Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 21 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Казка

Казки народів світу :

Казки народів Європи II

Переглядів: 40283
Додано: 30.03.2004
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: www.demyanova.netfirms.com
Казки народів Європи - Частина 2




КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
Казки народів Європи - Частина 2
Для молодшого шкільного віку
за виданням: КИЇВ “ВЕСЕЛКА” 1989

НА СХІД ВІД СОНЦЯ Й НА ЗАХІД ВІД МІСЯЦЯ
Норвезька народна казка

Був собі колись бідний селянин, і мав він повну хату дітей. Та не мав їх чим
годувати і в що одягати. Всі його діти вдалися гожі, як рожі, а найкраща —
найменша дочка. Така вже гарна, що й словами не скажеш.
Якось пізно восени, в четвер увечері, надворі знялася страшна буря. В
непроглядній пітьмі дощ лив потоками, а вітер так завивав і гудів, що в їхній
старенькій хатині аж крокви на даху тріщали. Батько з матір'ю і всі діти сиділи
кружка біля відкритого вогнища, і кожне щось робило. Коли це чують — знадвору
хтось тричі постукав у шибку. Селянин вийшов із хати подивитися, що там за гість
прибився до них у таку негоду.
Відчинив він двері, а перед ним стоїть велетенський білий ведмідь. Побачив його
селянин і аж похолов з ляку.
— Добрий вечір,— привітався ведмідь.
— Добрий вечір,— відповів селянин.
— Я прийшов спитати, чи не віддаси ти мені свою найменшу дочку. А за це ти
станеш такий багатий, як тепер бідний,— сказав білий ведмідь.
Почув це селянин і дуже захотів розбагатіти. Але відповів ведмедеві:
— Запитаю в дочки, як вона схоче, так і буде.
Вернувся він до хати та й каже:
— Там надворі стоїть велетенський білий ведмідь і просить віддати йому нашу
найменшу дочку, а за це обіцяє зробити нас такими багатими, як ми тепер бідні.
Почула дочка, що від неї хочуть, і затялася:
— Ні, я з ним нізащо не піду. Вийшов селянин надвір і домовився з ведмедем, що
спробує вблагати свою дочку.
— Прийди,— каже,— по відповідь за тиждень, увечері другого четверга, може, щось
і вийде.
І почали всі вмовляти дівчину. Батько з матір'ю, сестри з братами день у день
казали, які вони могли б стати багаті і як їй самій було б добре. І нарешті
вмовили.
Заходилась дівчина готуватися в дорогу. Вона вмилася, розчесала коси, випрала й
полагодила свою стареньку одежу і зв'язала в клуночок те, що хотіла взяти з
собою.
Другого четверга ввечері білий ведмідь знов прийшов до них, як і домовився з
селянином. Дівчина взяла свій клуночок, покірно сіла йому на спину та й поїхала.
їдуть вони, їдуть, а ведмідь і питає:
— Ти не боїшся?
— Ні, не боюся.
— От і добре. Тримайся тільки міцно за мою вовну.
Довго віз ведмідь дівчину, то чагарями, то густим лісом, і нарешті дісталися
вони до високої гори. Ведмідь постукав у неї, гора розступилась, і вони
опинилися в замку. А там у всіх покоях ясно горить світло, все блищить золотом і
сріблом, аж очі в себе вбирає. У великій їдальні стоїть уже накритий стіл і аж
угинається від смачних страв і солодких напоїв.
Ведмідь дав дівчині срібний дзвоник та й каже:
— Коли тобі чогось буде треба, подзвони в нього і матимеш геть усе, що схочеш. А
сам пішов собі геть.
Поки дівчина попоїла, настав пізній вечір. Після довгої дороги її почав змагати
сон, захотілося лягти. Вона подзвонила в срібний дзвоник і не встигла ще
висловити свого бажання, як опинилася в спальні, де стояло розкішне, м'яке ліжко
з шовковими перинами та подушками і завісою з золотими торочками. Все решта в
тій спальні також було з золота й срібла.
Коли дівчина погасила світло й лягла в ліжко, то почула, що в другій кімнаті
хтось ходить. Хода наче була не ведмежа, тому вона тихенько прочинила двері й
обережно зазирнула туди. І хоч було темно, вона все-таки побачила, що ведмідь
скинув із себе шкуру й став високим струнким хлопцем. Але який той хлопець на
вроду, їй не видно було.
Таке відбувалося щоночі. Коли дівчина гасила світло, ведмідь скидав із себе
шкуру й ставав хлопцем, а як починало світати, знов натягав її, обертався у
білого ведмедя і зникав десь на цілий день.
Довго дівчина розкошувала так у гірському замку. Але потім її почала брати
нудьга. Вона цілими днями була сама й тужила за батьком, за матір'ю, за сестрами
і братами. Ведмідь помітив, що дівчина чимось пригнічена, й запитав :
— Чого ти сумуєш?
— Як мені не сумувати, коли я все сама та й сама. Я знудилася за рідною
домівкою, і мені тяжко, що я не можу відвідати батька, матір, сестер і братів.
— На це е рада,— відповів ведмідь.— Але ти повинна обіцяти мені, що не
розмовлятимеш із матір'ю на самоті. Вона тягтиме тебе до комірчини, щоб
поговорити з тобою, а ти нізащо не йди. Бо накличеш біду і на мене, й на себе.
Коли настала неділя, ведмідь прийшов і каже:
— Тепер поїдемо до твоїх батьків.
Дівчина сіла йому на спину, і вони подалися в дорогу.
Довга це була дорога, та нарешті вони добулися до великої гарної садиби. На
подвір'ї бігали її брати й сестри і весело гралися. Побачила їх дівчина і аж
розцвіла з радощів.
— Тут тепер живуть твої батьки,— сказав ведмідь.— Іди до них, але не забудь, що
я тебе просив, а то накличеш біду на мене й на себе.
— Ні, не забуду,— пообіцяла дівчина.
Ото була радість, коли вона зайшла на подвір'я! І батько з матір'ю, і сестри з
братами не могли надякуватись їй за все, що вона для них зробила. Адже тепер у
них було що їсти і в що вбратися.
— І мені добре,— мовила дівчина,— я теж маю все, що забажаю.
І більше нічого не хотіла сказати, хоч скільки вони її просили.
Після обіду, коли всі попоїли, вийшло так, як і боявся білий ведмідь: мати
захотіла неодмінно побалакати з дочкою наодинці. Дівчина пам'ятала ведмедеве
застереження і нізащо не погоджувалась піти з матір'ю до комірчини.
— Нам можна й тут поговорити,— сказала вона.
Але, як часто буває, мати кінець кінцем таки звабила дочку на відверту розмову.
І слово по слову та розповіла їй, що кожного вечора, коли вона гасить світло,
ведмідь скидає з себе шкуру і стає хлопцем. Але який той хлопець із лиця, вона
ще й досі не бачила, бо в кімнаті темно, а коли настає ранок його вже нема. Тому
вона часто сумує, бо хотіла б побачити того хлопця, поговорити з ним, а не цілий
день нудитися самій.
— Може, він троль3, що ховається від тебе? — сказала мати.— Але я пораджу, як
тобі побачити його. На ось недогарок лойової свічки і сховай його за пазуху. А
коли той хлопець засне, засвіти свічку, зайди до нього й подивися, хто він.
Тільки гляди, щоб на нього не капнув лій, бо він прокинеться. (3 Троль —
надприродна істота, звичайно ворожа людям.)
Дочка взяла недогарок і сховала за пазуху. Ввечері прийшов ведмідь і забрав її.
А дорогою питає:
— Правда, що вийшло так, як я боявся?
— Правда,— призналася дівчина.
— Коли ти послухаєшся материної поради, то накличеш біду на мене й на себе. Тоді
ми розлучимось навіки.
— Ні, я її не послухаюсь,— відповіла дівчина.
Коли вона знов опинилася в гірському замку й погасила світло, все вийшло так, як
досі: ведмідь скинув шкуру і став хлопцем.
Але дівчині так закортіло поглянути на нього, що вона почекала, поки він засне,
підвелася, роздмухала жар, засвітила свічку й пішла до другої кімнати, де спав
хлопець. Присвітила дівчина й побачила, що то не троль, а прекрасний королевич,
 
Наші Друзі: Новини Львова