Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Казка  ::  Тексти > Тематики > Дитяча

Арабські народні казки :

Царівна та отруйний гребінь

Переглядів: 2850
Додано: 27.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
ЦАРІВНА ТА ОТРУЙНИЙ ГРЕБІНЬ

Жив собі цар, і мав він сина й доньку. Перед смертю заповів цар синові, щоб не брався ні за яку справу, не порадившись із сестрою. Шануючи батьків заповіт, молодий цар не розпочинав нічого, поки не порадиться спершу з сестрою.

Та одного дня пішов він на базар, не попередивши про це сестри-царівни. Побачив дівчину, що продавала нарциси. І захотілося йому купити квітів для сестри. Купив букет і приніс сестрі. А та, як тільки піднесла нарциси до носа й понюхала, так відразу й завагітніла. Через дев'ять місяців народила царівна доньку. Брат любив сестру, тому й не вигнав з дому, хоч і думав, що завагітніла вона від якогось чоловіка.

Через декілька років надумала сестра, що братові пора одружуватись, і сказала йому:

— Братику мій, пора тобі женитися, щоб народився в тебе син, який успадкує колись від тебе царство.

— А що, коли моя дружина не злюбить тебе? — відповів брат.

— Не смій і думати про це,— мовила йому сестра.— Таке моє бажання — щоб ти швидше оженився.

Шануючи сестрину волю, одружився цар із дочкою перського царя. А через декілька років послав Всевишній йому дівчинку. Але молода цариця не любила ні зовиці, ні її дитини і вдавалася до всяких хитрощів, аби розбудити в своєму чоловікові ненависть до рідної сестри та небоги.

Нарешті надумала вона позбутися небажаних родичок. Покликала собі на пораду чаклунку.

— Я добуду спосіб, як звести їх зі світу,— пообіцяла чаклунка. Пішла до золотаря й звеліла зробити золотого гребеня, ще й прикрасити його діамантами та рубінами.

Через декілька днів золотар зробив гребеня й віддав його чаклунці. А та намітила його зубці смертельною отрутою і прийшла до царського палацу. Коли цар побачив прекрасного гребеня, то зразу ж купив його за тисячу динарів16 для своєї небоги, яку дуже любив. Віддаючи покупку сестрі, він сказав:

— Візьми цей гребінь для своєї доньки!

Та коли царева сестра почала чесати доньці волосся, гребінь уріс дитині в голову. Невдовзі дівчинка померла. За нею і мати померла з горя.

Цар наказав поховати сестру в царському саду, біля самого палацу, а небогу — покласти в одному з покоїв палацу, підстеливши під неї шовкових та парчевих тканин із квітами, й замурувати двері та вікна покою. Щомісяця навідувався він до покійної дитини. Цариця дуже гнівалась, але не сміла й слова сказати чоловікові про ті його відвідини.

Якось пішов цар на прощу, а цариці й слугам звелів навіть близько не підходити до покою, де лежала небога. Але через місяць цариця таки не втерпіла й захотіла відімкнути двері покою, щоб поховати мертву дівчинку в такому місці, де б не знайшов її цар. Зайшла вона туди зі своєю маленькою донькою і здивувалася — такі пахощі стояли в покої. Тіло дівчинки було обросле гіацинтами й нарцисами. Розлютилась лиха цариця й накинулась на квіти. Але, зриваючи їх із голови покійної, вирвала й гребеня. Ту ж мить дівчинка ожила. Цариця з переляку закричала й хотіла вбити її ще раз. Але дочка почала благати матір не робити цього. Помилувала цариця воскреслу дівчинку, але зняла з неї коштовності та пишне вбрання, переодягла в лахміття служниці й наказала доньці не говорити про це батькові, коли той повернеться з прощі.

Через декілька днів повернувся цар. Зустріли його люди, як хвиля морського прибою. І ось одного вечора дівчинка, яка воскресла з мертвих, намовила царську доньку, щоб та добилась у батька й матері дозволу послухати її казку. Розплакалася серед ночі царська донька й попросила батька з матір'ю, щоб маленька служниця розповіла їй казочку. Розсердилася цариця, закричала на доньку, але та не вгамувалась. Тоді мовив цар:

— Покличте служницю, нехай розвеселить доньку!

А служниця, ввійшовши до кімнати, сказала:

— Я не розповім казки доти, доки не принесуть мені таці з нарцисами й тарелі з кавовими зернами.

Розгнівалась цариця й звеліла:

— Виженіть цю божевільну!

Але цар прихилився до милої служниці серцем і мовив:

— Зробімо так, як вона хоче.

Принесли тацю з нарцисами, таріль із кавовими зернами, і почала прислужниця розповідати казку. А була та казка про матір, що завагітніла від нарцисів, про підступи цариці й про те, як донечку царициної зовиці отруєно золотим гребенем. Було в казці й про те, як пішов дядечко нещасної на прощу, а його дружина-цариця, вириваючи нарциси, вирвала з голови померлої і той отруєний гребінь. Розповідаючи, дівчинка щоразу примовляла:

— Чи правда, нарциси, чи правда, кавові зернята? Чи правду кажу я?

— Правду сказала ти, дочко нарцисів! — відповіли їй нарциси й кавові зернята.

Вислухавши казку до кінця, цар таким чином дізнався про царицині підступи. Він наказав відрубати лиходійці голову й став жити-поживати з дочкою та небогою в радощах і достатках.

Нехай пошле Бог здоров'я нашим слухачам! І нехай вони затямлять: усяк, хто копає яму своєму братові, сам у неї падає.

 
Наші Друзі: Новини Львова