Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 17 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Казка

Сивка-бурка

Переглядів: 3910
Додано: 03.07.2011 Додав: misologus  текстів: 143
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: misologus
<
1
>
Сивка-бурка
Жив собі дід, і було в нього три сини: двоє розумних, а третій Іванко-дурник.
Посіяв якось дід пшеницю. Добра вродилася пшениця, та тільки принадився хтось ту пшеницю толочити.
От дід і каже своїм синам:
— Діти мої милі! Стережіть пшеницю щоночі по черзі, спіймайте мені злодія.
Настала перша ніч.
Пішов старший син пшеницю стерегти, та схотілося йому спати. Забрався він у сінник та й проспав до ранку. Приходить вранці додому й каже:
— Цілу нічку я не спав, пшеницю стеріг! Змерз, стомився, а злодія не бачив.
На другу ніч пішов середній син і теж проспав усю ніч.
На третю ніч прийшла черга Іванкові-дурникові йти.
Поклав він пиріг за пазуху, взяв мотузку й пішов. Прийшов у поле, сів на камінь. Сидить, не спить, злодія піджидає.
Саме опівночі прискакав до пшениці кінь — одна шерстинка срібна, друга золота. Біжить — земля дрижить, з вух дим курить, з ніздрів полум'я пашить. Почав той кінь пшеницю їсти. Не стільки їсть, скільки толочить.
Підкрався Іванко до коня і враз накинув йому на шию мотузку.
Рвонувся кінь щосили — та годі! А Іванко скочив на нього і вхопився за гриву. Що вже кінь носив-носив його по чистому полю, скакав-скакав — не зміг скинути!
І почав тут кінь Іванка просити:
— Відпусти мене, Іваночку, на волю! Я за те тобі велику службу відслужу.
— Добре,— каже Іванко,— та як же я тебе потім знайду?
— А ти вийди в чисте поле, свисни тричі молодецьким посвистом та гукни богатирським покриком: «Сивко-бурко, стань передо мною, як лист перед травою!» Я тут і буду.
Відпустив коня Іванко-дурник і взяв з нього обіцянку пшениці більше не їсти й не толочити.
Прийшов Іванко вранці додому.
— Ну, що ти там бачив? — питають Іванка брати.
— Упіймав я,— каже Іванко,— коня — одна шерстинка срібна, друга золота.
— А де ж той кінь?
— Та він обіцяв більше не ходити в пшеницю, от я його й відпустив.
Не повірили Іванкові брати, посміялися з нього досхочу. Та тільки з тої ночі ніхто пшениці не займав...
Невдовзі після цього розіслав цар гінців по всіх селах, по всіх містах клич кликати:
— Збирайтеся, бояри та дворяни, купці та прості селяни, на оглядини царевої дочки Олени Прекрасної! Сидить Олена Прекрасна в своїм високім теремі коло віконця. Хто на своїм коні до царівни доскочить та з її руки золотий перстень зніме, за того вона заміж піде!
От у призначений день збираються брати їхати до царського двору не для того, щоб самим скакати, а хоч на інших подивитися. А Іванко-дурник з ними проситься:
— Браття, дайте й мені хоч якусь конячку, і я поїду подивлюсь на Олену Прекрасну!
— Куди тобі, дурню! Людей хочеш смішити, абощо? Сиди собі на печі та попіл пересипай!
Поїхали брати, а Іванко-дурник і каже братовим жінкам:
— Давайте мені козубок, я хоч до лісу піду, грибів наберу.
Узяв козубок і пішов нібито гриби збирати.
Вийшов Іванко в чисте поле, в широке роздолля, козубок під кущик кинув, а сам свиснув молодецьким посвистом, гукнув богатирським покриком:
— Сивко-бурко, стань передо мною, як лист перед травою!
Кінь біжить, земля дрижить, з вух дим курить, з ніздрів полум'я пашить. Прибіг і став перед Іванком як укопаний.
— Що тобі треба, Іваночку?
— Так і так,— відповідає Іванко.
— Ну, лізь мені в праве вухо, в ліве вилізь!
Вліз Іванко коневі в праве вухо, в ліве виліз — і став таким молодцем, що ні здумати, ні згадати, ні в казці сказати, ні пером описати.
Сів на Сивку-бурку і поскакав просто до міста.
Наздогнав він по дорозі своїх братів, порівнявся з ними. Подивились на нього брати, здивувались: зроду такого молодця не бачили!
Прискакав Іванко на майдан — просто до царського палацу. Бачить — народу видимо-невидимо, а в високім теремі коло вікна сидить царівна Олена Прекрасна. На руці в неї перстень аж горить — ціни йому нема! А на вроду вона — з усіх красунь красуня.
Дивляться всі на Олену Прекрасну, та ніхто не наважується до неї доскочити: нікому нема охоти шию ламати.
Вдарив тут Іванко свого коня по крутих боках...
Пирхнув кінь, заіржав і стрибнув — тільки на три бруси до царівни не дострибнув.
Здивувався народ, а Іванко завернув коня і поскакав геть.
Кричить народ:
— Хто такий? Хто такий?
А Іванка вже зник і слід. Бачили, звідки приїхав, та не бачили, куди поїхав.
Виїхав Іванко з міста, прискакав у чисте поле, зліз з коня, вліз йому в ліве вухо, в праве виліз і став знову Іванком-дурником.
Відпустив він Сивку-бурку, взяв козубок, назбирав мухоморів і приніс додому.
Розсердилися жінки братів на Івана:
— Які ти, дурню, гриби приніс? Хіба що тобі самому їх їсти!
Посміхнувся Іванко, заліз на піч і сидить.
Повернулися брати додому, розповідають жінкам, що вони в місті бачили:
— Ну, хазяйки, який молодець до царя приїздив! Ми такого зроду не бачили. До царівни не доскочив тільки на три бруси.
А Іванко лежить на печі та посміхається:
— Браття, а чи не я це там був?
— Куди тобі, дурневі, там бути? Сиди вже на печі та мух лови!
На другий день старші брати знову до міста поїхали, а Іванко взяв козубок і пішов по гриби.
Вийшов у чисте поле, в широке роздолля, козубок кинув, сам свиснув молодецьким посвистом, гукнув богатирським покриком:
— Сивко-бурко, стань передо мною, як лист перед травою!
Кінь біжить, земля дрижить, з вух дим курить, з ніздрів полум'я пашить. Прибіг і став перед Іванком як укопаний.
Вліз Іванко коневі в праве вухо, в ліве виліз і став молодець молодцем. Скочив на коня і поскакав до палацу.
Бачить — на майдані людей сила-силенна. Всі на царівну любуються, а скакати ніхто й не думає: кому охота шию зламати!
Вдарив тут Іванко свого коня по крутих боках. Заіржав кінь, стрибнув — тільки на два бруси до царівниного вікна не доскочив.
Повернув Іванко Сивку-бурку і поїхав геть. Бачили, звідки приїхав, та не бачили, куди поїхав.
Відпустив Іванко свого коня, а сам пішов додому. Сів на печі, дожидається братів.
Приїхали брати додому, розповідають:
— Ну, хазяйки, знову той самий молодець приїздив! Не доскочив до царівни тільки на два бруси. Іванко й каже їм:
— Браття, а чи не я там був?
— Сиди, дурню, та мовчи!
На третій день від царя знову клич. Іванко й каже:
— Браття, дайте й мені хоч плохеньку конячку, поїду й я з вами!
— Сиди вдома! Тебе там,тільки бракує!
Сказали й поїхали.
Іванко вийшов у чисте поле, в широке роздолля, свиснув молодецьким посвистом, гукнув богатирським покриком:
— Сивко-бурко, стань передо мною, як лист перед травою!
Кінь біжить, земля дрижить, з вух дим курить, з ніздрів полум'я пашить. Прибіг і став перед Іванком як укопаний...
Вліз Іванко коневі в праве вухо, в ліве виліз. Став молодець молодцем і поскакав до царського палацу.
Прискакав Іванко до високого терема, стьобнув гною коня нагаєм... Заіржав кінь, стрибнув щонайвище — і доскочив до вікна!
Поцілував Іванко царівну в рум'яну щічку, зняв з її пальця перстень дорогий, повернув коня і геть поскакав.
Тут усі галас зняли, почали гукать:
— Держи його! Лови його!
А Іванка вже й слід пропав. Тільки його й бачили!
Відпустив він Сивку, прийшов додому. Одна рука брудною ганчіркою замотана.
— Що це з тобою трапилось? — питають жінки братів.
— Та от, гриби шукав, на сучок наколовся...
І поліз Іванко на піч.
Повернулися брати, почали розповідати, що та як було.
— Ну, хазяйки, як стрибнув той молодець сьогодні, то й доскочив до царівни й перстень зняв з її пальця!
А Іванко сидить за комином та знову питає:
— Бр.-ити, а чи не я там був?
— Та сиди, дурню, не верзи казна-що!
Тут Іванкові заманулося на царівнин перстень подивитися. Як розмотав він ганчірку, так усю хату й осяяло світлом!
— Перестань вогнем бавитись! — кричать брати.— Ще хату спалиш. Пора тебе зовсім з дому вигнати!
Нічого не відповів їм Іванко.
Через три дні цар знову клич кликнув: щоб увесь народ, скільки в царстві є, збирався до нього на банкет і щоб ніхто не смів удома залишатися. А хто не піде на царів клич — тому голову з пліч!
Нічого не поробиш, пішли брати на банкет, повели з собою й Іванка-дурника.
Прийшли, сіли за столи дубові, за скатерті узорчаті, п'ють, їдять, бесіду ведуть.
А Іванко заліз на піч, у куточок, і сидить там.
Ходить Олена Прекрасна, пригощає гостей. Кожному підносить вина-меду, а сама поглядає — чи нема в кого на руці її персня заповітного. В кого перстень на руці — той її наречений. Та ні в кого персня не видко.
Обійшла вона всіх, підходить до Іванка останнього. А він за піччю сидить, в одежині благенькій, одна рука ганчіркою зав'язана.
Брати дивляться й думають: «Ти бач, царівна й нашому дурникові вина підносить!»
А царівна подала Іванкові чарку вина та й питає:
— Чому це в тебе, молодцю, рука обв'язана?
— Гриби брав та на сук наколовся.
— Ану, розв'яжи та покажи!
Розв'язав Іванко руку, а на пальці царівнин перстень заповітний. Так усіх світлом і осяяв!
Зраділа царівна, взяла Іванка за руку, підвела до батька й каже:
— Ось, батечку, мій наречений!
Умився Іванко, причесався, одягнувся — і став він не Іванком-дурником, а молодець молодцем, просто й не впізнати!
Тут і весільний банкет справили.
Я на тому банкеті був, мед-пиво пив, по вусах текло, а в рот не попало.
(Переклала Наталя Забіла)

 
Наші Друзі: Новини Львова