Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року
Тексти > Тематики > Дитяча  ::  Тексти > Жанри > Казка

Англійські народні казки :

Як Джек ходив щастя шукати

Переглядів: 3730
Додано: 27.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
ЯК ДЖЕК ХОДИВ ЩАСТЯ ШУКАТИ

Жив на свiтi хлопчик. Звали його Джек. Одного чудового ранку рушив вiн щастя шукати. Не встиг далеко вiдiйти – назустрiч йому кiт.

– Куди йдеш, Джеку? – спитав кiт.

– Iду щастя шукати.

– Можна й менi з тобою?

– Атож! – вiдповiв Джек. – Разом буде веселiше.

I пiшли вони далi, стриб-скок, стриб-скок. Недовго йшли – назустрiч їм собака.

– Куди йдеш, Джеку? – питає собака.

– Йду щастя шукати.

– Можна й менi з тобою?

– Ходiмо! – вiдказав Джек. – У гуртi воно веселiше.

I пiшли вони далi разом, стриб-скок, стриб-скок. Недовго йшли – назустрiч їм коза.

– Куди йдеш, Джеку? – спитала коза.

– Йду щастя шукати.

– Можна i менi з тобою?

– Авжеж, – вiдповiв Джек. – У гуртi воно веселiше.

I пiшли вони далi разом, стриб-скок, стриб-скок. Недовго йшли – назустрiч їм вiл.

– Куди йдеш, Джеку? – запитав вiл.

– Йду щастя шукати.

– Можна i менi з тобою?

– А чого ж нi! – вiдповiв Джек. – Чим бiльша компанiя, тим веселiше.

I пiшли вони далi разом, стриб-скок, стриб-скок. Недовго йшли – назустрiч їм пiвень.

– Куди йдеш, Джеку? – питається пiвень.

– Iду щастя шукати.

– Можна i менi з тобою?

– Звичайно, – вiдповiв Джек. – Чим бiльша компанiя, тим веселiше.

I пiшли вони далi разом, стриб-скок, стриб-скок. Так i йшли, аж тут сутенiти стало. Почали вони думати: де ж їм ночувати? Коли бачать – край дороги будинок.

Джек наказав друзям не галасувати, а сам тихенько пiдкрався й зазирнув у вiкно. Бачить, за столом сидять розбiйники, i лiчать грошi. Вернувся Джек до своїх друзiв i наказав їм: як подасть знак, то щоб усi щосили кричали. От усi приготувалися. Тут Джек подав знак – i: кiт занявкав, собака загавкав, коза замекала, вiл заревiв, пiвень закукурiкав. Такий галас зняли, що розбiйники перелякались i втекли. Тодi Джек iз друзями спокiйно зайшли в дiм.

Та Джек все ж побоювався, що розбiйники вночi можуть повернутися. I коли настав час спати, Джек влаштував кота в крiслi, собаку посадив пiд стiл, козу вивiв на горище, вола заховав у пiдвалi, пiвневi звелiв злетiти на дах. А сам лiг у лiжко. Бачать розбiйники — свiтло в домi погасло, i послали вони туди одного з своїх по грошi. Та вiн одразу переляканий прибiг назад й почав розповiдати, якого страху натерпiвся:

– Увiйшов я в дiм, – каже, – тiльки-но хотiв сiсти у крiсло, а там уже якась стара сидить i в'яже. Як штрикне мене шпицями! А це був кiт, ви ж знаєте.

– Пiдходжу до столу, хочу нашi грошi забрати, а пiд столом чоботар. Як шпигоне мене шилом! А це був собака, ви ж знаєте.

– Кинувся на горище, а там хтось зерно молотить. Як вперiщить мене цiпом – ледве з нiг не збив! А це була коза, ви ж знаєте.

– Нарештi, спускаюсь у пiдвал, а там – дроворуб. Як огріє мене обухом! Ледве втiк. А це був вiл, ви ж знаєте.

– Та все б нiчого, якби не карлик на даховi. Як закричить: «А подать-но його сюди! А подать-но його сюди!» А я навтiки, та й до вас... А це пiвень кричав «Ку-ку-рi-ку-у!» – ви ж знаєте.

 
Наші Друзі: Новини Львова