Intermezzo
Присвячую Кононівським полям
Дійові особи:
Моя утома.
Ниви у червні.
Сонце.
Три білих вівчарки.
Зозуля.
Жайворонки.
Залізна рука города.
Людське горе.
Лишилось тільки ще спакуватись... Се було одно з тих незчисленних «треба», які
мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те «треба» мале, чи велике, — вагу
те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує.
Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час увільнитись від
нього, забути, спочити. Я утомився.
Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки
власне, а і чуже. А врешті — хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже
починається? Я чую, як чуже існування входит .....