Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 20 січня 2021 року
Тексти > Жанри > Поезія

2003 / Зі збірки «А час не жде» : Моя родина – Україна :

Думи в казематі

Переглядів: 3032
Додано: 28.04.2012 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: poetyka.uazone.net
<
1
>
ДУМИ В КАЗЕМАТІ

Поет і кат,
Безсмертя й смерть,
Камінним холодом зустрілись,
Ножами погляди схрестились,
Ненавистю налиті вщерть.
Ну, що стоїш?
Проси пощади!
Забудь, що предки — козаки!
А то єдиний рух руки —
І ти розтертий жорном влади!
Мовчить поет.
Мовчання те
Страшніше грому й блискавиці.
Хай руки скрутять пута з криці,
Ніж те кайдання золоте!
…Від молдаванина до фінна —
Все захлинулось в темноті.
Стікає кров’ю на хресті
Живцем розп’ята Україна.
А де ж прославлені сини?
Хто ж буде матір боронити?!
Запряжені у ярма діти
Байстрятами із чужини.
Свої й непрошені магнати
Всмоктались п’явкою в серця.
Не може,
Ні,
Душа співця
Дивитись,
Плакать
І мовчати.
Клекоче мозок, як вулкан!
З душі прорвався гніву кратер!
Здригнувсь кривавий імператор,
Тремтить розлючений тиран!
Заметушилися в столиці
Псарі скаженого псаря…
Хто смів образити царя
І насміятися з цариці?!
“Ура, наш батюшка, ура!” —
Гукали блазні куцомозі
І в позолоченій барлозі
Шукали доброго добра…
…Сліпі печерні каземати,
Немов могили у стіні.
А там,
У рідній стороні, —
Садок вишневий коло хати.
Садок вишневий —
Пекло й рай!
Якби на хвилечку єдину
Свою обняти Україну,
А там — хоч в яму поганяй…
Припасти з болем до Славути,
Розколихнути береги,
Щоб захлинулись вороги
Його й моїм вогнем отрути.
Великомученице ти,
Нескорена Вкраїно-мати,
Чи довго будуть панувати
Твої хранителі — кати?!
Вартують, бідну, як шакали,
Щоб хтось, бува, не вкрав тебе.
Їм чорну душу злість шкребе,
Чому ти зовсім не сконала!
Чого ще серденько твоє
Не закайданене в кайдани…
Скоріше здохнеш ти,
Тиране,
Ніж Україну хто уб’є!
Вона — не ті,
Що перед троном
Готові батька розп’ясти
І за медалі
І хрести
Повзти за царським фаетоном.
Вона — сини Залізняка,
Що не прокинулись від сну ще!
Вона — це серце невмируще,
Хоч навіть в кігтях хижака!
Хто вирве те, що гріє груди?
Хто закує людські вуста?
Поснуть віки… А пісня та
Живе і вічно жити буде!
…О, хоч би вмерти над Дніпром,
Щоб було видно, було чути,
Як Залізняк здригне розкутий —
Прийде із Правдою й Добром!

 
Наші Друзі: Новини Львова