Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 24 березня 2019 року
Тексти > Жанри > Праця

Сприйняття особистости та творчости Тараса Шевченка у Великобританії

Переглядів: 14064
Додано: 12.07.2012 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Роксолана Зорівчак

СПРИЙНЯТТЯ ОСОБИСТОСТИ ТА ТВОРЧОСТИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

До 150-річчя перепоховання Тараса Шевченка в Україні

Частина І. ХІХ століття

До англійської, американської і канадської літератур ім’я Тараса Шевченка входить значною мірою одночасно. У популяризації літературної та мистецької спадщини Т. Шевченка серед англійських читачів беруть участь різні за своїм світоглядом, знанням і талантом письменники, публіцисти, громадські діячі й, на жаль, досить рідко професійні перекладачі, що й накладає свій відбиток на якість перекладених творів та на сприймання творчості поета. Матеріали англійської Шевченкіани мають неоднакову історико-літературну вартість, їх необхідно оцінювати критично. Поступово Шевченкова творчість входить як естетична цінність в англомовні літератури. Поет давно був знаний у колах українських іммігрантів як поет-патріот, символ болючо-коханої, але навіки втраченої Вітчизни, в академічних — як об’єкт наукового дослідження. Тепер ширші читацькі кола англомовного світу призвичаюються сприймати творчість Т. Шевченка як художнє втілення історичної пам’яті українського народу, як одну із найяскравіших сторінок у світовій літературі нарівні з творчістю Дж. Ґ. Байрона, О. С. Пушкіна, В. Вітмена та ін. Очевидно, вимагати від перекладача, що відтворив два-три поетові вірші, високого рівня адекватності — дуже важко. Адже вся творчість поета — це певна цілісність, це певний образний світ, це певна алегоричність, яку слід відчути й зрозуміти. Кожен переклад — це, очевидно, перевтілення. А перевтілюватися легше, коли світогляди автора та перекладача — близькі. Тоді можна і перевтілюватися і залишатися самим собою, а це дуже важливо для творчої особистості. Саме тому серед найкращих перекладачів Т. Шевченка чимало патріотів, борців за волю (А. Гончаренко, Е. Л. Войнич, В. Річ).

Найбільша складність перекладу Шевченкової поезії полягає в закодованій у ній мовній картині світу на рівні реалій (бандура, китайка, чумак, вишиванка, кобзар, троїсті музики), національних символів (калина, барвінок), історичних алюзій (Хортиця, Великий Луг, Коліївщина, Батурин, Суботів), словесних образів, що є часто найкращими провідниками у край поета («недвига серцем»; «і сторч на море поглядав, мов на Іуду»; «щоб та печаль не перлася, як той москаль, у самотню душу») та насиченого асоціативного поля певних слів (гомоніти, туга, журба).

Перші творчі взаємини між Т. Шевченком і англійськими інтелектуалами датуються 1844 р., коли він намалював портрети дванадцяти російських полководців [1, с. 41] і їх викарбував на сталі у Лондоні для книжки М. Полєвого «Русские полководцы, или жизнь русcких полководцев» (Санкт Петербург, 1845) відомий англійський гравер, член Королівської Академії Джон Г.енрі Робінсон (1796–1871) [2, p. 356]. У рецензії на книжку М. Полєвого В. Г. Бєлінський дуже позитивно відгукнувся на Шевченкові портрети [3, p. 172].

Англійського читача з творчістю Т. Шевченка першими знайомили політичні емігранти з України й Росії (М. Драгоманів, О. Герцен, С. Кравчинський, М. Огарьов та ін.), популяризуючи його не лише як великого поета, а й як політичного діяча, борця за волю. Першу англомовну розвідку про Т. Шевченка в Англії — «Південноросійський поет» — опублікував 5 травня 1877 р. знаний літературний тижневик «Круглий рік», який видавав Ч. Діккенс-Молодший, найстарший син романіста. [4, p. 220–224] На цій анонімній статті відчувається вплив популярних тоді в Європі ідей Т. Карляйля (1795–1881) — великого шотландського літератора, ректора Единбурзького університету, перекладача творів Й. В. Ґете англійською мовою, зокрема «Wilhelm Meisters Lehrjahre», «Wilhelm Meisters Wanderjahre». 1841 р. він виступив з лекціями про обожнювання національних героїв, зокрема поетів [5]. У статті, побудованій на матеріалі критико-біографічного нарису Е.-А. Дюрана, подано життєпис Шевченка й характеристику його як поета, що був речником свого народу, на тлі стисло викладеної історії цього народу; підкреслено художнє подвижництво поета, антикріпосницький характер його творчості, популярність «Кобзаря». Зазначено, що той факт, що Т. Шевченко оволодів серцями мільйонів, є доказом слабкості російської — здавалось би, всемогутньої — імперії. Водночас, упадає в око недостатня поінформованість невідомого автора (щодо творчості Т. Шевченка під час та після заслання, тощо).

Глибший аналіз і докладніші відомості про поета знаходимо в працях британського славіста та першого британського україніста Вільяма Ричарда Морфіла (1834–1909). Він народився 17 листопада 1834 р. в містечку Мейдстоун (графство Кент) у родині скрипаля. Навчався спершу в Мейдстоуні, згодом у сусідньому Тонбріджі, а 1853 р, вступив до Оксфордського університету і, блискуче пройшовши всі стадії тодішньої класичної освіти, закінчив його в 1857 р. З дитинства В. Р. Морфіл відзначався феноменальною пам’яттю. Досконало знав англійську літературу, зокрема поезію. Ще в школі в Тонбріджі, коли він уже добре опанував, крім класичних, німецьку й французьку мови, один із учителів подарував здібному юнакові граматику російської мови. Ця подія започаткувала шлях В.Р.Морфіла до славістики. А шлях цей виявився нелегким. Правда, в Оксфорді були певні славістичні традиції: ще 1696 року тут надруковано першу граматику російської мови, що її написав Г.В. Лудольф; в 1844 р. йшлося про організацію кафедри славістики. Одначе в 60-і рр. XIX ст., коли Морфіл розпочинав наукову діяльність, в Оксфорді, як і в інших наукових осередках Англії, мало цікавилися славістикою. Учителів-славістів Морфіл не мав, усі знання здобув самотужки. Часто бракувало йому підручників, словників. Славістика вважалася таким малоцікавим предметом, що Морфілу інколи важко було зібрати навіть нечисленну аудиторію, хоча він був дуже добрим лектором.

Після закінчення університету В. Р. Морфіл довгі роки працював репетитором в Орієльському коледжі Оксфорду. Водночас він наполегливо студіював слов’янські мови, у т.ч. таких нечисельних народів, як лужицькі серби, а також угорську, румунську, грузинську. Під час вакацій виїжджав до Чехії, Польщі, Росії, України, Румунії, Болгарії, Сербії, Туреччини, Греції. У 1888 р. він довго перебував на Кавказі, у Тбілісі, в 1891 р. — у Києві, Москві й Петербурзі; у 1895 р., крім Москви, Петербурга й Києва, відвідав Варшаву та Львів. Листувався (1871–1895) та зустрічався (1892) з М. Драгомановим [6]. Серед його кореспондентів були М. Павлик та О. Коваленко; крім них, книжки з дарчими написами надсилали В. Морфілу М. Вороний, І. Стешенко, І. Рудченко, В. Антонович. У своїх працях про Польщу та Росію В. Морфіл чимало уваги присвятив Україні. Уперше про українську мову і літературу, зокрема Т. Шевченка, він писав у статті «Російська мова та її діалекти» (1876), де розглядав українську мову як самостійну лінгвальну систему [7, p. 530]. Науковець першим упровадив українознавчі матеріали до енциклопедичних видань Великобританії. Найповнішу характеристику української мови дав у нарисі «Слов’янські мови» у ІХ вид. «Британської Енциклопедії» (1887, т. 22). Особливу увагу звернув на звук [дж] та чергування голосних, на демінутиви, зокрема неозначеної форми дієслова. Необхідність наукового вивчення української мови науковець підкреслив у своїй габілітаційній лекції на штатного лектора «Про важливість вивчення слов’янських мов» 25 січня 1890, спираючись при цьому на праці Ф. Міклошича. В.Ягича, П. Шафарика, А. Шляйхера, А. Будиловича. Українське художнє слово, усне й письмове, охарактеризував найглибше в монографії «Слов’янська література» (1883) і нарисі «Література Росії» у ІХ вид. «Британської Енциклопедії» (1886, т. 21). В. Р. Морфіл — автор двох розвідок про Т. Шевченка. Першу статтю «Селянські поети Росії» (1880) лише частково присвячено Т. Шевченку (у ній ідеться також про М. Ломоносова і О. Кольцова). Це, по суті, відгук на празьке видання «Кобзаря» 1876 р. Метою статті було показати, що навіть в підневільних умовах народжуються національні поети та що ані неволя, ані фізичні терпіння не можуть задушити поривів генія. Докладно переповідаючи життєпис Т. Шевченка, автор досить мало уваги звертає на поетову творчість [8]. У статті «Козацький поет» (1886) докладніше охарактеризовано творчість Т. Шевченка як національного поета України, У цій же статті стверджено, що твори Т. Шевченка надзвичайно важко перекладати англійською мовою та висловлено припущення, що лише в перекладі на шотландську говірку поезія Т. Шевченка не втратила б своєї краси [9]. В. Морфіл переклав Шевченкову поезію «І день іде, і ніч іде…», уривки «Заповіту», «Подражанія 11 псалму». Прозою переклав Шевченкові вірші «Садок вишневий коло хати…», «Ой три шляхи широкії…», «Ой одна я, одна…» (перших 8 рядків), українську народну пісню «Під нашою слободою роде жито з лободою…» Слід визнати, що британський дослідник — при всій шанобі до нашого поета — ототожнював творчість Т. Шевченка з фольклором, недооцінював поему «Гайдамаки», був далекий від розуміння Т. Шевченка як класика світової літератури, вважав його одним із останніх справжніх народних співців. Українознавчі інтереси Морфіла віддзеркалює його бібліотека, що зберігається в Тейлорівськім інституті при Оксфорд. університеті. Фонд україніки охоплює біля 110 назв (понад 300 томів), в т. ч. двотомову працю О. Кониського «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» (1898–1901), «Кобзарь» Т. Шевченка за редакцією М. Гербеля (3-є вид., 1876) [10].

1883 опубліковано курс лекцій з порівняльної лексикології К. Абеля, у якому в загальних рисах говорилося про творчість Шевченка як про найвизначніше явище української літератури [11].

До англомовної Шевченкіани причетний також Френсіс Петрік Марчант (1870–1938). Перекладав передусім з російської (О. Пушкіна, О, Грибоєдова, М. Лермонтова, А. Майкова, М, Некрасова, О. Хомякова) та чеської (Ярослава Врхліцького, К. Чапка) мов. Автор статей про С. Чеха (1908), М. Ломоносова (1911). Активіст (протягом певного часу — бібліотекар, почесний секретар, скарбник) «Англо-російського літературного товариства» (1893–1917). 4.V 1897 на засіданні цього товариства виголосив доповідь про Т. Шевченка та прочитав власні переклади поетових творів [12]. Відомості про українського поета почерпнув з «Кобзаря» М. Гербеля (1876). Навівши Шевченкові слова, що історія його життя — це частина історії його батьківщини, переказав життєпис поета, наголосив на тому, що наскрізна тема в творах Т. Шевченка — це любов до України, прагнення бачити свій нарід щасливим і вільним. Досить високо оцінив балади Т. Шевченка, зокрема «Причинну», «Тополю», поеми «Катерину» і «Наймичку», найвизначнішим твором назвав поему «Гайдамаки». Переклав Шевченкові поеми «Іван Підкова», «Тарасова ніч», вірші «Заповіт» (перших 8 рядків, перший віршований переклад англ. мовою), «Минають дні, минають ночі...», «Думи мої, думи мої...», 1839 (уривки), «Огні горять, музика грає...». Хоча переклади вторинні (зроблені на основі російських перекладів), вони значною мірою відтворюють зміст та просодію оригіналів. Найслабше перекладено вірш «Минають дні, минають ночі...» (втрачено домінанту трагізму –»І сліду не кинуть Ніякого, однаково Чи жив, чи загинув!»; впроваджено релігійні мотиви). У перекладах Марчант досить вірно відтворив художні особливості Шевченкової поезії, зокрема поетову образність [13], одначе не відчув вагомості окремих реалій: китайка («Іван Підкова»), гетьманщина («Тарасова ніч»), фразеологізмів: «Журба в шинку мед-горілку Поставцем кружала» («Іван Підкова»). В «Записках Англо-російського літературного товариства» опублікував деякі інші українознавчі матеріали: інформацію про Шевченкову поему «Єретик» та її російський переклад (1907, № 48), першу в англомовному світі рецензію на антологію «Вік», у якій зупинився детальніше на творчості І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Старицького, С. Руданського (1900, №29). У студії «Огляд слов’янських мов» велику увагу присвятив українській мові як окремій лінгвальній системі (1900, №53).

1899 оприлюднено в багатотомній «Універсальній антології», що вийшла друком у Лондоні, Шевченкову поему «Тарасова ніч» у перекладі Л. Вайнера (другий англомовний переклад) [14].



Література



1. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: у 10 т. / Т. Г. Шевченко — Київ: АН УРСР, 1961. — Т. 7, кн. 1: Живопис, графіка. 1830–1847.

2. Sandby W. The history of the Royal Academy of Arts / W. Sandby — London, 1862. — Vol. 2.

3. Swoboda V. Shevchenko and Belinsky / V. Swoboda // The Slavonic and East European Rev. — 1961. — December. — Vol. 40, No 94.

4. Аnon. А South Russian poet // All the Yеаr Round — 1877. — 5 Мау. Vol. 18, No. 440.

5. Carlyle Th. On heroes, hero-worship and the heroic in history / Th. Carlyle — Edinburgh, 1841. — 112 p.

6. Zorivchak R. Mykhailo Drahomaniv and English literature / R. Zorivchak // The Ukrainian Rev. — 1991. — Vol. XXXIX, No 4. — P. 24–32.

7. Morfill W. R. The Russian lan.uage and its dialects / W. R. Morfill // Transactions of the Philological Society. — 1875/1876. — P. 503–553.

8. Morfill W. R. The Peasant poets of Russia. I.T.G. Shevchenko, Kobzar (The Wandering Minstrel). 2 Vols. Prague. 1876» (Review) / W. R. Morfill // The Westminster Rev. New Series. — 1880. — Vol. 58, July. — P. 84–91.

9. Morfill W. R. A Cossack poet / W. R. Morfill // Macmillan’s Magazine. — 1886. — April. — Vol. 53. — P. 458–464.

10. Зорівчак Р. Михайло Драгоманів і англійська література / Р. Зорівчак // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1992. — Т. 224: Праці філологічної секції. — С. 107–118.

11. Abel C. The slavification of the Finnish area. / C. Abel // Slavic and Latin. Ilchester lectures on Comparative Lexicography delivered at the Taylor Institution. — Oxford; London: Trübner, 1883. — P. 21–27.

12. Marchant F. P. Tarass Grigorievitch Shevchenko: an appreciation / F. P. Marchant // Proceedings of the Anglo-Russian Literary Society. — 1897. — No 18. — P. 5–12.

13. Кузик Д. М. Маловідомі англійські переклади // Всесвіт. — 1976. –№ 3. — С. 175–176.

14. Shevchenko T. Taras’ night / T. Shevchenko; transl. by L. Weiner. // The Universal Anthology. — London, 1899. — Vol. 29. — P. 34–41.

Роксолана Зорівчак
СПРИЙНЯТТЯ ОСОБИСТОСТИ ТА ТВОРЧОСТИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ

Частина ІІ. ХХ століття

1902 у Лондоні опубліковано твір Сінклера Ейдіна «Перекотиполе, або Літні дні в Малоросії» [1]. Справжнє прізвище письменниці — Френсіс B. Вішо (1867–1954). Донька банкіра з Дувру, у роках 1894–1899 вона працювала гувернанткою в сім’ї російського поміщика Н. Авінова на Півдні України. Це пригодницька повість з життя молодої англійської аристократки Евеліни Вінбурн, що має невеличкий маєток на Півдні України. У ній епізодично описуються українські селяни та природа нашого краю. Твір цікавий також показом наростання революційної ситуації в Україні. Інтригуючим є заголовок твору, підказаний заспівом до Шевченкової поеми «Мар’яна-черниця»: «Вітер в гаї нагинає/ Лозу і тополю, /Лама дуба, котить полем / Перекотиполе. / Так і доля: того лама, / Того нагинає; //Мене котить, а де спинить, / І сама не знає». Ці рядки в творі постійно наспівує (у вільному перекладі англійською мовою) сільська дівчина Феокла. У виносці зазначено, що вони належать Т. Шевченку. Під впливом цієї поезії Евеліна порівнює себе, свою долю з перекотиполем.

1911 роком датується перша книжкова публікація Шевченкових перекладів англійською мовою: вийшла збірка Шевченкових поезій «Шість ліричних віршів», що включала «Заповіт», «Мені однаково, чи буду...», «Минають дні, минають ночі...», «Косар», «Минули літа молодії...» (під назвою «Зима»), «Зоре моя вечірняя...» (пролог до поеми «Княжна») у перекладі відомого англійського прозаїка Е. Л. Войнич [2]. Найкращі серед її перекладів — «Заповіт», «Зоре моя вечірняя...», «Мені однаково, чи буду...». Безмежна щирість цих поезій повністю відчувається в перекладі. Е. Войнич зберегла багатство змісту й своєрідність стилю першотворів: прийом перенесення, повтори, мелодійність внутрішніх рим, риторичні звертання. Найслабше перекладено вірш «Косар»: в англійському тексті домінує мотив жаху. У книжці, куди включено також «Пісню про купця Калашникова» М. Лермонтова, уміщено написані Е. Войнич передмову та нарис життя і творчості Т. Шевченка. У нарисі англійська письменниця відзначає владну музику Шевченкових творів, розглядає його як світового лірика, як борця-волелюба, звертає увагу на умови життя українського поета, наводить уривки з його листів і повісті «Художник». Текст засвідчує, одначе, недостатню поінформованість Е. Войнич (помилкове твердження про повний занепад таланту Т. Шевченка після заслання; плутанина в датуванні творів тощо). Епіграфом до свого видання Войнич обрала вірш (похмурого змісту) поетеси К. А. Нікольсон, присвячений Шевченкові. Книжка Войнич вийшла у відомому англійському видавництві (Elkin Mathews), у літературній серії Vigo Cabinet, що була репрезентована творами Бодлера, Єйтса, Георге, Мейсфілда. Ці переклади знаменували новий, важливий етап англомовної Шевченкіани. Їх часто передруковують і тепер (зокрема, переклад «Заповіту»), що засвідчує їхню художню та пізнавальну вартість. Саме рецензія на переклади Войнич, що її написав Р. Лінд, була першою згадкою в англійській щоденній пресі про Т. Шевченка (14 лютого 1912) [3].

1912 р. російський правник-емігрант Лев Павлович Расторгуєв опублікував містку інформацією англомовну брошуру про Т. Шевченка [4]. 1914 в англійській пресі з’явилася низка статей про Т. Шевченка. Добрий почин перекладати Шевченкову прозу англійською мовою пов’язаний з іменем літератора Персі Пола Селвера (1888–1970), визнаного британського (гебрейського віровизнання) літератора і перекладача зі слов’янських (зокрема чеської) та германських мов. 1910 р. він закінчив Лондонський університет, відділ германістики. Працював учителем у середній школі (1910–1914). Під час Першої світової війни був перекладачем з німецької, французької та чеської мов. Після війни П. Селвер зблизився з відомим англійським літератором Е. Р. Оріджем, що при фінансовій допомозі Б. Шоу видавав дуже престижний і виключно популярний тижневик «The New Age» («Новий вік», 1907–1922). Його авторами були і відомі письменники (Б. Шоу, А. Беннет, Г. Уеллс), і початківці, які згодом стали знаменитостями (Е. Паунд, К. Менсфілд, Р.Олдінгтон). Уклав та переклав англомовні збірки «Антологія новітньої чеської поезії» (1912), «Новітня російська поезія» (1917), «Антології новітньої слов’янської літератури в прозі і віршах», (1919), «Новітня чеська поезія» (1920), «Чеська і словацька поезія протягом сторіччя свого національного відродження» (1946). Серед перекладів П. Селвера — Чапкова утопічна драма «RUR» («Россумові універсальні роботи», 1922), роман Я. Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» (1930), новели А. Чехова. 1927 опублікував самовчитель чеської мови для англомовлян, 1942 — глосарій анлійського сленгу з чеськими відповідниками. Автор монографії про О. Бржезіну (1921), розвідки «Орідж і гурток «Нового віку», (1959), дослідження «Мистецтво перекладу поезії» (1966). 1914 р. звернув увагу на творчість Т. Шевченка, коли преса вміщала чимало інформації про т. зв. німий ювілей. Зокрема зацікавила його стаття В. Левицького «Література України», яку переклав англійською мовою [5, p. 219]. 1 квітня 1915 р. П. Селвер опублікував у тижневику «The New Age» власний переклад Шевченкового «Заповіту» [6]; там само опубліковано переклади автобіографічного листа Т. Шевченка до редактора журналу «Народное чтение» (у редакції П.Куліша) та уривків з поетового щоденника [7]. Ті ж переклади П. Селвер умістив в «Антології новітньої слов’янської літератури» 1919 р. Там же умістив власні переклади Шевченкових віршів «І небо невмите, і заспані хвилі…», «Якби ви знали, паничі…», « Огні горять, музика грає…»[8, c. 61–70, 204–207]. Протягом 1960–1964 рр. переклав повість Т. Шевченка «Художник». Дотепер лише уривки перекладу опубліковано в літературному додатку до газети «Таймз» [9]. Написав передмову до англомовної збірки Шевченкової поезії, що її переклала Віра Річ [10]. В історії англомовної Шевченкіани надають велику вагу тому, що П. Селвер був видатним літератором і перекладачем та що свої переклади творів Т. Шевченка він публікував у першокласному літературному тижневику, що користувався великою популярністю серед інтелектуалів Великобританії. Водночас П. Селвер часто не був спроможний відтворити в своїх віршових перекладах блискучу поетику Т. Шевченка, його іскрометні словесні образи. Переклади П. Селвера часто передруковували, зокрема двомовний журнал «Наше життя = Our life» (Нью-Йорк), англомовний квартальник «Forum». «Заповіт» у перекладі П. Селвера опубліковано в англомовному перекладі книжки Ю. Бойка «Шевченко і західноєвропейська література» (Лондон, 1956).

Популяризації спадщини Шевченка сприяли також переклади Карла Еріка Роберта-Бехгофера (1894–1949) — англійського юриста, літературознавця, журналіста й перекладача. Він закінчив Школу св. Павла в Лондоні (1912) та Берлінський ун-т (юридичний ф-т, 1920). 1914 р. перебував у Росії й Україні, де вивчив російську мову та зацікавився українською історією. Автор праць про літературне відродження у США (1923), Ч. Діккенса (1928), В. М. Теккерея (1935), П. Верлена (1937). 1915 р. переклав прозою Шевченкову поему «Катерина» у співавторстві з С. Вольською (емігранткою з Києва). Переклад опубліковано в уже згадуваному журналі «The New Age», згодом передруковано в антології 1917 р. [11]. Переклад змістово вірний оригіналові, одначе домінанти Шевченкової поетики відтворено неадекватно. 1928 р. К. Робертс і С. Вольська переклали віршем Шевченкову поему «Тарасова ніч» [12].

Значну роль в ознайомленні англійської громадськості з творчістю Т. Шевченка відігравав славістичний журнал, видаваний у Лондоні при Інституті славістики з 1922. У 1924 в ньому при сприянні Р. В. Сетона-Вотсона опубліковано статтю I. Франка «Тарас Шевченко», написану до ювілею 1914, у якій, використовуючи метод порівняльного літературознавства, автор розглядає новаторство українського поета в контексті світової літератури, а також подає його стислий життєпис. Як епіграф до статті I. Франка подано «Присвяту» — одну з найлаконічніших і водночас найглибших характеристик Шевченкової творчості [13].

До шевченківського ювілею 1939 року нові переклади англійського письменника Джека Ліндсея та ірландського літератора Падріка Бресліна опубліковано в англомовній радянській періодиці. Вони цікаві з погляду історії англомовної Шевченкіани, але у Великій Британії невідомі.

Дуже трагічна доля ірландця П. Бресліна (1907–1941). У 30-х рр. (1928–1930) він був студентом Міжнародної ленінської школи в Москві, звідкіля його виключено за звинувачення у спірітуалізмі. Залишився в Москві, згодом зазнав репресій, був заарештований, розстріляний у тюрмі. Вивчив російську і (деякою мірою, завдяки одруженню з українкою) українську мови. Перекладав окремі поезії О. Твардовського. Зацікавився Т. Шевченком під час підготовки в СРСР до поетового ювілею 1939 р. Переклав 416 поетових рядків: уривки «Катерини» (рядки 393–686), «Заповіт», «Не женися на багатій...», «І виріс я на чужині...», «Я не нездужаю, нівроку...», заспів «Причинни» [14]. Поезії «Не женися на багатій...», «І виріс я на чужині...», «Я не нездужаю, нівроку...» перекладено вперше. Переклади середнього поетичного рівня, найкращі — «Не женися на багатій...», уривки «Катерини». Переклад «Заповіту» цікавий ритмічними пошуками (старовинний розмір англійських народних балад, успішно доповнений хореїчними рядками) [15]. У перекладах є пропуски рядків («І виріс я на чужині...» — 40–42) та невдала підміна реалій («Заповіт», «Катерина»), серйозні текстові перекручення, що призводять до втрати ідейно-емоційної наснаги оригіналу («Я не нездужаю, нівроку...»). Переклад «Заповіту» часто передруковувала прорадянська преса англомовного світу [16].

Джек Ліндсей (1900–1991) — англійський повістяр, поет, критик, культуролог, громадський діяч — вивчаючи сильні й революційні постаті історії, захопився (у 30-х рр. минулого сторіччя) Т. ІІІевченком як надзвичайно самобутнім майстром слова й пензля, відданим сином свого народу [17]. Зокрема велике враження справив на нього поетів щоденник. Переклав шість поезій Т. ІІІевченка (178 рядків): «Заповіт», «Якби ви знали, паничі...», «Сон (На панщині пшеницю жала...)», «Садок вишневий коло хати...», «І золотої, й дорогої...», «Ой діброво — темний гаю!» (дві останні перекладено вперше). Перекладам Ліндсея притаманна змістова точність («І золотої, й дорогої...», «Ой діброво — темний гаю!»), пристрастність оригіналів («Якби ви знали, паничі...», кульмінація «Заповіту»), цікаві ритмічні пошуки (тонічні вірші «Заповіту»). Але в перекладах відчувається незнання української мови. У них чимало відсебеньок («Сон»), подовження рядків першотвору («Сон», «І дорогої, й золотої...», «Садок вишневий коло хати...»), часто втрачено силу виразу, ритмомелодику оригіналу. Переклади Ліндсея передруковувалися в Канаді. Він — автор статей про Т. Шевченка в радянській і зарубіжній пресі, у яких відзначає точність і яскравість опису в Шевченковій поезії, підкреслює її актуальність, високо оцінює англомовні переклади творів Т. Шевченка, що належать Вірі Річ [18].

Прибуття близько 25 тисяч українців до Великої Британії після Другої світової війни стимулювало зацікавлення творчістю Т. Шевченка серед ширшого читача. 1951 з нагоди 90-річчя від дня смерті Т. Шевченка із змістовною доповіддю про нього виступив професор Інституту славістики Лондонського університету Вільям Клісман Метьюз. У цьому ж році під заголовком «Тарас Шевченко. Людина і символ» її опубліковано в Лондоні окремою брошурою [19]. 1955 у лондонському славістичному журналі вміщено розвідку літературознавця Ю. Бойка «Тарас Шевченко і західноєвропейська література» в англомовному перекладі В. Свободи [20]. Ця праця вийшла в Лондоні окремим виданням [21], у якому вміщено також тринадцять творів Т. Шевченка в англомовних перекладах, зокрема вперше опубліковано переклади поезій «Пророк» та «Ісаія. Глава 35» (перекладач — викладач Манчестерського університету С. Гардінер). Досить багата інформацією шевченкознавча студія П. Бентлі, вміщена в англомовному випуску «Кур’єра ЮНЕСКО» 1961 р. [22].

На початку 1960-х років у Великій Британії, як і в усьому світі (передусім там, куди доля закинула українців), готувалися до Шевченкових ювілеїв 1961 та 1964 рр. Утворений у 1960 Шевченківський ювілейний комітет Великої Британії поставив перед собою грандіозне завдання (зокрема враховуючи малочисленність українського населення у Великій Британії, мізерну кількість українознавців там) — опублікувати всі твори Т. Шевченка англійською мовою в нових перекладах. Завдання це не поталанило зреалізувати повністю, опубліковано лише частину віршової спадщини поета в перекладах Віри Річ.

Віра (насправді Faith Elizabeth Joan) Річ (1937–2009) народилася і виховувалася в англійській родині. Хист до віршування прокинувся в неї рано: з десятирічного віку писала вірші, з п’ятнадцятирічного — публікувала їх. Також перекладала французьку поезію. Україніану Віри Річ започатковано понад півстоліття тому: 24 квітня 1956 р. вона — студентка Оксфордського університету (коледж Св. Гільди, спеціальність — давньоанглійська та давньоісландська мови) святкувала своє 20-річчя. У цей день дівчину приголомшила незвична пропозиція: перекладати англійською мовою українську поезію. Висловив її аспірант Володимир Микула, якого зустрічала часто в студентському клубі «Звільніть Європу!». Про Україну вона тоді майже нічого не знала. Поталанило В. Микулі переконати молоденьку англійку (у молодості все видається легким, молодь — беручка) у тому, що вона зможе швидко вивчити українську мову та познайомитися з українською історією і культурою. До того ж В. Микула сам був професійно обізнаний з історією України. В «Ukrainian Review» за 1971–1974 роки він опублікував глибоке соціологічне дослідження «Soviet Nationalities policy in Ukraine» («Радянська політика в національному питанні в Україні»), одне з перших таких досліджень англійською мовою. Так розпочалася її діяльність у галузі україніки. Переклала навіть своє ім’я — й увійшла в літературу як Віра Річ. Тонка художня особистість, вона зуміла відчути велич художнього слова України і збагнула, яку виняткову відповідальність бере на себе, намагаючись представити англомовному світові духовне єство української нації. Віра Річ віддалася перекладацькій творчості з одержимістю. З часом охопило її незбориме бажання перекладати твори, зокрема Т. Шевченка, І. Франка та Лесі Українки, бо усвідомила, що ці поети належать не тільки Україні, а й усьому людству, хоча кожне їхнє слово — про Україну. Розкошуючи українським словом, милуючись його живописною силою, намагалася проникнути в художній світ невизнаної світом нації і відтворити бодай частково цей світ засобами рідної англійської мови для читача зовсім іншої історії, зовсім іншого побуту, зовсім іншої ментальності. В Інституті славістики Лондонського університету (Віра продовжувала там навчання у Бедфордському коледжі, студіюючи математику та українську мову — факультативно) — цьому науковому осередкові україністики — мала повний доступ до українознавчої літератури. Чимало допоміг перекладачці Віктор Свобода, родом із Степової України, що працював в Інституті славістики викладачем передусім російської мови, але чиї наукові інтереси були українознавчими. Поліпшенню якості перекладів неабияк сприяв П. Зайцев, який уважно вчитувався в чорнові варіанти та робив свої конструктивні зауваження.

Першим твором, що його переклала Віра, був «Пролог» до Франкової поеми «Мойсей», другим — сонет М. Зерова «В травні». Обидва переклади опубліковано в першому випуску лондонського квартальника «The Ukrainian Review» («Український огляд») 1957 р. Незабаром переклади Шевченкових творів, що вийшли з-під пера Віри Річ, з’явилися в британській періодиці. Першим опубліковано переклад поеми «Кавказ» — у весняному випуску «The Ukrainian Review» за 1959 p. Поряд подано розвідку Віри Річ про цей вічний твір. Протягом 1959–1969 pоків Віра Річ опублікувала переклади 51 Шевченкового твору (у тому числі — дев’яти поем) та уривка з поеми «Княжна». Шістнадцять творів — «Причинна», «Неофіти», «Холодний яр», «Чигрине, Чигрине...», «Маленькій Мар’яні» та ін. — перекладено вперше. Більшість перекладів (38) уміщено в збірці «Song out of Darkness» («Пісня з темряви») [23]. Чимало перекладів з’явилося в періодиці Великої Британії, зокрема в «The Ukrainian Review», де опубліковано цикл «В казематі» (1965), поезії «Сон» («На панщині....», 1964), «На вічну пам’ять Котляревському» (1969, 1998), «До Основ’яненка» (1993), «Лічу в неволі дні і ночі...» (перша редакція), «Подражаніє 11 псалму», «Я не нездужаю, нівроку...» (1994). Декілька перекладів Віри Річ, зокрема балaди «У тієї Катерини...», віршів «Я не нездужаю, нівроку...», «Подражаніє 11 псалму», уміщено в чотиримовному виданні творів Т. Шевченка за редакцією Ю. Луцького (Мюнхен, 1961). Т. зв. «Аральський цикл» опубліковано 1999 р. [24]. На пам’ятнику Т. Шевченка в Вашингтоні (відкрито 27 червня 1964 р.) викарбовано в перекладі Віри Річ уривок з поеми «Кавказ».

2007 р. видавництво «Мистецтво» опублікувало вибрані поезії Т. Шевченка в оригіналі та в перекладах Віри Річ. У книзі вміщено репродукції найкращих зразків живопису та графіки, що вдало розкривають різнобічність таланту Т. Шевченка, його універсалізм. У книзі — 92 віршові твори Т. Шевченка, з них 39 нових перекладів, зокрема, балад «Русалка» і «Тополя», віршів «Нащо мені чорні брови...», «Коло гаю в чистім полю...», «Доля», «Муза» та ін. Вірш «Думка» («Тяжко-важко в світі жити...») загалом англійською мовою перекладено вперше. У раніше зроблені переклади Віра Річ внесла чимало вдосконалень, зокрема, творів: «Думка» («Тече вода в синє море...»), «Тарасова ніч», «Кавказ», «Розрита могила», «Чигрине, Чигрине...». Вона також переклала передмову акад. І. Дзюби до цього видання.

Як же донесла Віра Річ українське художнє слово до своїх земляків? Аналіз перекладів та зіставлення їх з оригіналами показує, що вона добре почувається в ролі перекладачки-інтелектуаліста з її, так би мовити, фаховим двомовним та двокультурним статусом. Вона ніколи не дозволяє собі будь-якої поспішності чи недбалості, поверхневого ковзання по матеріалі. У її перекладах майже немає випадків креолізації (надмірного впливу культури-рецептора) чи, навпаки, екзотизму (засилля культури оригіналу). Її перекладам властива дисципліна вірша, відточеність слова, висока поетична культура, ерудиція, досконала техніка віршування.

Ось жагучі рядки із зачину до Шевченкової поеми «Неофіти» в оригіналі та в перекладі Віри Річ:
Привітай же благодушне

Мою сиротину,

Наш великий чудотворче,

Мій друже єдиний!

Привітаєш: убогая,

Сірая, з тобою

Перепливе вона Лету,

І огнем-сльозою

Упаде колись на землю

І притчею стане

Розпинателям народним,

Грядущим тиранам.

[25, т. 2, с. 218]
With your kind heart give welcome then

 
Наші Друзі: Новини Львова