Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 10 липня 2020 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Повість

Координати чудес

Переглядів: 19239
Додано: 23.08.2007 Додав: Didpanas  текстів: 213
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Джерело: http://tech77.hypermatr.net
Роберт Шеклі. Координати чудес.

Український переклад. А. Онишко, 1991. Перекладено за виданням: Robert Sheckley. Dimension of Miracles, N.Y., 1968.

Частина перша
ПРОЩАВАЙ, ЗЕМЛЕ!

РОЗДІЛ 1

День видався доволі-таки недоладний. Кармоді прийшов у контору, мляво залицявся до міс Гіббон, шанобливо заперечував містерові Вейнбоку і хвилин з п'ятнадцять обговорював шанси футбольного клубу «Гіганти» з містером Блеквеллом. Під кінець дня він засперечався з містером Зайдліцем — сперечався затято й нічого в тому не тямлячи — про невпинне виснаження природних ресурсів країни й про безжальний натиск таких вандалів, як корпорація Кон-Ед, армійські будівельники, туристи, мурашки та фабриканти паперу. Всі вони, на його думку, так чи інакше відповідальні за те, що зникають чарівні краєвиди і майже не лишилося закутків незайманої природи.
— Стривай, Томе,— урвав його в'їдливий, прищавий Зайдліц.— Тебе й справді це так допікає?
- А то не допікає!
Міс Гіббон, приваблива і юна, не дуже схильна до теревенів, закинула йому:
— Ох, містере Кармоді, я все ж гадаю, що вам не слід такого казати.
Що ж він, урешті, скоїв і чого йому не слід було казати, Кармоді пригадати не зміг, тому й не розкаявся, хоча почувавсь ніби винним.
Його начальник, пухкенький, лагідний містер Вейнбок, сказав:
— А справді, Томе, у ваших словах таки, мабуть, щось є. Я поміркую над цим.
Сам Кармоді чудово знав, що в його словах небагато глузду і міркувати над ними не варто.
Високий, насмішкуватий Джордж Блеквелл, який міг говорити не ворушачи верхньою губою, процідив:
— Гадаю, ви маєте рацію, Кармоді. Таки справді, якщо Восса переставлять з вільного захисту на місце кутового нападаючого, ми побачимо справжню передачу. Згодом, пригадавши розмову, Кармоді дійшов висновку, що це нічого не дасть. Кармоді був спокійної меланхолійної вдачі, і його обличчя цілком відповідало елегійним рисам такого темпераменту. На зріст був височенький, а думку щодо себе мав занизьку. Часто бував зажурений, майже не виходив з депресій, але завжди прагнув добра. Він був циклотимік, якими, надто після тридцяти, зазвичай бувають високі нащадки далеких ірландців із гострим, недовірливим поглядом.
Він умів пристойно грати у бридж, хоча мав схильність недооцінювати свої здібності. Вважав себе атеїстом, та це була радше звичка, ніж переконання. Шанував переважно героїв, яких можна побачити в Світлиці Обдарованостей. Народився під знаком Діви при заступництві Сатурна, коли той перебував у Домі Сонця. Вже цього вистачало, щоб бути непересічною особою. Але, як і всі люди, він був одночасно ясним і незбагненним. Звичайнісіньке чудо!
З контори Кармоді вийшов о 5.45 і сів на підземку. Там його штурхало й товкло чимало людей, яким він і хотів би поспівчувати як страдникам, та його ребра мимоволі протестували.
Виринув на світ божий на 96-й вулиці і пройшов пішки кілька кварталів до своєї квартири на Вест-Енд Авеню. З ним весело привітався швейцар, дружньо кивнув ліфтер. Кармоді відімкнув двері, зайшов у квартиру й ліг на кушетку. Дружина відпочивала в Майамі, тому він безкарно висадив ноги на мармуровий столик.
Через якусь мить загриміло, і посередині вітальні спалахнула блискавка. Кармоді сів і не знати з якого дива поклав пальці на горло. Ще кілька секунд гриміло, а далі заграли сурми. Кармоді квапливо зняв ноги з мармурового столика. Сурми змовкли, і натомість бравурно зазвучали волинки. Ще раз спалахнула блискавка, і в її сяйві з'явився чоловік.
Чоловік був середній на зріст, кремезний, білявий, кучерявий, зодягнутий у золотистий плащ та оранжеві панталони. Обличчя, як тисячі інших, хіба що бракувало вух. Він ступив два кроки вперед, зупинився, простяг руку в порожнечу і висмикнув згорток, дуже надірвавши його при цьому. Прочистив горло — немов раптом заплішило перегрітий підшипник — і проказав:
— Вітання!
Кармоді не відповів, бо від несподіванки йому відібрало мову.
— Ми з'явились,— вів далі чужинець,— як випадковий відповідник непогамовного прагнення. Вашого! Чи людини взагалі? Отже, не так! Ну?
Чужинець чекав на відповідь. Кармоді лише йому відомими методами переконався, що все відбувається саме з ним і таки насправді, і відповів, як годиться в такому випадку:
— Боже, що це все означає?
— Це все для вас, Кар-Мо-Дію! Із перетоку наявного ви виграли маленьку, однак вагому частку того, що може бути. Хіба ж це не радість? Конкретніше: ваше ім'я спонукало все інше. Випадкове знову здобуло перемогу. Рожевочленна Невизначеність, наковтавшись наркотиків, тішиться, що старезна Сталість знов ув'язнена в Печері Неминучості. Хіба не причина радіти? То чому ж ви ні?
Кармоді, вже опанувавши себе, звівся на ноги. Незрозуміле лякає, аж поки спрацює феномен настирливості. (Кур'єр, звісно, знав про це)
— Хто ви? — спитав Кармоді.
Чужинець зрозумів запитання, і його усмішка згасла. Він пробурмотів швидше про себе: «Крутії з половою в макітрах! Знову не так обрахували. Та я з досади і руки на себе накладу.
Щоб вони показалися нехибно! Та нічого, я перерахую себе, я пристосуюся я стану »
Чужинець притиснув пальці до голови, навіть зануривши їх углиб сантиметрів на п'ять. Почав перебирати пальцями, наче грав на малесенькому піаніно. І одразу ж перетворився на лисуватого котигорошка в пожмаканому костюмі, з напханим портфелем, парасолею, ціпком, тижневиком і газетою.
— Так правильно? — запитав він і сам собі відповів: — Бачу, що так. Я справді повинен вибачитися за недбалу роботу нашого Центру Уподібнення. Лише минулого тижня я з'явився на Сигму IV у вигляді велетенського кажана з Повідомленням у дзьобі. Тільки аж тоді виявив, що мій адресат з родини водяних лілій. А два місяці тому (я, звичайно, користуюся місцевими еквівалентами часу) під час місії на Тагму Старого Світу ці телепні з Уподібнення сформували мене як чотирьох дів, а правильно було б, звісно...
— Ні слова не втну,— урвав Кармоді.— Поясніть, будь-ласка, про що йдеться взагалі?
— Звичайно, звичайно,— спохопився чужинець.— Дозвольте лише звірити місцеві терміни.. — він заплющив очі, потім знову відкрив їх.—Дивно, дуже дивно,— пробурмотів він.—У вашій мові, якщо вжити метафору, немає комор для мого продукту. Та, зрештою, чи мені судити? Неточності, гадаю, можуть бути естетично приємні. Все залежить від смаку
— Що це означає? — грізним басом спитав Кармоді.
— Йдеться, звичайно ж, про Міжгалактичний Тоталізатор! І вам, сер, випав головний Виграш! Виклад відповідає моїй подобі, еге ж?
— Ні, не відповідає,— відрубав Кармоді,— я ніяк не второпаю, про що ви тут розводитеся.
Чужинцевим обличчям промайнув сумнів, зникши, наче слід олівця під гумкою.
— Ви не знаєте? Та звісно ж! Гадаю, ви втратили надію на виграш, тому й позбулися знань, щоб не марити ним. Як мені не пощастило, що я з'явився тоді, коли ваш розум спить! Але запевняю, вам ніщо не загрожує. Документи у вас під рукою? Боюся, що ні. Тоді я поясню. Вам, містере Кармоді, випав Виграш на Міжпланетному Тоталізаторі. Селектор Випадковості для Частини IV Життєвих Форм Класу 32 витяг ваш номер. Ваш Виграш — дуже милий Виграш, запевняю вас,— чекає на вас у Галактичному Центрі.
А Кармоді міркував собі так - «Або я збожеволів, або не збожеволів. Якщо збожеволів, то слід позбутися маячні і звернутися до психіатра. Але тоді я опинюся в ідіотському становищі, бо намагатимусь заперечувати істинність баченого й відчутого заради туманних міркувань про глузд. Це тільки загострить внутрішній конфлікт, і хвороба так спрогресує, що бідолашній дружині врешті доведеться покласти мене в лікарню. Ну а з іншого боку, якщо я сприйматиму цю ніби маячню за дійсність, то також можу скінчити божевільнею. Якщо ж, іще з одного боку, я не божевільний, тоді все це відбувається насправді. А те, що відбувається — дивовижний, унікальний випадок, пригода вищого класу. Очевидно, якщо це все справді відбувається, у Всесвіті, як я завжди й підозрював, є істоти, що розумом перевищують людей. Ці істоти влаштовують тоталізатори, де жеребкуються імена. (Вони, ясна річ, мають право влаштовувати тоталізатори, я не бачу тут нічого несумісного з вищим інтелектом). Зрештою, на тому, скажімо, тоталізаторі випало моє ім'я. Це почесна випадковість, і на Землю, мабуть, узагалі вперше зробили ставку. Виграш припав мені. Такий Виграш може забезпечити достаток, ім'я, жінок, знання,— зрештою, щось одне або все, чого прагнуть люди. Тому, беручи все до уваги, мені вигідніше повірити, що я не позбувся глузду, і податися з цим джентльменом забирати і Виграш. Якщо я помиляюся, то прокинусь у лікарні. Тоді вибачуся перед лікарями, доведу, що все зрозумів, і, може, вийду на волю».
Ось так міркував Кармоді, поки дійшов такого висновку. Висновок нікого не здивував би. Мало хто (за винятком божевільних) назве себе божевільним замість повірити в нову сенсаційну гіпотезу. Звичайно, в міркуваннях Кармоді був деякий ґандж, і він, власне, згодом мав би призвести до лиха. Та можна й сказати, мовляв, добре, що Кармоді взагалі міг міркувати за таких обставин.
— Я не надто добре второпаю, що тут до чого,— признався він Кур'єрові.— Чи з моїм Виграшем пов'язані якісь умови? Я маю на увазі, чи треба щось робити або платити?
— Ніяких умов нема,— запевнив Кур'єр.— Принаймні вартих згадки. Виграш безкоштовний. Бо що то був за Виграш? Якщо ви його приймаєте, то вам слід прибути зі мною в Галактичний Центр. Центр сам по собі вартий, щоб його відвідати. Там вам вручать Виграш. А далі, якщо захочете, ви зможете взяти його сюди, до себе додому. Якщо вам буде потрібна допомога для зворотної подорожі, ми, звичайно, якомога сприятимемо вам. От і все.
— Як на мене, то добре,— промовив Кармоді ну точнісінько таким самим тоном, як Наполеон, коли йому показали диспозицію Нея перед битвою під Ватерлоо.— А як ми туди дістанемося?
— Прошу сюди,— запросив Кур'єр, завів Кармоді в комірчину у передпокої, а звідти крізь щілину — в часопросторовий континуум.
Ось як легко все відбулося. За кілька секунд суб'єктивного часу Кармоді та Кур'єр, подолавши значну віддаль, опинилися в Галактичному Центрі.


РОЗДІЛ 2

Мандрівка тривала недовго, не довше миті плюс мікросекунда в квадраті. На події була не багата, бо що значного може вміститись у таку тоненьку скибочку часу? Отже, після не вартого згадки переходу, Кармоді побачив навкруг себе широкі площі та дивовижні будівлі Галактичного Центру.
Він спокійно стояв і роздивлявся, час від часу вражено позираючи на три тьмяні карликові сонця, що кружляли над головою одне навколо одного. Бачив дерева, що бурмотіли невиразні погрози зеленоперій пташві на гілках. Зауважив ще інші речі, яких не міг назвати через брак земних аналогій.
— Ого,— нарешті спромігся він видобути з себе.
— Даруйте? — перепитав Кур'єр.
— Я сказав «ого»,— уточнив Кармоді.
— А! Мені здалося, що ви сказали «ох».
— Ні, я сказав «ого».
— Тепер зрозуміло,— дещо роздратовано підсумував Кур'єр.— Як вам наш Галактичний Центр?
— Справляє враження,— признався Кармоді.
— І мені так здається,— недбало кинув Кур'єр.— Його й будували на те, щоб він справляв враження. Особисто я вважаю, що він не дуже відрізняється від будь-якого іншого Галактичного Центру. Архітектура, як бачите, така, як ви, мабуть, гадали,— неоциклопічна, типова адміністративна пишнота без натяку на естетику. Стиль, що має приголомшувати виборців.
— А ті пливучі сходи — то ж неабищо,— ввічливо заперечив Кармоді.
— Гра на публіку,— пояснював далі Кур'єр.
— А ті велетенські споруди...
— Так, архітектор досить вдало поєднав реверсивні криві із зникаючими точками переходів, — із знанням справи пояснив Кур'єр.— А до того ж він використав часове викривлення граней, щоб викликати благоговіння. Досить мило, гадаю, як на перший погляд. Вам цікаво буде довідатися, що для тієї он групи будівель ідею запозичили на вашій планеті з виставки
«Дженерал Моторз». Її визнали видатним зразком примітивного квазімодернізму: химерність і розніженість — головні його достоїнства. А он ті спалахи перед Пливучим Мультихмарочосом — чисте галактичне барокко. Повна відсутність утилітарності.
Кармоді не міг охопити всю композицію одним поглядом. Коли він дивився на одну групу будівель, то інша, здавалося, змінювала свій вигляд. Він щосили закліпав очима, та на периферії зору будівлі й далі розпливались і змінювалися. («Периферійна трансмутація,— пояснив йому Кур'єр.— Тих людей буквально ніщо не може спинити»).
— Де ж я отримаю свій Виграш? — запитав Кармоді.
— Прошу просто вперед,— запросив Кур'єр і провів його між двома вежами-фантазіями до непоказного прямокутного будиночка, ледь помітного за водограєм, у якому вода била згори.
— Справи у нас залагоджують тут,— пояснив Кур'єр.— Останні дослідження показали, що прямокутна форма діє заспокійливо на синапси багатьох організмів. Я, загалом, пишаюся цією будівлею. Річ у тому, що я винайшов прямокутник.
— А дзуськи,— скинувся Кармоді.— Прямокутник ми знаємо споконвіку.
— А хто, по-вашому, вперше запровадив його у вас? — саркастично запитав Кур'єр.
— Щось не дуже він схожий на винахід.
— Недуже? — перепитав Кур'єр.— Це показує, як мало ви знаєте. Складність ви плутаєте з творчим самовиразом. А чи знаєте ви, що в природі ніколи не існувало справжнього прямокутника? Квадрат одразу впадає в око, тут ви маєте рацію. І тому, хто не досліджував цієї проблеми, прямокутник може видатися наслідком природного розвитку квадрата. Помиляєтеся! Насправді ж результатом еволюції квадрата є коло.
Кур'єрові очі затуманилися. Спокійним, замріяним голосом він вів далі:
— Роками я знав, передчував, що можливий інший напрямок розвитку квадрата. Дуже довго це не давало мені спокою. Мене приголомшувала й заворожувала та неймовірна правильність. Рівні сторони, рівні кути. Деякий час я експериментував, змінюючи кути. Винахід ромба належав мені, але я не вважав це великим досягненням. Я досліджував квадрат. Правильність приємна, та все ж до якоїсь межі. Та як же змінити цю виснажливу тотожність, зберігши одночасно виразну повторюваність. І одного дня мене осяяло! Мені слід було, побачив я у блискавичнім натхненні, тільки міняти довжину двох паралельних сторін. Так просто і так важко! З тремтінням я попробував. І коли вдалося, я, признаюся, ввійшов у маніакальний стан. Цілими днями і тижнями я конструював прямокутники різних розмірів і форм — усі з прямими кутами, проте різні. Я був справжнім рогом достатку прямокутників! Це були чудові дні.
— Уявляю собі,— сказав Кармоді.— Ну а потім, коли визнали вашу роботу?
— Це також було чудово,— сказав Кур'єр.— Та минули століття, перш ніж мої прямокутники взагалі почали сприймати серйозно. «Цікаво,— казав дехто,— та коли до них звикнуть, то що у вас залишиться? Недосконалий квадрат, та й годі». Я доводив, що відкрив цілком нову і дискретну форму, таку ж неминучу, як і квадрат. Я страждав від нерозуміння. Та нарешті мої погляди переважили. А тепер у Галактиці налічується біля сімдесяти мільярдів прямокутних структур. Кожна з них походить від мого первинного прямокутника.
— Ого! — здивувався Кармоді.
— Ну ось ми й прийшли,— повідомив Кур'єр.— Заходьте просто туди. Повідомите дані про себе й отримаєте Виграш.
— Дякую.
Кармоді зайшов у кімнату. Як оком змигнути, його руки, ноги, поперек і шию обхопили сталеві обручі. Висока похмура особа з яструбиним носом і близною на лівій щоці підійшла до Кармоді й вибалушилась на нього з дивним виразом: кровожерна радість поєднувалась у ньому з єлейним жалем.


РОЗДІЛ 3

— Що це! — крикнув Кармоді.
— Отже,— промовила похмура особа,— злочинець таки не уникне кари. Дивись на мене, Кармоді! Я — твій кат! Тепер ти відповіси за свої злочини проти людства і за гріхи супроти себе самого. Та я маю додати, що це лише попередня кара і її не врахують у кінцевому вироку.
Кат витягнув з рукава ніж. Кармоді здушило горло і він не зразу здобувся на слово.
— Спиніться! — закричав він.— Я тут не для страти!
— Знаємо, знаємо,— заспокійливо сказав кат, приміряючись уздовж леза до яремної вени Кармоді.— Тут усі так говорять.
— Але це правда! — зойкнув Кармоді.— Мені мають видати Виграш!
— Що? — перепитав кат.
— Виграш, хай йому біс! Виграш! Мені сказали, що мені належить Виграш! Спитайте Кур'єра, він привів мене отримувати Виграш!
Кат пильно подивився на нього і відвернувся, мов невинне ягня. Ткнув у клавішу на панелі. Сталеві обручі перетворилися на серпантин. Чорний катів одяг став білим. Ніж—авторучкою. Замість близни на щоці з'явився жировичок.
— Усе гаразд,— сказав він без тіні каяття.— Я ж попереджував їх, щоб не з'єднували Департамент Дрібних Злочинів і Контору Тоталізаторів. Так ні, мене ніхто не хоче слухати. Так їм було б і треба, якби я убив вас. Ото було б сміху, правда?
— Мені було б не дуже до сміху,— хапаючи дрижаки, видушив з себе Кармоді.
— Добре, через непролиту кров нема чого плакати,— сказав Чиновник, що відав Виграшами. Якщо ми братимемо на себе відповідальність за всі випадковості, то вичерпаємо випадковості, щоб узяти на себе відповідальність за... Що я кажу? Менше з тим, фраза правильна, навіть якщо й слова не ті. Ваш Виграш десь тут.
Він знову натиснув клавішу. Ту ж мить у кімнаті матеріалізувався масивний захаращений письмовий стіл, що трохи повисів на два фути над підлогою, потім гупнув униз. Чиновник почав відкривати шухляди і викидати звідти папери, бутерброди, друкарські стрічки, облікові картки та недогризки олівців.
— Виграш має бути десь тут...— розпачливо примовляв Чиновник. Натиснув іншу клавішу на панелі. Стіл зник, і панель разом з ним.
— Чорти б його! Нервів не вистачає! — скрикнув Чиновник і, сягнувши рукою в повітря, щось там намацав і натиснув.
Мабуть, це була знову не та клавіша, бо з передсмертним стогоном зник і сам Чиновник. Кармоді залишився в кімнаті сам. Він чекав, мугикаючи під ніс якусь фальшиву мелодію. Чиновник виник знову і вигляд мав не гірший, аніж до своєї пригоди, хіба що на лобі світився синець, а на обличчі проступала досада. Під пахвою він тримав яскраво обгорнутий пакуночок.
— Вибачте, будь ласка, за затримку,— вибачився він.— Сьогодні, здається, все не так.
Кармоді видобув з себе бліденький жарт:
— А хіба можна інакше керувати галактиками?
— А як ви хочете, щоб ми ними керували? Ми тільки реагуємо, розумієте?
— Розумію,— погодився Кармоді.— Та все ж я сподівався, що тут, у Галактичному Центрі...
— Ви, провінціали, всі на один копил,— втомлено проказав Чиновник,— переповнені нездійсненними мріями про порядок і досконалість, а вони — просто ідеалізована проекція вашої власної меншовартості. Слід би вам уже знати, що життя — штука безладна, що сила радше поділяє, а не об'єднує, і чим вищий розум, то більше ускладнень. Ви, мабуть, чули про теорему Голджі: порядок — це найпримітивніше й відносно довільне групування об'єктів у хаосі Всесвіту. І коли розум і сила істоти наближаються до максимуму, то її коефіцієнт керованості (якщо його вважати продуктом розуму й сили і позначати символом «ізм») наближається до нуля завдяки страшливій геометричній прогресії числа об'єктів, які слід осмислити й регулювати, що перевищує арифметичну прогресію Розуміння.
— Ніколи над цим не задумувався,— досить таки ввічливо урвав Кармоді. Та його вже почала дратувати недбалість цивільних урядовців Галактичного Центру. На все в них була відповідь, а по суті вони просто не виконували як слід своїх обов'язків, пояснюючи невдачі несприятливими космічними умовами.
— Так-так, тут ви також маєте рацію,— вів далі Чиновник.— Ваші погляди (я дозволив собі прочитати ваші думки) мають під собою грунт. Як і всі інші організми, ми застосовуємо розум для пояснення невідповідності. Бо ж речі завжди трішечки перевершують наше розуміння. Щоправда, ми й не повністю використовуєм інструмент розуміння. Деколи працюємо механічно, недбало, навіть із помилками. Важливі документи лежать не там де слід, машини погано функціонують, з поля зору випадають цілі планетні системи. Та все це служить лише зайвим доказом того, що ми підвладні емоціям, як і всі інші, хоч трохи самодетерміновані істоти. Що ж ви хочете? Хтось же має керувати Галактикою, інакше все розлетиться. Галактика є відображенням своїх мешканців. Аж поки всі і все зможуть керувати самі собою, повинен існувати якийсь зовнішній нагляд. І хто ж виконуватиме цю роботу, як не ми.
— Хіба ви не можете доручити це машинам? — спитав Кармоді.
— Машинам! — зневажливо вигукнув Чиновник.— У нас їх багато, деякі надзвичайно складні. Та навіть найкращі з них нагадують вченого ідіота. Вони підходять лише для нудних і цілком ясних завдань, як от спорудження зірок або руйнування планет. Та доручіть їм щось складніше,— ось як утішити вдову,— і вони просто розлетяться в друзки. Чи повірите ви, що найбільший комп'ютер у нашій секції може виготовити ландшафт цілої планети, та неспроможний підсмажити яєчню або ж підібрати мелодію, а в етиці розуміється менше, ніж новонароджене вовченя. І ви хотіли б, щоб таке керувало вашим життям?
— Звісно, ні,— відповів Кармоді.— Та хіба не можна створити механізм із творчим підходом і здоровим глуздом?
— Створювали,— сказав Чиновник.— Його концепція передбачала навчання з досвіду, тобто він мав, помиляючись, доходити до істини. Машин тих понавипускали різних типів і розмірів, більшість із них досить транспортабельні, їхні вади були очевидні, хоча їх можна було вважати необхідною противагою достоїнствам. Але, спираючись на цю концепцію, ще ніхто не вдосконалився, хоч пробував не один. Той геніальний пристрій назвали «розумне життя».
Чиновник самовдоволено усміхнувся, немов людина, що говорить афоризмами. В Кармоді зачесався кулак урізати по його кирпатому, ніби мопсячому носі. Та він стримався.
— Якщо ви закінчили свою лекцію,— натомість промовив він,— я хотів би отримати Виграш.
— Як ваша ласка,— сказав Чиновник,— якщо ви певні, що хочете отримати його.
 
Наші Друзі: Новини Львова