Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 17 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Казка

Іван-царевич і сірий вовк

Переглядів: 18705
Додано: 29.07.2011 Додав: misologus  текстів: 143
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: Казки народів СРСР (К. : Веселка, 1984)
<
1
>
ІВАН-ЦАРЕВИЧ І СІРИЙ ВОВК
Був собі грізний цар Василь. Було в нього три сини: старший Федір-царевич, другий Петро-царевич, а молод¬ший Іван-царевич.
Був у царя Василя садок коло палацу. У тому садку росла одна яблуня, що родила золоті яблука. Цар Ва¬силь цю яблуню дуже любив, щоранку золоті яблука лі¬чив — чи всі на гілочках висять.
Одного разу вийшов цар яблуками помилуватися, ди¬виться — а трьох яблук нема! — знать, принадився зло¬дій золоті яблука рвати. Ох і розгнівався цар Василь. Наказав своїм синам по черзі в садку вартувати, зло¬дія підстерігати.
Першої ночі став Федір-царевич вартувати. Ліг на ['.'яке сіно, жупаном накрився та й заснув міцним сном.
Злодія не бачив, нічого не чув,— а на ранок знов трьох яблук не стало.
Другої ночі став Петро-царевич вартувати. Ліг на пе¬рину, соболеьою ковдрою вкрився та й заснув собі міц¬но. Злодія не бачив, нічого не чув,— а злодій знову три яблука вкрав.
Ка третю ніч прийшла черга ІваноЕі-царевичу варту¬вати. Сів Іван-царевич в холодок на пеньок. Очей не сту¬ляв, голови не схиляв, сидить годину, другу й третю... Раптом весь сад мов вогнем запалило, кожну травинку ОСЕІТИЛО. Налетіла жар-птиця — золоті пера, вогняний дзьоб, кришталеві очі. Стала жар-лтнцк яблука клю¬вати.
Приловчився Іван-царевич та й схопив жар-птицю за хвоста! Билась, билась жар-птиця, вогняним дзьобом царевича клювала, вирвалася й полетіла. Тільки одна пір'їна у Івана-царевича в руці зосталася.
Як побачив вранці цар Василь пір'їнку з жар-птиці, розсердився дуже та й каже грізно:
— Що ж ти не зумів жар-птицю вдержати? Іди тепер по білому світу, знайди жар-пткцю, щоб вона в моїм па¬лаці співала, мені темні ночі осявала. А без жар-птиці й не повертайся!
Заплакав Іван-царевич, затужив, та що поробиш? Сів він на коня та й поїхав в путь-дорогу.
їхав-їхав Іван-царевич — скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться — і доїхав до трьох доріг. На роздо¬ріжжі лежить зеликий камінь, а на камені слова напи¬сано:
«Хто прямо поїде — сам помре і коня згубить, хто ліворуч поїде — сам помре, а кінь цілий буде, хто пра¬воруч поїде — сам живий буде, а коня згубить».
Подумав царевич і повернув праворуч.
Тільки проїхав трохи, як вискочив із лісу вовк, ца¬ревича не зайняв, розірвав коня і зник у лісі.
їде Іван-царевич пішки через ліс дрімучий. Дійшов до широкого болота, пішому не пройти, та й назад дороги не знайти. Заплакав Іван-царевич:
— Ех, сірий вовк погубив мене! Тут враз як вискочить сірий вовк.
— Не гнівайся на мене, Іваке-царезичу, я твого коня погубив, я ж тобі й допоможу: сідай на мене, на сірого вовка, та тримайся міцніш.
Сів Іван-царевич на сірого вовка, і помчався вовк швидше за коня. Через болота, через ліси, через гори високі...
От привіз вовк царевича до кам'яної стіни.
— Ну, Іване-царевичу, злазь з мене, з сірого воЕка, перелізь через стіну, тут за стіною сад, а в саду на яли¬ні жар-птиця сидить у золоченій клітці. Ти жар-птицю бери, а клітку не займай, бо лихо буде.
їван-царевич поліз через стіну. Побачив жар-птицю в золоченій клітці. Взяв жар птицю і замислився: «Як же я ü без клітки везтиму? Треба й клітку взяти!»
Та тільки він до клітки доторкнувся, як пішов по всьому саду дзвіп-передзвін, задзвонили дзвони, засур¬мили сурми.
Набігла тут сторожа, підхопила Івана-царевича під могутні плечі, повела до царя тої сторони. Розгнівався цар Семен на Івана-царевича:
— Не бути тобі живому, не бачити світу білого! Хіба що поїдеш ти у тридев'яте царство та дістанеш мені зо¬лотогривого коня. Тоді я тебе помилую і жар-птицю то¬бі віддам.
Нічого не поробиш. Сів Іван-царевич на сірого вовка. Полетів сірий вовк, як швидка стріла.
Прибіг сірий вовк у тридев'яте царство до царя Ara¬na. Став вовк коло кам'яних воріт та й каже:
— Іди, Іване-царевичу, в білокам'яні конюшні, бери коня золотогривого. Та гляди — золотого повода не бе¬ри, бо лихо буде.
— Добре,— каже Іван-царевич.
Увійшов Іван-царевич у конюшню, бачить — стоїть кінь. Сам білий як молоко, золота грива у кільця зави¬вається.
Став Іван-царевич коня виводити, коли зирк — висить на стіні золотий повід. Забув царевич, що йому вовк ка¬зав, та тільки до того повода доторкнувся, як враз по¬линув дзвін-передзвін. Сурми засурмили, дзвони задзво¬нили, набігла сторожа, підхопила Івана-царевича під мо¬гутні плечі, привела до царя Arana.
Цар Aran по палатах походжає, гострою шабелькою помахує.
— Ну, Іване-царевичу, не бачити тобі світу білого, не бути тобі живому! Хіба що з'їздиш ти в тридев'яте цар¬ство та дістанеш мені королівну Олену Прекрасну. Тоді я тебе помилую і коня золотогривого тобі віддам.
Що тут поробиш? Сів Іван-царевич на сірого вовка, поскакав сірий вовк по темних лісах, по високих горах.
Доскакав вовк до золотої огорожі.
— Ну, Іване-царевичу, злазь з мене, з сірого вовка, іди в чисте поле та жди мене під зеленим дубом.
Іван-царевич пішов, куди йому сказано. А сірий вовк сів біля огорожі, дожидається. От вийшла Олена Пре¬красна в садок гуляти з мамками та з няньками, із вір¬ними прислужницями. Тут як вискочить сірий вовк! Ухопив Олену Прекрасну, через плече перекинув і по¬біг геть.
Прибіг у чисте поле під зелений дуб. Там Іван-царевич дожидається.
— Сідай, Іване-царевичу, на мене, на сірого вовка, та їдьмо швидше, бо погоня за нами!
Сів Іван-царевич з Оленою Прекрасною на сірого вов¬ка, і помчався вовк, як швидка стріла. Погоня їх. і не наздогнала.
Приїхали в царство царя Arana. Шкода Івану-цареви-чу Олену Прекрасну віддавати, полюбив він її дужче від світу білого. Та слова свого треба додержати.
Коли це летить птиця-синиця. Летить та й каже:
— Цар Aran задумав Олену Прекрасну взяти, а Іва¬на-царевича вбити.
— Он як,— вовк каже,— ну, як ви з нами, так і ми з вами. Заховайся, Олено Прекрасна, у зелені кущі, а ти, Іваке-царевичу, веди мене до царя Arana.
Вдарився вовк об землю, обернувся Оленою Прекрас¬ною. Взяв її Іван-царевич за руку та й повів до царя Arana.
— Добре,— каже цар Aran,— віддавай мені красуню, бери золотогривого коня.
А сам сторожі знак подає, щоб схопила царевича.
Тут скочив Іван-царевич на золотогривого коня і по¬скакав до Олени Прекрасної. А вовк об землю вдарив¬ся, знову вовком став, всіх налякав і вслід за царевичем кинувся.
— Сідай на мене, Іване-царевичу, а Олена Прекрасна хай сяде на золотогривого коня. їдьмо у царство царя Семена! Будемо коня на жар-птицю міняти.
От поїхали вони до царства царя Семена. Стали на узліссі, думу думають. Шкода Івану-царевичу коня від¬давати. Коли це летить птиця-синиця, дзвінким голосом кричить:
— Бережись, Іване-царевичу, цар Семен коня забере, а тебе вб'є.
Засмутився Іван-царевич, зажурилася Олена Прекрас¬на, а сірий вовк каже:
— Іди, Олено Прекрасна, з конем золотогривим у ліс, а ти, Іване-церєзичу, веди мене до царя!
Вдарився сірий вовк об землю, став золотогривим ко¬нем.
Взяв його Іван-царезич і повів до царя Семена. А біля царя вже стоять кати-силачі, держать силачі гострені мечі.
— Добре,— каже цар Семен,— давай коня, забирай жар-птицю.
Одною рукою клітку дає, другою рукою катам знак подає.
Схопив Іван-царевич клітку, схопились силачі за гост¬рі мечі.
Тут кінь об землю вдарився, сірим вовком став. Та як кинеться на сторожу! Сторожа — тікати! А Іван-царе¬вич скочив на сірого вовка — та тільки його й бачили.
От їдуть вони додому. Іван-царевич на сірому вовку, Олена Прекрасна на золотогривому коні. Жар-птиця ко¬ло сідла приторочена.
Довіз вовк Івана-царевича до роздоріжжя, де камінь стояв,
— Ну,— каже,— далі мені йти не можна.
Зліз Іван-царевич з сірого вовка, став йому дякувати та прощатися. А вовк йому каже:
— Не навіки прощайся зі мною, я тобі ще стану в пригоді.
Здивувався Іван-царевич, та нічого не сказав. Тут вовк до лісу побіг, а Іван-царевич з Оленою Прекрасною ляг¬ли під зеленим дубом відпочити.
Сплять вони обоє на траві-мураві, золотогривий кінь коло них походжає, жар-птиця в клітці пісню співає.
Проїздили цією дорогою Федір-царевич та Петро-ца-ревич. Побачили вони коня золотогривого, жар-птицю та Олену Прекрасну.
Позаздрил і вони братові молодшому
— Ми його вб'ємо, все собі заберемо.
Витяг меч Федір-царевич та й зарубав сонного Івана-царевича. А тоді забрали вони Олену Прекрасну, жар-птицю та золотогривого коня і поїхали додому. Ніхто не бач:ів, не чув.
Леж::ть Іван-царевич на траві-мураві порубаний. При¬біг сіри\"' вовк, заплакав, коло царевича на землю впав.
Прилс І Ів чорний ворон з вороненям, почав над Іва¬ком-царевичем кружляти, схотів йому ясні очі виклю¬чати.
Тут стрибнув сірий вовк і схопив вороненя. Став просити його чорний ворон:
— Відпусти, сірий вовче, моє дитятко, я тобі за це що хочеш зроблю.
— Добре, Вороне Еороновичу,— каже вовк,— прине¬си мені живої та мертвої води.
Полетів Ворон Воронович за синє море, за високі гори та приніс звідтіля живої та мертвої води.
Тут вовк вороненя роздер на шматки, приснув на ньо¬го мертвою водою — і зрослися знову шматки докупи. Приснув живою водою — ожило вороненя і полетіло.
Приснув тоді вовк на Івана-царевича мертвою во¬дою — зрослися, загоїлися рани. Приснув живою во¬дою — встав Іван-царевич, потягнувся.
— Ой,— каже,— як я довго спав.
— Ех, Іване-царевичу, вік би ти спав, коли б не я,— вовк йому каже,— проспав ти й жар-птицю, і коня золо¬тогривого, і Олену Прекрасну!
Заплакав, затужив Іван-царевич, а вовк йому каже:
— Сідай швидше на мене, на сірого вовка, відслужу тобі службу останню, додому довезу!
Сів на нього Іван-царевич, і помчався вовк, як швидка стріла. На ранок додому доїхали.
— Ну, Іване-царевичу,— каже сірий вовк,— отут ми вже з тобою розлучимось. Тепер прощавай. Своє щастя сам здобувай!
Побіг сірий вовк назад, а Іван-царевич у палац пішов. А там дзвони дзвонять, сурми сурмлять: віддають Оле¬ну Прекрасну за Федора-царевича. Увійшов Іван-царевич до палат. Як схопиться тут Олена Прекрасна.
— Не той,— каже,— мій наречений, що коло мене си¬дить, а той мій наречений, що біля дверей стоїть!
Брати злякалися, затремтіли, а Олена Прекрасна все цареві розповіла. Розгнівався цар та й прогнав старших синів геть із свого царства.
А Іван-царевич одружився з Оленою Прекрасною.
Дзвони дзвонять, сурми сурмлять: Олена Прекрасна, наче сонце ясне; жар-піиця пісні веде; кінь золотогри¬вий копитом б'є.
Я на тому весіллі був, мед-пиво пив, по вусах текло, а в рот не попало.
Переклала Наталя Забіла
Казки народів СРСР: Для серед, шк. в. / [Упоряд. та передм. В. Г. Гримича]; Худож. М. С. Пшінка.— 2-ге вид.— К. : Веселка, 1984.—223 с, іл.—(Шк. б-ка).

 
Наші Друзі: Новини Львова