Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 24 листопада 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Основоположні міфи ізраїльської політики (стара редакція)

Переглядів: 28401
Додано: 16.01.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 1
Сканував: Крістоферсен Джерело: SAMIZDAT
Передмова перекладача українського видання

Книгу "Основоположні міфи ізраїльської політики“ французький письменник, філософ та політичний діяч Роже Ґароді опублікував в 1996 році. Він видав її за власний рахунок і у вихідних даних позначив латинськими буквами "SAMIZDAT". В цій розвідці автор переглядає офіційну історію, аналізує і викриває найбільш розповсюджені міфи політики Ізраїлю.
Роже Ґароді стверджував, що це "не історичний твір, це політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика - як інструмент американської політики - приводить до війни".
В книзі Роже Ґароді ставить під сумнів факт Голокосту - тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. "Я поважаю юдаїзм... але нацистський Голокост - це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі...", - пише Ґароді. На думку автора, "історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людяності, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померли із зброєю в руках, борючись проти цього варварства".
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в "виправданні злочинів проти людства" заявляється: "Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу", — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його "незручних для сіоністів ідей", щоб "показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі, багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна - це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бен султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу, запропонувавши всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад "Основних міфів ізраїльської політики" українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей
О. Токар

САМВИДАВ
РОЖЕ ҐАРОДІ
Roger Garaudy

ОСНОВОПОЛОЖНІ МІФИ ІЗРАЇЛЬСЬКОЇ ПОЛІТИКИ
LES MYTHES FONDATEURS DE LA POLITIQUE ISRAELIENNE


ЗМІСТ
ВСТУП
I. ТЕОЛОГІЧНІ МІФИ
1. МІФ ПРО "ОБІТНИЦЮ": ОБІТОВАНА ЗЕМЛЯ АБО ЗАВОЙОВАНА ЗЕМЛЯ?
2. МІФ ПРО " БОГООБРАНИЙ НАРОД"
3. МІФ ПРО ІСУСА НАВИНА: ЕТНІЧНЕ ЧИЩЕННЯ
II. МІФИ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ
1. МІФ ПРО СІОНІСТСЬКИЙ АНТИФАШИЗМ
2. МІФ ПРО НЮРНБЕРЗЬКЕ ПРАВОСУДДЯ
3. МІФ ПРО "ГОЛОКОСТ"
4. МІФ ПРО "ЗЕМЛЮ БЕЗ НАРОДУ, ДЛЯ НАРОДУ БЕЗ ЗЕМЛІ"
III. ПОЛІТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ МІФУ
1. ІЗРАЇЛЬСЬКО-СІОНІСТСЬКЕ ЛОБІ В США
2. ІЗРАЇЛЬСЬКО-СІОНІСТСЬКЕ ЛОБІ У ФРАНЦІЇ
3. МІФ ПРО "ІЗРАЇЛЬСЬКЕ ДИВО": ФІНАНСУВАННЯ ІЗРАЇЛЮ ЗЗОВНІ
ВИСНОВОК


ВСТУП
Ця книга - історія єресі, що полягає в буквальному та вибірковому прочитанні текстів Священного Писання з метою зробити з релігії знаряддя політики. Це смертельна хвороба кінця нашого століття, що я вже визначив у моїх книгах, спрямованих проти різних форм фундаменталізму.
Я боровся з нею в середовищі мусульман у книзі "Велич і занепад Ісламу" із ризиком розсердити тих, кому не подобається, коли я говорю, що "ісламізм - це хвороба Ісламу".
Я боровся з нею в середовищі християн у книзі "До релігійної війни" з ризиком розсердити тих, кому не подобається, коли я говорю, що "Христос Павла - це не Ісус".
Я борюся з нею сьогодні в середовищі жидів у книзі "Основні міфи ізраїльської політики" з ризиком викликати на себе громи та блискавки ізраїльських сіоністів, яким не сподобалося вже, що сказав про них рабин Хірш: "Сіонізм хоче визначити жидівський народ як національну спільноту... Це єресь".
Джерело: “Вашингтон пост", 3 жовтня 1978 р.
Що таке сіонізм, який заперечується в моїй книзі (а не жидівська віра)? Він часто вже давав визначення самому собі:

1. Це політична доктрина.
"З 1896 року сіонізм співвідносить себе з політичним рухом заснованим Теодором Герцлем".
Джерело: Енциклопедія сіонізму і Ізраїлю. Герцль Пресс, Нью-Йорк, 1971, т. II, с. 1262.

2. Це націоналістична доктрина, породжена не юдаїзмом, а жидівським націоналізмом XIX століття.
Засновник політичного сіонізму Герцль заявляв про себе як про нерелігійну людину: "Я не підкоряюся релігійним імпульсам".
Джерело: Т. Герцль. Щоденники (Спогади). Вид. Віктор Голланч, 1958, "Я агностик", с. 54.
Герцль не виявляв особливого інтересу до "Святої землі": заради своїх націоналістичних цілей він готовий був погодитися на Уганду або Тріполітанію, Кіпр або Аргентину, Мозамбік або Конго (там же).
Але перед обличчям опозиції з боку своїх друзів які сповідували юдейську віру, він усвідомив значення "могутньої легенди", як він назвав її 9 червня 1895 року (Щоденники, т. I, с. 56), що являє собою "заклик до об'єднання непереборної могутності".
Джерело: Т. Герцль. Жидівська держава, с. 45
Як політик-реаліст, він не міг ігнорувати це мобілізуюче гасло. І переводячи "могутню легенду" про "повернення" в площину історичної реальності, Герцль проголосив: "Палестина — наша незабутня історична батьківщина... одна ця назва буде потужним закликом до об'єднання нашого народу".
Джерело: Т. Герцль. Жидівська держава, с. 209.
Але він все одно зміг відкрутитися від релігійного аспекту цієї проблеми. заявивши: "Жидівське питання для мене не є ні соціальним, ні релігійним... Це національне питання".

3. Це колоніальна доктрина.
І щодо цього Т. Герцль висловлювався цілком ясно, нічого не приховуючи: на першому етапі створити привілейовану компанію під заступництвом Англії або будь-якої іншої держави дожидаючи створення "Жидівської держави". Тому він і звернувся до того, хто показав себе фахівцем у такого роду операціях: до колоніального ділка Сесіля Родса, який зумів на базі своєї компанії колонізувати Південну Африку, одна із частин якої стала носити його ім'я - Родезія.
Теодор Герцль писав йому 11 січня 1902 року:
"Я прошу Вас надіслати мені лист і підтвердити, що Ви прочитали мою програму та схвалюєте її. Ви запитаєте, чому я звертаюся до Вас, пане Родс? Тому що моя програма - це колоніальна програма".
Джерело: Т. Герцль. Щоденники, т. III, с. 105.
Політична, націоналістична, колоніальна доктрина — такі три характерні риси політичного сіонізму, що восторжествував на Базельському конгресі в серпні 1897 року. Т. Герцль, його геніальний засновник, політик макіавеллієвського штибу, мав повне право сказати по закінченні цього конгресу: "Я заснував жидівську державу".
Джерело: Т. Герцль, Щоденники, с. 224.
Півстоліття тому в результаті цієї політики, яку у точності здійснювали його учні, його методами та відповідно до його політичної лінії, була створена (після Другої світової війни) держава Ізраїль.
Але ця політична, націоналістична та колоніальна установа жодним чином не виникала з віри і духовності жидів.
Одночасно з Базельським конгресом, що не зміг відбутися в Мюнхені (за попереднім планом Герцля) через опозицію з боку німецької жидівської громади, в Америці відбулася Монреальська конференція (1897 р.), на якій за пропозицією рабина Ісаака Мейєра Уайза, найповажнішого жидівського діяча тодішньої Америки, була прийнята резолюція, яка радикальним чином протиставила два прочитання Біблії: етнополітичне - у сіоністів і духовно-універсалістське - у пророків.
"Ми цілком відкидаємо будь-яку ініціативу щодо створення Жидівської держави. Спроби такого роду виявляють помилкове розуміння місії Ізраїлю... яку першими проголосили жидівські пророки... Ми стверджуємо, що мета юдаїзму не політична, не національна, а духовна... Вона спрямована в месіанську епоху, коли всі люди усвідомлять свою приналежність до однієї великої спільноти і створять Царство Боже на землі ".
Джерело: Центральна конференція американських рабинів. Щорічник, VII, 1897, с. XII.
Руфус Лірсі резюмував першу реакцію жидівських організацій - від Асоціації рабинів Німеччини до Альянс Ізраєліт юніверсель де Франс, Ізраїльського альянсу Австрії і жидівських асоціацій Лондона.

Ця опозиція політичному сіонізму, надихаючись прихильністю до духовності жидівської віри, не переставала проявлятися і по тому, як після другої світової війни, використавши в черговий раз ООН, суперництво між державами і, насамперед, безумовну підтримку США, ізраїльський сіонізм затвердився як пануюча сила і завдяки своєму лобі змінив тенденцію на зворотну - так що навіть у громадській думці запанувала ізраїльсько-сіоністська політика сили, а не прекрасна традиція пророків. Однак заглушити голоси критиків великих духовних особистостей не вдалося.
Мартін Бубер, один із самих великих жидівських глашатаїв ХХ століття, все життя до самої своєї смерті в Ізраїлі не переставав викривати факт виродження релігійного сіонізму в політичний. Він заявив у Нью-Йорку: "Почуття, яке я відчував 60 років тому коли я вступив до сіоністського руху, у сутності те ж, що й сьогодні, я сподівався, що цей націоналізм не піде шляхом інших — почавшись із великої надії, але потім він деградував і навіть насмілився назвати себе, за прикладом Муссоліні, священним егоїзмом, начебто колективний індивідуалізм може бути більш священним, ніж індивідуальний. Коли ми повернулися до Палестини, вирішальне запитання було таке:: чи хочемо ми прийти сюди як друзі, брати, члени співтовариства народів Близького Сходу, чи як представники колоніалізму та імперіалізму?

Протиріччя між метою і засобами її досягнення розділило сіоністів: одні прагнули одержати від великих держав особливі політичні привілеї, інші, насамперед молодь, бажали лише, щоб їм дозволили працювати в Палестині разом з їхніми сусідами заради Палестини і її майбутнього...
Не завжди все йшло гладко в наших відносинах з арабами, але, загалом, між жидівськими і арабськими селами були добросусідські відносини. Ця органічна фаза устрою в Палестині тривала до епохи Гітлера.
Це Гітлер виштовхнув до Палестини маси жидів, а не еліту, що приїхала туди влаштувати своє життя та підготувати майбутнє. На зміну вибірковому органічному розвитку прийшла масова імміграція, а разом з нею необхідність знайти політичну силу для її безпеки... Більшість жидів зволіло вчитися в Гітлера, а не в нас.. Гітлер показав, що історія йде не дорогою духу, а дорогою сили, і якщо в народу досить сил, він може безкарно вбивати. Така ситуація, з якою нам доводиться боротися.. У "Виході" ми пропонуємо, щоб жиди та араби не лише співіснували, але й співробітничали. Це зробило б можливим такий економічний розвиток Близького Сходу, завдяки якому цей регіон зміг би зробити колосальний, значний внесок у майбутнє людства".
Джерело: "Джуїш Ньюслеттвр", 2 червня 1958 р.
Звертаючись до XII сіоністського конгресу в Карлсбаді 5 вересня 1921 року, Бубер сказав: "Ми говоримо про дух Ізраїлю й віримо, що ми не схожі з іншими народами. Але якщо дух Ізраїлю є не більш ніж синтезом нашої національної самобутності, не більш ніж гарним виправданням нашого колективного егоїзму, перетвореного в ідола, то ми, ті що відмовляються визнавати інших кумирів, крім Володаря Всесвіту, станемо такими ж, як і інші народи, будемо пити з тієї ж чаші, що й вони, і теж сп'яніємо. Нації не є вищою сутністю. Жиди - більше ніж нація, вони - члени одного релігійного співтовариства.
Жидівська релігія втратила коріння, і в цьому суть хвороби, симптомом якої було зародження жидівського націоналізму в середині XIX століття. Ця нова форма спраги володіння землею є тим тлом, яким відзначено все, що сучасний національний юдаїзм запозичив у сучасного націоналізму Заходу.
Яке відношення до всього цього має ідея "богообраності" Ізраїлю? "Богообраність" означає не почуття переваги, а почуття призначення. Це почуття народжується не від порівняння з іншими, а в результаті покликання і відповідальності за виконання завдання, до чого весь час закликали Пророки: якщо ви вихваляєтеся своєю вибраністю, замість того щоб жити за волею Божою, це - злочин".
Указавши на цю "націоналістичну кризу" політичного сіонізму, яка є перекрученням духовності юдаїзму, він закінчив так: "Ми сподівалися врятувати жидівський націоналізм від помилки, від перетворення народу в ідола. Ми зазнали невдачі".
Джерело: М. Бубер. Ізраїль і світ. Нью-Йорк, 1948, с. 263.

Професор Юда Магнес (Judas Magnes), президент жидівського університету в Єрусалимі з 1926 року, вважав, що Білтморська програма 1942 року, яка вимагала створення Жидівської держави в Палестині, призвела до війни проти арабів.
Джерело: Норман Бентвич. Заради Сіону. Біографія Юди Магнеса. Філадельфія, "Jewish Publication Society of America," 1954, с. 352.
У промові, виголошеній в 1948 році при відкритті нового університетського навчального року, Магнес сказав: "Жиди заговорили новим голосом, голосом рушниць. Така нова Тора землі Ізраїлю. Світ у владі божевілля на фізичній силі. Нехай зберігають небеса юдаїзм і народ Ізраїлю від цього божевілля. Значну частину могутньої діаспори завоював язичницький юдаїзм. У часи романтичного сіонізму ми думали, що Сіон повинен бути спокутий праведністю. Всі жиди Америки у відповіді за цю помилку, за цю «мутацію» … навіть ті, хто не згодний з діями язичницького керівництва, але залишається байдужим. Анестезія морального почуття приводить до його атрофії" (там же, с. 131).
Насправді в Америці після Білтморської декларації сіоністські керівники мали могутнього заступника - США, і Всесвітня сіоністська організація переборола опір жидів, вірних духовним традиціям пророків Ізраїлю, та зажадала створення вже не "жидівського національного осередку в Палестині", відповідно до термінів (якщо не духу) декларації Бальфура часів Першої світової війни, а створення Жидівської Палестинської держави.
Уже в 1938 році Альберт Ейнштейн засудив цю орієнтацію:
"Було б більш розумним, на мій погляд, дійти до якоїсь угоди з арабами на основі спільного мирного життя, ніж створювати жидівську державу. Моє розуміння суті юдаїзму противиться ідеї жидівської держави із кордонами, з армією та тимчасовою владою... Я боюся, що юдаїзму буде завданий внутрішній збиток внаслідок розвитку в його лавах вузького націоналізму. Ми більше не жиди епохи Маккавеїв. Знову стати націями в політичному сенсі слова було б рівнозначно відходу від духовності нашого співтовариства, що нею ми зобов'язані генієві наших Пророків".
Джерело: Рабин М. Менухін. Занепад юдаїзму в наш час, 1969, с. 324.
Не бракувало у протестів і після кожного порушення Ізраїлем міжнародного права. Назвемо лише два приклади, коли було привселюдно заявлене про те, про що мільйони жидів думають, але не можуть привселюдно сказати, боячись інтелектуальної інквізиції ізраїльсько-сіоністського лобі. В 1960 році під час процесу Ейхмана в Єрусалимі Американська рада з юдаїзму надіслала державному секретареві Крістіану Гертеру листа, у якому відмовила ізраїльському уряду в праві говорити від імені всіх жидів. Рада заявила, що юдаїзм - справа релігії, а не національності.
Джерело: "Ле Монд", 21 червня 1960 г
8 червня 1982 року професор Бенджамін Коган з тель-авівського університету, після кривавого вторгнення ізраїльських військ до Лівану, написав П. Відалю-Наке:
"Я пишу Вам, слухаючи транзистор, по якому тільки-но оголосили, що "ми" на шляху до "досягнення нашої мети" у Лівані: забезпечити "мир" жителям Галілеї. Ця неправда, гідна Геббельса, доводить мене до сказу. Зрозуміло, що ця дика війна, більше варварська, ніж усі попередні, не має нічого спільного ні з замахом у Лондоні, ні з безпекою Галілеї. Жиди, сини Авраама, які самі були жертвами стількох жорстокостів, як можуть вони бути такими жорстокими? Найбільший успіх сіоністів - деюдизація жидів.
Зробіть, дорогі друзі, усе, що у ваших силах, щоб: бегіни та шарони не досягли своєї подвійної мети: остаточної ліквідації (це вислів в моді тут нині) палестинців як народу і ізраїльтян як людських істот".
Джерело: лист, опублікований в "Ле Монд" 19 червня 1982 а.
"Професор Лейбовіц вважає ізраїльську політику в Лівані юдонацистською".
Джерело: "Єдіот Ахаронот", 2 липня 1882 р.
Такі ставки в боротьбі між вірою жидівських пророків і націоналізмом сіоністів, заснованим, як і всякий націоналізм, на запереченні прав інших народів та на самообожнюванні.
Кожний націоналізм має потребує того, щоб надати священного характеру своїм претензіям; після розпаду християнства всі держави-нації претендують на священну спадщину та на повноваження, отримані від Бога: Франція - "старша дочка церкви", через неї "вершаться справи Божі". Німеччина "понад усе", тому що "з нами Бог". Евіта Перон казала, що "місія Аргентини привнести Бога в світ", а в 1972 році прем'єр-міністр ПАР Форстер, знаменитий диким расизмом апартеїду, теж проголосив: "Не будемо забувати, що ми народ Божий, і в нас є місія..." Сіоністський націоналізм настільки ж сп'янений, як і всі ці націоналізми.
Це "сп'яніння" діє навіть на найбільш освічених. Навіть така людина, як професор Андре Неєр, у своїй прекрасній книзі "Сутність пророцтва" (1972, с. 311), так добре показавши універсальний зміст союзу Бога з людиною, пише, що Ізраїль — це "знак божественної історії у світі. Ізраїль - це вісь світ, його нерв, його центр, його серце".
Подібні пасажі прикрим чином нагадують "арійський міф", який був ідеологічною основою пангерманізму та гітлеризму. Це шлях антиподів вчення пророків і чудової книги "Я і Ти" Мартіна Бубера.
Винятковість унеможливлює діалог: не можна вести діалог ані з Гітлером, ані з Бегіном, тому що їхнє почуття расової переваги або їхня впевненість у винятковому союзі з божеством не дозволяє їм слухати інших.
Наша антологія сіоністських злочинів є продовженням зусиль тих жидів, які намагалися захистити пророчий юдаїзм від етнічного сіонізму.
Антисемітизм підписується не критикою політики агресії, обману і крові, що проводить ізраїльський сіонізм, а безумовною підтримкою цієї політики, яка зберегла від великих традицій юдаїзму лише те, що при буквальному тлумаченні виправдує їхню політику, ставить її вище міжнародного права, освячуючи її вчорашніми і сьогоднішніми міфами.


I. ТЕОЛОГІЧНІ МІФИ

1. МІФ ПРО "ОБІТНИЦЮ": ОБІТОВАНА ЗЕМЛЯ АБО ЗАВОЙОВАНА ЗЕМЛЯ?
"Потомству твоєму даю Я землю цю, від ріки Єгипетської до великої ріки, ріки Євфрат!" (Буття, XV, 18).

Фундаменталістське прочитання політичного сіонізму
"Якщо в нас є Біблія, і якщо ми вважаємо себе народом Біблії, ми повинні володіти всіма біблійними землями".
Джерело: Генерал М. Дайян. "Джерузалем пост", 10 серпня 1967 в.
25 лютого 1994 року доктор Барух Гольдштейн розстріляв арабів, що молилися в гробниці патріархів.
 
Наші Друзі: Новини Львова