Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 27 вересня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична  ::  Тексти > Жанри > Стаття

Микола Міхновський (Посмертна згадка)

Переглядів: 19376
Додано: 30.11.2007 Додав: Віталь  текстів: 2
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сергій Шемет.
Микола Міхновський.
(Посмертна згадка.)
________________________________________
Давно це було. Тридцята, а може й більше весна приходила і
минала. З дивовижною виразкостю згадується цей травневий ранок,
повний сонця, світла, тепла і пахощів. Ніби в що хвилину відчуваєш
ніжний аромат яблуневого цвіту і бузку, і бачиш, що нігде на світі
немає такої чарівної весни, не пахнуть так сильно квіти, як у нас
4
на Україні. Студентом ще приїхав я одного разу на вакації на
батьківський хутір, на Полтавщині. Знахожу там ціле юнацьке
товариство: брата студента і його двох гостей, Гаврила та Миколу
Міхновських. Найбільше молодечого запалу, вогню і радости було у
цього чарівного хлопця — Миколи! Замерзший після петербургських
холодів і студій над технікою і математикою, я відогрівав себе в
палких проміннях українського сонця, повними грудьми вбірав в
себе і ці пахощі полтавської весни, і цю радість життя, і цю дивну,
ніжну мрію свіжо пробудженого українського патріотизму, яку
розпалював у всіх нас цей милий, чарівний юнак. Він всіх нас
зачарував: і моїх старих, і всю молодь, що зліталась з околиць до
нашого хутора на зов української пісні і українського слова, котрі
бреніли, як відроджена надія нації. З того часу це зачарування
залишилося на все життя у мене і цілої нашої родини.
Він був сином священника на Прилуччині. Виріс, як і ми, на
селі, але відчував і любив село і селян якось инакше ніж ми —
так, як ми з свого становища дідичів не могли села відчувати, бо
не могли так наблизитись до його внутрішнього, інтимного життя.
Він був тим, що допоміг мені, моїм близьким і товаришам пізнати
»красу і силу« селянської України, відчути нашу національну
гордість і усвідомити бажання України національно могутної,
незалежної.
Микола Міхновський студіював тоді право в Київськім Уні-
верситеті, Він знався зо всіма »старшими« і »молодими« тогочасними
представниками українського руху в Київі. В ті часи старі громадяне
мали на молодь вплив і багатьох повернули на шлях чисто куль-
турної, аполітичної праці. Цією культурною працею на початку
займався й Міхновський. Це було для нього закінченям національ-
ного усвідомленя і завершеним загальної освіти. Він користався при
цим поміччю і порадами особливо Олександра Кониського, що тоді
багато сил і часу уділяв виховуваню молоді. Швидко, одначе,
Міхновський переріс свого наставника. Він хотів поглибити укра-
їнську, ідею, з літературної зробити її політичною, і од наукових
студій перейти до реальної політичної акції. Він шукає нових
шляхів, хоче українську політичну думку звільнити від чужих
впливів і намагається самостійно знайти розвязаня українського
проблєму. Він обурюється вічним українським мавпувашіям москов-
ських взірців, хоче найти рішеня чергових завданнь українського
національного руху на підставі оцінки потреб і обставин самої
України і силами самих Українців. Він хоче обняти цілий укра-
5
їнський проблєм, додумати його до кінця, піднятися до найвищого
пункту національної свідомости. І він мав смілість, одинокий тоді,
до того найвищого пункту піднятися, кінцеву мету — »Самостійну
Україну« — побачити і про неї тодішньому українському свідомому
громадянству сказати.
За ним пішла і його підтримала невелика ґрупка молоді,
найблизчих його товаришів, що в »Братство Тарасовців« була зорґа-
нізувалася. їх було чоловік 6. Я знав чотирьох з них. Це була
завязь українського самостійництва. Провідником був Микола
Міхновський. їх світогляд був такий. Своя самостійна Українська
Держава. Без своєї національної держави ніяка нація не може жити
й розвиватися. Настав час почати боротьбу за оцю свою національну
державність. Не досить культурницької праці старших поколіннь.
Треба перейти до праці активної політичної. Треба готуватися до
оружної боротьби. Ціль наша — визволеня цілої нації з московської
неволі, сотвореня Самостійної Української Держави. Наші методи і
засоби боротьби повинні відповідати поставленій цілі. Методи і
засоби революцийних російських партій для нас Українців —
непридатні. Наші умови і наші цілі инші. Вже тепер, в перших
фазах боротьби, ми — Українці — не можемо йти разом з мос-
ковськими революціонерами, бо московські революціонери, не менше
ніж московські оборонці істнуючого режиму, хотять нашого націо-
нального поневоленя, хотять українські інтереси підпорядкувати
інтересам московським. Україна для Українців. Отже всякий, хто
хоче її визискувати, є наш ворог. Українська нація тільки тоді стане
вільною, коли ми — українська інтеліґенція — звільнимо насамперед
свою думку зпід впливу чужинців-експлуататорів нашої нації. Тоді
ми зможемо знайти вірні шляхи і способи для визволеня своєї нації.
Наше покоління мусить сотворити свою українську національну
ідеологію для боротьби за визволеня нації і для сотвореня своєї
держави. Отже ні проекти московських лібералів, ні соціялістичні
програми московських революцийних партій не можуть бути нами
прийняті як наші проекти, як наші програми. Хай ця висока
московська культура не приваблює і не дурить нас. Будемо жити
своїм розумом, хоч-би він був і неотесаний, мужичий, бо инакше ми
своєї нації ніколи не визволимо. В протилежність московському
революцийному інтернаціоналізму і соціялізму, наш шлях іде по
лінії індивідуалізму і революційного націоналізму.
Такі думки роїлись тоді в головах »Тарасовців«. Проти них
було все: і старе — культурницьке, і молоде — соціялістичне
6
українство. Справа »Тарасовців« здавалася зовсім безнадійною.
Опріч як на свої сили, ні на кого і ні на що було рахувати. А своїх
сил всього кілька чоловік. І всетаки Микола Міхновський »дерзнув«,
зважився. Спіраючись на невелику ґрупку »Тарасовців«, він кинувся
зо всією силою свого темпераменту в боротьбу за поширеня своєї
віри, проти всіх і проти всього, що було проти неї. Перше всього
він проголосив війну »старим« — »українофілам« — що були тільки
за культурну працю, що ні про яку національну реіволюцію не хотіли
думати і виступали проти дiяльности революційної, яка, мовляв,
накличе урядові репресії на всякий прояв українського національ-
ного руху, в тім числі і на чисто культурну працю лояльних елємен-
тів. Його різкі виступи декого налякали і багатьох образили. Він був
різкий в дебатах і в писанні. Його різких статей в галицькій пресі
»старі« ніколи йому не вибачили. Ще різче нападав він на молодь
за її захопленя московськими соціялістичними ідеологіями. Виступи
маленького гуртка »Тарасовців« на велелюдних сходинах ріжно-
племенного київського студентства робили вражіння якогось дон-
кихотства. Це були виступи людей якогось иншого світогляду, зовсім
тоді не модного і масою студентства не визнаного. Загально визнані
були ідеї всесвітнього соціялізму і всеросійської революції, які мали
автоматично визволити і Україну. А тут раптом якийсь нечуваний
сепаратизм, чудернацьке якесь »самостійництво«, — і ще більше
чудне недовіря до загальноросiйської революції і всесвітнього
соціялізму! Багатьом здавалося це все просто »желаніемъ поориги-
нальничать«. Хіба можна про такі річі »серіозно говорити«? Словом
випростати українську інтеліґентську думку зпід впливу інтер-
національних ілюзій було ділом не легким, настільки не легким, що
навіть страшна катастрофа наших днів далеко не всіх ще зпід цих
старих ілюзій випростала.
 
Наші Друзі: Новини Львова