Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 17 вересня 2019 року

Манускрипт з вулиці Руської

Переглядів: 74653
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
то при цій нагоді... Я прошу у вас, як у вельми впливового світського владці,
підтримки... Може, мені вдасться переконати вас, що до Львова, в якому останнім
часом досить люто заворушилася схизматицька гідра, необхідно ввести
найвойовничіший орден, справжнє Ісусове воїнство, яке — єдине — може стяти
погані голови потворі,— єзуїтів. А ви, шановний поете... Я хвалю вас, що пишете
зрозумілою польському народові мовою, хоча... коронаційну оду ви могли були
виголосити й по-латині... А втім, єзуїтська проповідь теж ведеться по-польськи,
навіть сам Скарга... Ви, хвальний поете, своїм словом зуміли б у цій справі
багато допомогти. Посполитий люд вірить своїм речникам. І якщо на кожному
кроці... Навіть сухий кілок зазеленіє, коли його часто підливаєш водою...
На хвилю запала мовчанка. Шимон Шимонович опустив голову, та зразу ж різко
підвів її і коротко спитав:
— Навіщо?
— Для перемоги Полонії на Русі. Єзуїтський орден здисциплінує плебс. Єзуїтська
колегія замінить пауперську[19] катедральну школу, і виховуватиме вона не
вільнодумців, які потім — хто до ліса, хто до біса, а вірних слуг святого
костьолу, котрих, немов віск, можна завжди втиснути в потрібну форму і котрі
зуміють жертвувати себе всього у вогні любові до Христа. Єзуїтизм з роками
зробить польський народ могутнім передмур'ям християнства! — Архієпископ стояв,
простягнувши вперед руки, він виголошував проповідь, очі його палахкотіли.—
Дорогі мої, хіба ви не бачите, що Польщу, оточену протестантською Німеччиною,
магометанською Туреччиною, православною Росією, може врятувати і зробити її
твердинею тільки єзуїтський католицизм? Чому досі немає у Львові єзуїтського
дому? У Вільні, у Кракові є... То виходить — риба у Львові, а рибалки в Польщі.
Де тут логіка, панове?
Підвівся Шимонович,
— Я не політик, ваша ексцеленціє, і ви, звичайно, не слухатимете моїх порад:
вводити єзуїтів до Львова чи ні. Але мені здається, що єзуїтська дисципліна
шкідливо може позначитися на суспільному житті Львова, заселеного розмаїтими
народами. При іому Львів — тільки острів серед українського моря, на це треба
зважити. Ми повинні шукати якихось кладок, стежок для порозуміння з русинами, а
не посилати до них духовних ціпаків, які закривають церкви, ловлять попів,
монахинь з келій виганяють! Я боюся, щоб подібні заходи не окупилися колись
морем крові!
Жолкевський сидів незворушно, прислухаючись до суперечки, розгладжував пишні
вуса, а брови мав зведені догори — слухав уважно, і коли розчервонілий Шимонович
уже сидів у кріслі, витираючи хусточкою піт з чола, промовив:
— Я не бачу аж такого чорного майбуття, як наш молодий гарячий віршотворець... У
нас — сильне військо, а значить, і порядок... Проте я погоджуюся з паном
Шимоновичем, що іще рано вдаватися до крайніх заходів, до огульної
пацифікації[20] краю, і тому не раджу вводити до Львова такий войовничий орден,
яким є єзуїтський. У моєму війську служать реєстрові козаки і слухняні суть. У
Львові русини теж не піднімають ребелії[21]. А єзуїти можуть їх озлобити... Ви
зарано, ваша ексцеленціє, взялися за шаблю. Спочатку варто спробувати
порозумітися з православним кліром. Балабан послав королеві скаргу на вас — і
має рацію: ви образили духовну особу. А чому б вам не зустрітися, як ми оце
сьогодні, з єпископом, з київським митрополитом і не порозмовляти: Ісус у нас
один, одна й діва Марія, йбряди подібні... Об'єднаймося. Унію складімо... Та
якби це вдалося зробити, то не закривати церкви, а відкривати нові буде
потребно; тоді можна буде посадити уніатського патріарха в Києві і цим вибити
скіпетр у московського, яким він помахує через наші голови аж до
Константинополя! А там прийде черга й на єзуїтів...
Соліковський довго думав, потім надпив з келиха вина і поглянув на гостей.
— Я дякую господові за те, що маю у ваших особах щирих однодумців, панове. А тон
нашої розмови... Що ж, яа сеймі також усі разом кричать, ніхто нікого не слухає,
а схвалюють одностайно...
Альнпек це сказав і побачив, як сполотнів патриціанський лікар і бургомістр
Павло Кампіан. Він підніс до очей руки, розглядав їх перестрашеними очима,
тремтячими пальцями розв'язав плетені золотою ниткою шнурки рукавів шовкового
жупана і, оголивши ліве зап'ястя, простогнав:
— Пляма... Червона пляма!
Альнпек підійшов до патриція, приглянувся до його руки і мовив посміхнувшись:
— Сугестія, ласкавий докторе... Лікуйтеся ось цими пігулками з гашеного вапна.
Проказа не в тілі вашому, а...
Він не доказав, повернувся і вийшов з зали консулів.
..Соліковський дізнався про страшну хворобу того ж дня, коли приймав у себе
Жолкевського і Шимоновича. І то в дивний спосіб.
Гості пішли, він знову замкнувся у кімнаті з ляльками, зробив наспіх з аркуша
паперу опудало православного єпископа Балабана і, поставивши його біля
іграшкового собору Юра, підсунув до нього чорта. Потім, поміркувавши, забрав
нечистого, вкинув до шухляди і, сягнувши рукою під блят стола, засмикав
шнурками. Старі ляльки слухняно рухалися, кумедно викидали руками й ногами —
так, як цього бажав архієпископ. Ігнатій Лойола стежив з краю стола за рухами
маріонеток, держав у руці хреста і був задоволений. Соліковський довго смикав за
шнурки і думав; паперове опудало Балабана стояло нерухомо; архієпископ нервово
згріб докупи чортів і крикнув до них, мов до справжніх:
— Ви знайдете посередника між мною і Балабаном.
Ви!
Тої миті у відчиненому вікні, що виходило на Ринок, з'явився ангел. Він був
трохи більший за голуба, з сизими крильцями й золотоволосою дівочою голівкою.
Ангел склав крила і, потупцювавши на підвіконні, рік по-латині:
— Lepra oppidum invasit. Deus praecipit tibi, ut coloniam leprosorum condas[22].

— Що? — перепитав божого посланця вражений архієпископ.— Для прокажених? А для
воїнів Ісуса — коли?
Але на підвіконні голуба-ангела вже не було, і подумав Соліковський, що це до
нього глаголав голос з неба. Він виглянув через вікно, на Ринку збиралася юрба,
чутно було тривожні вигуки:
— Тронд, тронд у місті! Прокажених — у колонію! Другого дня бургомістр Кампіан,
вислухавши Соліковського, розпорядився: з ліплянок на Калічій горі, що височить
неподалік Сокільницької заміської вулиці, вигнати жебраків і заснувати там
колонію для прокажених — за європейським зразком.
У післяобідню пору через міст на Полтві в бік Калічої гори вирушила процесія —
такої ще не зріли мешканці Львова.
Попереду в білій сорочці, підперезаній сировим шнурком, йшов безбровий і безвіїй
чоловік з червоним спухлим носом, з його рота текла тягуча слина, він здичавілим
поглядом позирав на людей, що товпилися скраю дороги і сахалися назад, коли він
наближався. Це був Тимко Пєньонжек, якого знайшов Гануш Альнпек у підвальному
помешканні на Гарбарській вулиці.
За ним тюпав міський кат у чорному каптурі і з прорізами для очей, він тримав у
руках сокиру, і на відстані кількох кроків ішли канонік у комжі, одягнутій
поверх реверенди[23], і два міністранти.
Процесія зупинилась під схилом горба. Кат показав на вершину, де стояли
жебрацькі ліп'янки під очеретяними дахами, і сказав до хворого:
— Ти більше не жилець на цьому світі.— Він нагнув Тимкові голову і змахнув біля
шиї сокирою, імітуючи страту.— Назад тобі вороття нема.
Підійшов міністрант, кинув нещасному князеві рукавиці й подав йому в руки довгу
паличку, на кінці якої теліпалася прив'язана мисочка.
— До сієї черти,— кат провів носком чобота по землі,— тобі можна виходити і в
рукавицях простягати за подаяниям паличку з мискою. Коли ж не послухаєшся, то ця
сокира вдарить на одну п'ядь ближче до твоєї шиї, ніж сьогодні.
Канонік почав тихо правити над прокаженим погребальний молебень. Тимко покірно
слухав, не вимовивши й слова, дивився на каноніка засльозеними безвіїми очима і
після молебня вимовив:
— Помоліться, святий отче, щоб я тут недовго був сам...
Так Тимко Пєньонжек започаткував у Львові колонію для прокажених, яка, волею
божою, випередила єзуїтську на багато років.
Такого ж голуба з золотоволосою дівочою голівкою — а певно, це був той сам,—
бачив ще один чоловік, Антох Блазій. Він вертався до братської друкарні, яка
містилась поки що у вутлій прибудові до Успенської церкви у Зацерковному
провулку; вертався від Лисого Мацька втомлений і злегка захмелений. Відвіз йому
 
Наші Друзі: Новини Львова