Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 05 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Основоположні міфи ізраїльської політики (стара редакція)

Переглядів: 26715
Додано: 16.01.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 1
Сканував: Крістоферсен Джерело: SAMIZDAT
У Торонто (Канада) був влаштований процес проти Цюнделя за публікацію книги Ричарда Харвуда "Чи дійсно загинули 6 мільйонів?", хоча навіть офіційна відповідь на це питання теж негативна.
Це замовчування, ці переслідування і репресії проти критичної історії гітлерівських злочинів ґрунтуються на вкрай брехливому і наклепницькому підмурі: показувати, що величезні злочини Гітлера стосовно жидів, так само як і до всіх його ворогів, німецьких і слов'янських комуністів, які завдали йому поразки, викривати їхню жорстокість можна й не вдаючись ні до якої брехні, означає, відповідно до супротивників критичної історії (яку вони називають"ревізіоністською"), "виправдувати Гітлера або щонайменше пом'якшувати його злочини!"
Показувати, що нацистські злочини не зводяться до великого погрому проти одних жидів, що десятки мільйонів людей загинули в боротьбі проти фашизму, це, виявляється, "расизм", що спонукує до дискримінації і расової ненависті!
Проти такого диригування ненавистю до критичних дослідників ми сьогодні й виступаємо, зібравши це досьє в надії, що воно послужить поштовхом до початку справжньої дискусії про об'єктивні реалії минулого, не нав'язуючи тому або іншому дослідникові ніякої політичної задньої думки, не прирікаючи його заздалегідь на репресії і замовчування. Немає майбутнього, якщо без кінця підтримується ненависть, що підживлюється брехнею.
Критика історично перевірених свідчень і наукових досліджень дозволить дати громадській думці можливість поміркувати над учорашніми злочинами, щоб запобігти майбутньому. Це й моральний і науковий обов'язок.
Дотепер навіть сумлінні художники, що володіють більшим талантом, мають у своєму розпорядженні лише довільні та брехливі цифри.
Від цього не врятовані й справжні шедеври, такі як роман Робера Мерля "Смерть моє ремесло", що відтворює від першої особи біографію Хесса, коменданта Освенціма. Навіть називаючи довільні цифри цього лжесвідка, Робер Мерль піднімається іноді до стилю, гідного Стендаля:
"Прокурор вигукнув: Ви вбили три з половиною мільйона чоловік!
Я попросив слова і сказав: Прошу вибачення, але я вбив усього два з половиною мільйона.
У залі зашуміли. Але я всього лише виправив невірну цифру".
Джерело: Робер Мерль. "Смерть моє ремесло". Вид. Галлімар, 1952, с. 365-366.
В області кінематографії блискучій і тонкий фільм Алена Рене "Ніч і туман" створює незабутній образ варварства та мучеництва, але все спотворюється і стає неприродним, коли в ньому бездоказово говориться про 8 мільйонів жидів, нібито вбитих в Освенцімі.
Але було і скоро буде ще більше книг та кіно- і телефільмів, які перекручують суть злочинів Гітлера. Скільки разів відразу після звільнення, коли ціле покоління могло особисто свідчити і судити, прославлялися подвиги тих, хто найбільш ефективно боровся проти нацистів. Фільм "Битва за важку воду" про вирішальний подвиг Жоліо-Кюрі і його команди, що викрали в Норвегії запас важкої води, що дозволив би Гітлерові першим створити та застосувати атомну бомбу. Фільм "Битва на рейках" показав, як залізничники саботували німецькі перевезення, щоб паралізувати зосередження їхніх військ. А скільки фільмів, таких як "Чи горить Париж?", показали, всупереч перебільшенням вагомості закордонних штабів, що повсталий народ Парижа сам звільнив своє місто, взяв у полон німецького губернатора Фон Хольтиця і примусив капітулювати.
І навпаки, скільки разів нам прокручували "Вихід", "Голокост", "Шоа" та інші кіноромани. Щотижня сльозоточиві картинки наводнюють наші екрани, немов "жертовні" страждання одних непорівнянні із стражданнями всіх інших і їхньою героїчною боротьбою.
Фільм "Шоа" Ланцмана протягом 9 годин нав'язує нам через нескінченні образи кам'яних стін і поїздів із гнітючими шумовими ефектами начебто свідчення на кшталт розповіді перукаря із Треблінки, що вмістив на площі 16 квадратних метрів 60 жінок і 16 перукарів.
У цього " Шоа-Бізнесу" є щедрі спонсори, насамперед, держава Ізраїль. Менахем Бегін виділив на фільм "Шоа" 850000 доларів як на "проект, що має національне значення".
Джерело: Жидівське телеграфне агентство 20 червня 1986. "Джуїш Джорнап", Нью-Йорк, 27 червня 1986.

Один з фільмів, який вніс найбільший вклад у маніпуляцію світовою громадською думкою - телефільм "Голокост", який є злочином проти історичної істини. Його основна ідея: подія такого масштабу, як знищення 6 мільйонів жидів, не могло залишитися непоміченим усім німецьким народом. Отже, якщо німці не знали, це тому що вони не хотіли знати і тому вони винні".
Джерело: "ЛІберасьон", 7 березня 1979.
А от отрутні плоди, які приносять ці "катехізиси ненависті": "Всі ворожі агенти повинні бути вислані з країни. От уже два роки ми просимо дозволу зробити це. Те, що нам потрібно, просте і зрозуміле: дозвіл і достатня кількість кораблів. Питання, щоб ці кораблі знаходились на плаву, на жаль, покладене на паризький муніципалітет".
Джерело: Паризький офіційний муніципальний бюлетень, звіт про засідання 27 жовтня 1962 року, с. 637.
Це не було необміркованим зауваженням, про що Пан Москович підтвердив на затіяному ним самим процесі за позовом про наклеп: "Я дійсно шкодував, що вороги Франції не знищені… жалую і по тепер!" ("Ле Монд", 17 січня 1963).
Роман відповідає за цю містифікацію, після першої серйозної і тверезої книги, написаної негайно ж після звільнення з Бухенвальда "Концентраційний Всесвіт" (Вид. Мінюі, 1946), Давид Руссе виклав у літературній формі в "Днях нашої смерті" більшість шаблонів, які становлять матрицю літератури про концтабори.
В "Треблінці" Мартіна Грея були використані послуги великого французького письменника для опису табору, куди він жодного разу не ступав ногою. Від фальшивих архівів Міністерства в справах ветеранів, "відкритих" Сержем Кларсфельдом до брехливих апокаліптичних писань Елі Візеля (лауреата Нобелівської премії), що навіть бачив "своїми очима", "гігантські язики полум'я", що піднімалися з рову, куди "кидали маленьких дітей" (це полум'я не засік жоден з американських літаків, що постійно літали над табором). У ритмі крещендо жаху та марення він додає:
"Пізніше я почув від свідка, що кілька місяців потому земля не переставала трястися, і час від часу з неї виривалися гейзери крові" (цього разу мова йде про "свідчення" про Бабин Яр).
Джерело: Елі Візель. Слова іноземця. Вид. дю Сей, 1982, с. 192, 86.
Апофеоз романів такого роду - "Щоденник Анни Франк". Цей чудесний і зворушливий роман підмінює собою реальність і ще раз міф маскується під історію.
Англійський історик Девід Ірвінг, виступаючи на процесі Цюнделя в Торонто 25 і 26 квітня 1988 (33.9399-9400), сказав про "Щоденник Анни Франк":
"Батько Анни Франк, з яким я листувався протягом декількох років, зрештою дав згоду на лабораторні дослідження рукопису "Щоденника", чого я вимагаю завжди, якщо документ спірний".
Цю експертизу провела лабораторія німецької кримінальної поліції у Вісбадені. Її висновок: частина "щоденника" Анни Франк написана кульковою писачкою (такі писачки з'явилися в продажі тільки в 1951 році, а Анна Франк померла в 1945).
Девід Ірвінг продовжував: "Мій власний висновок щодо "Щоденника" Анни Франк такий, що більша його частина дійсно написана дванадцятирічною жидкою. Ці тексти потрапили до її батька, Отто Франка, після трагічної смерті молодої дівчини від тифу в одному з концтаборів. Її батько та інші невідомі мені особи відкоригували цей "Щоденник", щоб додати йому комерційної форми, що збагатило одночасно й батька, і Фонд Анни Франк. Але як історичний документ, ця книга не має ніякої цінності, тому що текст був змінений".
Цей " Шоа-Бізнес" використовує лише "свідчення", що згадують про різні способи вбивства жертв газом, але нам жодного разу не показали, як діє хоча б одна "газова камера" (Лейхтер показав фізичну та хімічну неможливість цього), жодної з тих незліченних вантажівок, які нібито служили "газовими камерами на колесах" з використанням вихлопних газів моторів, ні тонн попелу від трупів, що залишився після кремації.
"Немає жодної фотографії газових камер, а трупи звернулися в дим. Залишилися лише свідки".
Джерело: Ле Нувель Обсервер", 26 квітня 1985 року.
Нескінченна дешевка Клода Ланцмана робилася в такий же спосіб. Сам автор визнав: "Довелося робити цей фільм з нічого, без архівних документів, усе вигадувати".
Джерело: "Либерасьон", 25 квітня 1985 року.

в) Знаряддя злочину
Якщо встати на точку зору мети судового процесу, першорядну важливість мало б заслуховування експертів з великої кількості питань, щоб можна було переконатися у вірогідності численних свідчень і ряду "документів". Дозволимо собі формулювати деякі із цих питань:
- Скільки часу потрібно газу "Циклон Б", щоб він подіяв, і в чому проявляється його дія?
- Упродовж якого часу цей газ зберігає активність в закритому приміщенні (без вентиляції або з вентиляцією відразу ж після використання)?
- Чи можна було, як стверджують, входити в приміщення, просочені газом Циклон Б, усього через півгодини після використання цього газу?
- Чи можливо повне спалення трупів у печі крематорію за 20 хвилин?
- Чи могли печі крематоріїв працювати день і ніч без перерви?
- Чи можна спалювати людські трупи в ровах завглибшки в декілька метрів і якщо так, то за який час?
Ніяких "доказів" дотепер не надали.
Назвемо лише два приклади:
- "газові камери на колесах" - спеціальні вантажівки;
- мило, зроблене з людського жиру (газетна качка, що була в ходу ще під час війни 1914-18 рр. "Вбивство газом" це теж, до речі, оновлений і запущений знову варіант оповідань про вбивство газом сербів болгарами в 1916 році).
Джерело: "Дейлі Телеграф", Лондон, 22 березня 1916, с. 7. "Дейли Телеграф", Лондон, 25 червня 1946, с. 5.
Історія про винищування в справжніх "газових камерах на колесах", тобто у вантажівках, у яких тисячі людей нібито вбиті вихлопними газами від моторів, спрямованими всередину, уперше підкинута західній громадській думці газетою "Нью-Йорк Таймс" 16 липня 1943 року, с. 7. Раніше ця тема розвивалася тільки в радянській пресі.
І в цьому випадку знаряддя злочину (сотні або тисячі вантажівок, пристосованих для вбивства) зникло. Аніяка із цих вантажівок не фігурувала на жодному процесі як речовинний доказ.
Можна відзначити також, що якщо план "знищення" повинен був залишатися абсолютною "таємницею", про що казав Хесс, здається дивним, що про нього знали тисячі шоферів вантажівок і члени похоронних команд, завдяки яким тисячі трупів чарівним чином зникли. Всі ці учасники ставали власниками "жахливої таємниці".
Візенталь запустив легенду про "мило із чоловічини" у статтях, опублікованих в 1945 році в газеті австрійської жидівської громади "Дер Нойе Вег". Так у статті з назвою "РІФ" він писав:
"Жахливі слова "відправити на мило" вперше довелося почути наприкінці 1942 року. Це було в Генерал-Губернаторстві (тобто в Польщі), а фабрика знаходилася в Галичині, у Бельзені. Із квітня 1942 року по травень 1943 року 900000 жидів були використані як сировина для цієї фабрики".
Після переробки трупів на сировину, писав Визенталь, "жирові відходи використовувалися для виготовлення мила". І далі: "З 1942 року люди в Генерал-губернаторстві добре знали, що означає мило РІФ. Цивілізований світ не може собі уявити, яку радість це мило викликало в нацистів у Генерал-губернаторстві і їхніх дружин. У кожному шматку мила вони бачили жида, який чаклунським чином засунутий туди і не стане другим Фрейдом, Эрліхом або Ейнштейном"..
Меморіал Яд ва-Шем цілком офіційно відповідає, що нацисти не робили мила з жидівських трупів. Під час війни Німеччина страждала від нестачі жирів і виробництво мила перейшло під контроль уряду. На шматках мила ставилися букви РІФ - абревіатура німецьких слів "чистий промисловий жир". Хтось прочитав букву І як J і відповідно розшифрував "чистий жидівський жир". Слух поширився швидко.


***
Існує три документи, які дозволяють, якщо їх серйозно та привселюдно обговорити, покласти кінець полеміці про "газові камери": це "Звіт Лейхтера" (5 квітня 1988), Краківська контр-експертиза від 24 вересня 1990 і Віденська експертиза.
Газ Циклон-Б на основі синильної кислоти, як твердять, використовувався для вбивства безлічі ув'язнених. Звичайним його призначенням ще до першої світової війни була дезінфекція білизни і інструментів для запобігання поширенню епідемій, особливо тифу. Проте синильна кислота була вперше використана для страти засудженого до смерті в штаті Арізона в 1920 році, а потім і в інших американських штатах - у Каліфорнії, Колорадо, Меріленді, Міссісіпі, Міссурі, Неваді, Нью-Мексико і Північній Кароліні.
Джерело: звіт Лейхтера (№9.004).
Інженер Лейхтер був консультантом із цих питань у штатах Міссурі, Каліфорнія і Північна Кароліна. Сьогодні більшість штатів відмовилося від цього способу страти через високу ціну не тільки газу HCN, але й устаткування для його виробництва і застосування, що з урахуванням необхідних заходів безпеки робить цей спосіб страти найдорожчим.
Крім того, для вентиляції, необхідної після окурювання газом Циклон Б, потрібно мінімум 10 годин залежно від розмірів приміщення (6.005).
Для герметичності приміщення повинне бути обшите епоксидом або нержавіючою сталлю, а двері повинні бути постачені шарнірами з азбесту, неопрену або тефлону (7.0001).
Відвідавши і провівши попередню експертизу передбачуваних "газових камер" в Освенцімі-Біркенау та інших східних таборах, Лейхтер зробив наступні висновки (12.001 - із приводу бункерів 1 і 2 в Освенцімі): "Огляд на місці цих будівель показав, що їхня конструкція була вкрай поганою і небезпечною, у випадку їх використання як камер для страти. Для цієї мети нічого не передбачено".
Крематорій 1 прилягає до госпіталю СС в Освенцімі і його каналізація виходить до головної стічної канави табору, таким чином газ міг би проникнути в усі приміщення табору (12.002). Будівля в Майданеку не могла використовуватися для мети, що їй приписується, і не відповідає навіть мінімальним вимогам, які пред'являються до конструкції газових камер".
Лейхтер робить висновок, що не виконана жодна з вимог до газових камер для вбивства людей. Ті, хто там працював, ставили б під загрозу і своє власне життя і життя оточуючих (32.9121). Не було ніяких засобів вентиляції і розподілу повітря, а також додавання речовин, необхідних для газу Циклон Б (33.145).
"Вивчивши всі документи і оглянувши всі місця в Освенцімі, Біркенау та Майданеку, автор вважає, що докази незаперечні: у жодному із цих місць не було газових камер для страти".
Джерело; звіт складений у Мілдені, штат Массачусетс, 5 квітня 1988 року, Фред Лейхтер Мол., головний інженер.
На процесі Цюнделя в Торонто адвокат Крісті показав, скільки "свідчень" суперечить реальним хімічним і технічним можливостям. От типовий приклад:
а) Рудольф Хесс у книзі "Комендант Освенціма" пише на с.198:
"Двері залишалися відкритими на півгодини після подачі газу і поновлення вентиляції. Робота із збирання трупів починалося негайно". "Вона виконувалася з байдужністю, як частина повсякденної роботи. Волочачи трупи, люди їли та курили".
- Вони навіть не були в масках? - запитав адвокат Крісті (5-1123).
Неможливо мати справу із трупами, які піддавалися впливу газу Циклон Б, через півгодини після цього і при цьому навіть їсти, пити та курити. Щоб усунути небезпеку, потрібні мінімум 10 годин вентиляції.
б) Адвокат Крісті пред'явив документ PS 1553 Нюрнберзького процесу, в якому Хілберг визнає, що така ж кількість газу Циклон Б була відправлена в Оранієнбург, як і в Освенцім, притім того ж дня.
Але Хілберг сказав, що Оранієнбург був "концтабором і адміністративним центром, де нікого, наскільки йому відомо, не вбивали газом".
Експертиза Лейхтера показала також, що сліди синильної кислоти газу Циклон Б набагато більше помітні в приміщеннях, які безсумнівно використовувалися для дезінфекції, чим у передбачуваних "газових камерах".
"Можна було очікувати виявлення більш високих доз синильної кислоти в зразках, взятих у перших газових камерах (через більшу кількість газу, що використовувався, відповідно до джерел, у цих місцях), чим у контрольних зразках. Насправді все виявилося навпаки, внаслідок чого ми змушені зробити висновок, що ці приміщення не були газовими камерами, що призначалися для страти".
Джерело: звіт Лейхтера (цит.тв.) 14.006.
Цей висновок підтверджений контр-експертизою, проведеною Краківським інститутом судово-медичної експертизи з 20 лютого по 18 липня 1990 року, результати якої були повідомлені Музею листом від 24 вересня 1990 року. Тоді ж була прибрана меморіальна дошка із цифрою "4 мільйони".
Джерела: Документ Інституту, реєстраційний номер 720.90. Документ Музею, реєстраційний номер 1-8523/51+1860.89.
Туристам показують, зрозуміло, не діючу, більш-менш халтурну реконструкцію "газових камер" навіть там, де їх, як добре відомо, ніколи не було, як наприклад, у Дахау.
в) Лейхтер досліджував місця, які, відповідно до офіційних карт Біркенау, використовувалися нацистами в якості "ровів для кремації", щоб позбутися від трупів. Більшість літературних текстів про Голокост описує їх як рови глибиною близько 6 футів... Найцікавішим є те, що рівень ґрунтових вод у цих місцях має глибину один-півтора фути (30-50 см – прим. перекладача). Лейхтер підкреслив, що неможливо спалювати трупи під водою. І немає ніяких підстав вважати, що ситуація змінилася з часів війни, тому що література про Голокост описує табори в Освенцімі і Біркенау як побудовані на болоті (32.9100,9101). Однак на виставці представлені навіть фотографії цих ровів, що нібито використовувалися для кремації.
Що стосується крематоріїв у ровах на відкритому повітрі, то в документі 14.008 говориться: "Табір Біркенау був побудований на болоті, у багатьох місцях вода перебувала приблизно в 60 см від поверхні. На думку автора даного звіту, у Біркенау ніколи не було ровів для кремації".
Цінний для об'єктивного вивчення документ із числа незаперечних документів з комплексу Освенцім-Біркенау й, зокрема, про цю горезвісну кремацію на відкритому повітрі, коли "дим затьмарював все небо", згідно з великою кількістю свідчень, це серія аерофотознімків Освенціма та Біркенау, зроблених американською авіацією і опублікованих американцями Діно Бруджіоні та Робертом Пуарьє ("Повторний візит на місця Голокосту. Ретроспективний аналіз комплексу таборів знищення в Освенцімі і Біркенау ", ЦРУ, лютий 1979. Вашингтона, 19 сторінок).
Незважаючи на ортодоксальні коментарі, аналітики з ЦРУ не виявили на цих знімках нічого, що відповідало б тому вогненному пеклу, полум'я якого, як нам мають нахабність вселяти, пожирало до 25000 трупів у день, у період із травня по серпень 1944 року, коли депортували угорських жидів. На аерофотознімках (26 червня і 25 серпня 1944 р.) немає ніяких слідів диму; ніякої концентрації натовпів людей, взагалі ніякої особливої діяльності.
"Освенцімський альбом", збірник 189 фотографій, зроблених в тому ж таборі Біркенау в той же період, опублікований із введенням Сержа Кларсфельда і коментарем Прессака показує 189 сторінок з життя концтабору після прибуття конвою депортованих з Угорщини. І тут знову абсолютно нічого, що підтверджувало б масові та систематичні знищення.
Цілком навпаки - безліч світлин, що дозволяють бачити всю місцевість у цілому, не тільки не містять нічого, що підтверджувало б версію про подібне знищення, але виключають варіант, що воно могло відбуватися в той же час у якомусь "таємному" місці табору. Коментар Прессака, складений шляхом екстраполяції, дозволяє виявити механізм публікації.
Джерело: "Освенцімський альбом", Вид. Le Seuil, Париж, 1983, 221 стор.
Але найбільше оригінальних фотознімків зібрав і провів їх кваліфікований та строгий аналіз канадець Джон Болл, фахівець із інтерпретації аерофотознімків. Його висновки знаходяться у повному протиріччі з офіційною історією.
Джерело: Аерофотознімки докази. Фірма Болл Ресурс Лтд. Серія 160 7231. 120-я стріт. Delta. B.C. Канада. 4C6PS 1992. 116 сторінок.
Але вся сукупність технічних питань була піднята під час процесу Ернста Цюнделя в Канаді, коли обидві сторони мали можливість вільно та повністю висловитися. Звіт про цей процес є надзвичайно важливим джерелом для кожного чесного історика, тому що він дозволяє дізнатися про всі висловлені тези і побачити їхні протиріччя. Заяви обох сторін мають тим більшу цінність і тим більше значення, що кожна сторона висловлювалась з урахуванням негайної критики з іншої сторони.
Одна деталь, як мені представляється, має вирішальне значення: 5 і 6 квітня 1988 року директор крематорію в Калгарі (Канада) Іван Лагасе - крематорію, схожого за типом і конструкцією із крематорієм у Біркенау і побудованого в 1943 році - перерахував обов'язкові технічні вимоги до споруджень такого типу. Він говорив про необхідність перерв для охолодження між кремаціями та після введення одного тіла, без чого можливе ушкодження вогнетривкої обшиви печей.
Лагасе попросили висловити його думку щодо оцінки пропускної здатності 46 печей в 4 крематоріях у Біркенау, яку зробив Хілберг у своїй книзі "Знищення європейських жидів" ( 2-е видання, с. 978). За заявою Хілберга, "теоретична щоденна пропускна здатність 46 печей у Біркенау становила більше 4400, але з урахуванням зупинок і уповільнень практична межа була меньшою".
Лагасе назвав це твердження "абсурдним" і "нереалістичним". Припускати, начебто 46 печей могли спалювати більше 4400 трупів у день смішно. Ґрунтуючись на своєму власному досвіді, Лагасе затверджує, що в Біркенау можна було спалювати в день 184 тіла.
Джерело: 27. с 736 по 738.
Це вам не книга начебто "Крематоріїв Освенціма" Прессака з підзаголовком "Механізм масового вбивства" (1993), у якій "газовим камерам" присвячена всього лише один розділ на 20 сторінках (з 147) і навіть не цитується звіт Лейхтера, який Прессак "спростовував" в 1990 році (знов-таки при фінансовій підтримці Фонду Кларсфельда). На це "спростування" ніхто більше не насмілюється посилатися, щоб врівноважити аналіз Лейхтера.
Також не було наукового і публічного обговорення фахівцями різного рівня компетентності звіту інженера Фреда Лейхтера, Краківської контр-експертизи 1990 року і Віденської експертизи, які підтвердили висновки Лейхтера. У цілому з проблеми "газових камер" виникають сумніви і навіть скептицизм.
Дотепер стосовно тих, хто заперечує офіційну історію, єдиними аргументами залишаються відмови від обговорення, замахи і репресії.

3. МІФ ПРО "ГОЛОКОСТ"
"За прикладом божественної обітниці, що міститься в Біблії, геноцид є елементом ідеологічного виправдання створення держави Ізраїль ".
Джерело: Том Сєгев (Tom Segev). Сьомий мільйон, вид. Liana Levi. 1993, с. 588.
Для визначення того, як нацисти поводилися з жидами, часто вживаються три терміни: геноцид, Голокост, Шоа.
Термін "геноцид" має точне значення, виражене у самій його етимології - винищування раси. Для цього потрібно припустити, що існує жидівська "раса", як вважали гітлерівські нацисти і як дотепер вважають ізраїльські керівники.
Чи мав місце в ході війни геноцид жидів?
Термін "геноцид" у всіх словниках має точний сенс. Словник Ларусса, наприклад, дає таке визначення: "Геноцид: методичне винищування етнічної групи шляхом знищення окремих її членів".
Це визначення можна застосувати буквально лише до випадку завоювання Ханаана Ісусом Навином, коли нам говориться про кожне завойоване місто: "жодного не залишилося в живих" (наприклад, Числа XXI, 35).
Таким чином, це слово неправомірно використовувалося в Нюрнберзі, тому що мова не йшла про знищення всього народу, як це було у випадку з "священним винищуванням" амалекітян, ханааніїв і інших народів, про які в книзі Ісуса Навина говориться, що від Еглона до Хеврона він "нікого не залишив, хто вцілів би" (X, 37), а в Хагорі "людей же всіх повбивали мечем, так що винищили всіх їх... не залишили жодної душі" "(XI, 14).
На противагу цьому після 1945 року мав місце бурхливий підйом жидівства (його визначення як "раси" взято з гітлерівського словника) в усьому світі.
Поза всяким сумнівом, жиди були однією з улюблених мішеней Гітлера через його расистську теорію вищості "арійської раси" і систематичного ототожнення ним жидів з комунізмом, що був його головним ворогом (про що свідчать страти тисяч німецьких комуністів, а пізніше, у ході війни, жорстокість Гітлера проти слов'янських бранців). Для цієї амальгами він і винайшов термін "жидобільшовизм".
З часу створення націонал-соціалістичної партії він ставив своєю метою не тільки викорінювання комунізму, але й вигнання всіх жидів, спочатку з Німеччини, а потім із всієї Європи, коли він стане її хазяїном, до того ж самим нелюдським чином: спочатку шляхом еміграції, потім вигнання, а під час війни - шляхом ув’язнення в концтаборах, спочатку в Німеччині, а потім передбачалася депортація, спочатку на Мадагаскар, який повинен був стати величезним гетто для європейських жидів, а потім на Схід, на окуповані території, насамперед у Польщу, де проводилося знищення слов'ян, жидів, циган, спочатку на примусових роботах на службі воєнної промисловості, потім у результаті жахливих епідемій тифу, про розмах яких свідчить збільшення числа крематоріїв.
Який був страшний баланс цієї озлобленості гітлерівців проти жертв їхньої політики і расизму?
Друга світова війна забрала 50 мільйонів жертв, з них 17 мільйонів радянських людей і 9 мільйонів німців. Польща, інші окуповані країни Європи, а також мільйони солдат з Африки та Азії, мобілізованих на цю війну, що, як і перша, виникла в результаті суперництва західних держав, дорого заплатили за це своїми життями.
Таким чином, гітлерівське панування було не тільки одним більшим погромом, головними і мало не єдиними жертвами якого були жиди, як намагається запевняти пропаганда певного типу. Це була людська катастрофа, що, на жаль, мала прецедент, тому що Гітлер застосував до білих те, що європейські колонізатори протягом п'яти століть застосовували до "кольорових", від американських індіанців, 60 мільйонів яких з 80 були знищені (і теж не стільки зброєю, скільки каторжними роботами та епідеміями), до африканців, від десяти до двадцяти мільйонів яких депортовані в Америку, причому рабовласники отримували одного раба, убивши 10 осіб в ході полювання за неграми, що обійшлося Африці в 100 або 200 мільйонів життів.
Міф, який розповсюджується усім світом сповіщає про "найбільший геноцид в історії", означає для західних колонізаторів віддання забуттю їхніх власних злочинів (геноциду американських індіанців і торгівлі африканськими рабами), для Сталіна - замазування його диких репресій. Для англо-американських керівників - бойні в Дрездені 13 лютого 1945 року, коли в полум'ї від фосфорних бомб за кілька годин загинули 200 000 мирних жителів, без військових підстав, тому що німецька армія відступала на всьому східному фронті під натиском радянських військ, які в січні були вже на Одері. Для США, які скинули на Хіросіму і Нагасакі атомні бомби, після чого "200 000 чоловік загинули, а 150 000 поранених були приречені на більш-менш довге вгасання"
Джерело: Поль-Марі де ля Горце. 1939-1945. Невідома війна. Вид. Фпаммаріон, Париж, 1955, с. 535.
Цілі були не військовими, а політичними. Черчілль писав в 1948 році у своїй книзі "Друга світова війна" (тім VI): "Було б невірним припускати, начебто доля Японії була вирішена атомною бомбою".
 
Наші Друзі: Новини Львова