Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 05 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Основоположні міфи ізраїльської політики (стара редакція)

Переглядів: 26719
Додано: 16.01.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 1
Сканував: Крістоферсен Джерело: SAMIZDAT
План Роджерса, що повторював в основному резолюцію ООН № 242, був відкинутий Голдою Меїр (Кенен. Цит. тв., с. 239).
Никсон поставив Ізраїлю ще 45 "Фантомів" і 80 бомбардувальників "Скайхок"
Насер помер 8 вересня 1970 року. Садат запропонував Ізраїлю мир. Міністр закордонних справ Абба Ебан згодився, але міністр оборони Моше Дайян відмовився.
Тоді Садат 6 жовтня 1973 року почав наступ, що одержав назву “війни Іом Кіпура”, і зруйнував репутацію Голди Меїр, що була змушена подати у відставку 10 квітня 1974 року. За її прикладом пішов Моше Дайян.
Проте, жидівське лобі на Капітолії досягло у Вашингтоні великого успіху в справі прискореного переозброєння Ізраїля: отримали 2 мільярди доларів під приводом боротьби з конкуруючим арабським лобі.
Джерело: Нефф. Воїни Єрусалима. с. 217.
До урядової допомоги добавилися гроші жидівських банків з Уолл-Стріт.
Джерело: Bick. Цит. тв., с. 65, Абба Ебан. Цит. тв., с. 460.
21 чоловік пожертвували більше 100 000 доларів сенаторові Губерту Хемфрі. З них 15 були жидами. Насамперед, це були ватажки "жидівської мафії" у Голлівуді, такі як Лев Вассерман. У цілому їм належало більше 30% виборних фондів демократичної партії.
Джерело: Stephen D. Isaacs. Жиди і американські політики. Нью-Йорк, вид. Doubleday, 1974, розд. 8.
АІПАК знову мобілізувався й одержав за три тижні до 21 травня 1975 року підписи 76 сенаторів, що вимагали від президента Форда підтримати за їхнім прикладом Ізраїль.
Джерело: Шехан. Араби, ізраїльтяни і Кіссінджер. Reader's Digest Press. с. 175.
Джіммі Картер прямував уторованим шляхом. У синагозі міста Елізабет, штат Нью-Джерсі, одягнений у блакитну оксамитову тогу, він заявив: "Я почитаю того ж Бога, що й ви. Ми, баптисти, читаємо ту ж Біблію, що й ви". І резюмував: "Виживання Ізраїлю це не питання політики. Це моральний обов'язок".
Джерело: "Тайм" від 21 червня 1976 року.
Це були часи, коли Бегін і релігійні партії відняли в Ізраїлі владу у лейбористів. "Бегін вважав себе більше жидом, чим ізраїльтянином", - пише його біограф.
Джерело: Сільвер. "Бегін: явище пророка". С. 164.
У листопаді 1976 року Наум Гольдман, президент Всесвітнього жидівського конгресу, прибув до Вашингтона, зустрівся із президентом, Венсом, Бжезинскім і дав адміністрації Картера несподівану пораду "знищити сіоністське лобі в США".
Джерело: "Штерн", Нью-Йорк, 24 квітня 1978 року.
Гольдман присвятив сіонізму все своє життя та відігравав першорядну роль у лобі із часів Трумена. Тепер же він говорив, що його власне творіння, конференція президентів, відіграє руйнівну роль і є головною перешкодою на шляху до миру на Близькому Сході.
Бегін був при владі, і Гольдман вирішив підвести міну під його політику, ліквідувати свою власну групу тиску.
Шість років по тому Сайрес Венс, один з учасників цієї зустрічі, підтвердив пропозиції Гольдмана: "Гольдман закликав нас знищити лобі, але президент і державний секретар відповіли, що вони не мають сил зробити це і що це могло б відкрити двері антисемітизму".
Джерело: Інтерв'ю Сайреса Венса Едвардові Тівнану (Edward Tivnan), "Лобі", Вид. Simon and Schuster, 1987, с. 123.
Бегін, ділячи владу з лейбористами, призначив Моше Дайяна міністром закордонних справ замість Шимона Переса.
Голова Конференції жидівських президентів у США Шиндлер привітав цей поворот до екстремізму й підкреслив прагматизм Дайяна. Бегін один час не дуже піклувався американськими сіоністами, яких вважав опорою лейбористів.
Але американські ділові кола, відзначивши вплив рабинів на Бегіна й насамперед прихильність останнього до "вільного підприємництва" (на відміну від державного втручання за лейбористів), привітали угоду в Кемп Девід і (вересень 1978 р.). Садат, уклавши сепаратний мир з Ізраїлем, не торкнувся питання про Цізіорданію (Юдея і Самарія, біблійні землі, за Бегіном) і повернув собі лише Сінай, що не був для Бегіна "біблійною землею".
Джерело: Stephen D. Isaacs: Жиди і американська політика. Вид. Doubleday. 1974, с. 122.
В 1976 році Картер отримав 68% жидівських голосів, в 1980 - тільки 45%, тому що за час свого президентства продав Єгиптові літаки Ф15, а Саудівської Аравії - системи "Авакс", обмовивши, однак, що ця зброя ніколи не буде використане проти Ізраїлю, тому що американська армія контролює його та управляє всіма даними із землі.
Проте, Рейган переміг Картера в 1980 році і надав Ізраїлю військовий кредит на суму 600 мільйонів доларів на два роки.
Бегін, переконавшись після Кемп Девіду, що Єгипет не вдарить із тилу і що продані Саудівській Аравії системи "Авакс" цілком перебувають під контролем американців, показав останнім свою здатність до превентивної війни, знищивши без оголошення війни (як японці американський флот у Перл-Харборі і ізраїльтяни єгипетську авіацію під час шестиденної війни) іракський ядерний центр в Озираку, побудований французами. Бегін звернувся при цьому до того ж священного міфа.
"Ніколи більше не буде другого Голокоста".
Джерело: "Вашингтон Пост, 10 червня 1981 р.
Підбадьорений слабкістю протестів США, які боялися загострення ситуації на Близькому Сході, Бегін через місяць, 17 липня 1981 року, бомбував західний Бейрут, щоб знищити, як він сказав, бази ОЗП .
Рейган оголосив тоді про проект продажу за 8,5 мільярда доларів Саудівської Аравії систем "Авакс" і ракет, знов-таки за умови, що вони не будуть загрожувати Ізраїлю та залишаться цілком під американським контролем.
Більшість в Сенаті схвалила цю вигідну економічну угоду і посилення американських позицій у зоні Перської затоки. Саудівські літаки не повинні були літати ні над Сирією, ні над Йорданією, ні над Ізраїлем.
Джерело: Фектс Енд файлз. 20 вересня 1981 року, с. 705.
Бегін, залишаючись у владі своїх сприймань "великого Ізраїлю" як біблійної легенди, продовжив створення жидівських поселень у Цізіорданії (розпочате лейбористами), хоча Картер оголосив його незаконним і таким, що суперечить резолюціям ООН № 242 і 338. Але Рейган побачив в Ізраїлі засіб блокування видів Радянського Союзу на нафту Перської затоки. У листопаді 1981 року Аріель Шарон, військовий міністр уряду Бегіна, зустрівся із своїм американським колегою Каспаром Уайнбергером і розробив з ним план "стратегічного співробітництва" з метою усунення радянської загрози в цьому регіоні.
Джерело: "Нью-Йорк Таймс", 1 грудня 1981 р.
14 грудня Бегін анексував Голанські висоти. Рейган протестував проти цього нового порушення резолюції № 242. Бегін збунтувався "Хіба ми бананова республіка? Ваш васал?! "
Джерело: Steven Emerson, "Dutton of Arabia" в "Нью Ріпаблік", 16 червня 1982 р.
Наступного року Бегін вдерся до Лівану. Генерал Хейг, військовий міністр, дав "зелену вулицю" вторгненню, метою якого було встановити владу християнського уряду в Бейруті.
Джерело: Зєєв Шифф і Єхуд Яарі. Ліванська війна Ізраїлю. Нью-Йорк, Simon and Shuster,1984.
Деякі американці критикували це вторгнення, як поодинокі ізраїльтяни критикували війну у В'єтнамі. Але різанина в таборах Сабра і Шатіла на очах у Шарона і Ейтана та за їхної співучасті, жахливі картини, передані на телебаченні, змусили жидівське лобі порушити мовчання.
Віце-президент Всесвітнього жидівського конгресу Герцберг і багато рабинів виступили із критикою Бегіна в жовтні 1982 року. Бегін дорікнув критиків тим, що вони "більше американці, чим жиди".
Джерело: Майкл Кремер. Американські жиди і Ізраїль. Розкол. Нью-Йорк, 18 жовтня 1982.
Прес-аташе АІПАК пояснив стратегію тих, хто, подібно йому, схвалює вторгнення: "Ми хочемо підсилити нашу підтримку Ізраїлю. Ми з тими, для кого неважливо, що відбувається на західному березі Йордану, але хто побоюється Радянського Союзу"
Джерело: Інтерв'ю Тівану (Tivnan), с. 181.
З цієї нагоди християни-сіоністи підтримали ізраїльську агресію, а їхній лідер Джеррі Фолуелл, якого Бегін називав "людиною, що представляє 60 мільйонів американських християн" у країні, де жидів усього шість мільйонів, одержав вищу сіоністську нагороду: премію Жаботинського за послуги, зроблені Ізраїлю, плюс 100 мільйонів доларів від держави Ізраїль і 140 мільйонів доларів від фонду Сваггерта.
Джерело: "Тайм", 17 лютого 1986 р. — "Влада, слава, політики".
Фінансова, отже, й політична могутність у світі, де все продається й купується, стає усе більше визначальною.
З 1948 року США надали Ізраїлю 28 мільярдів доларів економічної: і військової допомоги.
Джерело: Журнал "Тайм” , червень 1994 р.


***
Завдяки фінансовим потокам, які ззовні вливалися до Ізраїлю у вигляді:
1) німецьких і австрійських "репарацій",
2) безумовних щедрот США,
3) пожертв діаспори,
керівники Ізраїлю змогли намітити в області зовнішньої політики самі амбітні цілі "великого Ізраїлю". Свідчення тому - стаття в журналі: "Ківунім" ("Орієнтації") про стратегічні плани Ізраїлю на 80-е роки, опублікована в Єрусалимі Всесвітньою сіоністською організацією.
"Як централізоване тіло Єгипет уже труп, особливо якщо врахувати все більш жорстоку конфронтацію між мусульманами і християнами. Його розділ на відособлені географічні провінції повинен бути нашою політичною метою на 90-і роки на західному фронті.
Після того, як Єгипет розпадеться та буде позбавлений центральної влади, такий же розпад чекає Лівію, Судан і інші, більше віддалені країни. Створення коптської держави у Верхньому Єгипті і дрібних та слабких регіональних утворень - ключ до історичного розвитку, у даний час загальмованого мирною угодою, але неминучого в далекій перспективі.
Незважаючи на зовнішню видимість, із західним фронтом пов'язано менше проблем, чим зі східним. Розділ Лівану на п'ять провінцій - прообраз того, що станеться з усім арабським світом. Розвал Сирії і Іраку на регіони на основі етнічних або релігійних критеріїв повинен стати в далекій перспективі пріоритетною метою Ізраїлю. Першим етапом буде руйнування військової могутності цих держав.
Етнічна структура Сирії прирікає її на розпад, що може привести до створення шиїтської держави уздовж узбережжя, одного сунітської держави в районі Алеппо іншого - у Дамаску. Друзи теж можуть захотіти створити свою державу - може бути, на наших Голанських висотах, в будь-якому випадку - з Хаураном і північчю Йорданії. Така держава була б у далекій перспективі гарантією миру та безпеки регіону. Ця мета вже досяжна.
Багатий нафтою й Ірак, що роздирається внутрішньою боротьбою. Ірак, перебуває під прицілом Ізраїлю. Його розпад був би для нас більш важливим, чим розпад Сирії, тому що він у ближній перспективі являє собою саму серйозну погрозу для Ізраїлю" .
Джерело: "Ківунім" (Kivounim). Єрусалим, № 14, лютий 1982 р., с. 49-59.
Для здійснення цієї великої програми ізраїльські керівники мають у своєму розпорядженні необмежену американську допомогу. З 507 літаків, які вони мали напередодні вторгнення в Ліван, 457 надійшли із США – в якості дарунків або під позики з Вашингтона. Американське лобі вибиває необхідні кошти під тиском сіоністських лобістів всупереч національним інтересам.
Хоча мети плану Ківунім були досить віддаленими, а конфронтація дуже ризикованою, ізраїльському лобі вдалося здійснити одну операцію за допомогою США. Війна проти Іраку - яскравий приклад. Дві могутніх групи тиску штовхали США до розв'язання конфлікту:
1) Жидівське лобі, тому що усунення Саддама Хуссейна знімало загрозу самої потужної арабської країни... Американські жиди відіграють важливу роль у заокеанських засобах масової інформації. Постійний компроміс між президентом і Конгресом змушує Білий дім враховувати їхні настійні прохання.
2) Ділове лобі, яке вважало, що війна може пожвавити економіку. Друга світова війна і величезні замовлення, отримані в ході цієї війни США, хіба не поклали кінець кризі 1929 року, з якого насправді так і не вдавалося вийти? А війна в Кореї хіба не викликала новий бум?
Благословенна війна повернула Америці процвітання.
Джерело: Ален Пейрефітт. "Фігаро", 5 листопада 1990 р.
"Важко переоцінити політичний вплив Американо-ізраїльського громадського комітету (АІПАК), бюджет якого збільшився з 1982 по 1988 рік а 4 рази, з 1 600 000 доларів в 1982 році до 6 900 000 доларів в 1988 році".
Джерело: " Уолл-Стріт Джорнал", 24 червня 1987 р.
Сіоністські керівники ніколи не приховували роль свого лобі.
Бен-Гуріон ясно заявив: "Коли жид в Америці або Південній Африці говорить про своїх жидівських друзів з нашого уряду, він має на думці уряд Ізраїлю".
Джерело: Відродження і доля Ізраїлю. 1954, с. 489.
На 23-му конгресі Всесвітньої сіоністської організації він уточнив, що обов’язок жида за кордоном полягає в "колективному обов'язку всіх сіоністських організацій різних країн допомагати жидівській державі за будь-яких обставин і безумовно, навіть якщо така поведінка вступає в протиріччя із владою відповідних країн" .
Джерело: Бен-Гуріон. Завдання і характер сучасного сіоніста. "Джерузалем Пост", 17 серпня 1952 р. та "Jewish Telegraphic Agency", 8 серпня 1951
Це змішування юдаїзму як релігії (гідної поваги, як і будь-яка інша) з політичним сіонізмом, що вимагає безумовної відданості державі Ізраїль, підмінюючи їм Бога Ізраїлю, тільки підживлює антисемітизм.

Держдепартамент був змушений реагувати. У листі, адресованому Американській раді з юдаїзму і опублікованому 7 травня 1964 року, помічник державного секретаря Телбот, пославшись на принципи американської Конституції, який кидають виклик сіоністські керівники, нагадав, що США "визнали Ізраїль в якості суверенної держави і громадянство цієї держави. США не визнають ніякого іншого суверенітету або громадянства, вони не визнають політико-юридичних відносин, заснованих на релігійній ідентифікації американських громадян, і не допускають ніякої дискримінації американських громадян за релігійною ознакою. Отже, маж бути зрозумілим, що Державний департамент не вважає концепцію "жидівського народу" концепцією міжнародного права".
Джерело: Жорж Фрідман. Кінець жидівського народу. Вид. Галлімар, 1956, с. 292.
Ця декларація залишилася чисто платонічною, тому що юридичні посилання не спричинили ніяких заходів проти лобі.
Приклад - справа Полларда.
У листопаді 1985 року сіоністський активіст, американець Джонатан Поллард, аналітик штабу ВМС, був арештований після того, як викрав деякі секретні документи. На допиті в ФБР він визнав, що з початку 1984 року одержав 50 000 доларів за передачу цих документів до Ізраїлю.
"Справа Полларда не виникла зненацька, з нічого. Вона вписується в нинішню, все більше нездорову систему американсько-ізраїльських відносин, що відрізняються надмірною залежністю, яке стимулює необережне поводження. Така ситуація створилася в 1981 році, коли адміністрація Рейгана дала Ізраїлю те, що він зрозумів як "карт-бланш" своєму військовому авантюризму під приводом самозахисту... Першим результатом було вторгнення до Лівану.
...Можна було передбачати, що подібна послужливість Вашингтона зробить Єрусалим ще більш нахабним... Добре відомо, що тісна взаємозалежність породила мстивість і агресивність. З боку Ізраїлю ця мстивість прийняла необачні форми. Приклад - рейд на Туніс. Іншим прикладом може бути справа Полларда".
Джерело: "Вашингтон пост", 5 грудня 1985 р.
"Протягом десятиліть американські жиди намагаються переконати американську громадську думку, що їхня безумовна підтримка Ізраїлю не впливає на їхню лояльність стосовно США. Тепер, здається, буде важко вірити в це, і ті, хто говорить про подвійне підданство, знайдуть вдячну аудиторію".
Джерело: "Га-Арець", 1 грудня 1985 р.
Не бракує прикладів того, що ізраїльсько-сіоністському лобі вдається нав'язувати США поведінку, що суперечить американським інтересам, але є корисною для політики Ізраїлю. От деякі з них.
Голова комісії з іноземних справ Сенату сенатор Фулбрайт викликав до цієї комісії головних сіоністських керівників, у результаті чого була викрита їхня підпільна діяльність. Він підвів підсумки свого розслідування в інтерв'ю телекомпанії Сі-Бі-Еі 7 жовтня 1973 року: "Ізраїльтяни контролюють політику Конгресу та Сенату" і додав: "Наші колеги в Сенаті, приблизно 70% з них, діють більше під тиском лобі, чим у відповідності із своїм розумінням принципів свободи і права".
На наступних виборах Фулбрайт втратив своє місце в Сенаті.
Після розслідування сенатора Фулбрайта сіоністське лобі не переставало посилювати вплив на американську політику. У книзі "Вони насмілюються говорити", випущеної в 1985 році видавництвом "Лоренс Хілл Енд Ко", Пол Фінлі, що 22 роки був депутатом Конгресу США, описав механіку дії сіоністського лобі і його могутність. Ця справжня "філія ізраїльського уряду" контролює Конгрес і Сенат, президента, держдепартамент і Пентагон, засоби масової інформації, університети та церкви.
Безліч доказів та приклади показують, як вимоги ізраїльтян ставляться вище інтересів США. Так, 3 жовтня 1984 року Палата представників 98% голосів скасувала всі обмеження на обмін між Ізраїлем і США, незважаючи на негативні висновки міністерства торгівлі і всіх профспілок (с. 31). Щороку, як би не урізувалися всі інші статті бюджету, кредити Ізраїлю, збільшуються. Шпигунство розвинене настільки, що найбільш секретні досьє перебувають в руках ізраїльського уряду. Едлай Стівенсон писав у журналі "Форін Афферз" (зима 1975-1976): "Практично жодне рішення, що стосується Ізраїлю, не може бути прийняте або навіть обговорене на рівні виконавчої влади без того, щоб про це моментально не дізнався ізраїльський уряд" (с. 126). Незважаючи на відмову міністерства оборони, засновану на американському законі, поставити Ізраїлю в розпал агресії проти Лівану бомби осколкової дії (зброя, спрямована проти цивільного населення), ізраїльтяни отримали їх від Рейгана й двічі використовували в Бейруті (с. 143).
В 1973 році американський адмірал Томас Мурер, глава об'єднаної групи начальників штабів, розповів, що ізраїльський військовий аташе у Вашингтоні Мордехай Гур (майбутній головнокомандуючий ізраїльською армією) зажадав від США літаки, озброєні найсучаснішими ракетами “Маверік”. Адмірал Мурер сказав Гуру: "Я не можу вам поставити ці літаки. У нас є лише одна ескадрилья. І ми заприсяглися перед Конгресом, що вона нам потрібна". Гур відповів: "Дайте нам літаки, а що стосується Конгресу, я ним займуся". І єдина ескадрилья, оснащена ракетами "Маверик", була передана Ізраїлю (с. 161).
8 червня 1967 року ізраїльські ВПС і ВМФ, щоб не були розкриті плани вторгнення на Голанські висоти, піддали бомбардуванню американський корабель "Ліберті", оснащений найсучаснішими детекторами. 34 моряки загинули і 171 дістали поранення. Обльоти корабля тривали 6 годин, бомбування - 70 хвилин. Ізраїльський уряд вибачився за цю "помилку", і справа була зам'ята. Лише в 1980 році один з очевидців Еннес, офіцер корабля "Ліберті", зміг відновити істину і зруйнувати офіційну версію "помилки", завізовану слідчою комісією, яку очолив адмірал Айзек Кід. Еннес довів, що атака була навмисною. Сіоністське лобі подбало про те, щоб книга Еннеса не побачила світла, але адмірал Т. Мурер пояснив, чому замовчали цей злочин: "президент Джонсон боявся реакції жидівського електорату... Американський народ розлютився, якби довідався, що відбулося" (с. 179).
В 1980 році Едлай Стівенсон запропонував скоротити на 10% військову допомогу Ізраїлю і зажадав припинення створення поселень на окупованих територіях, нагадавши, що 43% американської допомоги спрямовується на озброєння Ізраїлю (3 мільйони жителів), у збиток 3 мільярдам голодуючих на планеті.
Едлай Стівенсон сказав на закінчення: "Прем'єр-міністр Ізраїлю більше впливає на зовнішню політику США на Близькому Сході, ніж на політику власної країни" (с. 92).
Для сіоністського лобі чудові всі засоби, від фінансового тиску до морального шантажу, від бойкоту ЗМІ до погрози вбивства.
Пол Фінлі робить висновок: "Той, хто критикує політику Ізраїлю, повинен очікувати хворобливих та безперервних репресій і навіть втрати засобів існування під тиском ізраїльського лобі. Президент їх боїться. Конгрес уступає всім їхнім вимогам. Самі престижні університети забирають із своїх програм усе, що проти них. Гіганти засобів масової інформації і воєначальники поступаються їхньому тиску" (с. 315).
Джерело: Слухання, ч. 9, 23 травня 1963 року.



2. ІЗРАЇЛЬСЬКО-СІОНІСТСЬКЕ ЛОБІ У ФРАНЦІЇ
"У Франції існує могутнє проізраїльске лобі, вплив якого найбільше значний в засобах масової інформації". Генерал де Голль.
У Франції лише генерал де Голль насмілився заявити це. У свій час ця заява спричинила скандал, але вона містила частину істини, що залишається актуальною дотепер.
Джерело: Пилип Олександр, Проізраїльский забобон. "Паризьен лідері", 29 лютого 1988 р.
З тих пір жоден кандидат у президенти Французької республіки, до якої би партії він не належав, від Мішеля Рокара до Жака Шираку, включаючи Міттерана, не міг обійтися без паломництва в Ізраїль за благословенням засобів масової інформації. Вплив цих засобів лобі, керівним центром якого сьогодні є LICRA (Міжнародна ліга проти расизму і антисемітизму), настільки потужний, що дозволяє йому маніпулювати громадською думкою за своїм бажанням: хоча жиди становлять у Франції близько 2% населення, вирішальний голос належить засобам масової інформації сіоністів: на телебаченні, на радіо, у щоденних газетах і щотижневиках, у кіно (насамперед завдяки вторгненню Голлівуду) і навіть у видавництвах, яким так звані "комітети читачів" можуть нав'язувати своє вето. Все це в руках сіоністів, так само як і реклама, від якої залежить фінансування засобів масової інформації.
І майже всі ці засоби діють як за командою, коли потрібно на догоду Ізраїлю спотворити зміст подій. Вони називають "тероризмом" насильство з боку слабких і "боротьбою проти тероризму" насильство з боку сильних.

Ренегат ОВП скинув жида-інваліда з борта теплохода "Акілле Лауро". Це, безсумнівно, тероризм. Але коли в результаті ізраїльського бомбардування Тунісу у відповідь загинули 50 чоловік, у тому числі декілька дітей - це називається "боротьбою проти тероризму і захистом закону та порядку".
Як за помахом палички невидимого диригента, всі засоби масової інформації заводять ту саму музику, коли мова йде про вибух у синагозі на вулиці Коперника, опоганенні цвинтаря в Карпантра, вторгненні до Лівану або руйнуванні міст Іраку.
Я можу послатися на свій особистий досвід. До 1982 року я мав вільний доступ до самих великих видавництв, на телебачення, на радіо.
У момент вторгнення в Ліван і масових вбивств в цій країні редактор газети "Монд" Жак Фове за плату надав мені в номері від 17 червня 1982 року цілу шпальту, і ми з отче Мішелем Лелонгом і пастором Маттіо викрили зміст ізраїльської агресії, що після масових убивств у Лівані виявися явним. Ми показали, що йдеться не про помилку, а про внутрішню логіку політичного сіонізму, на якому заснована держава Ізраїль.
Мені дев'ять разів загрожували смертю в анонімних листах і телефоном. LICRA затіяла проти нас процес за "антисемітизм і заклик до расової дискримінації".
Адвокат Жака Фове заявив, що не потрібно плутати з жидівською громадою і ще менше за те з її вірою - державу Ізраїль, дії якої в Лівані були засуджені такими видними жидівськими діячами, як Мендес Франс і Наум Гольдман.
Наші захисники зверталися до самого тексту статті, у якій ми писали, що зобов'язані своїм життям вірі жидівських пророків.
Але політичний сіонізм підмінив Бога Ізраїлю державою Ізраїль. Його дії в Лівані і Палестині, створена їм огидна мішанина збезчестили юдаїзм в очах усього світу. Таким чином, наша боротьба проти політичного сіонізму невіддільна від нашої боротьби проти антисемітизму.
Я зі свого боку повторив перед судом висновки моєї книги "Палестина, земля божественних послань": політичний сіонізм, заснований Теодором Герцлем (і засуджений тоді всіма рабинами світу як зрада жидівській вірі), має своїм джерелом не жидівську віру, а жидівський націоналізм і колоніалізм XIX століття.
 
Наші Друзі: Новини Львова