Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 05 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Основоположні міфи ізраїльської політики (стара редакція)

Переглядів: 26718
Додано: 16.01.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 1
Сканував: Крістоферсен Джерело: SAMIZDAT
33,1
43,7 107
230
196
288 1061570
5392258
5355428
5598855

Потім, коли Гітлер із своїми політичними союзниками отримав абсолютну більшість у Рейхстазі, допомога в переозброєнні надавалася йому в доларах, фунтах стерлінгів і франках. Не тільки центральна пропагандистська каса партії Гітлера підживлювалася німецьким банком Шрейдера, але й переозброєння значною мірою фінансувалася великими американськими, англійськими та французькими трестами.
Так, американський хімічний консорціум Дюпон де Немур і англійський трест Імпіріал Кеміклс Індастрі субсидіювали фірму ІГ Фарбен, з якою вони ділили світовий ринок пороху, а нью-йоркський банк Діллона субсидіював німецький сталевий трест Ферайнігте Штальверке. Морган і Рокфеллер субсидіювали інших. Таким чином, фунти стерлінгів і долари брали участь у змові, що привела Гітлера до влади.
У Франції сенатор Поль Лаффон зробив запит міністрові національної економіки щодо кількості залізної руди, експортованої до Німеччини починаючи з 1934 року, і одержав наступну відповідь:
"Кількість залізної руди (№ 204 Митного тарифу), експортованої до Німеччини в 1934, 1935, 1936 і 1937 роках показано в наведеній нижче таблиці:
Рік Кількість (у метричних центнерах)
1934
1935
1936
1937 17060916
58616111
77931756
71329234
Джерело: Журналь Офісьель де ля Репюблік Франсез,26 березня 1938 року.
Але ні керівників концернів Дюпона де Немура, Діллона, Моргана, Рокфеллера, ні Франсуа де Ванделя не допитували в Нюрнберзі за "змову проти миру" .


***
Часто посилаються на прокльони Гітлера і головних нацистських вождів на адресу комуністів і жидів.
Так у главі XV другого тому "Майн кампф" Гітлер звертається до минулого, до газової війни, початої англійцями під час першої світової війни. Ця глава називається "Право на законну оборону".
"Якби на початку або в ході війни хоч раз 12-15 тисяч цих жидів, розбещувачів народів, піддали впливу отрутних газів, від яких сотні тисяч наших кращих німецьких трудівників різного походження і різних професій постраждали на фронті, жертва мільйонів людей не була б даремною. Навпаки, якби ми вчасно позбулися цих дванадцяти тисяч шахраїв, може бути, удалося б урятувати мільйон життів добрих і хоробрих німців, перед якими відкрилися б широкі перспективи".
У промові перед Рейхстагом 30 січня 1939 року він знову сказав: "Якщо міжнародні жидівські фінансові кола в Європі та поза нею знову ввергнуть народи у світову війну, результатом буде не більшовизація земної кулі, що вінчатиме перемогу юдаїзму, а знищення жидівської раси в Європі... Епоха, коли нежидівські народи були беззахисні перед жидівською пропагандою, пройшла. Націонал-соціалістична Німеччина і фашистська Італія мають тепер установи, які дозволяють щораз, коли це необхідно, пояснити миру увесь підспідок питання, який багато хто інстинктивно усвідомлює, але не може науково пояснити.
Жиди можуть продовжувати свою кампанію цькування в деяких державах під прикриттям своєї монополії на пресу, кіно, радіопропаганду, театри, літературу - я пропущу це повз вуха. Однак, якщо цьому народу вдасться ще раз увергнути мільйони людей у зовсім безглуздий для них, але вигідний для жидів конфлікт, то позначиться ефективність роз'яснювальної роботи, що дозволила за кілька років в одній Німеччині повністю перемогти жидівство".
Джерело: Міжнародний військовий трибунал, тім XXXI, с. 65.

30 січня 1941 року Гітлер сказав про всіх європейських жидів, що вони "перестануть грати свою роль у випадку загальної війни". Пізніше, у промові 30 січня 1942 року він заявив, що війна приведе до "знищення жидівства в Європі".
Політичний заповіт Гітлера, опублікований Нюрнберзьким Міжнародним військовим трибуналом, рясніє подібними пасажами. У ньому буквально говориться наступне:
"Але в мене немає ніяких сумнівів, що якщо ці міжнародні змовники з світу грошей і фінансів будуть поводитись з народами Європи як з пакетами акцій, за рахунками заплатить той народ, що справді відповідальний за цей смертоносний конфлікт - жиди!
Нехай ніхто не сумнівається в тому, яка доля спіткає тих, через кого мільйони дітей арійських народів Європи повинні будуть померти від голоду, мільйони дорослих загинути, а сотні тисяч жінок і дітей згорять при бомбуваннях міст. Навіть якщо це буде зроблено більш гуманними засобами, винні зобов'язані будуть заплатити за свою провину".
Гітлер говорив про знищення "впливу", Гіммлер більш прямо - про знищення людей, наприклад, у промові перед офіцерами військово-морських сил у Веймарі 16 грудня 1943 року:
"Коли де-небудь я бував змушений віддавати в селі наказ про похід проти партизанів і жидівських комісарів, я систематично віддавав наказ убивати також дружин і дітей цих партизанів і комісарів".
Пізніше в промові перед генералами 5 травня 1944 року в Зонтхофені він додав:
"У цьому конфлікті з Азією ми повинні забути про правила гри і звичаї минулих європейських воєн, хоча вони нам цінні і більше відповідають нашому менталітету".
На жаль, ця дикість не була надбанням тільки одного табору. 4 вересня 1940 року Гітлер заявив в "Спортпаласті":
"Якщо англійська авіація скине три або чотири тисячі кілограм бомб, то ми скинемо сто, сто п'ятдесят, двісті, триста, чотириста тисяч кілограм і більше за одну ніч".
Це було божевільним перебільшенням можливостей стратегічних бомбардувальників Люфтваффе, але показує, якого ступеня сягнула ненависть до інших народів в обох таборах.
У відповідь на це Кліфтон Фадіман, видавець щотижневого журналу "Нью-Йоркер" і ключова фігура "Райтерс Уор Борд", напівофіційного літературного агентства, вимагав в 1942 році від письменників "збуджувати пекучу ненависть до всіх німців, а не тільки до нацистських керівників". Коли це викликало заперечення, Фадіман продовжив: "Єдиний спосіб переконати німців це вбивати їх. Але й тоді, я думаю, вони не зрозуміють".
У квітні 1942 року вихваляючи книгу Де Саля "Підготувати завтра", він розвинув свою расистську концепцію: "Нинішня нацистська агресія не справа купки бандитів, а кінцеве вираження найглибших інстинктів німецького народу. Гітлер - це втілення сил, могутніших, чим він сам. Єресі, що він проповідує, 2000 років. Що це за єресь? Ні більше, ні менше, як бунт проти західної цивілізації, що почався з Армінія... Масштаби цієї війни постають тоді з найбільшою ясністю".
Він схвалював пропозицію Хемінгуея: "Єдиним остаточним рішенням буде стерилізація нацистів у хірургічному значенні слова".
Він висміював Дороті Томсон, що закликала розрізняти нацистів і інших німців.
І його думка не була єдиною. Після промови Гітлера в "Спортпаласті" лондонська "Дейлі Геральд" опублікувала статтю священика Уїппа, у якій говорилося: "Гаслом повинне бути їхнє винищення. Для цієї мети наша наука повинна зосередитися на відкритті нових, ще більш жахливих вибухових речовин. Проповідник Євангелія не повинен піддаватися подібним почуттям, але я відверто заявляю, що якби я міг, я стер би Німеччину з карти світу. Це диявольська раса, що була прокльоном Європи протягом століть".
На щастя, пролунали голоси протесту проти подібних перегинів в Англії, де народ, настільки ж високо культурний, як і німецький, не міг дозволити змішувати себе із кровожерливими керівниками та проповідниками ненависті і смерті.
Із січня 1934 року сіоністський лідер Володимир Жаботинський проголошував у жидівській газеті "Наша мова":
"Наші жидівські інтереси вимагають остаточного знищення Німеччини. Німецький народ у цілому являє для нас небезпеку".
Черчілль зі свого боку довірчо сказав Полю Рейно 16 травня 1940 року:
"Ми вморимо Німеччину голодом. Ми зруйнуємо її міста. Ми спалимо її врожай і її ліси".
Джерело: Поль Бодуем. "Дев'ять місяців в уряді". - "Табль Гаїв", 1948, с.57.
В 1942 році британський міністр лорд Вансіттарт, справжній апостол ненависті, виправдував жахи англійських бомбувань:
"Єдині гарні німці - мертві німці; нехай же бомби падають дощем!"
У липні 1944 року Уінстон Черчілль надіслав своєму начальникові генерального штабу генералові Гастінгсу Ісмею меморандум на чотирьох сторінках, у якому запропонував наступний проект:
"Я хотів би, щоб Ви самим серйозним чином помізкували над питанням про задушливі гази...
Безглуздо брати до уваги в цій справі мораль, у той час як увесь світ застосовував їх (задушливі гази) під час минулої війни, і ніяких протестів з боку моралістів або церкви не було. З іншого боку, у цю епоху бомбування відкритих міст вважалося забороненим; сьогодні увесь світ практикує його як саме собою зрозуміле явище. Мова йде просто про моду, порівнянну з еволюцією довжини спідниць у жінок... Я хотів би, щоб ви холоднокровно вивчили питання, у що обійдеться застосування задушливих газів... Не треба зв'язувати собі руки дурними принципами...
Ми могли б наповнити газами міста Руру та інші міста Німеччини, так що більшості їхнього населення була потрібна б постійна медична допомога... Може пройти кілька тижнів або навіть місяців, перш ніж я зажадаю від Вас наповнити Німеччину задушливими газами. Якщо ми це зробимо, то будемо діяти навпростець. Чекаючи цього я хотів би, щоб це питання було холоднокровно вивчене розумними людьми, а не групою сумовитих псалмоспівачів в уніформі, яких зустрічаєш там і сям".
Джерело: "Амерікен херітедж", серпень-вересень 1985.
Ні Черчілль, ні Сталін, ні Трумен не сиділи на лаві військових злочинців.
І не були притягнуті до відповідальності автори самих мерзенних закликів до злочинів. Назвемо лише два самих кричущих приклади. Заклик до "геноциду", цього разу в справжньому сенсі слова, був кинутий в 1942 році в книзі американського жида Теодора Кауфмана "Німеччина повинна загинути", головною тезою якої були: "Німці (будь то антинацисти, комуністи або навіть філосеміти ) не заслуговують на життя. Отже, після війни потрібно мобілізувати 20000 лікарів, щоб вони стерилізували по 25 німців або німкень на день, так щоб через три місяці не залишиться жодного німця, здатного до продовження роду, і через 60 років німецька раса повністю зникне".
Це була вдала знахідка для розпалювання антисемітизму. Гітлер наказав читати уривки із цієї книги на всіх радіостанціях.
Або так само "Заклик до Червоної армії", опублікований радянським письменником Іллею Еренбургом у жовтні 1944 року: "Вбивайте, вбивайте! Серед німців немає невинних, ні серед живих, ні серед тих, хто ще не народився. Виконуйте наказ товариша Сталіна - знищити фашистського звіра в його власній барлозі. Ґвалтуйте гордих німецьких жінок, нехай вони будуть вашою законною здобиччю. Вбивайте, доблесні солдати Червоної армії, і нехай ваш натиск буде незборимий" (цитується за книгою адмірала Деніца "Десять років і двадцять днів", с.343-344).
І цих авторів теж не було серед обвинувачуваних у Нюрнберзі, так само як і глав держав, які їм протегували.
Не було й відповідальних за бомбування англійцями та американцями Дрездена, результатом якого були 200.000 жертв серед цивільного населення, притім без усякого інтересу з військової точки зору - радянська авіація не зачіпала ці цілі. Не було й Трумена, винного в атомному апокаліпсисі в Хіросімі і Нагасакі, результатом якого були 300.000 жертв серед цивільного населення, і теж без усякої військової необхідності, тому що питання про капітуляцію Японії було уже вирішене імператором.
Не було ані Берії, ані Сталіна, які переклали на німців убивство декількох тисяч польських офіцерів у Катині.


***
Процедурні методи виявляють ті ж принципи (точніше, ту ж відсутність принципів), що й вибір обвинувачуваних лише серед переможених.
Статус цього трибуналу визначався в такий спосіб:
- Стаття 19. Трибунал не буде зв'язаний технічними правилами, що стосуються надання доказів. Він прийме та буде застосовувати, наскільки можливо, прискорену, а не формалістичну процедуру та прийме будь-який спосіб, який вважатиметься таким що має цінність для доказу.
- Стаття 21. Трибунал не буде вимагати, щоб були представлені докази фактів, відомих громадськості, а визнає їх доведеними. Він також вважає справжніми доказами документи і офіційні звіти урядів союзних країн.
Такий був юридичний монстр, рішення якого повинні бути канонізовані та вважатися критеріями недоторканної історичної істини відповідно до закону Гайсо-Фабіуса від 2 травня 1990 року.
Цей текст включений до закону про свободу преси 1981 року, стаття 24 біс, що говорить: "Після статті 24 закону від 29 липня 1981 року про свободу преси, включається стаття 24 біс у наступній редакції:
Стаття 24 біс. Той, хто буде заперечувати існування злочинів проти людяності, зафіксованих французьким або міжнародним судом, буде покараний тюремним ув'язненням від одного місяця до одного року та штрафом від 2000 до 300000 франків або тільки однією із цих двох кар".
Така процедура Нюрнберзького трибуналу викликала заперечення навіть в американських юристів найвищого рангу: у членів Верховного Суду.
Почнемо із судді Джексона, який був його головою. Англійський історик Девід Ірвінг, який визнав, що раніше неправильно його оцінював, свідчить:
"Шановні юристи в усьому світі соромилися нюрнберзької процедури. Безсумнівно, суддя Роберт Джексон, американський голова з боку обвинувачення, відчував такі ж почуття. Це випливає з його особистого щоденника, який я читав.
Я мав привілей отримати доступ до "Спогадів" судді Джексона в Бібліотеці Конгресу. Незабаром після того, як президент Трумен доручив Робертові Джексону керувати американськими суддями на процесі в Нюрнберзі (у травні 1945 року), стало відомо про американський плани атомних бомбардувань. Це погано в'язалося із завданням, дорученим Джексону: переслідувати від імені націй інших за такі ж дії. Джексон усвідомлював, що США мають намір зробити ще більший злочин" (33.9392 і 9394).
Посилаючись на книгу Альфкуса Томаса Мейсона про Харлана Фіске Стоуна "Стовп закону" (Харлан Фіск Стоун був головним суддею Верховного Суду США), адвокат Крісті цитував сторінку 715 цієї книги: лист Стоуна директорові журналу "Форчун", у якому не тільки дезавуюється подібна процедура, але говориться навіть, що мова йде про "лінчування на вищому рівні" (5.995-996), с.716.
Суддя Веннерстрем, член Верховного суду США, голова одного із трибуналів (23.5915/5916), був настільки обурений цією процедурою, що відмовився від призначення і повернувся до Америки, де він висловив свої заперечення через газету "Чикаго трибюн": 60% осіб, що керували процесом, були жиди, перекладачі також.
"Що стосується головних обвинувачуваних, Хесса, Штрейхера, Поля (Höss, Streicher, Pohl), то їх катували" (23.5919).
Оскільки за статутом Нюрнберзького суду як докази приймалися будь-які заяви союзників, радянський звіт про Катинь, що обвинувачував німців в убивстві 11000 польських офіцерів був прийнятий переможцями як справжній і безперечний доказ 8 серпня 1945 року.
Джерело: документ СРСР 54 у томі 39 Міжнародного військового трибуналу (с.290.32)
Радянський генеральний прокурор Руденко міг сказати, що відповідно до статті 21 Статуту Нюрнберзького трибуналу цей звіт "не міг бути оскаржений" (XV, с.300).
...13 квітня 1990 року міжнародна преса повідомила, що злочин у Катині зробили Берія і радянська влада. Професор Навілль із Женевського Університету зробив ексгумацію трупів і виявив у їхніх кишенях документи 1940 року, що показують, що страта була зроблена саме тоді, коли німецьких військ у Смоленську ще не було.


***
Щоб дотримуватися нашої теми "Основні міфи держави Ізраїль", ми досліджуємо більш уважно одну з тих антиістин, які й зараз, через півстоліття, учиняють найбільше спустошень у сучасному світі, а не тільки на Близькому Сході: "міф про 6 мільйонів знищених жидів" став догмою, що виправдує і освячує (для чого й уживається саме слово "Голокост") будь-які дії держави Ізраїль у Палестині, на всьому Близькому Сході, в США, а з їхньою допомогою - у всій світовій політиці, ставлячи Ізраїль вище всіх міжнародних законів.
Нюрнберзький трибунал додав офіційний характер цій цифрі, що не перестає з тих пор бути основою для маніпуляцій громадською думкою в пресі, у літературі та кіно, навіть у шкільних підручниках.
Але ця цифра спирається лише на два свідчення, Хеттля і Вісліцені. От що заявив Хеттль:
"У квітні 1944 року - сказав суддям у Нюрнберзі обер-штурмбанфюрер д-р Вільгельм Хеттль, помічник начальника бюро секції IV центральної служби безпеки Рейха, - оберштурмбанфюрер СС Адольф Ейхман, якого я знав з 1938 року, розмовляв із мною в моїй квартирі в Будапешті... Він знав, що союзники вважають його військовим злочинцем, тому що у нього на совісті тисячі жидівських життів. Я запитав у нього, скільки, і він відповів мені, що, хоча це число великий секрет, він мені його скаже, тому що за відомостями, якими він володіє, можна зробити наступний висновок: у різних таборах знищення були вбиті близько 4 мільйонів жидів, і ще два мільйони знайшли смерть у інший способ".
Джерело: Нюрнберзький процес, тім IV, с.654.
А от що сказав другий: "Він [Ейхман] казав, що буде стрибати та сміятися в могилі, тому що думка про те, що в нього на совісті п'ять мільйонів чоловік, буде для нього джерелом незвичайного задоволення" (там же).
Про цих два свідчення сам пан Поляків (найактивніший прихильник теорії Голокосту - ред) говорить:
"Можуть заперечити, що цифру, підкріплену настільки недосконалим чином, варто вважати підозрілою".
Джерело: "Журнал історії другої світової війни", жовтень 1956.
Нью-йоркська жидівська газета "Дер Ауфбау" від 30 червня 1965 року відзначає, що до цієї дати 3.375.000 чоловік висунули вимоги відшкодування шкоди, завданої за часів панування Гітлера.
Додамо, що головне "свідчення", найповніше і найточніше, належить Хеттлю, агентові Інтеллідженс Сервіс.
Джерело: англійський журнал "Уікенд" від 25 січня 1961 року. На його обкладинці - портрет Хеттля з підписом: "Історія шпигуна, дивніша за вигадку: шефом цього друга нацистських ватажків була людина із британських секретних служб".
Підсумовуючи заперечення великих юристів з Верховного суду США і багатьох інших проти юридичних аномалій "Нюрнберзького трибуналу", ми дамо лише кілька прикладів порушення постійних правил процедури будь-якого справжнього процесу.
1) Установлення та перевірка дійсності текстів.
2) Аналіз цінності свідчень і умов, у яких вони були отримані.
3) Наукове дослідження знаряддя злочину з метою встановити спосіб і результати його дії.


а) Тексти
Основні тексти, вирішальні з погляду на те, яким могло бути остаточне вирішення, це, насамперед, накази про знищення, приписувані вищим керівникам, Гітлерові, Герінгові, Гейдріху, Гіммлеру та директиви щодо їхнього виконання.
Почнемо з директиви Гітлера про "знищення".
Незважаючи на всі зусилля теоретиків "геноциду" і "Голокоста", не вдалося знайти жодних їх слідів. Пані Ольга Втомсер-Міго писала в 1968 році:
"Мало того, що не існує розпорядження, що чітко наказує знищення газом в Освенцімі, немає й наказу про його припинення в листопаді 1944 року". Вона уточнює: "Ні на Нюрнберзькому процесі, ні на місцевих процесах, ні на процесі Хесса в Кракові, Ейхмана в Ізраїлі, ні на процесі комендантів концтаборів, ні з листопада 1963 до серпня 1965 на процесі у Франкфурті (другий процес з Освенціму) не сплив знаменитий наказ від 22 листопада 1944 року, підписаний Гіммлером, про припинення знищення жидів газом, наказ покласти край "остаточному вирішенню".
Джерело: Ольга Втомсер-Миго. Система нацистських концтаборів, 1968, с.544 і 13.
Д-р Кубови з тель-авівського Центру документації визнав в 1960 році: "Немає ніякого документа, підписаного Гітлером, Гіммлером або Гейдріхом, у якому говорилося б про знищення жидів... Слова "знищення" немає в листі Герінга Гейдріху, що стосується остаточного вирішення жидівського питання".
Джерело: Люсі Давидович. Війна проти жидів. 1975, с. 121.
Після колоквіуму, проведеного в Сорбонні в лютому 1982 року з метою спростування критичних робіт "ревізіоністів", Раймон Арон і Франсуа Фюре змушені були заявити в ході подальшої прес-конференції: "Незважаючи на самі ретельні пошуки не вдалося знайти наказ Гітлера про винищування жидів".
До 1981 року відноситься визнання Лакера: "Дотепер не знайдене письмового наказу Гітлера про знищення європейської громади та цілком ймовірно, такий наказ ніколи не був відданий".
 
Наші Друзі: Новини Львова