Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року
Тексти > Тематики > Дитяча  ::  Тексти > Жанри > Казка

Арабські народні казки :

Казка про Горбаня

Переглядів: 3672
Додано: 27.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
КАЗКА ПРО ГОРБАНЯ

За давніх часів жив собі в одному китайському місті кравець, чоловік веселої вдачі, що кохався в піснях та музиці. Якось він поїхав зі своєю дружиною на прогулянку за місто. Додому вони вертались уже присмерком. Коли це по дорозі зустрічається їм горбань, та такий кумедний з обличчя, що міг би розсмішити усякого, хоч би й як засмученого. Кравець із дружиною підійшли ближче, щоб придивитися до цієї прояви. А тоді запросили його до себе в господу, щоб трохи потішив їх тієї ночі. Горбань погодився. Тоді кравець, хоч і було дуже пізно, пішов на базар, накупив смаженої риби, хліба, помаранчів та всяких ласощів. Сіли вони вечеряти. А кравцева дружина вибрала добрячий шмат риби і дає гостеві:

— Пригощайся, небораче! Якщо завеликий, то я можу порізати!

Горбань схопив рибу і хотів був проковтнути її прожогом, але в ній була чимала кістка. Вона застряла йому в горлі, і він за хвилину помер.

Уздрівши це, кравець закричав:

— Господи, на все твоя воля! Але ж навіщо він помер на наших очах! Що ж нам тепер, жінко, робити?

Дружина подумала й сказала:

— От що, чоловіче, зараз надворі ніч. Бери його на плечі й неси. Я йтиму попереду, а ти за мною. Коли хто зустрінеться та почне цікавитись, скажеш, що заслаб наш син і ми несемо його до лікаря.

Так вони й зробили. Несуть мертвяка вулицею, а жінка голосить:

— Ой, сину ж мій, синочку! Що це з тобою приключилося? Що в тебе болить?

Коли хто й траплявся їм по дорозі, то думав: «Це в них, мабуть, дитина заслабла».

Отак кравець з дружиною безпечно дійшли до того будинку, де жив лікар-єврей. Постукали вони в двері — вийшла до них чорна невільниця. Бачить: прийшли якісь люди з хлопцем на руках.

— Чого вам треба? — питається вона.

Кравцева дружина й каже:

— Ми хочемо, щоб лікар оглянув нашого хлопчика. Ось тобі чотири червінці, віддай своєму панові, хай він мерщій спуститься сюди. Наша дитина тяжко хвора.

Служниця побігла нагору, а кравець з дружиною витягли мерщій горбуна нагору, притулили на сходах до стіни й щезли.

Невільниця вбігла до єврея й каже:

— Там, унизу, стоять двоє з хворою дитиною. Вони передали чотири червінці завдатку, щоб ви оглянули її.

Побачивши такі гроші, єврей зрадів, хутко підвівся й побіг темними сходами. По дорозі він зачепився за мертвяка і ненароком зіпхнув його вниз.

— Ой, лихо мені, лихо! — зарепетував він.— Я штовхнув цього хворого так, що він покотився сходами й, мабуть, убився. Ой Мойсею! Ой Ароне! Лихо мені, лихо! Давиде і всі дванадцять пророків!9 Що мені тепер робити?!

Узяв він горбаня, виніс нагору й побачив, що той і справді мертвий. Тут дружина напоумила його, що діяти.

— Чого ти сидиш? — репетувала вона.— Як так сидітимеш до ранку, то нас застукають, і тоді нам смерть! Давай-но краще винесемо його на дах та вкинемо в хату до нашого сусіда.

А той сусід був правовірним мусульманином і торгував олією та лоєм, постачаючи їх на кухню самого султана10. Не раз траплялося, що він принесе олію додому, а коти та щури вип'ють її. Коли ж його не бувало вдома, то в хату залазили й собаки з покрівлі через комин. Ці вже геть чисто виїдали все, що попадалося11.

Єврей з жінкою винесли мертвяка на дах, підв'язали йому попід пахви віжки й спустили в хату до сусіда так, що він опустився на п'яти й прихилився до стіни. Потім висмикнули віжки та й утекли раді-радесенькі.

Невдовзі повернувся додому господар. Відчинив ту кімнату, увійшов зі світлом у руках і побачив, що хтось ховається в закутку коло комина.

— Ось воно що! — зарепетував мусульманин.— Не коти мене об'їдали досі, а люди! Це ти мене обкрадав! А я, дурень, лаяв безневинних котів та собак, а тим часом це ти крав у мене м'ясо та олію. Зараз я тобі всиплю!

Ухопив він дерев'яного молотка, підбіг до горбаня і вперіщив його в самісінькі груди. Горбань ані звуку. Дивиться господар — аж той уже мертвий. Сполошився він тоді, почав себе лаяти й каятись за свою нестриманість.

— Будь проклята вся олія на світі! — гукнув він спересердя.— І навіщо було забивати його на смерть?! — бідкався він.

Потім оглянув труп пильніше й побачив, що це якась горбата потвора. Ще дужче почав він сипати прокльони:

— Тьху, мерзенний верблюде! Мало того, що ти горбатий, так вирішив ще й злодієм стати! Зорі небесні, напоумте мене! Що ж мені діяти?!

Завдав він собі на плечі горбаня та й подався з хати. Донісши труп до найближчого майдану, поставив його на сходах невеличкої крамниці, а сам утік.

Невдовзі прийшов на майдан купець-християнин, теж султанський постачальник, п'яний-п'янісінький. Закортіло йому, бачте, в таку пору у лазні попаритись. А що перебрав усяку норму, то почав бурмотіти собі під ніс:

— Незабаром світатиме, мусульмани почнуть сходитись до мечеті на вранішню молитву. Гляди, ще й до поліції потягнуть мене за порушення порядку.

Відчувши небезпеку, купець наддав ходи неслухняними ногами. Щось наче на аркані потягло його до крамниці. Аби відхекатись, він сів на східцях, не помітивши мертвого горбаня, й задрімав. Щось, певно, приверзлося йому, бо він замахав руками, наче обороняючись від напасників. Так і намацав мертвяка. Спочатку подумав був, що й це якийсь злодій. Адже здерли ж бо цієї ночі у нього з голови чалму! З люті почав частувати горбаня стусанами в спину, та так сильно, що той звалився. Християнин зчинив ґвалт, гукаючи на допомогу нічного сторожа. Той відразу ж і з'явився. Уздрівши, що християнин лупцює мусульманина, він здивовано запитав:

— За віщо ти його б'єш?

— Він хотів пограбувати мене! — пояснив купець.

— Не смій його чіпати! — суворо звелів сторож. Оглянувши горбаня, сторож зрозумів, що той мертвий.

— Он до чого ми дожилися! — лютував він.— То це вже християни вбивають правовірних?!

Схопивши купця за комір, він потяг його до судді. Покірно йдучи назустріч невідомості, купець міркував:

«Господи, Ісусе Христе! Пресвятая Діво! Як могло статися, що від кількох стусанів він віддав Богові душу!»

Сердегу замкнули. А вранці, аби відомстити кров'ю за кров, суддя вирішив стратити вбивцю, звелівши оповісникові оголосити про це на всю околицю. Тим часом спорудили шибеницю й привели винуватця. Як належить, кат накинув йому на шию зашморга і хотів уже виконати вирок, коли до шибениці наблизився купець-мусульманин і закричав:

— Облиш його! Убивця — я!

Надійшов суддя, і правовірний мусульманин розповів йому геть усе: як горбань занадився до нього красти і як його застукали на гарячому. Розповів детально, як уперіщив його молотком і як виніс мертвого на майдан.

— Він не винен! Якщо вже вішати, то тільки мене! — закінчив він свою розповідь.

Тоді суддя звелів відпустити купця-християнина, а натомість повісити купця-мусульманина. Кат негайно зняв зашморг із шиї невинного і накинув на шию тому, що зголосився. За хвилю крізь натовп почав пропихатися лікар-єврей, голосно благаючи:

— Не робіть цього! Убив горбаня я!

Він розповів, як усе було насправді, а закінчив такими словами:

— Убивши одного мусульманина цілком випадково, я не дозволю губити другого навмисне, зі злої волі.

Суддя взяв до уваги щире зізнання й звелів повісити лікаря. Вже й зашморг опинився у нього на шиї, коли знову ж таки хтось почав пропихатися крізь натовп, волаючи:

— Зупиніться! Зупиніться! Це я його вбив!

Цього разу у вбивстві розкаювався кравець, розповівши чисто все, як було:

— Він нам співав, грав на бубні. За це моя дружина почастувала його великим шматком риби. Нею він і вдавився. Потім ми вчинили великий гріх.

Здивувався суддя, як і всі люди, такій чудній пригоді.

— Цей випадок неодмінно треба занести до літописної книги! — наказав він, але все-таки звелів повісити кравця.

Тут навіть сам кат розчулився.

— Чи не краще було б нікого не карати? — звернувся він до судді.

А слід пам'ятати, що горбань був блазнем самісінького султана і розважав його щодня. Напередодні, як відомо, горбань випив зайве і подався блукати містом. А сьогодні, коли султан почав допитуватися, де він, придворні сповістили йому:

— Милостивий володарю! Горбаня вбили. Саме зараз кат карає злочинця, але зробити це ніяк не вдається, бо щоразу з'являється новий убивця, що бере всю вину на себе.

Султанові захотілося власними вухами почути розповіді злочинців та востаннє оглянути труп горбаня. Прибувши на місце події, він усе уважно вислухав і звелів записати цей випадок як історичну подію.

Тим часом з натовпу до трупа підійшов один цирульник і почав пильно його оглядати. Оглянувши горбаня, він од реготу аж за боки вхопився. Натовп подумав, що він збожеволів. Нарешті цирульник спромігся вимовити:

— Адже ж горбань живісінький!
 
Наші Друзі: Новини Львова