Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 20 вересня 2019 року

Манускрипт з вулиці Руської

Переглядів: 74688
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Єпископ осінив мене хрестовим знаменням, давши цим зрозуміти, що розмова
закінчена. Я йшов додому й думав, кого б собі взяти в помічники: це ж стільки
буде праці, клопоту, мороки... І я зрадів, коли побачив знайомого конвісара
Антоха Блазія. Він ішов мені назустріч, похилий і зсутулений; коли я порівнявся
з ним, Антох розпрямився, хотів було посміхнутися, та посмішка не вдалася, я
помітив лише чорний пеньок у верхньому ряді його білих міцних зубів; він зімкнув
уста й поник, і я зрозумів, що його спіткала така сама, як моя, доля.
Мацько Патерностер подавав мені на стіл пиво з моченими в олії грінками,
допитливо поглядав на мене: він мусив знати все про свого клієнта, а я в його
пив'ярні гостював уперше. Ніколи й у гадці не мав заходити до цього смердючого
підвалу: конвісар, який має добре набиту руку, може собі дозволити на кращі
пив'ярні. Я промочував горло в Аветика у вірменському кварталі, у «Бразі» на
Краківському передмісті, не заходив лише до підвалу Корнякта. Там, кажуть,
шинкар подає питво тільки патриціям, купцям і цеховим сеньйорам — зло і
заздрість не раз мене допікали, думав: дай-но стану цехмістром, то вже так
познущаюся з тебе, шинкарю, що впрієш. Вино у тебе розведене, пиво скисле, риба
за на службiсмерджена, олія до грінок торішня... Ба, не судилося, мене вигнали з
цеху яко православного, і я тепер випиваю, де дешевше, і скнію на службi в
Успенському братствi. Багато нас, вигнанцiв, знайшло собi притулок бiля старшого
братчика Юрiя Рогатинця, який встановив у будинку бiля Успенської церкви
друкарню i обiцяє зробити з неї прибутковий заклад. О-хо-хо, чекай, псе, поки
кобила здохне… Але куди подінешся: православного тепер на роботу не приймуть
ніде, а Рогатинець дає відсоток — малий, щоправда, але на хліб вистачає — від
зібраних у русинів пожертв на викуп друкарні у лихваря. Оце я й ходжу по домах,
немов жебрак,— випрошую. Гірка то робота, люди скупі й не всі мені довіряють,
хоч я й записую на листку з братською печаткою прізвища й суму пожертвувань,
дехто потрусить гаманцем, але це буває рідко, навіть православний Корнякт,
купець іменитий, який назвався опікуном Успенського братства, дав лише сто
золотих, правда, обіцяє давати стільки ж щорічно.
Лисий Мацько стояв біля мене, перехиливши набік голову — він мусив знати не
тільки прізвище, а й увесь родовід свого клієнта, і я сказав нарешті, хоч
свідком мені господь, і не думав показувати цьому скупердязі листа з братською
печаткою.
— Я — Антох Блазій, Мацьку, вчорашній конвісар, а нині — успенський братчик...
Та ти, мабуть, чув про мене — збирача пожертв на братську друкарню.
Треба було бачити, як змаліли очі в Мацька, коли він почув слово «пожертви». Аж
сахнувся, ніби його штовхнули в груди, а в мене зблиснула думка: здерти і з
нього мзду, обскурати цього потаємного лихваря. Я вийняв з кишені сурдута листа
з печаткою і промовив урочисто, сподіваючись розбудити в ньому православну
совість:
— Ти, напевно, читав, Мацьку, послання нашого владики Балабана, я щоранку той
листок наклеюю до стіни наріжного будинку Руської і Шкотської, бо прокляті
ціпаки здирають. У тому посланні святий отець закликає наш простолюд до пожертв
словами славного друкаря Івана Москвитина. Я напам'ять їх знаю. Ось послухай і
ти зм'якнеш: «Обходив я багатьох багатих і благородних, просячи допомоги від них
і кланяючись їм, стоячи навколішках і обличчям припадаючи до землі. Не випросив,
не виєднав ласки у священних чинів, тільки деякі малі, неславні громадяни подали
поміч, мов та бідна вдовиця,— вкинули дві лепти із свого вбожества». Ну, що
скажеш на це, Мацьку? Єпископ і братство на таких, як ти, надіється. А ти не
дуже й бідний...
Мацько вже не відступав назад, послання, яке я прочитав йому напам'ять, чомусь
не злякало корчмаря, він витягнув два гроші і подав мені.
— Мацьку, як тобі не встидно! — відсунув я пугар з пивом.— Дві лепти — це не два
гроші, це дві частинки твого майна. Ось Абрекова дала золотого, а вона ж...
— Та дурна баба,— скипів Мацько,— зраділа, що їй таку честь зробили: над її
вікном приклеїли оте твоє послання! І віддала те, чого не мала — в мене
позичила. А тепер уже й не рада: водно зупиняється народ біля її вікна,
галайкає, уже б ти краще над моїми дверима клеїв — якась роззява та до корчми
зайшла б... А той хитрий грек, що винами торгує, маєтки скуповує, з патриціями в
карти грає, а русинів називає братами, дав, кажеш, сто золотих?
— А так! Він віддав Збоївськ під проценти і обіцяє той процент щороку вносити у
братську касу, а ще хоче дзвіницю на місці Давидової побудувати...
— Обіцяв пан кожух... Сто золотих?—Мацько закотив очі, довго в думці щось
підраховував і враз голосно зареготав: — Віддай мені, Антоху, один грош, бо я
пожертвував більше, ніж Корнякт!
Звісно, він пожартував, того гроша не відібрав, а мені вже було й байдуже —
тепер підраховував я і коли дорахувався (Мацькове майно можна оцінити хай на дві
тисячі золотих, і його два гроші — це більше, ніж сто золотих Корняктових?! То
скільки тоді грошей у Корнякта?) — і коли дорахувався, то аж піт мене облив.
— Боже, боже,— сказав я,— де ж справедливість?
— До справедливості світу,— відказав Мацько (гей, та він-бо не дурний!),— треба
йти як на торг: завжди мати при собі гроші.
— Гроші... гроші...— прошепотів я, схопившись за голову, і скупий Мацько
поспівчував — присів біля мене.
— То, кажеш, книжки будете друкувати... А хто їх продаватиме? Для цього треба
мати склеп.
— Що ти хочеш цим сказати, Мацьку? — підвів я голову.
— А те, що цілого золотого дам, якщо пообіцяєш замовити слово перед твоїм
сеньйором Рогатинцем — я його знаю,— щоб той склеп був у мене. І вам буде добре,
і мені...
— Давай золотого — скажу Юрієві.
— Я, Антоху, надто розбагатіти не збираюся,— Мацько сягнув у кишеню, підсунув до
мене золотого.— Я лиш аби жити... Ні райцею, ні лавником ніколи не стану — для
цього треба мати п'ять тисяч золотих нерухомого майна і... і перейти на
латинство...
Я аж підскочив: ці його слова прозвучали так невинно — ось піди, візьми,
зроби... Мацько хитро дивився мені в очі, і я зрозумів, що він пробує в кума
розуму.
— Ти, Мацьку, зі мною таких розмов не заводь, я член Успенського братства. Може,
сам задумав віру зрадити?.. Ну, а якби й став латинником, то де стільки грошей
візьмеш?
— А в чорта! — зареготав Мацько.
— Знаєш що, Патерностере,— сказав я, коли той перестав сміятися,— іди ти сам до
чорта, а поки що на цього золотого принеси нам обом з'їсти й випити.
...Це було ніби уві сні, але присягаюся усім святим — то відбувалося насправді.
Бо я не був дуже й п'яний — за того золотого, коли хочеш ще й закусити, і гарнця
вина не вип'єш, а Патерностер приніс дорогого — іспанського аліканту, любить
випити за чужі,— я зовсім не був п'яний, і це відбувалося насправді.
Мацько перехилив пугар і залишив мене самого, а я, згадавши багатство і
становище православного Корнякта, вигукнув:
— Най мене чорт візьмеї Таж і не всіх православних за ніщо мають!
І тоді побачив, як до підвалу зайшов сухорлявий, обтягнутий тісним чорним
сурдутом рудобородий панок у чорному високому капелюсі, в довгих штанах, що
замітали долівку. Він, не питаючи дозволу, присів біля мене, блиснув зизуватими
очима і якимось дивним голосом мовив:
— Я готов тобі служити.
— Навіщо мені слуга? — спитав я здивовано, з острахом подумавши, що панок
божевільний.— Я сам готовий служити — за шмат хліба.
— Навіть чортові?
— Тьху на тебе, я ж християнин, богові належу! Панок криво посміхнувся,
зневажливо стенув плечима.
— Ти про біблійного бога чи про того, котрого видумують собі деякі люди, і твій
Рогатинець теж, називаючи богом сумління? Якщо про
біблійного, то чим він ліпший від чорта? Бог, по-твоєму, чинить добро, а чорт —
зло. А хто сотворив чорта? Бог. Хто сотворив перше зло, яке спокусило Люцифера?
Бог. А якщо чорт став пострахом для людей, то хіба він не є спільником бога?
Зрештою, сатана — ліпший. Бог видумав покари для людей, а сатана — любов. Бог
хотів, щоб люди нічого не знали, а чорт привів людину до древа пізнання. Лютий
бог видумав зло, щоб за нього карати. І тут богові стає в пригоді чорт, його
спільник: не бажаючи бруднити власних рук, бог доручає катівську роботу
чортам... Ви молитесь богові, а він обманює вас, обіцяючи рай на небі; чорти ж
 
Наші Друзі: Новини Львова