Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 04 липня 2020 року

Про страх

Переглядів: 2322
Додано: 16.02.2011 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
МІШЕЛЬ МОНТЕНЬ

ПРО СТРАХ

Я обімлів, стало дибом волосся, й заклякнув мій голос.
Вергілій, Енеїда, ІІ,774
Пер. Михайла Білика

Я не є добрий натураліст (як-то мовиться) і не відаю, через які
пружини діє на нас страх; але принаймні це почуття особливе, і
лікарі твердять, що нема на світі іншого, яке б так вибивало наш
глузд із природної рівноваги. І справді, я бачив чимало людей просто
ошалілих зі страху; ба, під час його пароксизму і на вельми розсуд-
ливих спадають страшні замороки. Не кажу вже про люд посполитий,
чиїм очам страх являє то посталих із гробу предків у покрівці, то
вовкулаків, краснолюдків чи інших хох. Але навіть серед вояцтва,
там де це почуття має знаходити найменше місце, скільки разів страх
обертав овечу отару в ескадрон панцерників; очерет і трощу - в
теляжників і списоборців; комбраття - в супостата; білий хрест - у
червоний?
Коли пан де Бурбон здобував Рим, одного хорунжого, постав-
леного на варту в передмісті святого Петра, ошанув за першим
алярмом такий перестрах, що він випав зі штандартом у руках через
якусь пробоїну в мурі й погнав просто на ворога, гадаючи, ніби дає
дьору до міста; і лише постерігши військо пана де Бурбона, що
шикувалося, аби дати йому відсіч (переконане, що то залога робить
вилазку), схаменувся, змінив напрямок і повернувся тією самою
дірою, якою був пустився бігти, загнавшись більше, як на триста
кроків, у чисте поле. Не так щасливо повелося хорунжому капітана
Жюїля, коли граф де Бюр і пан де Рю брали штурмом у нас Сен-
Поль. Хорунжий так перепудився, що зі своєю корогвою шарахнув
з міста через стрільницю, і обложники пошаткували його на капуст)/.
Під час тієї самої облоги наскочив пам'ятний для всіх випадок, коли
серце одного шляхтича стис, пойняв і заморозив такий жах, аж він
упав мертвий на землю біля вилому, не діставши жодної рани.
Подібний шал огортає іноді цілий тлум. Ув одній битві Германіка
з германцями два великі загони з ляку тікали у двох різних напрям-
ках, один із них дмухнув туди, звідки вирушив другий.
Страх окрилює п'яти, як у двох згаданих випадках, а іноді
пригнепує і сковує нам ноги, як це читаємо про цезаря Теофіла, який,
програючи битву з агарянами, був так ошелешений і впав у таке
остовпіння, що не зумів кинутися навтікача, страх паралізує навіть
думку про порятунок. Квінт Курцій, III, 11; аж поки Мануїл, один із
верховод, заходився термосити його і шарпати, нібито будячи з
глибокого сну, і сказав: «Якщо не підеш зі мною, я тебе вб'ю; бо
краще стратити життя, ніж, попавши у полон, згубити царство».
Найвища міра страху виявляється в тім, що до нас, нажаханих,
вертається та звага, яку забрав у нашого гонору та почуття обов'язку
цей жах. Так, за першої великої поразки римлян від Ганнібала, загін у
яких десять тисяч душ під орудою консула Семпронія, опанований
переляком і геть розгублений, не бачучи порятунку, кинувся в найбільшу
гущу ворогів і пробився крізь неї з дивовижною зухвалістю, поклавши
трупом чимало картагенців. Таким робом він купив собі змогу ганебно
втекти за ту саму ціну, за яку міг би здобути славну перемогу.
Я сам з усього найбільше боюся страху, він-бо дошкульніший
від усякого іншого безголов'я. Які страждання можуть бути гострі-
шими і глибшими, ніж уболівання Помпейових друзів, які з борту
свого корабля спостерігали за жахною різаниною? А проте, коли
вони побачили, як до них наближаються єгипетські вітрила, страх
прибив їх так, що вони тільки й думали, як би швидше втекти, і
знай підганяли моряків: допіру прибувши до Тиру і звільнившись
від страху, вони усвідомили, якої втрати зазнали, і вибухнули лемен-
том та голосінням, доти тамованими через сильніші переживання.

Так моя вся душа зі страху у п 'яти тікає.
Енній у Цицерона. Тускуланські розмови, IV, 7

Тих, кого добре пошарпали в якійсь сутичці, зранених і закри-
вавлених, назавтра можна знову повести в атаку; але тих, кого
облягав великий страх перед супротивником, не зневолиш, щоб вони
йому бодай глянули в очі. Усі, кого гризе постійний ляк утратити
майно, опинились у вигнанні чи попали в неволю, усі вони нена-
станно побиваються, забуваючи про їдло, питво та сон; зате бідарі,
вигнанці й невільники живуть часто не менш весело, як решта. А
скільки було таких, яких так діймав страх, аж вони повісились,
утопились чи кинулись у провалля, давши нам доказ, що страх іще
докучливіший і нестерпніший, ніж сама смерть.
Греки розрізняють ще й іншу одміну страху, незалежну від
засліплення розуму; вона приходить (як вони кажуть) без видимої
причини і ніби з навіяння небес; їй улягають іноді цілі народи, цілі
війська. Така була паніка, яка завдала в Картагені страшливого лиха:
чути було лише репет і розпачливі голоси; видно було, як мешканці
вискакували надвір, ніби на алярм, як вони накидалися одне на
одного, калічачи і вбиваючи, немовби на Їхнє місто напав якийсь
супостат. Сум'яття і шаленство панувало, аж поки молитвами та
офірами вони злагодили гнів богів. Такий страх греки називали
панічним.

 
Наші Друзі: Новини Львова