Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 17 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Поезія  ::  Тексти > Тематики > Історична

Балада про букринський десант

Переглядів: 2749
Додано: 09.06.2011 Додав: курінний  текстів: 38
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: автор Джерело: автор
<
1
>
Вони падали з неба.
Цілями
Парашути пливли над окопами.
Необвітреними, необстріляними,
Нецілованими, некоханими
Вони падали з неба,
Не ангелами,
І лягали в чебрець і безсмертники
Між черешнями і між яблунями.
Вже убитими.
Вже безсмертними...

Триста метрів до неї,
До рідної,
Черешневої,
До пшеничної, ячменевої
І грушевої.
Лопотіли по ній босоногими,
Голомозими.
І кохали її і купали її
Весногрозами.

Земле рідна, волошкоока,
Чом ти така жорстока?!

Сонце зяяло спаленим згарищем
І призахідні хмари червонило.
Політрук проказав: „Товарищи!..”
І пілотку смикнув знервовано.
Політрук говорив: „Мы выстоим.
На Берлин погоним его ещё…”
Вересневий вітер розхристаний
Розмітав ті слова над летовищем...

Двісті метрів лишилось –
Поможе!
Бо своя, бо пригорне, сховає.
Рідна земле...Спаси мене, Боже!
(Політрук казав: бога немає...)

А летіти так млосно і радісно,
Як колись сторчголов –
У замет
На санчатах. Схопився і далі знов...
От якби ще не той кулемет.
Крає спарений небо зіжмакане,
Люто гавкає в чорну глибінь...
А у матері очі заплакані.
А у неї – такі голубі...
Неголублена ще, необіймана.
Обіцяла: чекатиму, вір!
Тільки ти не убий, не убий мене,
Свинцезубий розлючений звір!
Присягаюся сивою ненькою,
Хай провалиться к чорту душа, –
Ось як тільки торкнуся рідненької,
Я одразу тебе – з ППШ!

Смерть і шал...
Під ногами. Запекло
Вогневир доокружжя встеля.
Лейтенанте, та це ж не земля!
Лейтенанте,
Це пекло...

Земле рідна, волошкоока...

Сто – вогонь – п’ятдесят...
Земле рідна!
Босоногим колись по тобі
Кидав зерно в чорнозем дорідний
І з-під стріхи ганяв голубів.
Груди...серце...не зойкнути...
Біль...

Чом ти така жорстока?..

Все. Земля.
Вигін десь під Ромашками.
І садки і городи й спориш
Велетенськими вкриті ромашками.
Білий шовк...
Не марнуйся...
Облиш...
Твоє серце протято - прошито,
Насувається вічна зима...
Боже милий, як хочеться жити!
(Політрук казав: бога нема...)

І лежали вони під черешнями.
Молоді, необстріляні.
Он і усмішка в когось замріяна...
(Чи останнім судомним: „За Ста...”
Перетято вуста?)
Так відміряно.
Так їм поставлено.
Парашутами вкриті, мов саваном.
Очі пильно вдивляються
в зоряні мнозтва світів...
Мертві.
Смертні.
Безсмертні
й святі...

2004 р.

 
Наші Друзі: Новини Львова