Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 26 лютого 2021 року
Тексти > Тематики > Дитяча  ::  Тексти > Жанри > Казка

Арабські народні казки :

Заплаче красуня – дощ іде, засміється – сонце сяє, вмиється – золото зі щік котиться

Переглядів: 3823
Додано: 27.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
ЗАПЛАЧЕ КРАСУНЯ - ДОЩ ІДЕ, ЗАСМІЄТЬСЯ - СОНЦЕ СЯЄ, ВМИЄТЬСЯ - ЗОЛОТО ЗІ ЩІК КОТИТЬСЯ

Жила собі одна жінка, у неї довго не було дітей. Якось приходять до неї троє підлітків і кажуть:

— У тебе народиться донька. Щоразу як вона заплаче — піде дощ, а як засміється — засяє сонце. І щоразу як умиватимеш їй личко, зі щік у неї скотиться по зливку золота.

Жінка їм не повірила й подумала:

«Звідки їм знати, цим малим віщунам, про мою долю!»

Та невдовзі вона й справді народила доньку. Щоразу як дівчинка заплаче — піде дощ, як засміється — засяє сонце, а почне умиватись — зі щік скочується по зливку золота.

Якось мати узяла два зливки золота, віднесла їх до муляра й попрохала:

— Збудуй мені палац, та такий, щоб навіть султан позаздрив.

— Добре,— згодився муляр і побудував палац.

Жінка оселилася в палаці разом з донькою. Дізнався султанів син про красуню й каже своїй матері:

— Посватай за мене цю дівчину.

І мати виконала синове прохання — посватала дівчину.

Настав час вінчання. Мати молодої як на те захворіла й не змогла піти на доччине весілля. От вона й просить сестру:

— Сестронько моя, піди замість мене на весілля.

— Гаразд,— погодилася та й рушила з небогою до султанового палацу. Але по дорозі зірвала з неї шати, виколола очі й штовхнула в султанський сад. А в її шати взяла та й переодягла свою доньку, дала їй ще й очі небоги. Потім привела її в палац. Побачив її син султана й питає:

— Це та, про яку казали, що вона дуже гарна?

Краса у розумі. Арабські казки у записах Агатангела Кримського.

Глянув на неї ще раз і переконався в тому, що вона й справді дуже гарна.

Та невдовзі султанів садівник, який поливав квіти, почув жалібний стогін. Озирнувся на всі боки й побачив дівчину, дуже гарну, але без очей. Узяв він сліпу, привів до своєї дружини й каже:

— Візьмімо цю дівчину до себе. Щоразу як вона заплаче, іде дощ, як сміється — сяє сонце, а як почне умиватися — скотиться зливок золота з однієї щоки і зливок золота з другої щоки.

Одного разу дівчина зробила букет троянд та ясмину і попросила садівника:

— Піди-но під вікна султанового палацу й вигукни: «Гей! Кому букет троянд та ясмину за праве око?»

Садівник зробив так, як попрохала дівчина:

— Гей, гей! Кому букет троянд та ясмину за праве око?

У вікні з'явилася дружина султанового сина. Згадавши, що в неї є очі двоюрідної сестри, вона віддала садівникові праве око за букет троянд та ясмину. Повернувся садівник і віддав око дівчині. Вона взяла його, вставила на місце і стала на нього бачити. Потім дала садівникові букет троянд та гіацинтів і сказала:

— Піди-но під вікна султанового палацу й вигукни: «Гей! Кому букет троянд і гіацинтів за ліве око?»

Садівник зробив так, як попросила дівчина. У вікні знову з'явилася дружина султанового сина, віддала йому ліве око за букет троянд та гіацинтів. Садівник повернувся додому й віддав око дівчині. А та вставила його собі й почала бачити обома очима.

Якось вийшов султанів син з дружиною в сад на прогулянку. Гуляли, гуляли й нарешті зупинилися біля басейну. Султанів син і каже дружині:

— Засмійся!

Засміялася вона, але сонце не засяяло. — Заплач! — звелів він їй. Дружина заплакала але дощ ані крапнув.

— Умий обличчя, я гляну на тебе! — звелів нарешті султаненко дружині.

Вона вмилася, але крім бруду з її обличчя нічого не скотилося. А поруч саме стояв садівник. От він і каже султаненкові:

— Володарю мій, у мене є дівчина. Щоразу як вона заплаче — йде дощ, як засміється — сяє сонце, а як умиється — з її щік скочуються зливки золота.

І мовив син султана:

— Приведи її до мене! Я хочу на неї подивитися! Привів садівник дівчину до султаненка, і той наказав їй:

— Заплач!

Вона заплакала — й тут же пішов дощ.

— Засмійся,— попросив султаненко.

Дівчина засміялася — й засяяло сонце.

— А тепер умийся! — звелів нарешті султаненко.

Дівчина, умилася — і з обох її щік скотилося по зливку золота.

Зрозумів султаненко, що це — та сама дівчина, з якою він хотів одружитися, і попросив її:

— Розкажи, що з тобою сталося.

І дівчина розповіла геть усе, що з нею зробила рідна тітка.

Тоді султаненко прогнав першу дружину і взяв собі свою суджену.

І зажили вони всі разом у щасті та достатках, а моїм слухачам і читачам хай Господь пошле здоров'я!

 
Наші Друзі: Новини Львова