Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 22 квітня 2019 року

Манускрипт з вулиці Руської

Переглядів: 72999
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
ВІД АВТОРА

Я знаю: не всі мені повірять у те, що зараз скажу, та й справді воно може
видатися надто вже фантастичним.
А було так.
Хтось із господарників нашого міста задумав у темному, квадратному й глибокому,
немов велика студня, подвір'ї на вулиці Руській (там на стіні й нині пишається
барельєф п'яного маскарона, який пожирає гроно винограду) розчистити від
культурного, як мовлять археологи, нвшарування середньовічні погреби, в яких на
зламі XV—XVII століть поміщалася не дуже славна, бо плебейська (славна,
аристократична, знаходилась у підвалі Корнякта на Ринку, про неї мовитиметься
потім) — корчма «У Лисого Мацька», і відкрити там ще одне вечірнє кафе, на які
Львів і так не бідний.
Цей намір, як відомо, не увінчався успіхом, хтось із вищепоставлених
господарників сказав: «Досить!» — але роботи якийсь час велися, а я, завжди
цікавий до старовини і не менш зацікавлений у відкриттях подібних закладів,
навідувався сюди доволі часто.
Робітники викидали гори сміття, глини і всілякої нечисті, що спресувались у
погребах за більш ніж триста років, добиралися до товстої стіни, яка відділяла
корчму Мацька від сусіднього житлового будинку, і одного разу, при мені,
дзенькнула лопата об щось металеве й лунке. Я підійшов до стіни (робітники
вважали мене, певно, за архітектора або художника, який буде розмальовувати
кафе) і побачив у ній квадратні залізні дверцята з проржавілим замком, який
розкришився під лопатою. Дверцята відхилились, і хтось з робітників пожартував:
«Хапайте скарби!», а я таки нагнувся і в темній ніші побачив великий чорний
згорток. Схопив його: суха трухлява шкіра, мабуть; юхт, розповзлася в пальцях, і
мені відкрився справжній скарб — сувій дрібно списаного паперу.
Не обурюйтеся, хто повірив у мою розповідь: я поніс його не в наукову установу,
а додому, і здається мені, що ви зробили б так само.
Не пам'ятаю, що я сказав робітникам, та вони не звернули на мою знахідку
особливої уваги, це ж не старовинні монети й не посуд — мотлох якийсь, ну а я,
немов анахорет, просидів більше місяця вдень і вночі у своїй замкненій квартирі
над зотлілими аркушами з філігранями брюховицької папірні, яка постачала папір
ставропігійській друкарні, і з великим зусиллям відчитував своєрідний літопис
якогось міщанина (може, самого Лисого Мацька), в який він вряди-годи, зате із
скрупульозністю середньовічного лихваря по-українськи, а іноді по-польськи
записував усе — від найдрібнішого гроша витрати чи прибутку до найгучніших подій
у Львові. Перший запис датувався в нього 1585 роком, останній — 1611.
Були тут відомості про найрізноманітніші речі: що взяв у заклад за позичені
гроші, скільки і на що витратив грошей на день, коли спалахнула у Львові
проказа, кого і за що судили в магістраті; літописець смакував амурні справи
львівських жіночок, не любив патриціїв, але з застереженням ставився до
посполитих, яким позичав гроші або давав вино в борг. Описував військові паради,
зокрема торжество на честь взяття Смоленська польним гетьманом Жолкевським,
криваві екзекуції на лобному місці перед ратушею; багато уваги — з симпатією до
православних — приділив Брестській унії, обурювався діяльністю єзуїтського
ордену у Львові; з Успенським братством був зв'язаний торгівлею книг, про що
свідчить запис:
«Сьогодні приїхав до Львова мніх Іван з Вишні, купив у мене п'ять Псалтирів».
Бували й такі чудернацькі записи; «Барон зустрівся з чортом і запродав йому свою
душу», «На Кальварії цієї ночі шабашували відьми»; демонічні сили для нього
реальні, проте він не раз з іронією зауважує, що зустрічаються з ним частіше ті,
які п'ють. Багато пише про себе: як отримав міське право і як потім розчарувався
у звабах городського життя; спочатку в літописця все оцінюється грошима — до
аморальності: скільки витрачає щоденно на жінку, а скільки на сина, потім,
натрапляєш на несподіваний запис: «Гроші погубляють совість і розум». І весь час
згадує якусь міщанку Абрекову і її дочок, певне, сусідок—то роздратовано, то з
теплом, то з іронією.
Словом, переді мною вималювався цікавий тип середньовічного міщанина в
тогочасному оточенні.
Незважаючи на те, що я дещо знаю про ту добу, коли боротьба православної
людності проти католицизму набирала антифеодального звучання, манускрипт
відкривав зовсім незнайомий цікавий світ середньовічного міста. З пожовклих
листів поставали люди з їх способом мислення, з їх віруванням, психологією; я
читав-перечитував рукопис і поволі сам ставав сучасником описуваних подій,
зрозумівши тогочасні образи, алегорії, їх символіку. Виписував найцікавіші
місця, потім вирішив зняти копію, а оригінал занести до музею. Та одного дня...
То був неймовірно тяжкий для мене день. Я зайшов уранці до своєї кімнати і
побачив, що манускрипт дуже зжовк, аж почорнів.
Узяв один листок у пальці, він розсипався, другий теж, третій... і так майже всі
кілька сотень листків.
Це була кара за мою захланність, я аж потім додумався, що рукописи, які
пролежали довший час без повітря, напевне, піддають спочатку хімічній обробці і
вже потім ними користуються: кисень з'їв мій манускрипт, і я вчинив, не бажаючи
того, злочин перед людством.
Звертаюся тепер до своєї скромної пам'яті (листків залишилося буквально півтора
десятка, виписок зробив мало), щоб відтворити те, що дізнався з манускрипта. І
хай вибачить мені читач, якщо десь замість літописного рядка, я, не можучи
згадати його стислості, напишу десять, сто, а то й більше, що деяких місць не
пригадаю зовсім, що порушу часову послідовність літописного викладу подій. Та
головне зараз для мене — передати деякі проблеми того часу, дух, настрій тими
[i]літературними засобами, якими користувався літописець, включаючи й
демонологію, бо ж добре усвідомлюю: ніщо з того, що було, не сміє бути втраченим
для пам'яті сьогоднішньої людини.
Цією працею я хочу викупити свою провину. Мені гірко, що так трапилося, та в сто
крат буде прикріше, якщо хтось не повірить цьому моєму зізнанню. Бо подумайте
самі: якби не той випадок під час розчистки погребів Лисого Мацька, якби я
справді на вулиці Руській не знайшов манускрипта, чи ж міг би я нині
запропонувати вашій увазі ось цю мою книгу?

Розділ перший

ЩО СКАЖЕ НИНІ АБРЕКОВА?

Року 1611, 26 іюля. Клопітну ніч провела Абрекова, так їй треба, мусила б давно
гадку мати, що поведенція її дочок, особливо молодшої, впрек поспільному спокою
наставлена. Всяк-бо знає; з Льонці тоє почалося, що ті листки, до дешпектів
волаючі, хтось кожної ночі над вікном Абрекової приклеює, то виставив нині
магістрат подле дверей двох пахолків з бардами, аби на вулиці дискреція
заховувалася, бо урядове представлення має в місті відбутися.
З манускрипта

Абрекова давно знала, що добра їй не буде. П'ятнадцять років тому до старшої
дочки Ганни, яку на Руській чомусь Гізею назвали, мовчазної і стрункої, мов
конопля, з темним скритним поглядом і буйним чорним волоссям, що закривало
обидва личка, залишаючи для людей тілуки тужливі очі, стулку губ і прямий носик,
почав залицятися вірменський купець Балтазар, приносив їй подарунки, й тішилася
Абрекова — купецькою жоною стане бідна, мов липка, Гізя... Та якоїсь неділі в
каплиці Трьох святителів Успенської церкви на відправі вона побачила, як на
«придіте ядіте» її донька уклякла біля поважного сивого чоловіка — сеньйора
братства пана Юрія Рога-тинця і, замість на священика, на нього грішно дивилась,
обличчя її полотніло, полотніло, а вона закривала його чорною запоною волосся...
Як тільки віддзвонили, пан Юрій вийшов з каплиці, і Гізя, злегка похитуючись,
мов полум'я свічки — ось-ось і задує чийсь подих,— встала й пішла слідом за ним.
А потім пропала і нема її досі...
Вдруге таке саме передчуття біди прийшло десятьма роками пізніше. Абрекова
одного дня запримітила, що молодша золотоволоса дочка Льонця має великі голубі
очі, а брови — ніби купервасом вифарбувані, губи кармінові й наче навмисно
віддуті; боже, невже ота мізерота, отой пропитий Письо, який по цілих днях
смердить у хаті, а ввечері йде напиватися до Лисого Мацька, невже він насправді
тато обох її дівчат? Абрекова блямнула вказівним пальцем по Льончиних губах —
 
Наші Друзі: Новини Львова