Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 19 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Казка

Наговірна водиця (російська казка)

Переглядів: 2476
Додано: 26.01.2012 Додав: misologus  текстів: 143
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
<
1
>

переклав з російської АНАТОЛІЙ ГРИГОРУК
НАГОВІРНА ВОДИЦЯ
Були собі чоловік та жінка. За молодих літ жили вони душа в душу, а під старість — ніби хто підмінив їх. Ото вранці тільки спустить старий ноги з печі, зразу і спалахує сварка. Дід бабі слово, вона йому два, дід їй два, вона йому п'ять, дід п'ять, а вона десять. І така буча між них зчиниться, хоч із хати втікай.
А далі винного почнуть шукати — та хіба його знайдеш!
— І з якого б оце дива в нас? — скаже старий.
— Та то все через тебе,— баба йому.
— Схаменися! Хіба ж то через мене? То в тебе язик як лопата.
— Не в мене, а в тебе!
— У тебе, а не в мене!
І знов будьте здорові: спалахує сварка.
От якось слухала, слухала ту гризню сусідка та й каже:
— Марем'янонько, що це між вас чвари та чвари. Сходила б ти на висе¬лок, де баба-шептуха живе. Вона на водицю шепче. Людям помагає. Може, й тобі стане в пригоді.
«А й справді,— подумала стара,— піду-но я до баби-шептухи...»
Прийшла, постукала у вікно. Та вийшла з хати.
— Чого тобі? — питає.
— Та от гриземося із старим.
— Зачекай-но трохи,— каже баба-шептуха. І сама — в хату.

Винесла старій води у дерев'яному корці і при ній таки на ту воду пошеп¬тала. Потім перелила у пляшечку, простягає й каже:
- Як прийдеш додому та як зчинить твій старий сварку, то ти водиці й сьорбни, та не виплюнь, не ковтни, а в роті тримай, аж поки дід не вгомо¬ниться... От все у вас і стане на лад.
Вклонилася стара бабі-шептусі, взяла пляшечку з водою — і додому. Та тільки поріг переступила, як дід на неї й напустився:
— Ото вже швендя! Як повіється, то й слід за нею прочахне! Давно по¬ра самовар ставити, а ти й горенька не знаєш! Де це тебе носить?..
Сьорбнула стара із пляшечки, та не виплюнула, не ковтнула, а, як баба-шептуха раяла, тримає в роті.
Бачить дід, що вона не відповідає, і сам змовк. Зраділа стара: «А воно, видно, й справді, водиця наговірна — цілюща!»
Поставила пляшечку з водою, а сама — за самовар та й загримкотіла тру¬бою.
Почув це дід:
— Ой яка ж бо ти вайлувата! Не тим кінцем, видно, руки повтикувані! Хотіла було стара йому відповісти, та згадала наказ баби-шептухи —
і знов за водицю! Сьорбнула і тримає в роті.
Бачить дід, що стара жодного йому слова наперекір не каже, стенув пле¬чима та й... змовк.
І повелося між них відтоді все ніби по писаному: знов, як у молоді літа, людям на люботу жити стали. Бо тільки-но дід сварку зачне, стара миттю — за наговірну водицю!
Он-бо яка у ній сила!


 
Наші Друзі: Новини Львова