погану засвоїли од інших —
плюгавити своїх визначних людей, не шанувати ні їхньої праці, ні знання ними
нашої державної справи, ні самопосвяти їхньої для неї. Часто-густо таким
поводженням з ними, до того ж не завжди справедливим і обфунтованим, ми шкоду
завдаємо самим собі, бо відпихаємо визначних людей од співробітництва з нами,
вливаємо до їхньої свідомости певне знеохочення і невіру,— а в результаті такої
необачности знесилюємо наші можливості, забуваючи, що не так багато маємо людей,
що одповідали б усім вимогам, з якими підходити до державного чи
політично-громадського діяча треба.
Слід берегти тих діячів наших, що мають сталеву волю, ясність думки, здатність
до праці, тактовність в обходженні з людьми, політичну освіту, широкий маштаб в
роботі і чесно ставляться як до своїх обов'язків, так і до державних грошей.
Об'єктивна оцінка безкорисної ді<уіьности цих людей з боку громадянства,
неминуче зв'язана з пошаною та довір'ям до них, дасть їм моральні сили з
подвійною енергією для загальної справи працювати і наочно скутки своєї роботи
громадянству показати.
Це не значить, що діяльність наших політичних та державних діячів повинна,
проходити без критики чи під покровом тайни якоїсь. Навпаки, чим більше світла
буде, безсторонньої критики, любов'ю до справи продиктованої, тим більше і
користи для справи буде, тим ціннішою буде державному чи політичному діячеві та
допомога, що ця критика принесе йому. Він її потребує, вона органічно необхідна
для нього. На превеликий жаль, такої критики наш державний діяч досі майже не
мав. Українська преса політична, а так само й практика політично-громадянських
угруповань позначалась в цій справі рисами тенденційного іуртківства,
обмеженеє™ і сектантства.
Дуже часто, замість об'єктивної оцінки своєї діяльности, наш державний діяч
зустрічав з боку згаданих джерел критики повне нерозуміння своєї праці,
наумисність, а то й злобу неоправдану. Ще частіш якась негативна дрібна риса чи
помилка даного діяча роздувалась до неймовірних розмірів, а позитивніші, цінніші
риси і заслуги його забувались до такої міри, що ніби витворювалась ілюзія
повної невідповід-ности його до тієї праці, за яку він, з волі того ж таки
громадянства, брався.
В такій молодій формації державній, якою є форма цієї державности української,
подібне відношення до визначних наших діячів — це недоцільне, необачне і
шкідливе марнотратство певних цінностей державних, марнотратство, що нічого
спільного з інтересами нашого державного будівництва не має. І тим більше цих
метод на еміграції треба позбутись, бо самі матеріяльні і моральні умовини,
серед яких емігранти наші перебувають, не дуже сприяють рівновазі в оцінці
діяльности як окремих людей, так і цілих угруповань.
Спокійна, об'єктивна оцінка тих наших державних діячів, , що працюють для
загальної справи за кордоном, переведена з додержанням до них вимог обачности,
дасть нам більш-менш певний критерій, з яким повинні до цієї одповідальної і
тендітної справи приступати.
Коли такий діяч має зазначені вище риси державного мужа, коли він виявляє їх в
 
Наші Друзі: Новини Львова