Тронка
Т Р О Н К А
І
ТИ—ЛІТАЙ
— Ніщо мені так не пахне, як наш степ,— каже молодий Горпищенко, льотчик
реактивної авіації, приїжджаючи до батька-чабана у відпустку.
І якось так випадає щоразу, що батька застає він не в хаті і не в кошарі, а в
степу, просто серед пасовища, де старий стоїть коло отари з ґирлиґою, в
черевиках солдатських і в усіх своїх чабанських обладунках: пояс, а на поясі
джермало, що дісталось йому у спадок ще від діда-чабана, і ріг баранячий з
нафталіном — рани вівцям присипати, і пляшка суміші креоліну з дьогтем — теж для
гоєння ран, і, звичайно ж, ножиці, щоб простригати вівцям очі, бо, буває, Так
позаростають, що й шпичаків не бачать, проколють очі об них.
Чабан Горпищенко собою незавидний, але в степу .....